Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну телеканали, які колись були найбільшими виробниками та замовниками розважального контенту, цей статус — сподіваємося, тимчасово — втратили. Найбільші мовники показують телемарафон «Єдині новини», кінця якому не видно; також вони закінчують виробництво проєктів, зйомки яких розпочали до війни, або навіть узагалі зникають з ринку. На тлі таких новин складно повірити, що деякі продакшени далі намагаються виробляти новий контент.

Одним із таких продакшенів є UP Hub: він не втратив спроможності до девелопменту, натомість втратив ім’я, бо до війни всі ми знали його під назвою «Стар Медіа». Чи втратив він при цьому свого засновника Владислава Ряшина та зв’язки з російським ринком, які проєкти наразі знімає та коли й де сподівається їх показати? Про це «Детектор медіа» запитав у генеральної директорки та співвласниці UP Hub Ольги Пантелеймонової.

– Ольго, сьогодні ви представляєте компанію UP Hub, але раніше вона називалася «Стар Медіа». При цьому «Стар Медіа» продовжує працювати в Росії. Що це означає?

— Історично торгова марка «Стар Медіа» народилася та використовувалася в Україні. При цьому ми вже давно не маємо жодного стосунку до російської компанії, яка використовує цей торговий знак. Це були абсолютно незалежні одна від одної компанії ще задовго до війни. Ми не входимо до однієї структури, в нас різні власники. Ми не маємо жодного стосунку до того, що робили та роблять вони, так само як і вони не мають стосунку до того, що робимо ми. З початку війни ми остаточно відмовились від бренду «Стар Медіа».

Бізнес, який виріс у Ukrainian Producers Hub (UP Hub), давно (ще задовго до війни) належить людям, які його розвивають у команді з нашими українськими продюсерами та кінопрофесіоналами — зокрема, мені, Олексію Терентьєву, Юрію Артеменку та Сергію Литвиненку.

Усе, що наша команда раніше робила в Україні під торговою маркою «Стар Медіа», — це українські проєкти, наша гордість та актив. У нас велика бібліотека, яку ми продали в 90 країн, у тому числі на Amazon і Netflix. Від цього ми не відмовимося ніколи в житті.

У нас є наш український напрям pay TV на чолі з Олексієм Шульдешовим. Це два наші та два партнерські канали. Цей напрям ми розвиваємо зараз не лише в Україні, а й у ЄС, Північній Америці. Можливо, незабаром запустимо щось і в Азії.

Проєкти, які ми зробили, робимо та робитимемо, включаючи «Секс і нічого особистого», «Припутні», «Я, “Побєда” і Берлін», «Зломовчання», «Подвійні ставки», інші серіали — це проєкти UP Hub та наших українських компаній, що входять до структури чи партнерства з нашим холдингом.

(Згідно з реєстром юросіб, створене у 2018 році ТОВ «Стар медіа продюсерський хаб» у травні 2022 року було перейменовано на ТОВ «Український продюсерський хаб». Восени 2021 року з його засновників та бенефіціарних власників вибули Владислав Ряшин та ТОВ «Стар медіа ТБ». Останнє володіє торговими марками телеканалів Star Cinema і Star Family і власником його 100% досі є Владислав Ряшин.

Спільним з Film.ua телеканалом Bolt володіє ТОВ «Дорослі канали», спільним телеканалом UTravel – ТОВ «Ютревел ТБ». Власником 50% в обох юрособах є Владислав Ряшин.

Російське ТОВ «Стар медиа дистрибьюшен» було створене в 2007 році Владиславом Ряшиним. Офіційно ним володіє кіпрська компанія SMG Properties Limited. – «ДМ»)

— Розкажіть, будь ласка, як ваша компанія прожила ці п’ять із половиною місяців.

— Як усі. Більшість нашої команди відмовилася від евакуації й залишалася в Києві, продовжуючи роботу під виття тривог і вибухи. Спочатку значна частина часу йшла на волонтерство та допомогу нашим захисникам. Колись треба зняти фільм про те, як кіноіндустрія захищала Київ.

Першими «пішли» рації — територіальній обороні їх потрібно було багато. З перших днів ми передали волонтерам свій спецтранспорт, який працює з ними до цього дня, також одяг, пледи, термобілизну — багато всього, необхідного для оборони. Будівельні матеріали для зміцнення київського фунікулера возили наші водії. Коли стало легше в Києві, перейшли на допомогу переселенцям: окрім гуманітарної допомоги, яку спільно з нашими друзями з інших бізнесів направляли до різних регіонів країни, де вона була дуже потрібна, важливою місією для нас була підтримка українських діток, змушених залишити свої рідні домівки та країну. Спільно з «Видавництвом Старого Лева» та Новояворівською міською радою ми відправили їм до Польщі та Литви тисячі українських книжок.

Волонтерство дуже допомагало морально та змушувало «включитися». Тим часом уже в березні ми зібрали перший креативний борд і почали збирати ідеї. І — вийшло! Наша команда нагенерувала низку локальних проєктів: шість у виробництві, один уже повністю відзняли.

Враховуючи, що на ринку українських грошей практично немає (ситуація на телебаченні критична, в рекламному секторі, який годує телебачення, — теж, про кінопрокат узагалі мовчу), ми були змушені обирати стратегію малобюджетних проєктів для локального виробництва.

У виробництві проєктів саме для українського ринку ми бачимо свою місію, яку визначили для себе давно: український глядач звик споживати свіжий якісний контент, і має його отримувати. Ми перебудовуємо технологію виробництва так, щоби вона вписалася в наш збіднілий ринок.

Також ми продовжили розвивати міжнародне співробітництво, яке давно стало для нас стратегічним напрямом, і шукаємо гроші за кордоном. Ми розробляємо близько десяти історій для виробництва з міжнародними партнерами, до двох проєктів є підтверджена зацікавленість закордонних колег. З огляду на те, що на світовому ринку, як і раніше, потрібні локальні історії, а Україна довго є в топі новин, обидва проєкти ми розробляємо саме про Україну в сьогоднішніх реаліях. Але так, щоб це було цікаво людям, які до наших подій не залучені. Піднятися над місцевими травмами та зробити контент зрозумілим для тих, хто не всередині війни, буде найважчим завданням для творців, як мені здається.

Одну з історій ми робимо разом із польськими партнерами. Проєкт на етапі погодження угоди. Це художній серіал про волонтерів: поляків та українців. Це життєствердна історія про кохання, патріотизм, співпереживання. Сюжетні повороти підказує саме життя.

Другий проєкт ми робимо з німецькими партнерами. Це документальний фільм про українські зоопарки під час війни. Неймовірні історії, пов'язані з евакуацією зоопарків та забезпеченням їхньої роботи під час бойових дій.

Ще знімаємо художні фільми за двома п'єсами. І хоча вони в телевізійному форматі, це авторське кіно наших українських режисерів, яке може бути цікавим для фестивалів. Перший — фільм за п'єсою «Загадкові варіації», екранізація називатиметься «Присвячення Єві». Ця п'єса є в репертуарі Молодого театру, в нашому фільмі головні ролі грають Станіслав Боклан та Дмитро Суржиков. Глибока історія з чудовою драматургією, з безліччю сюжетних поворотів. Знімаємо цей фільм у партнерстві з режисером Сергієм Сторожевим, який забезпечив права на п'єсу, створив сценарій та втілює його дуже талановито. Проєкт уже на етапі постпродакшену.

— Ви знімали вже під час війни?

– Звісно. Це 90-хвилинний фільм. Підготовка до зйомок розпочалася в травні, а в червні було десять змін під Києвом.

А друга п'єса, до екранізації якої ми готуємося, називається «Вітер шумить у тополі». Триває підготовчий етап. Зніматимемо в Києві та на заході України. П'єса дуже камерна, про трьох ветеранів Першої світової війни. Режисер Кирило Бін, який написав сценарій за цією п'єсою, використав цікавий прийом, щоб адаптувати її до сьогоднішніх подій. Який? Побачите на екрані.

Також у партнерстві з компанією Light Communication робимо документальний фільм про дітей на війні режисера Олександра Лідаговського. «Украдене дитинство» — це те, чого не може бути. Найважливіша тема, на яку важко говорити, але потрібно.

З Light Communication ми робимо ще один проєкт, він також уже у виробництві. Це документальний фільм «Вільні», який розповідає історії про наших людей у тилу. Це лікарі, волонтери, енергетики, комунальники, аграрії, продавці в магазинах, які працюють під обстрілами, самовідданий бізнес тощо.

Уже в запуску десятисерійний документальний фільм «Залізні люди» про героїв евакуації. Цей проєкт робимо разом із продюсеркою Галиною Храпко, у співпраці з «Укрзалізницею».

Ще один документальний багатосерійний проєкт у роботі — «Кава твого міста» нашої продюсерки Вікторії Бурдукової. Це атмосферний фільм про кав'ярні, які не припиняли працювати попри обстріли чи окупацію. У них збиралися люди та знаходили підтримку й тепле спілкування. Кожна серія цього проєкту стане окремою історією міста, побаченою очима самовідданих бариста й місцевих мешканців та розказаною з ароматом кави.

Звісно, зараз усьому кіно- й телеринку неймовірно важко, українських інвестицій немає, тому — повторюся — це недорогі проєкти, але це свіжий та актуальний контент. Він зараз потрібний нашому глядачеві. Тому ми знаходимо можливості його створювати і не в останню чергу у співпраці з українськими колегами.

— Чи можна трохи докладніше про бізнес-модель?

— Ми почали перебудову свого бізнесу давно, за півтора року до початку війни. І за цей час розширилися в плані напрямів: із продюсерської інхауз-компанії ми виросли у різновекторну та диференційовану структуру UP Hub, яка не лише робить власний продукт, розвиває свої та партнерські канали дистрибуції, а й активно працює у форматі різного партнерства. За перерахованими вище проєктами зрозуміло, що стратегія об'єднуватися зараз — найефективніша для індустрії. Ми збираємо заявки, дивимося нові історії, готові підключати свій досвід та зв'язки, у тому числі на міжнародному ринку, поєднувати зусилля та комунікації. Так що я говорю всьому ринку: якщо є цікава історія, давайте йти разом.

Важливо, що в нас з'явився британський партнер і спільна компанія, яка займатиметься міжнародним напрямом та великими проєктами. Це новий бізнес, у який ми вкладаємо свій великий міжнародний досвід, вже є проєкти у девелопменті й ми пітчимо їх на ринку.

Разом з іншою партнерською компанією Apple Tree Vision та компанією Forecast Pictures за підтримки Держкіно ми зараз закінчуємо наш спільний проєкт SHTTL, який має високі шанси стати хорошою фестивальною історією та гідно представити Україну на світовому ринку.

Тим часом Apple Tree Vision була змушена поставити на паузу сервісні проєкти, які ми планували до зйомок в Україні з весни цього року. До війни встигли зняти повнометражний фільм The Last Mercenary для Netflix (до речі, він був одним із найуспішніших релізів сезону), серіал Infinity для Canal+ та повнометражний фільм Shiny Shrimps–2 теж для французького ринку. Всі ці проєкти, які ми супроводжували, мали отримати рибейти в Україні. Вперше в історії нашої країни! Документи ми підготували та подали, але почалася війна. Зараз наші клієнти не порушують питання рибейтів: немає мови про те, щоби просити про щось в української держави. Але ми впевнені, що після перемоги наша країна зможе швидко відновити міжнародний сервіс, у тому числі з системою рибейтів.

Так чи інакше, наше головне завдання – потихеньку, в тому числі за допомогою пошуку міжнародних грошей та партнерств, утримати те, що вже вдалося зробити, та створювати щось нове. До речі, досвід показав, що іноземні продюсери готові співпрацювати з Україною, але це не означає, що вони готові віддати нашій індустрії всі гроші світу, аби лише підтримати. Важлива зміна полягає в їхньому усвідомленні, що українська кіноіндустрія — це всерйоз. І це важливо не згаяти й підкріпити успішними проєктами.

Якщо ж говорити про внутрішній ринок, то ми активно розвиваємо співпрацю з Kristi Films. Ця компанія займається експериментальним прокатним кіно і зараз теж сфокусувалася на пошуку партнерів на Заході для інвестування у спільні кінопроєкти для України.

На ринку кінопрокату є кілька міцних нових українських релізів від нашої індустрії, які актуальні під час війни й будуть актуальними після перемоги: «Я, “Побєда” і Берлін», «Королі репу», «Довбуш», «БожеВільні» та ще пара картин. Вони знайдуть свого глядача, бо сильні та актуальні як ніколи. Але за такого стану кінотеатрального ринку їх складно випускати зараз.

— Скільки грошей ви вклали у виробництво з початку війни?

— UP Hub інвестував у виробництво кілька мільйонів гривень. Щоби проєкти відбулися, нам довелося багато в чому оптимізувати власні ресурси. Звісно, доводиться обмежувати себе й у виробничих бюджетах, але українці завжди вміють робити якісно, навіть коли заощаджують.

І — важливий момент! — ми робимо ставку на комерційно привабливі проєкти. Іншими словами, ми не залучаємо персонал на волонтерських засадах. Відповідальність бізнесу в наш час полягає в тому числі й у тому, щоби дати людям оплачувану роботу. Це допомагає їм вижити, прогодувати сім'ї та не піти з професії.

Це не лише створення такого необхідного глядачеві українського контенту, а й дуже важливий наш обов'язок — участь в економіці загалом, завдяки цьому країна виживе та швидше прийде до перемоги. Впевнена, що значна частина цих проєктів окупиться найближчим часом.

— Коли глядачі матимуть змогу побачити цей контент? Кінопрокат в Україні повертається, хоч йому далеко до довоєнних бокс-офісів. А телехолдинги показують марафон і немає ясності, коли вони захочуть купувати контент, щоб його могла побачити ширша аудиторія, ніж та, яку вони можуть зібрати на каналах другого ешелону.

— Гадаю, з осені перша частина телевізійних проєктів вже буде доступна нашому глядачеві. Ми зараз думаємо над тим, щоби знайти рішення для максимального охоплення аудиторії.

Але ви кажете, що повертається кінотеатральний ринок: не можу так сказати, на жаль.

— Я маю на увазі, що є спроби прокату нових релізів.

— Це дуже болюча тема. Скільки залів ми втратили в окупації чи через обстріли? І що не тиждень чи два — немає кінотеатру. Це катастрофа. У квітні і травні, коли глядачі почали більш-менш приходити в кінотеатри, особливо в містах, де менша небезпека, стався Кременчук (ракетний удар по торгівельному центру «Амстор». – «ДМ»).

Коли в Україні по-справжньому відновиться прокат, спрогнозувати ніхто не може. У моєму розумінні цього року це неможливо. Навіть на Новий рік складно запланувати якийсь реліз із метою заробити. Зверніть увагу: щотижня виходять нові релізи міцних мейджорських проєктів. А глядач погано ходить із двох важливих причин: перша — безпека, друга — гроші.

Я вважаю, що для кінотеатрального ринку є варіант: кінопрокат важливо поставити в плани реконструкції наших міст, інфраструктури — саме в період відновлення потрібно нарощувати кількість залів не лише у мільйонниках, а й у маленьких містах, будувати мультикультурні центри, де, зокрема, забезпечувати появу нових залів.

Уряд зараз іде назустріч державно-приватному партнерству. Держава не управляє бізнес-проєктами, але в неї будуть, зокрема, завдяки міжнародним грантам, ресурси, які можна інвестувати. А бізнес покликаний керувати та розвивати. Кінотеатральний ринок треба відбудовувати саме в цьому форматі. Я вважаю це найефективнішим рішенням.

— Щодо міжнародних партнерств та донорських грошей: на конференції з повоєнного відновлення України в Лугано креативна індустрія взагалі не згадувалася, лише на сайті Національної ради щодо відновлення можна знайти окремі проєкти. Це проблема?

— Вважаю, що це недопрацювання. Але думаю, що точку неповернення не пройдено, тому що вкладатися саме в креативну індустрію важливо та ефективно — від інформаційного контенту до мистецького. Я вже мовчу про IT-технології. Зі свого боку, ми готові активно брати участь і дати пропозиції, ґрунтуючись на своєму досвіді.

— Як ви оцінюєте решту ринків — телевізійний, ОТТ — та їхні найближчі перспективи?

— Кількість передплат у диджиталі теж упала. Ми в принципі стали менше дивитись, якщо не сказати — перестали дивитися взагалі. А скільки людей виїхало за кордон — у тому числі тих, хто були передплатниками Megogo, Oll.tv, Sweet TV, «Київстар ТБ»! Вони не купують передплату, тому що через обмеження прав цей контент недоступний у ЄС. І часто ті, хто поїхав, — це молода аудиторія, така важлива для платформ.

Про телевізійний ринок узагалі боляче говорити. Звичайно, я вважаю рішення з марафоном геніальним, правильним у всіх сенсах. Він став порятунком для наших людей: це була можливість оперативно отримувати новини, мати зв'язок із країною, особливо для тих, хто перебував на окупованих і прифронтових територіях. 

До речі, наша команда, зокрема, брала участь в ініціативній групі, яка займалася моніторингом сигналу в країні. І ми знаємо, скільки було справді нервових дзвінків від звичайних глядачів: «У нас зник Т2, терміново підніміть». Вони не могли без теленовин.

Але важливо врахувати, що всі медіагрупи зайшли до марафону своїми першими кнопками. Саме тими, які були основними замовниками свіжого контенту. Марафон, судячи з усього, триватиме ще якийсь час. Коли телеканали зможуть відновити хоч якесь індивідуальне мовлення, поки що незрозуміло. Але, як це завжди буває, виграє перший. Тому я вважаю, що вже зараз каналам важливо виходити зі своїми сітками мовлення, щоби відновитися. Можна визначити правила наповнення ефіру та інформаційної політики і потрібно обов'язково впровадити антикризові, можливо, ліберальніші умови для реклами на час відновлення. Аби швидше підняти ринок.

При цьому всьому, на мою думку, медіаринок, телевізійний ринок, телеперегляд загалом дещо зміниться. Змінився глядач, його вподобання, звичка дивитися. Десь я погоджуюся з нещодавнім коментарем Ольги Захарової на «Детекторі медіа», що медійний бізнес уже потрібно вибудовувати по-іншому. Як? Саме час замислитись.

— Чи готові ви до того, що війна може тривати декілька років?

— За 30 років незалежності ми пережили чимало катаклізмів. Не скажу, щоб ми були готові до війни, але в нас дуже велика витривалість і висока адаптивність. Причому зрештою ми адаптуємо обставини, а не вони ламають нас.

Ми виживемо та зніматимемо. Це ж наша робота. Про себе скажу: я не виїжджала з Києва весь цей час. І не тому, що не могла. Це коріння — й цим усе сказано. Всі українці — і хто тут, і хто робить свій внесок у перемогу за кордоном — точно разом переможуть.

Фото: пресслужба UP Hub