5 серпня телеканал «Інтер» продемонстрував документальну стрічку «Загибель імперії. Візантійський урок». Автори російського фільму пропонують власну версію причин занепаду Візантії, при цьому проводячи масу паралелей із сучасністю. Саме через розставлені історичні й політичні акценти виникає багато питань як до самої роботи, так і щодо її показу українському глядачеві.

У «Загибелі...», не вдаючись до посилань хоча б на якісь історичні документи, з самого початку стверджують, що «темний» і «варварський» Захід руйнував квітучу імперію. Звісно, остаточно її знищили турки-османи у XV ст. Але, за версією авторів, це стало можливим саме через ослаблення, спричинене ідейними західними впливами, а подекуди через банальний грабунок з боку європейців, вивезення капіталу, цінностей і т. д.

Останнє справді мало місце, але історія Середньовіччя занадто складна, щоб робити якісь однозначні висновки. Загалом же, автори фільму, залишаючись точними в багатьох наведених фактах, із легкістю інтерпретують їх, виходячи з власної концепції «темної Європи» і «світлої Візантії».

Але цю стрічку неможливо назвати історичною не тільки через очевидний суб'єктивізм, але й через намагання вмонтувати в історію сучасну російську політику. Сама термінологія, активно використана оповідачем у кадрі - архімандритом Тихоном (Шевкуновим), якого в російській пресі називають особистим духівником Путіна, не залишає в цьому сумнівів.

Візантія, як він каже, зазнала фіаско тому, що не зберегла «вертикаль влади» і «стабілізаційний фонд». Успішні імператори розуміли необхідність боротьби з олігархами, в одного з яких довелося відправити у заслання в далеку провінцію, конфіскувавши статки , -явний натяк на долю Ходорковського. Інший «геніальний інтриган», що отримав політичний притулок у Римі, звідки координував діяльність опозиції, «завдаючи чималого головного болю уряду», звався Віссаріон, хоч ми знаємо, що йдеться про Березовського.

Головний же акцент зроблено на трагічності руйнування імперської візантійської ідентичності і способу управління країною («суверенна демократія»). Затавровано всілякі націоналізми. Окремо було сказано про необхідність переміщень населення з центру імперії на її окраїни, з метою втримати їх в імперському тілі: саме тут у другому поколінні сформуються вже зовсім нові люди (читай: нова спільнота - радянський народ).

Разом із тим о. Тихон розповів, як Візантію на тлі кризи центральної влади поступово заселяли мігранти - актуальна для Росії проблема. А також прямо заявив, що всі початкові єврейські капітали було зароблено на грабунку візантійських багатств.

На російському телебаченні «Загибель імперії» показали вже на початку минулого року, тобто задовго до грузинської війни. Інакше, треба думати, до фільму мав би увійти й епізод про одну з маленьких переможних воєн візантійських імператорів із володарем якої-небудь прозахідної провінції.

Можливо, - якщо фільм про Візантію, але він не історичний, - тут прозвучала релігійна тематика? Ось і оповідач з'являється перед глядячем у рясі і навіть читає в кадрі одну з ключових християнських молитов - «Царю небесний...». Крім того, у стрічці багато зйомок з натури, серед яких - пам'ятна для кожного православного Свята Софія. Проте релігійний аспект візантійської історії - Вселенські собори, боротьба з єресями, імператори-іконоборці, знамениті богослови - тут майже не заторкнуто.

Україна у фільмі теж не згадується. Але коли мова заходить про Болгарське і Сербське царства, які «по-зрадницьки» відвернулися від Візантії до Заходу, їхні території на екрані розфарбовано в синій та жовтий кольори. Мабуть, невипадково.

В одній із рецензій фільм «Загибель імперії. Візантійський урок» порівняли з «лобовою атакою». Справді, стрічка досить динамічна, її автори особливо не переймаються необхідністю доводити озвучені твердження. Що ж сподвигло телеканал «Інтер» на показ цього «шедевру» не публіцистичної, а виключно пропагандистської думки?

5 серпня якраз завершувалася поїздка патріарха Кирила Україною, а «Інтер», нагадаємо, був офіційним інформаційним партнером візиту предстоятеля РПЦ.

Якщо «Загибель імперії. Візантійський урок» планувався до показу як фінальний акорд, то прозвучав він украй фальшиво. Оскільки, попри наявність оповідача у священицькому вбранні, фільм неможливо пов'язати з жодною духовною темою. Це ода не тільки імперії, візантійській чи російський, а й безпосередньо путінському стилю управління. Урок, за логікою авторів, полягає в необхідності збереження status quo. Інакше - крах.

Але навіть така безапеляційна агітація вже виглядає застарілою, тому що економічна криза внесла свої корективи в уявлення про живучість «путіноміки». «Стабілізаційний фонд» схуд, а «вертикаль» в умовах соціальної напруги змушена демонструвати гнучкість.

Про поїздку патріарха Кирила в Україну говорилося в різних аспектах - пастирському, паломницькому, політичному. Проте «Інтер» цим показом немов виділив «жирним» саме останній. Чим зробив своїм партнерам ведмежу послугу.

Та навіть якщо опустити всі церковно-політичні нюанси, залишається осад у вигляді прямої імперської пропаганди на українському телеканалі. Особливо варто відзначити пасаж ведучого про незрозумілу для Заходу рису візантійців - «відчуття держави як однієї з особистих цінностей». Якщо для Москви обожнення влади є нормою, то для Києва - ні. Хотілося б, щоб хтось із представників телеканалу пояснив, чи означає озвучення цих тез презентацію нової політичної програми для України?

Такий контроверсійний фільм вийшов в ефір без попереднього обговорення, до нього не було навіть найменшої «підводки», що взагалі змушує засумніватися в елементарному професіоналізмі інтерівського менеджменту.

Але «візантійство» як стиль поведінки поступово стає фірмовим знаком «Інтера». Ще свіжі в пам'яті політично заангажовані ток-шоу. Та й гучний скандал із проектом «Великі українці» не забувся.

Шкода, що апологети псевдовізантійської історії не вказали на простий і очевидний висновок - усі імперії рано чи пізно гинуть. І «візантійство», врешті-решт, ховає під своїми уламками тих, хто робив його суспільною нормою.

Ілюстрація - http://inter.ua/uk/