«Потрібна клятва Гіппократа, але в журналістському вимірі»

«Потрібна клятва Гіппократа, але в журналістському вимірі»

1 Липня 2021
3269
1 Липня 2021
14:00

«Потрібна клятва Гіппократа, але в журналістському вимірі»

3269
Чи варто розширювати поняття «журналіст»? Як боротися з торгівлею журналістськими посвідченнями? Що робити з блогерами, чи мають вони дотримуватися стандартів та хто може це регулювати?
«Потрібна клятва Гіппократа, але в журналістському вимірі»
«Потрібна клятва Гіппократа, але в журналістському вимірі»

В України протягом багатьох років тривають дискусії щодо того, кого вважати журналістом, а кого ні. Попри те, що законодавство України пропонує низку варіантів, жоден із них у повному обсязі не задовольняє медіасередовище. Останнім часом спільнота стала все частіше запитувати — чи можна блогерів прирівнювати до журналістів? Який вплив матимете розмиття меж між журналістикою та блогосферою? Врешті саме репутація та довіра аудиторії залишатимуться єдиною валютою для журналістів, лише вони можуть зіграти на користь якісних медіа.

Директорка програм «Інтерньюз» в Україні Джиліан Маккормак відзначила готовність медіасередовища в України до обговорень та розвитку журналістських стандартів.

«Наявність потужної спільноти людей та організацій, які піклуються про такі питання, як стандарти журналістики та про їх вдосконалення, гарантування — є однією з найсильніших сторін України. Коли ви озираєтеся навколо себе — Росія, Білорусь, Кавказ, Середня Азія, Угорщина, Польща. Україна — це виняток. Я дуже ціную готовність учасників та експертів намагатися вирішити ці проблеми. Деякі з них є глобальними проблемами, з якими стикаються медіа скрізь. А деякі — спадщина радянського минулого, яку треба виправити», — заявила вона й додала, що українській журналістській спільноті варто «вирватися з власної бульбашки й зробити так, щоб її голос почули».

Чи варто розширювати поняття «журналіст»? Як боротися з торгівлею журналістськими посвідченнями? Що робити з блогерами, чи мають вони дотримуватися стандартів професії та хто може це регулювати? Про це та інше говорили медіаексперти під час онлайн-дискусії «Проблемні питання саморегуляції медіа» від Незалежної медійної ради.

Поняття «журналіст/ка» та «блогер/ка»

Медіаюрист та член Незалежної медійної ради Роман Головенко розповів, що в Україні є кілька визначень поняття «журналіст». «Найсвіжіше» у примітці до ст. 345-1 (погроза або насильство щодо журналіста) Кримінального кодексу України — «під професійною діяльністю журналіста слід розуміти систематичну діяльність особи, пов’язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення на невизначене коло осіб через друковані засоби масової інформації, телерадіоорганізації, інформаційні агентства, мережу інтернет; статус журналіста або його належність до засобу масової інформації підтверджується редакційним або службовим посвідченням чи іншим документом, виданим засобом масової інформації, його редакцією або професійною чи творчою спілкою журналістів». Юрист зазначив, що жодне з наявних визначень його не задовольняє.

Засновниця та шефредакторка видання «Детектор медіа» Наталія Лигачова сказала, що значення самого визначення поняття «журналіст» дещо перебільшене для потреб саморегуляції зокрема. За її словами, воно важливе лише у стосунках із державою.

«Мені здається, що ми дещо перебільшуємо значення визначення — хто є журналістом, а хто ні. Це важливо у стосунках із державою, але не там, де йдеться про захист свободи слова — держава має захищати свободу слова кожного громадянина. А там, де йдеться про захист професії — можливість отримувати певні "пільги", щоб тобі дозволили поїхати в зону бойових дій, щоб дали акредитацію на певні заходи, щоб тебе захищала в кримінальних справах, якщо до тебе застосували насильство як до журналіста», — пояснила вона та додала, що ці «пільги» вимагають від журналістів і балансу, а саме відповідальності. І якщо в певних питаннях на кшталт захисту територіальної цілісності, нацбезпеки тощо медіа має регулювати перш за все держава, то в усіх інших питаннях — саме саморегуляція, до якої держава не має стосунку. І тут важливим є не те, кого ми визнаємо журналістами, а те, чи визнають саморегуляцію та відповідні інституції ті, на кого вона має вплинути. Тобто, щоб люди, які на практиці займаються журналістикою, визнавали стандарти, прагнули дотримуватися їх та створювати органи саморегуляції. Саме це і є завданням медіаспільноти.

Лигачова також нагадала про тривалі дискусії щодо розширення визначення «журналіста», зокрема, щоби це поняття включало всіх творчих працівники медіа.

Медіаекспертка та членкиня Комісії з журналістської етики Тетяна Лебедєва вважає, що краще визначитися з поняттям «журналіст», адже це створює простір для маніпуляцій. Зокрема, вона згадала історію з проросійським блогером Русланом Коцабою.

«Є журналістика новин, а є журналістика думок. Часто деякі блогери цим спекулюють. Ця невизначеність, ця дуальність дає простір для маніпуляцій. Тому краще визначитися. Почати треба з класифікаційних ознак. Що таке журналіст?», — сказала вона.

Такими ознаками, за її словами, не варто вважати чисельність підписників, освіту й роботу на медіа, які мають ліцензію. Лебедєва наголосила, що єдиною ознакою професійної журналістики є відповідальність за контент.

Голова Комісії з журналістської етики, журналіст, ведучий, голова правління «Громадського радіо» Андрій Куликов зазначив, що є блогери, які продукують журналістський контент, а є — політологи, чиновники тощо. Він звернув увагу, що блог — це насамперед форма.

Журналіст Bihus.Info та hromadske, автор ютуб-блогу «MokRec» Данило Мокрик теж загадав про проблему визначення поняття «блогер». «У двох блогерів може бути однаковий продукт, а охоплення буде абсолютно різне — чи повинне це бути критерієм, наскільки людина має право на статус журналіста? Моє уявлення полягає в тому, що блогери виконують так чи інакше ту функцію, що й журналісти. Вони витупають посередником між глядачем і великим потоком інформації. Якщо бути провідником у нас сприймається, як основна суть журналістики, то блогери виконують її в повній мірі», — зазначив він.

Мокрик також висловив ідею законодавчо закріпити поняття «незалежна журналістика».

«Замість того, щоб намагатися засунити в класичне розуміння журналістики, засунити нову хвилю — відео, текстового блогерства. Навпаки, нам треба розширювати поняття, що є журналістикою, хто такий журналіст. Можливо, нам потрібно законодавчо закріплювати поняття "незалежної журналістики". Можливо, нам варто закріплювати в якійсь спосіб, що таке блогерство. Увесь час еволюція рухається в дедалі більшу свободу, меншу регуляцію, у дедалі менш чіткі визначення, у розмивання меж тощо. Тому накладати стандарти та надавати жорсткі визначення, мені задається, приречено на невдачу. Навіть класична журналістика, якщо не рухається в бік блогерства, то багато чого переймає звідти», — розповів журналіст.

Саморегуляція ЗМІ та блогерів

Наталія Лигачова розповіла, що раніше саморегуляція починалася з того, що медіа чи журналісти об’єднувалися, потім разом напрацьовували документ (на кшталт Кодексу етики українського журналіста) та дотримувалися цих норм. Це підтвердив і Андрій Куликов: «Потрібна клятва Гіппократа, але в журналістському вимірі. Досліджуючи досвід саморегуляції в країнах розвиненої, а іноді й усталеною демократії, бачу, що там починалося та починаються з того, що саморегуляція впроваджується на рівні редакцій ЗМІ. Потім ті, хто впровадив, формують певні Об’єднання, Ліги або Асоціації».

Засновниця «Детектора медіа» каже, що раніше систему саморегулювання створювали два фактори — довіра аудиторії, справедливі суди (які, як у США, наприклад, можуть накладати високі штрафи щодо дифамації). «Що зараз трапилося в усьому світі? Трапилася халепа з довірою аудиторії. Розвиток соцмереж призвів до того, що зараз довіряють уже не тим, хто поширює достовірну інформацію; а тим, хто ловить хайп. Ми бачимо, що зараз довіряють популістам», — зазначила вона.

Роман Головенко зазначив, що аудиторія ще недостатньо розрізняє — де журналістика, а де блогерство. «Функція журналістики — це служіння аудиторії. Тобто, подати аудиторію якомога більш повну інформацію, а не нав’язувати якусь думку чи позицію. Тоді журналістика починає скочуватися в пропаганду. Часто аудиторія обирає ту інформацію, яка їй більше подобається, а не збалансовану різними точками зору. Формуються певні політичні бульбашки, які можуть впливати й на політичне життя», — уточнив він.

Очільниця Незалежної медійної ради, юристка, експертка у сфері міжнародного розвитку Антоніна Черевко зазначила, що ЮНЕСКО одним із трендів називає різке падіння довіри до медіа як до демократичного інституту. «У медіасектору буде два виходи. Або стати більш жорстким по відношенню до того, хто до цього медіасектору буде зараховуватися. Або втрати довіру остаточно. Разом з довірою й статус важливого демократичного інституту», — наголосила вона.

На думку Наталії Лигачової, довіра аудиторії залишатиметься єдиною валютою для тих, хто прагне, щоб його вважали журналістом. «Має значення зміцнення поняття «репутація». Валютою є довіра аудиторії, а довіра — це репутація. Вона все одно колись зіграє на користь якісної», — додала вона.

Засновниця «Детектора медіа» підкреслила, що блогери добровільно мають визнати стандарти та органи саморегуляції. Самі мають прагнути працювати за стандартами, адже жодними примусами чи законами їх не вдасться змусити дотримуватися стандартів. «Регулювання має бути побудоване так — якщо ти блогер, то зареєструйся як медіа, навіть якщо ти один, і тоді будеш краще захищеним, а з іншого боку, будеш нести відповідальність», — резюмувала вона.

Натомість Тетяна Лебедєва звернула увагу, що не всі блогери хочуть нести відповідальність і дотримуватися стандартів. «Є блогери, які не просто не можуть, вони не хочуть дотримуватися будь-яких обмежень. Їм подобається необмеженість. Думаю, коли вони переходять "червоні лінії", то це вже не завдання органів саморегуляції. Абсолютно точно, це завдання закону, державних регуляцій, судів тощо. Кожен з цих державних органів має виконувати свої обов’язки. Саморегуляцією тут не допоможеш», — додала вона.

Наталія Лигачова, своєю чергою, заявила, що варто обмежити можливості держави регулювати медіа. «Нам треба порозумітися з державою. Поставити її в межі щодо завеликого бажання регулювати медіа й журналістську діяльність, з одного боку. А з іншого боку, посилити роль держави, коли вона потрібна. Щоб державний регулятор виконував свої повноваження, а не РНБО», — пояснила вона.

Роман Головенко висловився за те, що треба розвивати практику застосування понять, які закладені в Кодексі етики українського журналіста та в законодавстві.

«Тоді ми зможемо говорити, коли є журналістський продукт, а коли є зловживання. Якщо ми будемо постійно говорити, що в нас недосконале законодавство чи Кодекс етики, то ми будемо тупцювати на місці», — вважає медіаюрист.

Лигачова та Лебедєва зійшлися на думці, що треба піднімати імідж Кодексу етики українського журналіста, зокрема — провести інформаційну кампанію щодо Кодексу, стандартів та саморегуляції загалом.

Голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов, щоби зняти питання «захищеності журналістів», запропонував змістити акцент зі свободи слова на свободу висловлювань. Остання об’єднує журналістів із блогерами, та й загалом з усіма громадянами. «Можливо, взагалі варто подумати про те, що в суспільстві, де захищені інтереси більшості, — потрібно захищати інтереси меншості, окремих груп усередині цієї більшості», — пояснив він.

Данило Мокрик, своєю чергою, сказав, що блогерство дає журналістам можливість відійти від класичної журналістики. Він не з чуток про це знає, адже саме з цих причин вирішив запустити блог MokRec.

«У мене є блог MokRec — це бажання робити якійсь речі поза будь-яким редакційним контролем. З цієї точки зору, було б дещо дивно, якби я, як блогер, намагався отримати той самий статус, який має журналіст. Для мене блог — це відхід від журналістики, це частково втеча від класичної журналістики», — розповів він.

Мокрик уточнив, що у MokRec працює за стандартами, не вдаючись до маніпуляцій. Для нього це радше можливість самому обирати теми та способи подачі контенту.

«З іншого боку, є людина, яка хоче займатися журналістикою, однак не бачить себе в межах редакцій. Людина, яка хоче займатися незалежною журналістикою, не бажаючи працювати на олігархічні медіа чи має сумніви щодо репутації інших медіа. У такому випадку, чому людина, яка хоче займатися журналістикою в такий спосіб, не може мати свободи й прав, які має журналіст?», — додав журналіст.

Він зазначив, що блогер сам має визначити, чи хоче він мати статус та «привілеї» журналіста, що зазначала і Наталія Лигачова. Водночас, на думку Мокрика, зараз варто подумати про спрощення доступу до «журналістського статусу» для блогерів. Зокрема, створити організацію — альтернативу Національної спілки журналістів України, яка б надавала й блогерам статус «журналіста».

Тетяна Лебедєва теж висловилася за ініціативу щодо створення Асоціації, у яку фрилансери чи блогери могли б вступати добровільно. Вона запропонувала їм допомогу у запуску, зокрема — у виробленні власного Кодексу. «Якби ми поєднали зусилля, допомогли блогерам й сказали: "Друзі, хто хоче бути абсолютно незалежним, підконтрольним лише своїм моральним і етичним нормам. Ми завжди з вами й вас підтримаємо". Мені здається, це б мало успіх. Це тривалий процес, цього не можна досягнути за місяць чи пів року. Об’єднувати зусилля для цього треба обов’язково. Думаю, що мислячись блогерів це б спокусило. А до тих, хто прийшов маніпулювати та заробляти брудні гроші, ми не достукаємося. За ними треба слідкувати, щоб вони не робили багато шкоди розповсюдженням свого не дуже чесного контенту», — сказала вона.

Ідею створення для блогерів власного Кодексу, якщо вони відмовляться підписувати Кодекс українського журналіста, підтримав і медіаексперт та президент Фундації «Суспільність» Тарас Петрів.

Торгівля журналістськими посвідченнями

Андрій Куликов висловився за те, щоб напрацювати вимоги, за якими видавати посвідчення могли лише редакції, а не громадські організації чи творчі спілки. Він вважає, що це може допомогти в боротьбі з торгівлею журналістськими посвідченнями.

У цьому протистоянні, на думку голови КЖЕ, також допоможе публічний розголос та виховання в суспільстві нетерпимого ставлення до таких практик. Називати «продавців» на ім’я та попереджати суспільства про такі випадки може стати ефективним. «Роль ЗМІ полягає в тому, щоб пояснити публіці — хто та які інтереси обстоює. Хто й заради чого обстоює видачу журналістських посвідчень будь-ким», — уточнив Куликов.

Роман Головенко зазначив, що цей продаж має місце, зокрема, бо посвідчення дають можливість придбати травматичну зброю. Він виступив проти права журналістів на придбання травматичної зброї й вважає, що це варто обговорити з правоохоронцями.

Медіаюрист не пригадав випадку, коли журналісти змогли захистити себе завдяки травматичній зброї. Ба більше, він звернув увагу, що під час перешкоджань та нападів журналіст не завжди мають можливість навіть показати своє посвідчення.

Фото: Ангеліна Ломакіна

 

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3269
Читайте також
11.02.2021 11:25
Євгенія Резниченко
для «Детектора медіа»
4 196
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду