Три кити суспільного мовлення
Учасники круглого столу громадської ради при Національній раді з питань телебачення і радіомовлення обговорили Концепцію створення суспільного мовлення в Україні, розроблену гуманітарною радою при президенті. Думки розділилися: одні переконували, що її слід відхилити, інші - що можна схвалити як «відправну точку», але варто серйозно доопрацювати. Найбільше дискусій точилося щодо питань фінансування, управління і контенту.
На думку керівника центру законодавчих ініціатив Незалежної асоціації телерадіомовників Ольги Большакової, концепцію громадської гуманітарної ради при президенті Вікторі Януковичі слід відхилити, вилучивши з неї всі положення, що стосуються комерціалізації суспільного мовлення (скажімо, фінансування за рахунок реклами) і державного впливу на суспільного мовника.
Вона зазначила, що суспільне мовлення має фінансуватися з двох джерел: окремого рядка в державному бюджеті з фіксованим процентом від його дохідної частини та абонентської плати, яка становитиме не більше 10 гривень на рік. Що стосується наглядової ради, то її слід обирати на конференції всеукраїнських громадських організацій у сфері медіа методом жеребкування з ротацією через певний час. «Це важкий шлях з організаційної точки зору. Але зараз простіше, тому що ми маємо дуже організовану медіаспільноту, ми всі працюємо в громадських радах, і в нас є кому зайнятися організацією цього процесу», - додала вона. З медійних ГО, уточнила Ольга Большакова, слід формувати тільки наглядову раду. А представники ГО з інших сфер (їх зареєстровано близько п'яти тисяч) можуть увійти до громадської ради. «Але вони точно не мають призначатися президентом і фракціями», - наголосила вона.
Ользі Большаковій заперечила виконавчий директор Індустріального телевізійного комітету Катерина Котенко, яка вважає, що тільки медійні ГО в наглядовій раді - це надто вузько, адже діяльність суспільного мовника стосується всіх членів суспільства.
Водночас юрист ІТК Любов Крохмальна підтримала тезу про неучасть президента і парламенту в призначенні наглядових органів суспільного мовника. Хоч і додала, що для українських політиків не є проблемою впливати на процеси опосередковано через громадські організації. Також ІТК схвалює ідею відмови суспільного мовника від реклами: «контент суспільного мовника має бути не таким, щоб продаватися, а таким, який хочуть бачити і чути глядачі та слухачі».
Програмне наповнення НТКУ вже тепер не відрізняється від комерційного каналу, звернула увагу Катерина Котенко. А на її думку, переходячи до суспільного мовлення, слід створювати якісно інакше телебачення, яке буде в опозиції до комерційного.
На відміну від Ольги Большакової президент Академії української преси професор Валерій Іванов вважає, що концепцію можна прийняти «як відправну точку». Водночас фінансування за рахунок державного бюджету є неприйнятним, каже він, тому що в такому разі не може йтися про незалежність суспільного мовника. Найкращим джерелом фінансування він вважає прямий ліцензійний платіж. Також він не виключає рекламу. «Наприклад, ЦДФ (Центральне суспільне телебачення Німеччини) половину бюджету має він абонентної плати і третину від реклами, далі - це проценти, використання прав тощо. В Ірландії, приміром, 50% від реклами, - нагадав він. - Головне, щоб було, як закладено в концепції - або реклама, або компенсація від комерційних мовників за відмову від неї».
Пан Іванов не такий категоричний щодо участі політиків в управлінні. Депутатські фракції, за його словами, представлені в наглядових органах суспільних мовників різних країн. Водночас він проти того, щоби профільний парламентський комітет визначав представників до ради в разі відсутності консенсусу в ГО.
Крім цього, Валерій Іванов звернув увагу не нечітке окреслення контенту суспільного мовника в концепції. У документі задекларовано лише, що він має бути освітнім і культурологічним. Однак для майбутнього закону такої інформації зовсім недостатньо.
Співзасновника Центру суспільних медіа Василя Самохвалова найбільше турбує питання, скільки і якої якості суспільних каналів побачить у кінцевому результаті український глядач. «Звідси й треба "танцювати", які кошти для забезпечення цього процесу нам потрібні», - зазначив він, згадавши про ОДТРК, ДТРК «Культура», всесвітню службу УТР. Член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ірина Опілат, яка певний час працювала на Національній телекомпанії України, уточнила, що нині НТКУ потребує 199 мільйонів гривень на рік.
Пан Самохвалов побачив у концепції «нестиковки»: наприклад, доходи від реклами і виробництва та розповсюдження продукції суперечать статусу неурядової неприбуткової організації. «Далі написано, що суспільна телерадіокорпорація створюється Фондом держмайна і їй передається майно НТКУ, НРКУ. Що в даному разі робити з ОДТРК? Куди вони підуть і як будуть існувати? Крім того, в цінностях і місії корпорації "неохайність в одязі і побуті" теж треба уточнити», - перелічував він недоліки концепції. Згаданий у документі поки що невідомий «Народний медіа університет» він назвав «солодкою бюджетною бомбочкою».
Що ж до контенту, то Василь Самохвалов опонував Катерині Котенко з її ідеєю якісно інакшого телебачення. «Заганяти суспільне телебачення на маргінес не варто. Американці, пішовши цим шляхом, занедбали його. Натомість Бі-бі-сі нині є еталоном для комерційного телебачення», - наголосив він. На його думку, принципово відмінним від решти каналів та еталоном для них має бути інформаційний блок українського суспільного мовника. Щоб досягти цього, йому потрібна реальна незалежність.
Нагадаємо, Василь Самохвалов керував новинами НТКУ у 2005 році, коли президентом телекомпанії був Тарас Стецьків, а віце-президентом - Андрій Шевченко. Він розповів учасникам круглого столу, як тоді намагалися перейти до суспільного мовлення: «Через місяць після того, як прийшла на НТКУ нова команда, пан Лубківський, з яким була зустріч у Секретаріаті (Маркіян Лубківський - у 2005 році заступник державного секретаря України. - Ред.), сказав: забудьте про суспільне мовлення - у нашого президента через рік парламентські вибори, ніхто нічого робити не буде. На тому все й закінчилося».
Заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Лариса Мудрак (у Нацраді її призначили відповідальною за сприяння у впровадженні суспільного мовлення), екс-голова управління інформаційної політики Секретаріату президента Віктора Ющенка у відповідь на це підтвердила, що всі політики бояться втратити ресурс перед виборами, реформуючи державне телебачення на суспільне. «Відмовитися одразу від єдиного державного каналу владі буде ще важко. Тому ще залишається питання, на базі чого буде збудоване суспільне мовлення», - сказала вона.
Тим часом у концепції команди Януковича відсутні декларації про паралельне існування державного і суспільного мовлення, як це передбачалося указом президента Ющенка, і це є позитивним моментом документа, вважає директор Інституту медіа права Тарас Шевченко. «Однак найбільшими мінусами концепції є її неточність і поверховість, через які не є зрозумілою ані кількість каналів, ані статус організації, ані принцип формування керівних органів», - додав він.
На думку Інституту медіа права, закладений у концепції принцип формування наглядової ради іде в розріз із рішенням Конституційного Суду, який вказав, що президент і парламент не мають кадрових повноважень, не передбачених Конституцією України. «Тобто вони не можуть обирати членів наглядової ради, якщо це не прописано в Конституції. Це рішення Суду було прийнято саме в контексті закону про телебачення і радіомовлення щодо призначення членів громадських рад НТКУ та НРКУ. Це може бути або Кабінет Міністрів, або Національна рада з питань телебачення і радіомовлення», - каже пан Шевченко. Не маючи повноважень призначати, парламентські фракції можуть мати по одному своєму представнику в наглядовій раді, додав він.
Тарас Шевченко звернув увагу на те, що деякі європейські країни (Голландія) відмовляються від ліцензійних платежів за суспільне мовлення. «Чому люди повинні платити гроші суспільному мовнику, якщо вони його навіть дивитися не збираються? У документах EBU зазначено: якщо в момент переходу до суспільного мовлення телеканал має дуже малу популярність, не рекомендується вводити ліцензійний платіж», - наголосив він. Що ж до реклами, то Інститут медіа права вважає, що її не має бути, або якщо й буде, то мінімум.
Тим часом Лариса Мудрак вважає, що повинна бути абонплата за суспільне мовлення, до того ж, чимала. Але поки вона нарощується, суспільний мовник повинен мати право на надходження від реклами. Також пані Мудрак акцентувала, що слід роз'яснити громадськості, чому їй потрібне суспільне мовлення і чому за нього варто платити. Цю ідею підтримав і медіа-експерт Олександр Зирін, котрий закликав усіх не втягуватися в обговорення «сирого документу», а сконцентрувати зусилля на донесенні людям інформації, що таке суспільне мовлення.
Відтак, висновки учасників круглого столу розділилися. «Концепція не є кроком до суспільного мовлення, а є демонстрацією політичної волі, якої немає» - зазначила виконавчий директор Незалежної асоціації телерадіомовників Катерина М'ясникова.
Тарас Шевченко був не таким категоричним. На його думку, владу можна вітати за те, що хоч якийсь документ вона змогла швидко представити. А далі він прогнозує два сценарії: форсоване прийняття закону про суспільне мовлення, над яким насправді збережеться державний контроль (цей варіант пан Шевченко вважає найімовірнішим), або концепція так і залишиться лише на папері.
Водночас медіа-експерти вирішили не усуватися від процесу. «Ми маємо включатися в цю роботу. Якщо вона йтиме шляхом створення суспільного мовлення, це треба вітати і просувати. Якщо, як я думаю, це будуть лише декларації і відтягування, то вийде те саме, що й при попередніх президентах», - вважає Валерій Іванов.