Росія все більше ізолює тимчасово окуповані території (ТОТ) від українського інформаційного поля. Окрім блокування медіа, соціальних мереж та інших інструментів зв’язку, країна-агресорка тепер «бореться» з телебаченням. Окупанти зрізають старі супутникові тарілки на тимчасово непідконтрольних територіях і встановлюють власні під назвою «Русскій мір».

Технічні складності — не єдина перешкода для комунікації. Проблемою також є подекуди недостатня кількість і якість інформації про захоплені Росією землі, яка публікується в українських медіа. Інтерактивна сесія «Нерозказана історія: як оживити висвітлення подій на ТОТ», що відбулась у межах сайд-івенту конференції LMF 2026, стала місцем для пошуку відповіді на питання, як українська медіаспільнота може краще висвітлювати інформацію з тимчасово окупованих територій. До події, ініційованої  фондом «Партнерство за сильну Україну», долучилися представники національних і регіональних українських медіа, громадського сектора та міжнародних організацій.

Серед спікерів, які ділилися досвідом і роздумами, були керівниця видання «Східний варіант» Анастасія Руденко, заступниця головного редактора херсонської медіаплатформи «Вгору» Єлизавета Жарких, програмний директор ГО «Детектор медіа» та член Наглядової ради Суспільного мовлення Вадим Міський, а також керівниця проєкту «РІА Південь», головна редакторка ТРК «Мелітополь» Світлана Залізецька, креативний директор LMF Отар Довженко. Модерував зустріч блогер Денис Казанський.

«Мета цієї дискусії — спробувати краще зрозуміти, як нам висвітлювати тимчасово окуповані території, те, що там відбувається. Як покращити комунікацію, і що ми можемо порадити українській медіаспільноті, як покращити свою роботу, як покращити свою співпрацю, залученість у ті події, які відбуваються на наших окупованих землях. А досліджувати дуже важливо, тому що там залишаються наші люди, і хто б що не казав, вони наші. Попри те, що частина з них підтримує російську окупацію, це теж правда», — почав розмову Казанський.

Керівниця видання «Східний варіант» Анастасія Руденко розповіла, що окуповані території продовжують залишатись «новинною пустелею» — медіа складно як отримати, так і донести інформацію до читача. За її словами, саме через географічні й історичні обставини регіональні видання вже мають неабиякий досвід у роботі з інформацією про ТОТ. Такі редакції, попри складнощі, постійно знаходять і перевинаходять способи взаємодії зі своєю аудиторією.

Регіональна редакція Донецької та Луганської областей «Східний варіант» не є винятком — видання багато років висвітлює події на тимчасово окупованих територіях, збираючи інформацію з допомогою власної мережі зв’язків. Проблема з блокуванням українських інформаційних джерел на ТОТ є вагомою, каже Руденко, проте редакція намагається знаходити різні шляхи, аби її розв’язати. Вона говорить, що одним зі способів було відкриття гарячої лінії. За час її роботи надійшло понад 350 звернень, але зараз вона також заблокована на ТОТ.

Денис Казанський, Анастасія Руденко, Вадим Міський

Попри це, редакція шукає інші шляхи: співпрацює з партнерами, через яких вони присутні у VPN-браузерах, поширює інструкції, як читати їхні матеріали попри блокування. Зараз команда працює над перенесенням гарячої лінії на інші майданчики. Учасниця розмови пояснює: утримання контакту з аудиторією дається дуже важко.

«Можна сказати, ми по крихті збираємо уламки реальності про те, що відбувається на тимчасово окупованих територіях. І кожна така історія — буквально на вагу золота», — ділиться Анастасія.

Публікація історій жителів окупованих територій є потенційно небезпечною для героїв. Щоб захистити людей від ризиків, команда працює за спеціальними протоколами та прибирає сліди будь-якої ідентифікації. Якщо ж шкода від матеріалу є більшою, аніж суспільна користь, то історія не публікується.

Дотримання правил безпеки читачами також позначається і на аналізі трафіку: точно виміряти кількість читачів «Східного варіанту» з ТОТ є неможливим. По-перше, через використання VPN важко визначити, звідки точно читають медіа. Анастасія припускає, що читачі з Нідерландів чи інших популярних для VPN країн можуть бути жителями ТОТ, які користуються цим інструментом, або справді переселенцями, котрі живуть у цих країнах.

По-друге, жителі окупованих територій намагаються не залишати цифрових слідів у вигляді взаємодії з контентом. «Тут ми маємо розуміти, що будь-який коментар і навіть лайк може стати причиною щонайменше для наслідків у школі, в університеті, на роботі. А в гіршому випадку це стане підставою для кримінальної справи. Ми не можемо розраховувати на те, що люди будуть відкрито писати», — говорить Анастасія.

Вона погоджується, що тема тимчасово окупованих територій не є сильно висвітленою на загальнонаціональному рівні. Зокрема Анастасія ділиться, що, на її думку, «Східному варіанту» бракує підтримки загальнонаціональних видань і цитувань задля поширення інформації про ТОТ на більшу читацьку спільноту.

«Наприклад, коли почалася окупація, одному з наших героїв було лише дев’ять років. Ми записали його історію вже коли він був не на тимчасово окупованій території. Але він нас читав, коли був в окупації. От наскільки важливо показати, що доступ до інформації є. Наскільки це теж визначає подальші вибори людини. І наскільки нам потрібно дбати про тих людей і їх навігувати, бо вони опинилися в обставинах максимального вакууму», — пояснює спікерка.

Єлізавета Жарких, Світлана Залізецька

На думку керівниці проєкту «РІА Південь» і головної редакторки ТРК «Мелітополь» Світлани Залізецької, є теми, пов’язані з ТОТ, які не є висвітленими в загальнонаціональних медіа. Як приклад вона навела ДТП в Мелітополі торік улітку. Тоді російський прокурор із Санкт-Петербурга насмерть збив 15-річну дівчинку. Ще однією темою, яку не висвітлюють загальнонаціональні медіа, спікерка вважає систематичні арешти пенсіонерів на ТОТ.

«Я би хотіла, щоб весь світ кричав про пенсіонерів, яких із 2024 року в Мелітополі, на тимчасово окупованій території Запорізької області, саджають у тюрму. Сімдесят п’ять, сімдесят шість років, сімдесят років. Саджають на дуже великі терміни. Люди стоять старенькі, у них руки трясуться, а деяких звинувачують у тому, що вони фінансують ЗСУ. Тобто бабуся перерахувала своїй онуці в Україну пенсію — і це окупаційною владою вважається фінансуванням ЗСУ, тому що ж податки з цього пішли на військо», — розповідає Світлана.

Також спікерка вважає, що інформувати про ситуацію на ТОТ повинні фахівці, які глибоко розуміються в цій темі — в іншому разі журналіст через некомпетентність може розповсюджувати дезінформацію. Як приклад Світлана наводила випадок із власного досвіду. Перед приїздом на цю подію їхня команда провела опитування у Запоріжжі щодо зацікавленості людей у новинах із ТОТ. Одна з відповідей здивувала команду:

«Нам зустрівся чоловік, який говорив, що читає. Казав, що вчора побачив новину про те, що в Мелітополі люди виходять на вулиці, перевертають машини, страйкують проти окупації. А журналіст питає: “Це новина за 2026 рік?” “Так”, — упевнено відповідає чоловік. Ми знайшли це українське джерело. Відкриваємо ютуб-канал — а там клікбейтна назва: “У Мелітополі почався страйк”. У цьому відео видно, що журналістка дуже поверхнево розуміється у темі. Також там показують кадри 2022-го року, як люди біжать на автівки окупантів, махають українськими прапорами. І я думаю: та людина, яка вирішила почитати про окупацію і перегляне це відео, подумає, що в Мелітополі зараз справді таке відбувається», — ділиться Світлана.

Вона наголошує, що їхня команда ставиться до фактчекінгу дуже пильно, бо навіть найменша неточність у тексті може викликати у читачів недовіру. Світлана каже, що є необхідність в існуванні кластеру медіа, які релоковані з окупованих територій. Основною метою цього об’єднання був би збір, перевірка інформації із ТОТ, а потім створення матеріалів, які б систематично транслювалися на національному рівні.

Світлана говорить про потребу висвітлення подій на ТОТ, оскільки вважає важливим, аби люди на підконтрольних територіях усвідомлювали, що відбувається в Україні по той бік фронту. «Ми зараз кричимо на весь світ людям: читайте про те, що відбувається в окупації. Пишіть про те, що відбувається в окупації, бо окупація поряд».

Денис Казанський, коментуючи слова Світлани, додав:

«Якби в будь-якому українському місті чинний прокурор збив на пішохідному переході дитину насмерть, всі би про це точно писали і на телеканалах би виходили про це матеріали. Але про той випадок в Мелітополі, окрім локальних медіа, я новин не бачив. Десь інформація з’являлася, але багато хто її взагалі проігнорував.

Я розумію, що дуже важливий суд над Єрмаком і всі наші корупційні історії про гадалок, але проблеми людей, яких реально вбивають, викидають на вулицю і все відбирають на окупованих територіях, теж важливі. Але цього, на жаль, висвітлюється набагато менше. Відкрийте будь-яку стрічку — скільки ви побачите новин про події на окупованій території?».

Вадим Міський, Єлізавета Жарких

Надаючи слово наступній учасниці, Казанський навів ще один приклад — окуповане місто Олешки, яке переживає гуманітарну кризу. Хоч теоретично цей населений пункт є під російським впливом, проте окупанти не забезпечують навіть базові потреби містян. Заступниця головного редактора херсонської медіаплатформи «Вгору» Єлизавета Жарких вважає, що публічному розголосу про Олешки варто завдячувати волонтерам і людям, які у будь-який спосіб розповідають про життя містян там.

Окрім недостатнього висвітлення гуманітарної катастрофи в Олешках загальнонаціональними медіа, Єлизавета вбачає проблему в небажанні представників влади комунікувати ситуацію на ТОТ, наприклад, труднощі з виїздом з окупованих територій — люди мають їхати через Росію до Білорусі тисячі кілометрів, щоб повернутися в Україну.

«Ми почали про це говорити, писати, якось розкручувати цю тему. Через кілька місяців це дійшло до всеукраїнських медіа та до представників української влади. І мені здається, що це також дуже важлива частина розмови — комунікація влади про окуповані території. У нас із представниками влади про це дуже важко поговорити, як і з будь-якими органами, які цим займаються. Наприклад, ми — три журналістки зі мною включно — десять разів запрошували на інтерв’ю представника омбудсмана Лубінця в Херсонській області. Він жодного разу не прийшов», — розповіла Жарких.

Спікерка вважає, що аудиторія також часто ухвалює рішення ігнорувати інформацію про те, що відбувається на ТОТ, бо так простіше.

«Дуже просто сказати, що там живуть якісь “не такі” люди, які “не вибрали Україну” або зробили якийсь “не такий” вибір. Але насправді Херсонщина — це україномовний регіон. Так, можливо, в місті говорили російською, але у нас там було три нещасні російські школи на, можливо, ціле місто. Але вся область україномовна: абсолютно всі мої подруги з області, їхні батьки, бабусі, дідусі — вони говорять тільки українською мовою, вони не говорять російською», — ділиться експертка.

Також дуже важливо приділяти час молоді та переконувати її переїхати на підконтрольну Україні територію, вважає Єлизавета. Вона додає, що одним із вагомих аргументів, через який молоде покоління вирішує повертатись із окупації, — освіта. Тому під час роботи з молодою аудиторією, яка перебуває на ТОТ, варто акцентувати увагу на цій темі, переконана експертка.

Єлизавета розповідає, що у їхнього медіа є читачі на ТОТ, які діляться інформацією, проте виміряти їхню кількість, як і трафік з окупованих територій, неможливо. Продовжувати працювати експертку спонукає особистий принцип:

«Я для себе оцінюю це так, що я з людьми, які зараз в окупації, планую далі жити в країні. А отже, мені треба якомога більше робити для того, щоб коли ці території були звільнені, вони не прийшли до мене і не сказали: “А що ви нічого про нас не казали? Нам важко було. А що ваше медіа зробило”?».

Щоб заохотити журналістів писати про життя на тимчасово окупованих територіях, було ініційовано спецномінацію на конкурсі «Честь професії». Програмний директор ГО «Детектор медіа» та член Наглядової ради Суспільного мовлення  Вадим Міський, який долучився до її створення, поділився минулими побоюваннями, що про спецномінацію дізнається мало журналістів і надійде небагато матеріалів. Зрештою на конкурс подали 91 матеріал. Вадим каже, що команда була приємно здивована, бо ця кількість є доволі великою.

Вадим Міський, Єлізавета Жарких

На думку спікера, в українському медіапросторі тема окупованих територій висвітлена недостатньо, особливо на новинному рівні:

«Зі спостережень можна сказати, що переважно в медіа з’являються тексти-фічери, коли є якась сильна людська персональна історія. Це, з одного боку, дозволяє відчути глибину трагедії, з іншого боку, не дозволяє зрозуміти її масштаб. Адже присутність у новинах — це трішки інше, ніж присутність в окремих текстах, в окремих інтерв’ю, в окремих історіях. Саме в новинах загальнонаціональних медіа із тематики ТОТ у нас абсолютна “новинна пустеля”. Тобто проблема з інформацією є не тільки на окупованих територіях. Вона є в нас, в українських медіа, новинна пустеля стосовно тематики тимчасово окупованих територій, подій, які там відбуваються», — каже Міський.

Він припускає: можливо, зараз медійники ментально відокремили ці території від своїх щоденних редакційних інтересів, а тому події, які відбуваються на ТОТ і в інших умовах були б резонансними, мало транслюються загальнонаціональними медіа. Спікер вважає, що цю ситуацію однозначно потрібно виправляти.

Вадим розповів, що найбільше матеріалів, які були подані в спецномінацію, стосувалися життя дітей в окупації, зокрема їхньої мілітаризації та індоктринації. Наступною поширеною тематикою є історії про виїзд з окупованих територій і те, що відбувається на цьому шляху. Також Вадим згадав теми спротиву окупаційній владі та релігійні справи.

Спікер сподівається, що наступного року спецномінація також відбудеться і це допомагатиме повертати тематику ТОТ у медійний порядок денний.

На думку Вадима, держава також повинна підтримувати медіа, які працюють із темою ТОТ.

«Ми багато років в українському секторі незалежних медіа покладалися на західних донорів, які фінансують і підтримують медіа. І це дуже важлива підтримка. Але зв’язок України з окупованими українськими територіями — це передусім відповідальність наша, українська. Тому потрібно державі думати над тим, як серед багатомільйонних програм підтримки виробництва контенту, як-от “Тисячовесна” чи фінансування виробництва телемарафону “Єдині новини”, спрямувати кошти й на контент про наших із вами співвітчизників, які опинилися в скрутних умовах окупації та заслуговують на те, щоб про них не забували. Зокрема, на підтримку регіональних і релокованих медіа, які працюють із цими темами», — сказав експерт.

Отар Довженко

Отар Довженко, креативний директор LMF, розповів, що стежить за темою окупованих територій ще з 2014 року як медіааналітик. Тоді, нагадав він, серед журналістів точилися суперечки про те, чи взагалі потрібно висвітлювати події на окупованих територіях. І деякі журналісти вважали, що цього робити не варто:

«Мені запала в пам’ять відповідь: “Не треба, там немає нічого цікавого”. Це така шокова відповідь журналіста, тому що взагалі журналістика не оперує таким поняттям. Вона думає про суспільну важливість інформації».

Він нагадав, що тоді, наприклад, Андрій Куликов поїхав на тимчасово окуповані території, щоб, як має журналіст, побачити те, що відбувається там, на власні очі. Згодом фізична можливість потрапити на ТОТ в українських журналістів зникла — і саме тоді, вважає Довженко, вже було закладено підґрунтя для появи тієї самої новинної пустелі, тобто відсутності інформації про окуповані території в українських медіа. Він навів приклад: одна з чиновниць, яка заперечувала відсутність новин про окуповані території в українському медіапросторі, сказала, що знайшла 15 тисяч новин про Крим:

«Коли подивитися, які це згадки, то це згадки або про міжнародні переговори, тобто фактично самого Криму це ніяк не стосується, або згадки про репресії, звірства місцевої влади, які загалом лягають у, я не хочу казати пропагандистську, але інструменталізовану роль медіа. Зараз мені очевидно, що ця дискусія зводиться до дуже простого питання, яке стосується функції журналістики: чи має журналістика, коли вона бачить перед собою факти, які не вписуються в бажану картину або які не цілком їй відповідають, чи має вона займатися цими фактами? Є й інше питання: чи має журналістика докладати додаткові ресурси для того, щоб, наприклад, перевірити інформацію, яку складно перевірити, щоб врешті решт поставити, скажімо так, себе в менш виграшну позицію? Для мене очевидно, що причина (недостатнього висвітлення теми життя на ТОТ — “ДМ”) в тому, що багато медіа йдуть шляхом меншого опору».

Наприкінці заходу аналітикиня фонду «Партнерство за сильну Україну» Ксенія Іванишина презентувала результати дослідження медійного, культурного та наративного ландшафту тимчасово окупованих територій.

Ксенія Іванишина 

«Один із наших напрямків — це робота з викликами окупації, а саме — гуманізація людських історій, створення і поширення правдивих наративів про населення, яке перебуває під окупацією. У цьому контексті нам хотілося зрозуміти, наскільки комплексно ми можемо дослідити інформаційне середовище: про що пишуть і говорять, яке наповнення цієї інформації та які є сліпі зони в цій темі», — розповіла Іванишина.

Дослідження, яке презентувала Івнишина, свідчить: лише 0,3% новинного контенту в соціальних мережах стосується ТОТ, у телеефірі тематика ТОТ та переселенців становить близько 5,2% сюжетів, а в телеефірі близько 44% сюжетів про ТОТ стосуються військової активності Сил оборони, а не життя людей на окупованих територіях. Тобто фактично інформація дослідження демонструє наочно всі ті тенденції, про які говорили спікери: ситуативну зацікавленість аудиторії в новинах про ТОТ, нерівномірне географічне представлення окупованих територій в новинах — і також у часі: чим довше триває окупація, тем менше новин про неї в українських медіа. Поступово окупація та люди, які залишилися там, зникають з інформаційного простору.

Цей проєкт втілюється за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.