Минає місяць, відколи чотири українські медіагрупи закодували сигнал своїх 22 телеканалів на супутнику. До цієї події індустрія активно готувалася упродовж року. Оцінювати результати кодування ринок буде готовий за кілька місяців, адже абоненти ще продовжують змінювати тип прийому сигналу і вирішують, яка технологія буде більш прийнятною.

Проте після першого тижня після кодування, дослідження телевізійної аудиторії показало зростання індексу прихильності глядачів супутникового телебачення до так званого Other TV (російських та частини українських каналів, які не вимірюються дослідженням телевізійної аудиторії): із 54-59% до 70-73%. Що стосується провайдерів платного ТБ, то не всі вони спостерігають притік абонентів.

Міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський казав, що не бачить у кодуванні додаткових ризиків для України, натомість бачить переваги. Він пояснює це тим, що частина абонентів безкоштовного супутника, які крім українських каналів мали доступ і до російських каналів, перейдуть у контрольований Україною простір – стануть абонентами цифрового ефірного телебачення або українських провайдерів, щоб продовжувати дивитися канали медіагруп. Аналогічні аргументи лунають і від самих медіагруп.

Дані соціологічного дослідження, проведеного в березні 2019 року на замовлення «1+1 медіа» (опитано 1000 абонентів супутникового телебачення віком старше 18 років по всій Україні, за винятком Криму та ООС)

Однак кодування все-таки має негативні наслідки з точки зору інформаційної безпеки:

• відсутність доступу до українських каналів на тимчасово окупованих територіях;
• небажання/неможливість абонентів безкоштовного супутника переходити на платний доступ;
• відкритий доступ до російських каналів на супутнику;
• відсутність доступу до безкоштовного ефірного сигналу українських каналів на частині території України.

21 лютого Верховна Рада підтримала запит народного депутата Миколи Задорожнього до президента України щодо запровадження мораторію на кодування українських каналів на супутнику. За направлення запиту до президента України проголосували 255 народних депутатів з різних фракцій, що свідчить про чутливість питання. Президент не має повноважень встановлювати такий мораторій, адже йдеться про господарську діяльність приватного бізнесу. Та практика останніх років показує, що за рішенням Ради національної безпеки й оборони президент може зобов’язувати бізнес до різних кроків у сфері інформаційної безпеки.

Холдинги «1+1 медіа» та «Медіа Група Україна» публічно виступили проти мораторію та пояснили, чому вважають його недоцільним. Як аргумент вони, зокрема, наводять запуск спеціального державного каналу для тимчасово окупованих територій. А також наявність у відкритому цифровому ефірі Т2 32 телеканалів (однак «1+1 медіа» звертає увагу на недостатнє покриття цифровим сигналом).

Від представників державних інституцій лунають і інші ідеї, як мінімізувати наслідки кодування.

Так, Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики обговорює можливість зобов'язати телеканали мати міжнародні версії на супутнику, повідомив член комітету Микита Потураєв. Нагадаємо, що міжнародні версії своїх каналів на супутнику вже мають медіагрупи «Інтер» («Інтер+») і «1+1» («1+1 International»), а «Медіа Група Україна» має міжнародні версії в зарубіжних ОТТ-сервісах (Ukraine 1/Ukraine 2 і NLO TV 1/NLO TV 2).

Член Нацради Сергій Костинський вважає кодування невчасним і пропонує його запроваджувати лише за виконання таких умов:

• наявності потужного розгалуженого Суспільного мовлення з якісним контентом та вільним поширенням у цифрі та через супутники;
• розбудови державної цифрової мережі (DVB-T2) з охопленням ефірним сигналом не менше 95% території України;
• завершення робіт з організації потужного цифрового мовлення (DVB-T2) на тимчасово окуповані території;
• створення спеціалізованого державного телеканалу на базі Мультимедійної платформи іномовлення для потреб мовлення на тимчасово окуповані території;
• державної підтримки місцевих українських медіа - кримських, донецьких та луганських - для вироблення та поширення в ефірі якісного контенту.

Член Нацради Валентин Коваль пропонує через уряди Франції та Швеції добитися від операторів європейських супутників Eutelsat та Astra кодування чотирьох незакодованих російських каналів: «Россия 24», «РТР Планета», «Первый канал Европа», «НТВ Мир». Він нагадав, що раніше Україна пропонувала Європі вимкнути ці канали (на підставі того, що вони порушують Європейську конвенцію про транскордонне мовлення), але отримали у відповідь, що вимкнення призведе до економічних втрат супутникових платформ.

А Володимир Бородянський звернув увагу на проблему з покриттям України ефірним сигналом: «Кодування каналів виявило проблему, в Україні немає повного безкоштовного покриття Т2. Це питання зараз вирішується. Зараз є 80-85% покриття». «Детектор медіа» очікує від Міністерства культури, молоді та спорту коментаря, як саме міністерство вирішує питання з покриттям Т2.

Ми про необхідність розширювати покриття цифровим сигналом до щонайменше 95% населення неодноразово писали й говорили – і до, і після кодування. Цій проблемі вже 10 років – стільки в грудні виповнюється цифровій мережі «Зеонбуду», і тільки минулого року Нацрада добилася від цифрового провайдера згоди розширити його покриття на 21 населений пункт (ідеться про збільшення кількості передавачів лише для одного з чотирьох мультиплексів). Перші сім додаткових передавачів в Одеській області «Зеонбуд» уже встановив, але несподівано виникла нова перепона: телеканали не підписують додаткових угод із «Зеонбудом» (очевидно, не зійшлися в тарифах), і він не може запустити мовлення на цих передавачах. Відповідальний секретар Нацради Олександр Ільяшенко сподівається, що сторони дійдуть згоди і мовлення розпочнеться в березні.

«Детектор медіа» зібрав думки медійних експертів стосовно того, хто і що має зробити, щоб мінімізувати негативні, з точки зору інформаційної безпеки, наслідки кодування каналів комерційних медіагруп на супутнику. Для початку – узагальнений список пропозицій (вони можуть бути і взаємовиключними):

• Розширити покриття цифровим ефірним телебаченням до щонайменше 95% населення та/або розбудувати державну цифрову ефірну мережу з таким покриттям.
• Посилювати вплив і популярність Суспільного мовника, чиї канали залишаються незакодованими на супутнику.
• Розвивати іномовлення і канал для тимчасово окупованих територій.
• Залишити принаймні по одному каналу медіагруп у відкритому доступі.
• Зобов’язати мовників мати незакодовані міжнародні версії на супутнику.
• Встановити мораторій на кодування ефірного ТБ – як супутникового, так і Т2.
• За рішенням РНБО заборонити мовникам кодувати свій супутниковий сигнал на окупованих територіях.
• Відшкодовувати з державного бюджету фінансові витрати мовників на супутникове мовлення на окупованих територіях.
• Надавати державну підтримку місцевим українським медіа - кримським, донецьким та луганським - для виробництва і поширення контенту.
• Організувати потужне цифрове мовлення на тимчасово окуповані території.
• Створити державний безкоштовний ОТТ-сервіс для мешканців Донбасу, забезпечити контрольовані території Донбасу інтернетом і безкоштовними ОТТ-приставками.
• Боротися з поширенням в Україні сервісів, серверів, які надають доступ до російського телеконтенту, у тому числі – обладнання з відповідною «прошивкою».
• Переглянути склад універсальної програмної послуги (обов’язковий безкоштовний перелік каналів, які мають бути в пакеті провайдера) в регіонах.
• Добитися через уряди Франції та Швеції від супутників Eutelsat та Astra кодування чотирьох незакодованих російських каналів.
• Проводити інформаційні кампанії, які доступно пояснюватимуть зміни, що й де дивитися, з допомогою чого, чому не варто довіряти російським каналам і варто довіряти Суспільному.

А тепер – пряма мова наших експертів.

Олександр Глущенко, експерт із телевізійного мовлення, засновник інтернет-видань protv.ua та Mediasat:

З точки зору інформаційної безпеки в Україні повинно бути сильним державницьке телебачення, – Національна суспільна телерадіокомпанія. Яка в будь-якій країні світу є рупором держави, головним телебаченням країни, і в процесі еволюції каналів суспільного мовника працює не один-два, а набагато більше (з урахуванням тематичних і нішевих каналів, які закривають інтереси всіх верств населення, конкурують із комерційним ТБ і подають громадянам збалансовану та комфортну інформацію). На практиці в України виходить усе навпаки, – лівою рукою депутати голосують за урізаний бюджет для НСТУ, правою голосують за мораторїй щодо кодування комерційних телеканалів. А питання про створення державного оператора цифрового ТБ і мультиплексу з максимальним покриттям території знову не розглядається, бо не на часі і грошей немає!

Головна проблема в країні – відсутність комунікацій між бізнесом і державою та комплексного підходу щодо інформування населення і донесення до нього планів, алгоритмів реалізації та впровадження. Як відсутня стратегія розвитку телепростору з урахуванням інтересів телеглядачів та технологічної еволюції.

Завдання – побудова сильного ринку телебачення, на який прийдуть іноземні гравці, іноземний преміальний контент, коли тут буде ринок і будуть кошти.

Ніхто публічно в доступній формі не пояснив громадянам України, що кодування приватних телеканалів відбувається за ринковими умовами. Що це нормальна практика. Що за інформування населення відповідальність несе НСТУ і її телеканали, вони повинні мовити з кожної «праски», й інформацію в першу чергу слід шукати на цих каналах. Це – головні канали країни. І комерційні канали можуть лише доповнювати доктрину інформаційної безпеки, але ніяк не бути замінниками і головними виконавцями.

Так само не було жодного посилу, що українське телебачення треба дивитися в контрольованому середовищі. Тому кабельні провайдери, ОТТ-сервіси, Т2, DTH-платформи – це здоровий вибір здорового українця. Обирайте українське, обирайте українську, обирайте українською. А от російські канали дивитись не потрібно, бо несуть вони агресію, дезінформацію, відверту брехню, вороже налаштовані та нічого путнього для України та українців на них немає.

Також не зроблено за останні шість років жодного розумного кроку щодо боротьби з доступом українців до російських телеканалів. Вони набагато ближчі, ніж здається. І проблема – не відкриті російські канали, якими лякають, а присутність на території України сервісів, серверів, які надають доступ до російського телеконтенту, супутникових приймачів, де в заводському програмному забезпеченні вшитий доступ до серверів шарінгу з доступом на 6-12-18 місяців до російських супутникових платформ.

На мою думку, на підконтрольних територіях шуму й паніки від кодування українських телеканалів набагато більше, ніж є насправді. Це логічне продовження негативних емоційних сплесків, коли будь-які еволюційні зміни призводять до виходу із зони комфорту, змін у технології телеперегляду, незапланованих фінансових витрат. Тому в першу чергу емоції перемагають «патріотизм», і ми чуємо голосні заяви щодо «все пропало», «українського телебачення немає», «будєм сматрєть расєю».

Більшість супутникових антен, що встановлені в українських домогосподарствах, налаштовані для прийому сигналу із супутників HotBird, Astra, Amos. Українських телеканалів на трійці – близько 50, російських – сім. Також доступні близько десяти телеканалів країн колишнього СРСР і телеканали світу. Преміальний контент у відкритому доступі відсутній. Інколи досить простого автоматичного пошуку на супутниках, щоб отримати доступ до відкритих телеканалів, які не були налаштовані в списку телеканалів. Якщо є бажання й надалі дивитися відкриті телеканали і не платити за DTH, ціна входу – від 250 гривень за китайський приймач, що вміє приймати DVB-S2 mpeg-4 HD.

Інформація про велику кількість російських телеканалів на супутниках дуже схожа із ситуацією в Україні. У нас теж дуже багато телеканалів на супутниках. Не менше, ніж російських. І регіональні, й інформаційні (таких у Росії брак, бо всі новинні – державні), і різножанрові, і релігійні. Однак як в Україні, так і в Росії телеканали, що мовлять у Т2, на супутнику присутні в складі DTH-платформ, а у відкритому доступі на супутнику мовлення майже припинили. У Росії теж вимкнули аналогове ефірне мовлення, і каналам супутник як транспорт не потрібен. Тому, ви не знайдете федеральних телеканалів у відкритому доступі, а такі, як «Первый канал» чи «Россия-1» закодовані були останні років п’ять. А от регіональних каналів чи категорії «космічне сміття» – цього багато. Як написав колись один користувач: «Поставил антенну на ABS-2 – смотреть нечего, один космический мусор».

Щодо покриття мережею Т2 – звісно, що вона далека від ідеалу. І головна проблема – не мережа, а тотальна відсутність будь-якої зрозумілої та комфортної інформаційної кампанії. Бабця, яка з телевізором із цифровими входами сигнал Т2 в рекламі подає через аналог – це не інформаційна кампанія. Немає сайту, де є карти покриття кожного передавача. Де в доступній формі з використанням відео розповідається, які приймачі використовувати; чи використовувати підсилювачі сигналів, за яких обставин, які саме; як їх встановлювати на антени, які параметри налаштування в приймачах активувати, щоб подати струм на підсилювач. Жодної інформації про використання мачт ви не знайдете. Як і не знайдете лікнепу щодо ефірних антен. Адже в більшості домогосподарств були встановлені «польські» антени, що не завжди працюють із цифровим сигналом. А частина ефірних антен, що є в продажу на радіо базарах, є репліками європейських і не приймають сигнал верхньої частини дециметрового діапазону, який у Європі відійшов під 4G. Тому прийому деяких мультиплексів не буде.

Із власної практики та досвіду ентузіастів можу підтвердити, що на більшості території України всі, хто мав бажання приймати Т2, навіть з різних мультиплексів – сигнал приймають. Звісно, що мова не йде про гірські райони й регіони з дуже складним рельєфом. Там лише супутник чи OTT. Тому при бажанні, нагоді й небажанні платити абонентську плату – шанси отримати сигнал Т2 навіть більші від очікувань телеглядачів.

Щодо доступу громадян України, які залишились в анексованому росіянами Криму, то ідеального рішення не існує. Росіяни все роблять, щоб кримчани не мали доступу до українських голосів. З іншого боку, ніщо не зупинить користувача, якщо він має бажання. Тому на півночі Криму є можливість приймати телебачення з материкової частини України на ефірні антени. Й немає жодних перепон для підвищення потужності передавачів для більш якіснішого прийому. Адже Крим – це Україна. На іншій частині Криму – або відкриті телеканали із супутника, або переходити на платне телебачення. Аналогія дуже проста. Росіяни Криму всі роки незалежності в приватному секторі використовували російські платформи супутникового телебачення для перегляду каналів російською мовою. Іншого вибору, ніж придбати DTH або користуватись інтернет-телебаченням, немає. Як і немає вибору в українського телебачення ставати якіснішим і більш преміальним, щоб кримчани мали жагу до його перегляду.

Щодо підконтрольних зон Донецької та Луганської областей є дуже просте і недороге рішення, підсильне державі:

- визначається територія, де створюються максимально сприятливі умови для покриття її доступом до інтернету, залучаються місцеві гравці телеком-ринку;

- держава щомісячно компенсує інтернет-провайдерам доступ до кожного домогосподарства за виписками із системи біллінгу;

- створюється держаний ОТТ-сервіс із визначеним переліком телеканалів, доступом до архіву, відеотеки, радіостанцій;

- усі домогосподарства без винятку отримують доступ до мережі інтернет, доступ до ОТТ-сервісу та абонентські приймачі до кожного телевізора, безкоштовно!

Завдання – максимальна міграція громадян у контрольоване середовище, перехід від супутникового ефірного прийому до ОТТ.

Тільки в такий спосіб можна зменшити вплив російського контенту на мешканців Донбасу. А для українців, вимушених перебувати під російською окупацією, це буде дуже яскравим прикладом, як Україна дбає про громадян. У нас є Міністерство з питань тимчасово окупованих територій. Вважаю, що йому під силу реалізувати цей проект.

Еміне Джапарова, перша заступниця міністра інформаційної політики (2016-2019):

Умови, у яких перебувають громадяни України на материку і на окупованих територіях, різні. На окупованих територіях відбувається фактична ізоляція, де до українських ЗМІ немає доступу, зате є повний асортимент російських ЗМІ на різних рівнях мовлення. На материку все одно є українське мовлення, є певний асортимент українських каналів, попри те, що громадяни можуть обирати дивитися російське ТБ через супутник. На окупованих територіях такого вибору немає.

Супутник був найефективнішим способом доставки телевізійного сигналу на окуповані території. Навіть попри те, що наша комісія (з питань мовлення на окуповані території. – ДМ) створювала альтернативу (цифрове мовлення, аналогове, яке ми не відключали на межі з окупованою територією, радіо на середніх та довгих хвилях), – це були додаткові опції, які не вирішували в цілому питання мовлення. Найбільш ефективним було супутникове мовлення. Кодування – це ізоляція. В умовах сучасної інформаційної війни це питання національної безпеки та державного значення.

Я вважаю, що має бути позиція держави у двох варіантах. Або держава відшкодовує фінансові витрати мовників на супутникове мовлення на окупованих територіях. Або в імперативному порядку за рішенням РНБО забороняє мовникам кодувати сигнал на окупованих територіях. Більш цивілізований варіант – перший варіант.

Ми розуміємо, що мешканці окупованих територій не будуть сплачувати за українське ТБ на материковій Україні. Забезпечити їх тюнерами для розкодування сигналу логістично неможливо. Не всі вони подорожують на материк. А ті, хто подорожують, будуть боятися брати ці тюнери, навіть якщо їх безкоштовно роздавати на КПВВ. Рівень страху настільки високий, тому що все, що асоціюється з Україною, може сприйматися як загроза. Наприклад, на адмінмежі з Кримом російська сторона копирсається в речах. Тому я не вірю, що люди будуть брати ці безкоштовні тюнери.

Наталія Клітна, голова Асоціації правовласників і постачальників контенту:

Оскільки йдеться про інформаційну безпеку, дивно, коли очікують, що цим мають займатися комерційні структури, головна мета яких – отримання прибутку від своєї діяльності. Звісно, цим має займатися держава, але в межах своїх повноважень.

Завдання держави – робити все можливе, щоб канал Суспільного мовлення став популярним. Укріплювати систему суспільного мовлення та іномовлення.

Водночас «Медіа Група Україна» запустила спеціальний незакодований інформаційний канал «Україна 24». Наскільки мені відомо, у групи «1+1 медіа» канал УНІАН відкритий (група пояснила, що це тимчасово. – ДМ). Тому я пропоную залишити по одному незакодованому каналу медіагруп, якщо буде добра воля цих комерційних структур. Змусити їх неможливо, це не в повноваженнях Нацради.

Олександр Півнюк, директор з регіонального розвитку телеканалу «Еспресо»:

Перелік негативних, з точки зору інформаційної безпеки, наслідків кодування супутникових каналів, наведених вами, далеко не є вичерпним. Щоб зрозуміти, як їх мінімізувати, треба заглянути в першопричини виникнення самої ідеї кодування.

Менеджмент потужних телевізійних медіагруп розпочав проект стягнення плати з кожного телевізора за свій контент два року тому з глядачів кабельного телебачення. Подальший поступальний рух у цьому напрямку пішов через супутникове телебачення. Очікуйте згодом на кодування наземного ефірного телевізійного контенту.

Мінімізувати негативні наслідки можливо лише мораторієм на кодування ефірного ТБ – як супутникового, так і Т2.

Медіагрупи кажуть, що на гідний контент потрібні кошти, у цьому світі все щось вартує. Глядач із розумінням поставився до цього постулату – змирився зі збільшенням оплати в кабельному телебаченні. Глядач не розуміє, що його ошукали: за контент він уже заплатив, принісши гроші за товар у крамницю, а у вартості товару вже є та частка, яка прийшла телеканалам за трансляцію реклами. Товар збільшився в ціні не тільки на ту частку, а й на досить велику частину доданої вартості, яку можна заправити умілою рекламною кампанією. Канал кодується, а там такий же потік реклами. Таким чином питання кодування переходить в площину моралі.

Врешті, залишається звернутися лише до морального авторитету країни, президента. Нинішній президент мав у 2019 році 73% підтримки (чи не є авторитетною така цифра?).

Грошей рекламних не вистачає – заперечать мені. Гроші є. Саме ліквідація засилля зовнішньої реклами, яке спотворює наші міста, дороги, перенаправить ці рекламні гроші в електронні медіа. І на це є сили президента в парламенті. А час? Включіть турборежим.

Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації:

Простого рішення тут нема. Крок у напрямку різкого переходу до кодування був явно непродуманим з точки зору інформаційної безпеки держави і не підготовленим самими телеканалами, які теж втратили частку аудиторії.

Рішення можуть бути на кількох рівнях. Я би терміново збирала робочу групу за участі Нацради, представників індустрії, Суспільного, представників парламенту та МКМС і спробувала б вийти на скоординоване рішення.

Як варіант, це може бути запровадження поступового переходу до кодування, замість різких кроків, які явно зіграли не на користь як державі, так і самим телеканалам. У рамках поступового переходу, кожна з індустріальних груп могла б лишити незакодованим хоча би по одному каналу зі свого пакету.

Паралельно – потрібна спланована інформаційна кампанія про те, чому російським каналам не можна довіряти. А також кампанія на підтримку Суспільного мовника, який лишився незакодованим і новини якого однозначно якісніші, ніж новини федеральних російських телеканалів.

Паралельно могли би бути якісь кроки з боку парламенту чи Нацради, можливо, в бік перегляду наповнення універсальної програмної послуги в регіонах.

Андрій Соломаха, член правління Інтернет Асоціації України:

1. Відсутність доступу до українських каналів на окупованих територіях. Залишаюся прихильником того, що виконувати спеціальні завдання повинні спеціально навчені люди. Робота з непідконтрольними територіями – саме така робота. Подивіться новини найрейтинговіших каналів, після їх перегляду «страшно жити», і я точно не захотів би жити в Україні, якби не знав, що не все так страшно, як це виглядає в новинах. До речі, «Детектор медіа» може розібрати декілька випусків новин і розкласти на позитивні новини про Україну та негативні. Я вже не кажу про такі новини, як кидання камінням в автобуси з евакуйованими з Китаю. Напевно, новини повинні бути підібрані саме для непідконтрольних територій.

2. Небажання/неможливість абонентів безкоштовного супутника переходити на платний доступ. З небажанням, звісно, нічого зробити неможливо. Як відомо, платне ТБ в Україні залишається, напевно, найдешевшою розвагою. Ще у 2019 році пакети провайдерів стартували від 30 гривень. У 2020 році зусиллями медіагруп встановили індикативну ціну 90 гривень на місяць. Це дешевше, ніж індикативна ціна на одну пляшку горілки 0,5 літра на полиці магазина, чи дві пачки цигарок, чи один квиток у кіно або квиток у зоопарк.

3. Відкритий доступ до великої кількості російських каналів на супутнику. Російські телеканали як були відкритими весь цей час, так і залишились відкритими. Змінилося лише те, що тепер українців, які їх дивляться, буде в десятки разів менше. Глядач переходить за каналами медіагруп у контрольоване державою середовище: ефір, кабель.

4. Відсутність доступу до безкоштовного ефірного сигналу українських каналів на частині території України. Так, такі населені пункти є. Але, напевно, мешканці цих населених пунктів вважають відсутність безкоштовного телебачення Т2 найменшою проблемою. Там також немає: доріг, медичної допомоги, супермаркетів або магазинів побутової електроніки, немає доставки «Нової пошти». А телебачення ефірного там не було ніколи, крім УТ-1, 2, 3, які стали «Суспільним», «1+1», «Інтером». Років 15 тому всі придбали супутникові тарілки.

Тепер щодо ролі держави. За останні п’ять років держава не робила нічого. Мінінформполітики намагалося випросити в послів інших держав передавачі. Маючи в Києві двох виробників цифрових передавачів: «Квант-ефір» і «Терра про», держава не розмістила жодного замовлення.

Водночас Національна рада щедро наділяла комерційних мовників дозволами на тимчасове мовлення. Причому, мовники повинні оплачувати експлуатаційні витрати з власної кишені.

Моя думка: настав час державі не перекладати питання інформаційної безпеки на «інфоволонтерів», а доручити його професіоналам.

Вікторія Сюмар, народна депутатка («Європейська солідарність»), голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики у Верховній Раді 8-го скликання:

Я вважаю, що на час війни треба шукати компенсатори медіагрупам. Це переговорні позиції, жоден державний канал не зможе замінити загальнонаціональні канали. І це суттєва втрата позицій українського ТБ в Україні. І посилення інфозагроз, особливо в прикордонних регіонах