Війна, культура і політика очима гурту «Антитіла»

Війна, культура і політика очима гурту «Антитіла»

17 Липня 2023
2462
17 Липня 2023
12:00

Війна, культура і політика очима гурту «Антитіла»

2462
Стрічка показує конвертацію політичної свідомості та активності в те, що вмієш робити.
Війна, культура і політика очима гурту «Антитіла»
Війна, культура і політика очима гурту «Антитіла»

Перший документальний фільм проєкту «Культура vs війна», який народився рік тому та розповідає про війну очима учасників групи «Антитіла», абсолютно несподівано став суголосним невеличкому геополітичному скандалу по завершенню саміту НАТО у Вільнюсі. Премʼєра стрічки відбулася на ютубі в передостанній день червня, вже зібрала 100 тисяч переглядів, але одна фраза Тараса Тополі, фронтмена групи, вже набула іншого, гострішого сенсу.

«Я просив зброю, просив підтримку, і часто бувало таке, що гнівався під час ефіру стосовно того, що хтось із європейських політиків далі гне наратив про “не все так однозначно”. Це був сором, це було руйнування всіх очікувань. Виявилося, що всі ці принципи — це була ширма, реклама».  

Практично ті самі почуття й відчуття ретранслювали й українські політики включно з президентом Володимиром Зеленським, розчаровані результатами вільнюського саміту. Офіційно наші державні мужі подякували за підтримку. Але поза тим погано приховували образу й навіть гнів, що вилилося в саркастичні шпильки на адресу західних партнерів.

І в цьому несподіваному та нерелевантному на перший погляд порівнянні є два непомітних, але показових і красномовних моменти.

Перший: Тарас Тополя згадує свій гнів у перші місяці масштабного вторгнення. Саме тоді він, видихнувши трохи військову службу, почав завдяки знанню англійської давати інтервʼю західним ЗМІ. Але якщо шістнадцять місяців потому в цілому нічого не помінялося у сприйнятті Заходом причин війни й розумінні, що досить ховати голови в пісок, до образи додається відчуття безпорадності. Мовляв, невже за цей час демократичний світ нічого не розгледів і нічого не второпав. Ось одна з глибинних причин нестриманості наших політиків, яка співзвучна з настроями діячів культури.

Другий менш очевидний, проте значно прикріший. Повертаємося до фрази музиканта Тараса Тополі: «Я просив зброю». Не ясно, чи це така фігура мовлення, чи він справді вірив, що буде почутим. Нехай знання англійської й суттєво розширює аудиторію, нехай ця мова долітає до більшої кількості вух. Проте результат дорівнює дописам у фейсбуку українською у форматі: «НАТО, закрийте нам небо!» або «Дайте нам “леопарди”», танки мається на увазі. Західні політики швидше почують одне одного та вислухають українських колег. До речі, російських теж, їм досі дають слово й залишають право на якусь особливу думку. Або ж політичного важковаговика може вкусити твіт важковаговика літературного — тут згадується допис Стівена Кінга на адресу Дональда Трампа, який для останнього вийшов справді дошкульним. Отже, політики іноді можуть якщо не рахуватися з думкою митців, то зважати на неї — точно.

Але в перелік винятків у жодному разі не входить зважання на вимоги чи уклінне прохання надати зброю тим, хто став обʼєктом агресії з боку сильнішого ворога. З яким, до всього, інші сильні світу цього звикли рахуватися, публічно й непублічно. Тому хай там як, але взяту на себе місію вплинути на Захід і домогтися дієвої підтримки Тарас Тополя провалив. Не тому що погано й непрофесійно працював. Просто зайшов на чужу митцям політичну територію. Мова не про митців поза політикою, з цим якраз усе нормально. Мова про інше: конвертацію політичної свідомості та активності в те, що вмієш робити.

Отут у «Антитіл» все в порядку. Структурно 42-хвилинна стрічка складається з прологу, де артисти згадують своє волонтерство в зоні АТО після вторгнення Росії на Донбас, рішення взяти до рук зброю й перейти на інший рівень одразу після масштабного вторгнення, трансформацію від бійців тероборони до парамедиків, повернення до музики й запис коротких відео, спільні виступи із зірками західної роксцени, мілітаризація власного контенту. Фактично це не так портретна історія, як формат, дуже близький до байопику, біографічного кіно. Адже не всякий байопик переповідає життєпис відомої людини від народження до фіналу життя. Є чимало прикладів, коли за сюжетну основу береться один яскравий факт чи показовий фрагмент біографії. Та власне, історія «Антитіл» цим не завершується.

Окремо варто звернути увагу на епізоди, повʼязані з першими днями перебування артистів уже в якості бійців. Мені, зокрема, це було дуже цікаво, адже показані події відбувалися менш ніж у кілометрі від нашого будинку. І в парковці під ЦНАПом Соломʼянського району на казармовому положенні було кілька моїх добрих друзів. Тоді вони не могли, не мали права розказувати про вуличні бої та обстріли з гранатометів, хоча звуки бою струшували мікрорайон кілька перших діб. Але тепер розказано й показано: не лише ця місцевість — практично весь Київ реально перебував на пороховій діжці. І без втрат, на жаль, не обійшлося. Тарас Тополя згадує ті дні з домішками легкої самоіронії: ніхто нічого не знав, не вмів, мало що розумів.

Що ж збентежило, так це впевненість фронтмена «Антитіл» у тому, що росіяни нам заздрять. Бо до нас із підтримкою запросто приїжджає Боно, лідер групи «U2», та інші знакові в західній музиці особистості. Росії ж лишаються їхні власні зачухані підстаркуваті рокери. Це не зовсім так. У Росії дуже давно обнулені чи майже обнулені західні артисти, передусім з англомовного світу. Західний рок — це для батьків або взагалі для дідусів нинішніх «Z»-навернених. Ані Боно, ані Пол Маккартні, ані Pink Floyd для них або не авторитети, або взагалі невідомі персонажі. Тож підтримка від них важлива тут, в Україні. Але вона ніяк не дратує чи послаблює росіян.  

Загалом же проєкт «Культура vs війна» розповідає  про цінності української культури через історії митців, які залишили своє звичне життя та стали на захист України. Уже вийшов наступний фільм — про Сергія Михальчука, одного з найкращих українських операторів. Далі буде, і це важливо. Проте так само важливо не перебільшувати власний позитивний вплив на процеси, передусім політичні.

Проєкт «Культура vs війна» створює Асоціація «Сприяння розвитку кінематографа в Україні — дивись українське!» за підтримки Європейського Союзу European Union in Ukraine, Фонду «МХП-Громаді» та Компанії «Вавілон».

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2462
Читайте також
11.10.2023 14:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
1 331
08.09.2023 15:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
1 786
27.08.2023 10:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
18 197
26.06.2023 09:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
2 166
19.05.2023 11:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
2 608
26.04.2023 09:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
5 215
15.04.2023 11:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
2 926
06.04.2023 12:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
3 604
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду