Скопіювати системи саморегулювання медіа зі Швеції та Данії неможливо, треба їх адаптувати – експерти

Скопіювати системи саморегулювання медіа зі Швеції та Данії неможливо, треба їх адаптувати – експерти

29 Квітня 2020
3336

Скопіювати системи саморегулювання медіа зі Швеції та Данії неможливо, треба їх адаптувати – експерти

3336
Який досвід здобули і будуть використовувати українські учасники міжнародної тренінгової програми «Саморегуляція медіа в умовах демократії».
Скопіювати системи саморегулювання медіа зі Швеції та Данії неможливо, треба їх адаптувати – експерти
Скопіювати системи саморегулювання медіа зі Швеції та Данії неможливо, треба їх адаптувати – експерти

Із вересня 2019 року по вересень 2020 року група українських медіаекспертів бере участь у розширеній міжнародній тренінговій програмі «Саморегуляція медіа в умовах демократії».

Програма втілюється для Шведської агенції зі співпраці в сфері міжнародного розвитку і здійснюється НІРАС Швеція/NIRAS Sweden разом із колегами з International Media Support (IMS), Fojo Media Institute/ Linnaeus University та Global Reporting Sweden AB.

Вивчаючи систему саморегуляції у Швеції та Данії, учасники відвідували провідні медіа, спілкувалися з прес-омбудсманами, журналістами-розслідувачами, медіаекспертами, представниками влади. Знайомилисяз роботою суспільних мовників, які є бастіонами журналістських стандартів та орієнтирами якісної журналістики в цих країнах.

Учасники програми розповіли «Детектору медіа» про набутий досвід, як вони збираються його використовувати у своїй професійній діяльності та чи змінилося їхнє бачення системи саморегуляції медіа в Україні.

Чим умотивована ваша участь у програмі?

Тетяна Лебедєва, почесна голова Національної асоціації медіа, членкиня Комісії журналістської етики:

– Моя мотивація цілком зрозуміла і зумовлена катастрофічною ситуацією у сфері журналістики. Фейки, цифрові виклики, вплив соцмереж та падіння довіри до професійної журналістики – з однієї сторони. Пандемія та гібридна війна, в яких інформаційна складова також є потужною, – з іншої. Все це створює сприятливе середовище для інформаційних впливів, маніпуляцій та провокацій – як зовнішніх, так і внутрішніх. У результаті – порушуються основні професійні та етичні норми, від яких залежить, чи отримають громадяни важливу об’єктивну інформацію.

У цих умовах саморегулювання медіа є оптимальним механізмом для збалансування прав журналістів та їхньої відповідальності перед суспільством, а також захисту від впливу власників і держави, надмірного регулювання та обмежень свободи слова.

На жаль, Україна ще не створила надійні інструменти «м’якої сили», які мали б запобігати порушенню права громадян на чесну, об’єктивну та якісну інформацію. Тому для мене було так важливо зрозуміти підходи та досвід інших країн. Не для того, щоб його просто повторити. У наших реаліях навряд чи приживуться запозичені формати. А щоб побачити та зрозуміти основне, надихнутись успіхами колег, врахувавши зроблені ними помилки, розробити, нарешті, свою стратегію.

Наскільки корисною була взаємодія з делегаціями інших країн-учасників? Що цікавого та корисного для своєї роботи ви отримали?

Олексій Погорєлов, президент Української асоціації медіабізнесу, член Комісії журналістської етики:

– Спільна робота з колегами з Молдови та Вірменії була надзвичайно корисною завдяки обміну ідеями та досвідом. Наприклад, у колег з Вірменії є чудовий досвід використання урядом країни напрацювань органу саморегулювання. Крім того, у складі їхньої групи були і представники органу саморегулювання, і парламенту. Це дозволило аналізувати різні питання з обох боків. Дуже важливо обговорювати механізми саморегулювання саме з регулятором – адже рішення має враховувати всі принципово важливі аспекти.

Крім того, робота в групах дала можливість і познайомитися краще, і налагодити важливі особисті стосунки, адже КЖЕ багато років працює в складі Альянсу незалежних прес рад Європи, а також у складі Мережі етичної журналістики. Наші країни не мають такої історії розвитку і незалежних медіа, і саморегулювання, у порівнянні з колегами з Європи. Тому нам важливо шукати спільні рішення та шляхи з колегами з країн, які так само провели довгий час у складі СРСР – щоб адаптувати більш «просунутий» досвід до наших реалій ефективніше. І для цього нетворкінг – один з найкращих інструментів.

На вашу думку, чому інші представники медіа, громадських організацій, державних структур повинні взяти участь у програмі?

Роман Кіфлюк, незалежний медіаексперт, донедавна начальник управління контролю та аналізу телерадіомовлення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

– Щоб система саморегулювання медіа була ефективною, у ній повинні бути задіяні всі зацікавлені сторони. Зрозуміло, що в законі неможливо передбачити всі можливі ситуації, саме тому дуже важливо узгоджувати концептуальні речі (правила гри) з-поміж усіх гравців ринку. Але й обсяг проблемних питань у медіа нині настільки великий, що виключно регулюванням їх вирішити неможливо. Співрегулювання чи саморегулювання медіа невідворотне, залишилося з’ясувати, у якому вигляді та яким чином це відбудеться в Україні.

Саме тому участь у програмі всім учасникам цього процесу: представникам медіа, громадських організацій та державних установ – дасть можливість отримати необхідні знання та досвід, який вироблений у європейських країнах десятиліттями. Найкращі практики скандинавських країн, а особливо живе спілкування з усіма учасниками процесу саморегулювання, дозволять уникнути можливих помилок у майбутньому та, імовірно, пришвидшать процес становлення системи в Україні.

І найголовніша перевага від участі у програмі – вироблення внутрішньої мотивації щодо необхідності запровадження саморегулювання медіа в країні, а також налагодження співпраці між представниками різних організацій.

Чи змінили (доповнили) ви своє бачення системи саморегуляції медіа в Україні завдяки знанням, отриманим впродовж програми?

Павло Моісеєв, директор з правових питань МГО «Інтерньюз-Україна», секретар Незалежної медійної ради:

– Безумовно. Мої знання додатково збагатило спілкування із представниками недержавних організацій, парламенту, урядовцями, регулятором у галузі телебачення і радіо, журналістами. Ми відвідали офіс шведського телевізійного суспільного мовника SVT та газету «Барометр» - одне з найстаріших і авторитетних видань.

Це доповнення знань чи їх зміна? Скоріш за все, це таке суттєве доповнення, яке змінило ставлення та сприйняття догм, поширених в Україні.

Про що йдеться? Чи може існувати незалежний регулятор, який очолює одна людина, призначена урядом? Так, може, і робота цього регулятора відкрита і прозора. Чи можна мати у законодавстві норму про кримінальну відповідальність за наклеп і очолювати світові рейтинги зі свободи слова? Так, можна. Чи може держава підтримувати незалежні медіа і журналістів та не впливати на їхній контент? Так, може.

Система саморегулювання, яка існує зараз у Швеції, будувалась понад сторіччя! Вона складна, має важелі стримування і противаг. Але основним, що тримає цю систему, як пояснили нам шведські експерти, є «почуття відповідальності та сорому». Це основа, її становлення – це найважливіший елемент системи.

Повне копіювання системи саморегулювання не буде мати успіху. Але обійти фундаментальні основи, як-от відповідальність і сором, не вдасться. Ці знання, отриманні під час програми, суттєво вплинули на моє бачення системи саморегуляції.

На вашу думку, чи можна в Україні втілити шведську чи данську модель саморегуляції? Чому так або ні? А якщо частково, то які саме елементи ви вважаєте корисними для нас?

Уляна Фещук, фахівець із медіаправа, донедавна заступниця голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

– Безумовно, хотілося б втілити шведський досвід саморегулювання медіа в Україні. Акт про свободу слова у Швеції діє з 1766 року, і здається, що в журналістів прошитий «код толерантності» до осіб та подій, про яких вони створюють матеріали.

Цікавим є досвід роботи омбудсмана з питань преси, який, у випадку можливих порушень і надходження відповідних звернень або скарг, оцінює матеріали друкованих видань і виносить рішення щодо наявності чи відсутності порушень. Рішення ні в кого не викликає заперечень – завдяки високому рівню довіри до цієї особи як зі сторони журналістів, так і аудиторії видань. Якість журналістських публікацій та свободу преси підсилює те, що відповідальність за порушення несе особисто головний редактор видання, а не журналіст, який вчинив порушення. До речі, з цього року ця посада вже називається омбудсман з питань медіа, і, відповідно до нових функцій, він оцінюватиме також телевізійний та радійний контент.

Наявність і необхідність такого інституту саморегулювання в Україні на сьогоднішній день актуальна, але, на мою думку, дещо проблематична. В умовах використання власниками медіа редакцій та журналістів для однобокого висвітлення політичних та економічних подій і конфліктів у власних інтересах, важко уявити собі призначення дійсно незалежного уповноваженого з питань медіа. Стовідсоткова довіра, повага до цієї особи з боку журналістської спільноти повинні бути беззаперечними. Незалежність, безпеку та захист від будь-якого тиску мають гарантувати закон, держава та суспільство, яке в першу чергу повинно бути зацікавлене в якісній журналістиці. На жаль, у теперішніх умовах це практично неможливо.

Які проблеми саморегуляції, які є в Україні, відсутні в наших колег? Та чи можна їх вирішити за допомогою механізмів, якими користуються наші колеги?

Людмила Панкратова, медіаюристка Інституту розвитку регіональної преси:

– Це кілька важливих засад, які не можна створити штучно та одномоментно, але варто починати формувати їх, іти до них. По-перше, це традиція. Традиція ефективного органу саморегулювання, який справді має вплив на журналістську організацію та на кожного окремого журналіста. У Данії орган саморегулювання журналістів існує з 1960 року. З часом він зазнав трансформації, але залишався постійно діючим та авторитетним. Його рішення є ефективними також завдяки законодавству, яке дозволяє притягти журналіста до відповідальності у випадку, якщо рішення Ради преси не буде опубліковано виданням.

Друга засада ефективного саморегулювання – довіра. Це довіра журналістів до самої інституції, довіра до колег, які є членами Ради преси, та розуміння того, що вони належно виконують свої обов'язки, а не захищають владу або окремих гравців. Причому, до формування Ради преси прямий стосунок має Міністерство юстиції, оскільки всі члени мають пройти затвердження в міністерстві.

Діяльність Ради преси спирається на закон – від затвердження членів Ради преси до відповідальності за невиконання її рішень. Тому третьою важливою засадою ефективності роботи є законодавство. Саме закон про відповідальність ЗМІ надає гарантії ефективності роботи органу саморегуляції.

В Україні вказані засади необхідно розвивати поступово, цілеспрямовано і невідворотно. Найскладніше буде сформувати довіру, оскільки журналісти не схильні довіряти майже нікому. Однак, я не думаю, що це завдання є неможливим. Традиційно всі журналісти об'єднуються тоді, коли існує загроза свободі висловлювань, коли законодавець хоче ввести обмеження. Яскравим прикладом цього є несприйняття спільнотою законодавчої ініціативи, яка передбачала створення Асоціації професійних журналістів (законопроект Бородянського). Ініціатива створення органу саморегулювання повинна виходити від журналістів, інакше – повне несприйняття.

Однак, я вважаю, що спроба розробки такого закону дала журналістам зрозуміти, що держава цілком може взяти ініціативу та примусити виконувати правила. Думаю, що це стане каталізатором для журналістської спільноти і допоможе згуртуватися і створити систему саморегулювання, щоби зберегти незалежність професії і журналістську свободу.

Який досвід, набутий у програмі, ви вважаєте корисним для вашої роботи?

Олена Голуб, аналітик ГО «Інститут масової інформації», секретар Незалежної медійної ради:

– Для мене було дуже важливим отримати європейський досвід щодо саморегуляції, а також застосування етичних норм у медіа. За результатами отриманого досвіду я написала низку рекомендацій для українських медіа щодо впровадження в медіа «Права на забуття» та поведінки журналістів у соціальних мережах. Також з урахуванням нових знань я підготувала низку рекомендацій для медіа та влади щодо висвітлення та комунікації питань, пов'язаних з пандемією COVID-19, які були розміщені в спеціальному додатку на сайті «Антиковід». Крім того, я використовую нові знання для оновлення методологій та проведення досліджень контенту в онлайн-медіа.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3336
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду