Українська політика — це найкращий відомий сучасній фізиці доказ «ефекту спостерігача». Простий факт спостереження за народними обранцями змінює їхню поведінку. А коли за політиками не стежить ніхто, вони перестають існувати. Якщо ви сьогодні відкриєте рейтинг партій, то побачите цілу купу таких фантомів: «Самопоміч», «Свободу», «Громадянську позицію». Політсили, які опинилися у своєрідному замкнутому колі: вони не привертають уваги виборців та ЗМІ, бо їх немає у владі. І вони не можуть потрапити у владу, бо вони не привертають уваги ЗМІ та виборців.

Олег Ляшко мав усі шанси розділити подібну долю. Після 14 років у Верховній Раді (шість із них під брендом Юлії Тимошенко) у 2019-му він разом із Радикальною партією не потрапив до дев’ятого скликання парламенту. Далі відсутність мандату лишила його ефірів. «Слуги народу» перехопили прийоми шоу-політики. Головний санітарний лікар відібрав у Ляшка прізвище. Кар’єра «радикала» серйозно ризикувала назавжди лишитися в «політичній відпустці». Якби не Рінат Ахметов. Фактично олігарх підключив лідера Радикальної партії до системи штучного медійного життєзабезпечення. Випуски новин, токшоу та гостьові студії підтримували впізнаваність Ляшка на достатньому рівні, аби той, раптом що, за першої ж нагоди міг повернутися в серйозну політику.

Сумна нагода з’явилася у травні. Після смерті мажоритарника Валерія Давиденка на Чернігівщині оголосили довибори. На тому ж окрузі, від якого Ляшко вже потрапляв уВерховну Раду у 2012 році. Станом на початок липня (дані групи «Рейтинг»), «радикала» підтримували 65% виборців.

Ляшко у лімбі

Протягом останнього року канали Ріната Ахметова були чи не єдиною причиною, з якої Олег Ляшко взагалі міг серйозно називати себе політиком. Саме тут у перерві між бійками в аеропортах із Андрієм Герусом, начитуванням казок та виконанням пісень він міг одягти костюм та в компанії серйозних людей поговорити про те, що відбувається в державі.

Згідно з моніторингом «Детектора медіа», після парламентських виборів Ляшко відвідав лише вісім ефірів найбільших українських токшоу. Три з них — передмови до програм на каналах Медведчука. Ще п’ять — випуски «Свободи слова» Савіка Шустера на каналі «Україна» (Ріната Ахметова). Теоретично одну з появ Ляшка на «Україні» можна виправдати — в листопаді тут обговорювали ринок землі й це, очевидно, не можна було повноцінно зробити без радикальних цитат: «Немає землі — немає українців». У жовтні та лютому Шустер порушував питання енергетики. Тут Ляшко компетенції не мав, зате Рінат Ахметов мав свої інтереси. У травні та червні «радикал» уже просто атакував владу. Мабуть, «Свобода слова» — це найцінніший медійний подарунок Ляшку від рідного олігарха. Поки інші екснардепи критикують владу десь в оффтаймі, Олег Валерійович може ображати міністрів в обличчя в ефірі Савіка Шустера. Так «радикал» не лише робить вигляд, що лишається частиною політики, а й підтримує свій образ захисника народу.

Олег Ляшко допитує міністра енергетики. Тим часом три парламентських фракції на цей ефір не покликали.

Другою важливою складовою виживання Ляшка поза парламентом стали новини каналу «Україна». Після поразки на виборах він перестав з’являтися в них майже щодня, але зазвичай канал усе одно хоча б раз на тиждень нагадував виборцям про існування політика. То Ляшко запросить до себе евакуйованих з Уханю українців, то покритикує ринок землі, то відкриє меморіал, то опиниться під «політичним переслідуванням» після бійки з Герусом. Згідно з моніторингами «Детектора медіа», із січня по червень цього року «Україна» випустила про Ляшка 32 піарних сюжети. Цілком достатньо, щоби підтримувати ілюзію діяльності політика та його, якщо так можна сказати, електоральну інерцію. Ідея в тому, що виборчу кампанію, як, наприклад, поїзд значно легше розігнати, якщо вона вже хоча би повільно, але рухається. Аудиторія могла б неправильно зрозуміти чи навіть прийняти у штики масований піар Ляшка зараз, якби побачила його вперше за рік.

Третім подарунком для Ляшка стала «Україна 24». Медіа розпочало мовлення у грудні 2019 року й, б’ємося об заклад, коли журналісти вперше відкрили пусте приміщення каналу, їх там уже чекав Олег Ляшко. У травні ми писали про те, що «радикала» тут показують чи не в усіх рубриках. Він фігурує у суб’єктивних оцінках, новинах, програмі інтерв’ю Тиграна Мартиросяна. А в «Часі Голованова» взагалі відбувається щось аномальне. Протягом літа Ляшко давав тут інтерв’ю вже десять разів. Причому спочатку ці зустрічі тривали по годині. Але останні чотири рази розмова затягувалася вдвічі довше. Крім простої публічності та долучення до політичної дискусії, «Україна 24» приносить Ляшку ще одну користь: цитати з місцевих програм генерують більшість контенту для власного ютуба політика. Якщо не придивлятися до назв телеканалів на відео, може скластися враження, що Ляшко популярний.

Зеленим виділені всі відео за останній місяць, які не були записані на «Україні 24». Вони були записані просто на «Україні».

Операція «Повернення»

Протягом останнього року електоральне поле України переживає серйозні трансформації. Виборці покидають «Слугу народу». Політики «другої ліги» активно шукають себе. Радикальна партія близька, але досі не набирає 5% (група «Рейтинг», 5 серпня). Яку ж нову стратегію вигадав Олег Ляшко, аби на фоні всього цього повернутися у Верховну Раду? Абсолютно ніяку. Якщо подивитися, що «радикал» розповідає українцям з екранів, можна серйозно задуматися, чи не була демократія помилкою.

Фактично виборча кампанія Ляшка почалася 5 червня на каналі «Україна 24». «Всі люди хочуть, щоб Ляшко був у парламенті. Тому що Рада без Ляшка — як село без церкви. Або як жінка без сраки, хай пробачать мене наші жінки», — сказав тоді екснардеп. І продовжив кампанію в цьому ж дусі: особисті образи, гіперболізовані обіцянки, прості життєві історії.

Останні цього разу займають у риториці «радикала» особливе місце, адже в нього нещодавно народився син. Тепер Ляшко може записати відео без футболки з пачкою памперсів; розповісти про пісяння та какання своєї малечі; похвалитися, що його донька відмовилася від IPhone та випасала корів. Короче кажучи, коли політику заважав образ батька?

Складно сказати, чи порушують подібні кадри журналістські стандарти. Але вони точно порушують міжнародне гуманітарне право.

Також лідер Радикальної партї» продовжив стару традицію «скотиняк». Наприклад, він може заявити в ефірі, що «Слугу народу» влаштовує, коли ґвалтують українців. Чи що влада буцімто хоче подолати бідність через стерилізацію. Чи що монобільшість варто перейментувати на «Кровопивць народу». Особливо Ляшку подобається ображати Галину Третьякову, там дійшло навіть до взаємних позовів. Крім того, що у 2020 році у цивілізованій державі такі методи агітації вже просто неприйнятні, вони ще й дозволяють Ляшку ховатися від виборців. Не розповідати про свої реальні плани, а просто розкидатися грубощами. Наприклад, на початку червня на «Україні 24» у «радикала» запитали, «що зміниться в українців з приходом Ляшка в Раду?». Це хороше питання, враховуючи, що один народний депутат практично не може вплинути на парламент і що сам Ляшко за 14 років не те щоб чогось досяг. «Все зміниться. Ганятиму тих жирних зелених карасів у тому зеленому болоті. Життя їм не дам. Печінку вигризу. І люди знатимуть все, що там відбуватиметься. Правду знатимуть», — відповів кандидат.

Що ж до обіцянок, то… давайте не будемо, всі вже дорослі люди. Ляшко хоче одночасно «мінімалку» 12 тисяч та зниження податків. Розповідає, що Швейцарія (лідер індексу інновацій, у якої аграрний сектор складає 0,65% ВВП) успішна через культ корови. І пропонує вирішити проблеми міських пенсіонерів, пустивши їх саджати городи. Наприкінці липня Ляшко розказував, що хоче записати диск із казками, адже його голос магічно впливає на дорослих та дітей. Що ж, мабуть, він уже почав.

***

Уся ця ситуація може здаватися веселою, але насправді вона ілюструє одразу дві серйозні проблеми української публічної політики.

Фігурант 14 антикорупційних розслідувань, один із набрехливіших українських можновладців, відвертий лобіст Ріната Ахметова спокійно може мати передвиборчий рейтинг у 60%. І це не тому, що в нього якась геніальна виборча стратегія. Ні, Ляшко буквально каже, що парламент без нього як «жінка без сраки», та планує добиватися «мінімалки» у 12 тисяч гривень. А, і ще катається з Тимошенко на машині. Саме такі «історії успіху» найкраще ілюструють відсутність в Україні інституту репутації та елементарної політичної культури.

І тут уже починається відповідальність журналістів. Точніше, тих людей, які замінюють їх на олігархічних каналах. Саме на них лягає відповідальність за те, що Ляшко, якого ловили на кнопкодавстві, може критикувати кнопкодавів. Або з різницею в півтори хвилини (!) в одному інтерв’ю казати, що планував відправити доньку вчитися в Канаду і що він прихильник навчання дітей в Україні. Саме «журналісти» дозволяють зводити національну політичну дискусію до обміну приниженнями. І саме їх задовольняє відповідь «печінку вигризу» на запитання про парламентські плани. Хочеться просто нагадати працівникам обох «Україн», що в питанні якості влади вони сидять із глядачами на одній гілці.