Звичайна історія полоненої українки

Звичайна історія полоненої українки

26 Квітня 2023
5242
26 Квітня 2023
09:00

Звичайна історія полоненої українки

5242
Кожна така смілива історія — звинувачення, а кожна людина, готова її оприлюднити, — свідок, який уже виніс свій вирок.
Звичайна історія полоненої українки
Звичайна історія полоненої українки

Сприйняття документального фільму Анни Трушової «Голос Вікторії: щоденник викраденої вчительки» дещо псують слова на початку. Наталя Ящук, координаторка управління проєктів Центру громадянських свобод, в рамках якого знято 35-хвилинну стрічку, наголошує: справа про викрадення вчительки із Броварів Вікторії Андруші набула великого міжнародного розголосу, тому цю мужню жінку необхідно було звільняти. Як на мене, це непряме, навряд навмисне, та все ж таки певне знецінення інших тисяч бранців, котрих викрала й незаконно утримує Росія. Тобто, є, значить, вʼязні пріоритетні, за яких слід боротися в першу чергу — а потім уже інші, про яких не говорять ніде.

Раніше Ірина, сестра полоненої Вікторії, теж навряд навмисне, більше на емоціях, каже на камеру: не кожен чоловік може себе вести в полоні так, як вона, не кожен має такі дух і характер. Звісно, тут ідеться про високу оцінку людських і громадянських якостей бранки. Але оце «не кожен чоловік» — теж певною мірою знецінення полонених, зокрема чоловіків. Серед незаконно позбавлених російськими окупантами волі нема й не може бути тих, хто тримається краще чи гірше за інших. Хіба що мова піде про зрадників, котрі з жертв перетворилися на катів. І також нема віп-полонених, яких слід звільняти в першу чергу.

Фільм знято місяць тому, але офіційна телевізійна премʼєра відбулася в ефірі «Еспресо» 22 квітня. Автори пропонують не надто щедрий відеоряд: коментарі правозахисників, спогади очевидців, кадри зустрічі зі щасливою Вікторією в неї вдома після звільнення. Але відеоряд — не мета, бо основне смислове навантаження містить монолог головної героїні. Він майже нічим не ілюстрований, і маю підстави підозрювати: у віддаленій або середньостроковій, проте цілком реальній перспективі подібні розповіді будуть проілюстровані, змодельовані, відтворені в фільмах і серіалах.

Розповіді про російський полон, на превеликий жаль, не новина. Понад те: нещодавня премʼєра фільму Максима Наконечного «Бачення Метелика» сприймається як стрічка, знята ось учора, по гарячих слідах. Хоча знімали кіно про учасницю АТО/ООС, яка повернулася з російського полону, до повномасштабного вторгнення. За книжку «Світлий шлях: історія одного концтабору», власні спогади про півтора року перебування в концтаборі «Ізоляція» колишній бранець Станіслав Асєєв отримав Національну премію імені Шевченка та сам потому став головним героєм однойменного документального фільму. І це на екрани ще не вийшов «Відблиск» Валентина Васяновича, консультований Асєєвим, — ще одна зафільмована історія про українського бранця.

Тим не менше, монолог вчительки Вікторії Андруші, яка пережила жахіття російського полону в Курському СІЗО, черговий — але не вторинний. Хоча б через те, що вписується в загальний контекст війни, яка триває від березня 2014 року. І нагадує: почалося для України  та українців усе набагато раніше, ніж наприкінці лютого минулого року. Молода вчителька математики постає перед глядачем утіленням отих самих тисяч полонених, котрі були або досі лишаються в російських казематах. Це жіночий голос бранців, а чоловічим по праву можна вважати Максима Колесникова, того самого «хлопця з яблуком», військового блогера, який тепер час від часу ділиться в себе на фейсбуку спогадами про будні російського полону. Ще раніше медіа й соціальні мережі публікували інтерв’ю Юлії «Тайри» Паєвської, навіть більш відомої за Вікторію Андрушу бранки.

Проте саме спогади — точніше, покази, свідчення звичайної вчительки варті окремої уваги. Бо сприймаються інакше, ніж аналогічні свідчення військових. Вони потрапили до ворожих лабетів як учасники бойових дій, тож підсвідомо могли готуватися до такого. Гіпотетично розглядали подібний варіант — бути схопленими живими. Натомість вчителька броварської школи, людина мирної професії, навряд бачила себе як у війську зі зброєю, так і в російському полоні. Хоча й встигла відчути на собі весь негатив російської окупації. Її викрали з рідного дому в селі на Чернігівщині через місяць після вторгнення, 25 березня 2022 року. За збігом обставин, кілька днів потому Чернігівщину деокупували.

На камеру Вікторія досить спокійно розповідає про буденність зла. Про те, як разом із нею в полон потрапляли «ватники». Про безглузді звинувачення бранців у коригуванні вогню. Про примус до щоденного виконання гімну Росії та інших російських пісень, котрими мучили щодня — як тут не згадати «музичну шкатулку» з радянського кінохіта «Помилка резидента». Про приборкання електрошокером, погрозу постригти наголо, вимоги читати на камеру наперед підготовлені стандартні зізнання у скоєнні злочинів проти російської армії. На жаль, нічого нового — і водночас нове від першої особи принципово, питомо цивільної людини. Яка не готувалася до масштабної війни, окупації, полону, знущань і звільнення. Наряд бачила себе героїнею такого фільму, навряд уявляла себе в такій ролі.

Приклад Вікторії Андруші — типовий у наш час. Чи означає це, що одним 35-хвилинним фільмом тему закрито? Навряд. Так, є і будуть подібні, буквально слово в слово сказані свідчення. І навряд кожен наступний звільнений бранець захоче ділитися всім, що пережив і що з ним робили в полоні російські садисти. Але кожна така оповідь, кожна смілива історія — звинувачення, доказова база. А кожна людина, готова її оприлюднити, — свідок звинувачення. Чи буде колись суд над воєнними злочинцями? Хтозна, хотілося б. Проте вчителька з Броварів, як і кожен її товариш по нещастю, свій вирок Росії вже винесли.

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5242
Читайте також
17.07.2023 12:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
2 480
19.05.2023 11:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
2 641
12.05.2023 13:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
2 202
06.05.2023 14:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
2 890
15.04.2023 11:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
2 937
06.04.2023 12:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
3 641
24.03.2023 11:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
3 618
18.03.2023 14:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
2 708
03.03.2023 09:05
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
5 847
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду