Ще з літа я обіцяла Світлані Остапі розказати про плани і розвиток іномовлення в Україні, але зміна Кабміну, потім розмови про реорганізацію каналу, потім кінець року і ціла купа звітів, що подають державні установи... і ми говоримо про загибель іномовлення України, а може про його переродження (я все ще залишаюсь оптимістом, навіть якщо не бачу для оптимізму жодних підстав).

Одного серпневого дня 2015 року колишнє керівництво Міністерства інформаційної політики – розуміючи, що іномовлення в тому вигляді, як це було в 2014-2015 роках,  існувати не може і що до іноземної аудиторії інформацію про життя українців і про боротьбу України за власну незалежність повинні доносити не російські журналісти та не заангажовані своїми власниками телеканали, а державний іномовник, – покликало мене цим зайнятись. Вимоги були і простими і складними одночасно: міжнародні стандарти подачі новин, якісний контент та якомога більше покриття за кордоном і на окупованих територіях. Звідси дві основні мови на каналі: англійська і російська. З огляду на окупацію на каналі з’явилась кримськотатарська мова – це наші люди в окупованому Криму, і вони потребують інформації своєю рідною мовою.

Потім був довгий шлях з написання та прийняття закону, передачі майна, реорганізації старої структури іномовлення (УТР) та організації сучасного телеканалу UATV з великою кількістю власного контенту і з розумінням обмеженості бюджету. По-суті, мене попросили допомогти стартувати, і я збиралась повернутись на «5 канал» до своїх проектів і до команди, яка мені досі дуже близька.

Але розвивати такий амбітний проект потрібно було весь час і я відчувала, що це потрібно моїй державі. Я залишилась, і UATV став моєю родиною. Ми з колективом, дійсно, жили цим каналом, і ніхто не замислювався, скільки часу ми проводимо на роботі: ми працювали над іміджем України і розуміли, що це і є наш внесок в майбутню перемогу над ворогом. Ми говорили іноземцям правду!  

Ми збільшували присутність у кабельних мережах по всьому світі, ми відкривали кореспондентські пункти та брали участь у міжнародних подіях за кордоном і в Україні, щодня знаходили позитив в русі України до зближення з Європою, не дозволяли собі викривлення фактів і не показували суцільний негатив у гонитві за рейтингами.

Кожна людина, яка працювала на каналі, на сьогодні може пишатись цим, бо є унікальним спеціалістом у журналістиці та телебаченні загалом, – адже ті виклики, які стояли перед нами, не мав і не має жоден телеканал в Україні. Вони мають унікальний досвід і, як на мене, робота на UATV – це своєрідний «знак якості».

Причина рішення піти з іномовлення – мого і керівного складу моєї команди – у тому, що наше бачення місії і мети функціонування каналу іномовлення відрізняється від бачення нинішнього керівництва міністерства. Міністерство бачить цільовою аудиторією  каналу виключно зону з особливим режимом мовлення (Донбас і Крим).

Насамперед, це суперечить чинному Закону України «Про систему іномовлення України», який регулює діяльність нашого підприємства. Адже у ньому чітко зазначено, що ДП «МПІУ» (телеканал іномовлення UATV) утворюється «з метою захисту національних інтересів України за кордоном, формування та підтримання позитивного іміджу України у світі шляхом оперативного, об’єктивного інформування про події в Україні, офіційну внутрішню і зовнішню політику та позицію держави, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування». (До слова, зараз до ВР внесений проект змін до Закону «Про систему іномовлення України» авторства Олександра Ткаченка, і власне цю статтю, що визначає мету іномовлення України, змінами не зачепили. Адже це логічно, що канал іномовлення має мовити на іноземні держави.)

З іншого боку, UATV і так був доступний на лінії зіткнення – на підставі тимчасових дозволів на мовлення, виданих Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення України, – і хто хотів бачити українське телебачення, вже його дивився.

Під час зустрічей у міністерстві мені дорікали, що ми не можемо порахувати нашу закордонну телеаудиторію, – а не можемо ми її порахувати через затратність таких досліджень. Навіть наші іноземні колеги, маючи більші бюджети, стикаються з тими самими питаннями. Ті, хто працює на телебаченні, знає вартість отримання рейтингів в Україні, а якщо таких країн з півсотні? На 2020 рік планувалось провести перші підрахунки в країнах, де у нас було хороше покриття в кабельних мережах, – у Польщі, Латвії, Білорусі та Молдові. І новому керівництву каналу варто бути чесними хоча б перед самими собою –якщо сигнал UATV буде формуватися лише для тимчасово окупованих територій, підрахунок аудиторії буде абсолютно неможливим.

На моє переконання, місія UATV – бути офіційним представником, офіційним голосом України у світі, поширювати український погляд на сучасні реалії і зрештою – формувати позитивний імідж України за кордоном. Я пропонувала створити на базі UATV 100% англомовний телеканал з інформаційним і пізнавальним контентом, адресований англомовній аудиторії по всьому світі. Також я пропонувала створити окремий 100% російськомовний телеканал (і це було прописано в нашому Стратегічному плані 2016-2020 саме на 20 рік), цільовою аудиторією якого могли б бути, зокрема, вихідці з колишнього СРСР та українці на тимчасово окупованих територіях. Але передусім – російськомовна аудиторія. Тут контент мав би бути інформаційним, пізнавальним і навіть розважальним (просто потрібно дуже обережно формувати сітку мовлення, щоб глядач не отримав за державний кошт передачі, що принижують гідність наших громадян та руйнують імідж нашої країни). І ще важливо розуміти, що глядач змінився, і він передусім потребує поваги, а не пропагандистського «промивання» мозку.

UATV на сьогодні – явний лідер серед українських телеканалів щодо виробництва різножанрового контенту російською мовою. На реалізацію цих планів нам не треба 100 мільйонів доларів. Це абсолютно реальні бюджети.

Загалом іноземці, які знайомилися з роботою UATV, весь час дивувалися – як ми створюємо таку гідну продукцію за невеликі кошти. Це при тому, що ми – в межах свого кошторису – активно розвивалися, запускали нові програми, закуповували техніку, була дуже велика робота з просування новинного контенту з України, з налагодження міжнародних відносин.

Телеканал UATV здобув право на проведення в Україні міжнародного новинного форуму Азійсько-Тихоокеанської мовної спілки. Цей форум має відбутися у липні 2020 року. І як мене запевнив перший заступник міністра Анатолій Максимчук, домовленостей про проведення форуму буде дотримано. А якщо зважити, що, на підставі наших попередніх домовленостей, бажаючих стати спонсорами цього заходу було предостатньо, то, за грамотного менеджменту, державні кошти витрачати не доведеться.

Водночас ми пропонували створити телеканал національних меншин України. Я переконана, що, маючи такий канал, українській владі було б простіше вести будь-які справи з нашими сусідами – мадярами, поляками, румунами, болгарами і навіть росіянами. Такі канали існують в багатьох розвинених країнах. Все, що ми пропонували, ми пропонували в рамках запланованого бюджету і збільшувати його не збирались. Дивлячись на економічну ситуацію в країні, це важливо – не витрачати зайвих державних коштів і при цього впевнено рухатись вперед.

Жодна пропозиція не була прийнята… Значить – я не вписуюсь у стратегію нового міністерства. Скоріш за все, це питання довіри та взаєморозуміння. А ще різного розуміння місії каналу. Так буває, і не завжди ми можемо спрацюватись з людьми, навіть якщо вони хороші спеціалісти.

Із негативного – це скорочення людей, скорочення виробництва та відмова від супутникової ретрансляції...

Зібрати такий злагоджений професійний колектив вдруге буде нелегко, а припинення, із 1-го січня ц.р., супутникової трансляції – це автоматична втрата покриття в закордонних кабельних мережах, від Індонезії та сході до США і Канади на заході. До того ж – це втрата довіри до телеканалу іномовлення України з боку супутникових і кабельних операторів при майбутніх зверненнях. Подібні рішення нового керівництва телеканалу про припинення супутникової трансляції не можна приймати в авральному режимі – за кілька днів до Нового Року. Телеканал шокував усіх своїх іноземних партнерів новорічним «подарунком» – повідомленням про непродовження контрактів і припинення супутникової ретрансляції з початком 2020-го року.

3-го січня нове керівництво каналу зібрало колектив і оголосило, що новини працюють лише до 12-го січня включно, і що англійська і арабська редакції та всі телепроекти каналу – не на часі…

А це вже не іномовлення. Це буде ще один нішевий, до того ж – регіональний телеканал (адже норма про нерозповсюдження UATV на всій території України залишається).

Виходить так, що телеканал іномовлення України перестає бути іномовником…

Але чи потрібен на окупованих територіях ще один розважальний канал? Чи можна розраховувати на вплив, маючи лише один телеканал, чи варто все ж доопрацювати варіанти з включенням на межі зіткнення якомога більшої кількості українських каналів? Чи слід  втрачати англомовну аудиторію, яка вже є? Чи буде збільшуватись бюджет каналу, враховуючи вартість проектів, що планується купувати у сторонніх виробників? Чого коштуватиме така стратегія Україні?

Питань занадто багато, але з огляду на чітко озвучені дати, можна буде швидко побачити результат. І дуже сподіваюсь, що задуманий проект працюватиме на нашу країну в позитив… Тоді хоча б втрата повноцінного іномовника матиме якийсь сенс…