У Голосіївському районі столиці, в кількох кроках від станції метро розташоване державне підприємство Національний центр Олександра Довженка. Як ідеться на офіційному сайті установи це «найбільший кіноархів України, в якому зберігається більше 6000 найменувань художніх, документальних, анімаційних українських та закордонних фільмів та тисячі архівних документів з історії українського кіно». Щоправда, керівник іншого архіву – Центрального державного кінофотофоноархіву імені Г. С. Пшеничного – Владислав Берковський заявляє, що єдиним і найбільшим архівом є саме установа, яку очолює він.

Інформаційний скандал довколо Центру Довженка спалахнув зранку 28 травня, коли на своїй офіційній сторінці у Facebook о 10:15 підприємство оголосило себе неплатоспроможним і заявило про фактичне завершення свого існування. Причина – Мінфін не затвердив паспорт бюджетної програми Держкіно, через що Центр Довженка не отримав у 2020 році державного фінансування.

Вже о 13:08 керівник Центру Довженка Іван Козленко на своїй сторінці у Facebook заявив, що розриває контракт з Мінкультом і йде з посади. А вже за 20 хвилин у новому пості він повідомив, що до установи з обшуками прийшли представники правоохоронних органів.

Чи пов’язаний був цей візит із вранішньою заявою Центру, та з якою хронологією насправді розвивалися події? Сам пан Козленко в інтерв’ю журналістам повідомив: обшуки із заявою про неплатоспроможність не пов’язані й розпочалися близько 10-ї години ранку. Отже, не можна виключати, що спочатку до Центру зранку 28 травня прийшли правоохоронці, а вже потім була опублікована заява про неплатоспроможність і наступна за нею заява про звільнення керівника.

Чи було вилучення документів правоохоронцями несподіванкою для керівництва Центру? Ні, і сам пан Козленко в інтерв’ю заявляє, що установа отримала ще за тиждень повідомлення з проханням надати документи, але так цього і не зробила. Також у прес-службі прокуратури Києва повідомили, що «слідчі неодноразово направляли запити про надання інформації та копій документів, однак запитуваних даних не отримали, а посадові особи центру викликалися для участі у проведенні слідчих дій, однак не з’являлися і причини неявки не повідомляли. Тому Голосіївський райсуд Києва 21 травня надав дозвіл на проведення обшуку».

Гроші

Почнімо із заяви Центру Довженка про неплатоспроможність. Як зазначив кінокритик Сергій Васильєв: «Завершення історії інституції – це її ліквідація. І Центру Довженка, який минулого року оперативно приклався до ліквідації “Укранімафільму” (що систематичного фінансування з бюджету не отримував), має бути це добре відомо». Жодних заяв про ліквідацію Центру Довженка Міністерство культури та інформаційної політики не робило, навпаки, повідомило, що робить усе можливе для поновлення фінансування культурної інституції.

Центр Довженка не єдина державна культурна інституція, яка стала заручником не підписаного Мінфіном паспорта бюджетної програми. «Наразі питання щодо фінансування стоїть перед багатьма державними підприємствами з огляду на ситуацію, яка склалася (з державним бюджетом. – ДМ)», – зауважував на брифінгу 28 травня голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

Та в Центру Довженка претензії не лише до бюрократичних перепон Мінфіну, а й до запланованих Державним агентством з питань кіно обсягів фінансування Центру. У своєму дописі у Facebook Іван Козленко звинуватив голову Держкіно Марину Кудерчук, що вона не погодила з Радою з державної підтримки кінематографії рішення зменшити фінансування Центру Довженка з 8,6 млн грн до трохи більше 3 млн грн. У своїх інтерв’ю телеканалам та під час акції на підтримку Центру Довженка, пан Козленко також заявив, що погоджував з Радою суму підтримки для Центру. За його словами, Рада своїм протокольним рішенням затвердила виділити Центру 8,6 млн грн. «Ця цифра збігається з тою, яку ми погодили з Радою з підтримки кінематографії. Яка, власне кажучи, і визначає розподіл коштів по цій програмі», – сказав пан Козленко.

Згідно із законом про підтримку кінематографії, Рада з державної підтримки кінематографії не має права визначати суму підтримки Центру Довженка.

«Детектор медіа» звернувся до заступника голови Ради з державної підтримки кінематографії Сергія Зленка з проханням прокоментувати слова пана Козленка, що він погодив з Радою суму підтримки Центру Довженка на 2020 рік.

Сергій Зленко нагадав, що Рада з державної підтримки кінематографії визначає обсяг коштів з держбюджету за десятьма напрямами підтримки, крім трьох:

• фінансова підтримку державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» під час виконання його статутних завдань з метою сприяння збереженню та популяризації творів кіномистецтва;
• фінансова підтримка Національної спілки кінематографістів у частині виконання її статутних завдань з метою сприяння розвитку та популяризації кінематографії;
• виплата стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії.

«Та оскільки кошти бюджету за програмою “Державна підтримка кінематографії” передбачені однією загальною сумою, Рада з державної підтримки кінематографії під час розподілу коштів за десятьма формами підтримки має залишити нерозподіленим певний обсяг коштів, який буде достатнім для того, щоб профінансувати зазначені вище три напрями (по яких Рада з державної підтримки не розподіляє кошти) за процедурами, передбаченими пунктами 14, 15 і 16 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії. Що Рада з державної підтримки кінематографії і зробила: нерозподіленими залишилися 15 362 720 грн», – сказав пан Зленко.

Водночас він відмовився надати відповідь на запитання, чи погоджував Іван Козленко з Радою суму підтримки для Центру Довженка.

У відповіді на наш інформаційний запит в Центрі Довженка повідомили, що 2019 року через Держкіно з держбюжету на свою статутну діяльність отримали 10 млн грн. Хоча за паспортом бюджетної програми мали отримати вдвічі менше – 5 млн грн.

Крім окремого рядка на виконання статутних завдань з метою сприяння збереженню та популяризації творів кіномистецтва Центр Довженка отримував 2019 року й інше держфінансування. Зокрема, майже 200 тис. грн Держкіно надало Центру на проведення фестивалю німого кіно «Німі ночі», ще майже 200 тис. грн – на реставрацію фільму «Вечір на Івана Купала», та аванс у розмірі трохи більше 30 тис. грн на реставрацію стрічки «Кисневий голод» – ці цифри нам підтвердили у відповіді на запит. Ще майже 200 тис. грн Держкіно надало на відкриття виставки «ВУФКУ. Lost & Found», на саму ж організацію та проведення виставки Центр виграв грант Українського культурного фонду в обсязі близько 1,99 млн грн. Також 2019 року з держбюджету через Український інститут Центр отримав трохи більше 133 тис. грн. на проведення ретроспективи фільмів Кіри Муратової. Вже у 2020 році понад 200 тис. грн Український інститут заплатив Центру за послуги з організації церемонії вручення премії Women In Arts.

Згідно зі звітом Рахункової палати, державне фінансування на інституційну діяльність Центру Довженка щороку зростало: у 2015 році – 2,6 млн грн, у 2016 році – 3,8 млн грн, у 2017 році – 5 млн грн. У 2019 році, за даними самого Центру Довженка, вони отримали за своєю бюджетною програмою вже 10 млн грн. За п’ять років державне фінансування зросло майже в чотири рази, в середньому на 40% щорічно.

Івана Козленка Мінкульт призначив гендиректором Центру Довженка навесні 2016 року. Відповідно до стратегії реформування та розвитку державного підприємства на 2016-2019 роки, з якою він переміг у конкурсі на цю посаду, пан Козленко передбачав, що 2017 року двома основними джерелами доходу Центру Довженка будуть державне фінансування й оренда, які майже зрівняються у сумах. Наступним найбільшим джерелом доходів Центру мав стати продаж контенту. «Ці затратні реформи дадуть змогу в майбутньому компенсувати втрати доходу від оренди й сконцентрувати діяльність Центру на статутній діяльності – збереженні, вивченні, поширенні та промоції кіно», – йшлося в стратегії.

Керівник Центру Довженка, звітуючи за 2019 рік, повідомив, що йому вдалося останніми роками диверсифікувати доходи підприємства: «Я прагнув поступово збільшувати частку доходів від заходів (з 4% в 2016 до 12% в 2019), водночас зменшуючи частку доходів від оренди (з 64% в 2016 до 44% в 2019). У структурі доходів останні 4 роки державна підтримка складала всього від 17% до 24% (в 2019)». Саме проведення заходів стало третім за обсягом видом доходів, щоправда на них Центр отримував кошти і з держбюджету теж – приміром, у 2019 році від Українського культурного фонду, Українського інституту та Держкіно. Щодо доходів від продажів – у звіті за 2019 згадується дохід від дистрибуції книжкових видань Центру Довженка, який склав 270 тис. грн.

Кримінальна справа

У пресслужбі столичної прокуратури повідомили, що виїмка документів у Центрі Довженка проводилась у межах розслідування справи про привласнення або розтрату майна (ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу). Кримінальне провадження було відкрито за результатами ревізії Державною аудиторською службою України (ДАСУ) фінансово-господарської діяльності Центру Довженка. З матеріалів справи відомо, що слідчі розслідують, чи була занижена оренда плата, внаслідок якої Центр недоотримав понад 700 тис. грн, та чи законно гендиректору Центру виплачувалась надбавка. ДАСУ під час ревізії за період з 01.01.2015 по 31.01.2019 знайшла порушення фінансової дисципліни, що призвели до втрат на суму понад 4,5 млн грн.

Земля

У своєму матеріалі «Що відбувається з державними кіностудіями?» ми згадували і Центр Довженка, адже до нього у 2019 році приєднали державну кіностудію анімації «Укранімафільм». Зокрема, ми згадували ситуацію із землею, яка належала Центру, але той передав її місту, начебто для того, щоб не сплачувати зайвий податок. У результаті такої «оптимізації» були знесені старовинні будівлі київської кінофабрики й на цій території почали зводити новий ЖК з трьома висотками й ТРЦ. Як так сталося, ще навесні 2018 року намагалися розібратися деякі журналісти. Але на цю ситуацію ні уряд, ні Мінкульт, ні Комітет з питань культури і духовності Верховної Ради минулого скликання не реагували.

20 травня 2020 року ми запитали в держсекретаря Міністерства культури та інформаційної політики Артема Біденка, чи йому відомо про ситуацію із землею, яка належала Центру, і чи збирається міністерство з профільним комітетом Верховної Ради проводити виїзне засідання до Центру Довженка. Тоді пан Біденко відповів, що міністерство проведе цього року перевірку в Центрі. Новим міністром, очевидно, стане голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко, який наполягає на кримінальних справах за відчуження майна двох інших державних кіностудій, де житлові комплекси ще не почали будувати. 1 червня в нього була запланована зустріч і з керівником Центру Довженка (її анонсував Іван Козленко).

Під час онлайн-мітингу на підтримку Центру Довженка, який відбувся ввечері 30 травня, Іван Козленко сказав, що «основна цінність Центру – це не приміщення, не плівки, не земля, а людський ресурс, який продукує сенси. Не будівля є Центром Довженка, і навіть не фільмофонд». Щодо людей, то приступивши до виконання обов’язків керівника, Іван Козленко оптимізовував штат. З його теперішніх слів виглядає так, що він не ставить за мету збереження приміщення центру чи фільмофонду. Утім, під час того ж мітингу він зауважив, що ліквідувати чи віддати під приватизацію фільмофонд держава не може.

Конспірологічні версії

Деякі фейсбук-експерти припустили, що це все спланована атака на Івана Козленка після того, як він «активно виступав проти російської версії меморіалу “Бабин Яр”. Як проти персони Хржановського, так і проти російського втручання в цілому». Але перші публікації Івана Козленка з критикою Іллі Хржановського з’явилися 14 квітня 2020 року. Тоді як:

1. Ілля Хржановський став художнім керівником меморіалу наприкінці 2019 року, а створення меморіалу ініціювали громадські діячі та меценати з різних країн ще за президентства Петра Порошенка у 2016 році.
2. Кримінальну справу, щодо діяльності Центру Довженка було порушено влітку 2019 року за результатами ревізії, проведеної у квітні 2019 року, ще за часів уряду Володимира Гройсмана.
3. Ще 2017 року аудит ефективності використання державних коштів на кінематографію проводила Рахункова палата, яка теж виявила порушення.

Є ще одна версія подій. Іван Козленко публічно й активно підтримував на посаду голови Держкіно Юлію Сінькевич. Останнім часом пан Козленко заявляв не лише про те, що конкурс на посаду керівника Держкіно відбувся з порушеннями, а й закликав визнати роботу Марини Кудерчук незадовільною та вимагав її звільнення після випробувального терміну.

За даними єдиного реєстру судових рішень, наразі триває суд, у якому позивач просить скасувати результати першого конкурсу на посаду очільника Держкіно. Про свій намір подати до суду заявляла єдина з кандидатів на посаду голови Держкіно – Юлія Сінькевич. З тексту судових документів випливає, що саме вона зараз і судиться. Нагадаємо, що Юлія Сінькевич є генеральною продюсеркою Одеського міжнародного кінофестивалю, який, як і Центр Довженка, останніми роками стабільно отримує фінансування з держбюджету, у тому числі від Держкіно. 2015 року, коли фестиваль не отримав бажаної фінансової підтримки від Держкіно, впродовж 2014 і 2015 років пані Сінькевич публічно виступала з критикою тодішнього очільника відомства Пилипа Іллєнка.

Про те, що на бюрократичні проблеми з фінансуванням Центру Довженка нашаровуються особисті стосунки, згадував на брифінгу і голова підкомітету у сфері кінематографу та реклами парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Павло Сушко: «Там проблема в погодженні бюджетного паспорта і в тому, що розпорядником коштів першого ступеня є Мінкульт. Державні підприємства, як Центр Довженка належать до діяльності Мінкульту, підпорядковуються Мінкульту. А розпорядником коштів другого ступеня є Держкіно. І Центр Довженка не підпорядковується голові Держкіно. Там ще є особисті стосунки. Тому ми розбираємося в цьому і дали доручення Міністерству культури».

Чи залишиться Іван Козленко керувати Центром Довженка і чи відкличе свою заяву про звільнення, якщо Мінфін підпише паспорт бюджетної програми? Іван Козленко під час онлайн-мітингу 30 травня відповів на це запитання ствердно.

P.S. Аналіз ситуації, що склалася, спонукає до низки запитань:

1. Чи прагнув Центр Довженка своєю заявою про неплатоспроможність вплинути на розслідування кримінальної справи?
2. Чи мав він на меті цією заявою добитися від Держкіно цього року фінансування в обсязі 8,6 млн грн?
3. Чи була поява цієї заяви саме 28 травня викликана тим, що за рейтинговими списками Українського культурного фонду Центр Довженка цього року теж претендує на гранти. Фонд уже провів переговорні процедури з переможцями і зараз укладає з ними угоди, для підписання яких грантоотримувачу потрібно надати довідку з ДФС про відсутність боргів.
4. Чому Центр Довженка 2019 року отримав суму, що вдвічі перевищила зазначену в паспорті бюджетної програми?
5. Чому землі Центру Довженка були передані місту, після чого старовинні споруди були знесені, а на їхньому місці почали зводити ЖК, і хто саме стоїть за цим будівництвом?
6. Чи погоджувала Рада з державної підтримки кінематографії з керівником Центру Довженка суму фінансування підприємства?
7. Чи вплинули на ухвалення рішення Ради, зокрема щодо сум на фінансування серіалів, виробники цих серіалів?
8. Чи наявний у членів Ради конфлікт інтересів при ухваленні нею рішень? Зокрема – щодо розподілу державного фінансування на різні форми державної підтримки, у тому числі на промозаходи?
9. Чому Рада впродовж 2019 року двічі затверджувала розподіл фінансування за напрямками такий, як їй подавало на затвердження попереднє керівництво Держкіно? І чому 2020 року Рада почала вносити свої пропозиції до розподілу, а її члени почали заявляти про те, що це вони складають свій проєкт розподілу, при цьому не публікуючи його, а передаючи в окремі ЗМІ свої заяви, зокрема й за кілька годин до зустрічі кінематографістів в Офісі президента?

Відповіді на ці запитання «Детектор медіа» очікує отримати не тільки від згаданих структур, а й від нового очільника Міністерства культури та інформаційної політики, який, ми сподіваємося, буде призначений найближчим часом.

Виправлено: у тексті помилково було вказано, що на 4 червня призначено розгляд апеляції у справі Юлії Сінькевич, однак це апеляція в іншій справі - щодо виплати стипендії члену Ради з державної підтримки кінематографії.