23 вересня в «Укрінформі» відбувся круглий стіл, організований «Детектором медіа» в партнерстві з “Укрінформом та Міністерством культури. Подія, присвячена дебютній «Тисячовесні», за задумом, мала стати фаховим обговоренням результатів першого відбору програми та її больових точок на рівні проєктної архітектури та механік реалізації, а також на рівні підходів Міністерства культури до керування сферою.

Саме тому було обрано формат круглого столу, учасники якого – фахівці різних секторів культурної спільноти, експерти та представники залучених до програми державних інституцій – могли б поговорити наживо, та, головне, на рівних, «з відкритим забралом». Адже було очевидно, що запитань до результатів відбору «Тисячовесни» багато, проте видавалося важливим не застрягнути в обговоренні окремих кейсів, а спробувати дещо «піднятися» над цим рівнем і поговорити про верхньорівневі проблеми, оприявнені «Тисячовесною».

Стартовий спіч-презентація міністерки культури, віце-прем’єрки з гуманітарної політики Тетяни Бережної, із великою кількістю цифр, був з чітким меседжем – все добре, процеси відбуваються, проєкт успішний.

Проте був у виступі міністерки ще один меседж, який миттєво вивів залу з режиму «фонового» слухання звіту про «рекордні надої» і стрімко підвищив градус напруги в аудиторії.
«На «Тисячовесну» подалося 2634 проєкти на загальну суму в понад 15 млрд грн, – заявила Тетяна Бережна. – Переможцями стали 680 заявок. Очевидно, перемогло значно менше аплікантів, аніж програло, і це автоматично означає, що хтось засмутився. Ми були готові до того, що через це в пресі може з’явитися певна критика».

Спроба назвати критику «Тисячовесни» «незадоволенням тих, хто програв», насправді підкреслює важливий момент: попри декларації готовності до відкритих та прозорих комунікацій, Міністерство культури і далі продовжує сприймати культурну спільноту як конфліктного невдоволеного прохача, а не рівноправного партнера по діалогу. І це принциповий момент, об який ми як спільнота щоразу б’ємося, вчергове намагаючись побудувати з Мінкультом та Офісом президента, який безпосередньо курує “Тисячевесну”, взаємодію. Вона дійсно можлива, але лише тоді, коли це потрібно міністерству та ОП, і лише в тому форматі, який їм зручний (наприклад, коли йдеться про залучення експертизи, якої в команди міністерства немає, або потреби «репутаційно спертися» на авторитетних членів спільноти). Але такі взаємодії носять виключно ситуативний характер, решту ж часу водорозділ на «вони» і «ми» залишається статусом-кво.

Попри зависле у повітрі напруження, повернути розмову на стратегічний рівень намагався і голова профільного комітету ВР Микита Потураєв, що долучився до круглого столу онлайн. «У мене є серйозні побоювання щодо того, аби «Тисячовесна» при всій важливості цього проєкту не «з’їв» наші культурні інституції, - сказав Микита Потураєв. – Така небезпека, на мій погляд, є, ба навіть зростає. Культурні інституції надзвичайно важливі. Вони пройшли непростий шлях становлення та зростання, довели власну дієздатність та прозорість. «Тисячовесна» ж справді має потенціал стати синергетичним проєктом, що об’єднував би культурні інституції заради спільної стратегічної мети створення українського культурного продукту. Натомість у першому сезоні «Тисячовесни» культурні інституції були задіяні, але не в тій мірі, у якій могли б. Ок, це була перша спроба. Але хотілося б, аби надалі ці помилки були відрефлексовані та виправлені».

На повторювані запитання, чому фінансування проєктів в межах «Тисячовесни» відбувається в обхід профільних культурних інституцій, які лунали не лише від членів профільного комітету, але й з зали, Тетяна Бережна визнала, що «це одне з ключових запитань (до цьогорічного проєкту – прим. Авт.)», і додала, що «нашим завданням було зробити кроссекторальний проєкт, де перформативне мистецтво, кіно та інший аудіовізуальний контент буде взаємопов’язаний, а не створюватиметься окремо». Цей стейтмент, на жаль, не витримує жодної критики, адже культурні проєкти завжди створюються кожен «окремо», і навіть бажання зробити «масштабне свято «Тисячовесни» в Івано-Франківську», про яке неодноразово згадувала пані Бережна і яке відвідав сам президент, як власне автор ініціативи “Тисячовесни”, не пояснює обраного Мінкультом та Офісом президента механізму фінансування та реалізації проєктів.

Ще одним важливим моментом, що ставить під сумнів перспективи успішної реалізації нинішнього конкурсу “Тисячовесни”, стала згадка Тетяни Бережної про те, що станом на кінець вересня договори з переможцями конкурсу ще не підписані (і відповідно, проєкти не проавансовані, - прим.авторки). Це автоматично означає не лише появу нового треку можливих проблем – невчасний початок виробництва контенту, зірвані домовленості щодо реалізації проєктів тощо – але й свідчить про те, що визначити переможців замало, треба ще й змогти профінансувати виробництво цих проєктів.

Круглий стіл, втім, тривав. Коли після низки політичних виступів чиновників до обговорення змогли долучитися представники культурної спільноти, на мить здалося, що ось зараз дискусія врешті повернеться до проблематик системного рівня. Але сталось не зовсім так.
Обговорення в цій частини дискусії було емоційним. Представники культурної спільноти багато говорили про окремі проєкти, а також процедурні питання, численні конфлікти інтересів тощо. Розмова, на жаль, потонула в цьому і повернути її назад до регістру верхньорівневих проблем та «правил гри» вже було неможливо.

Треба визнати, що цей круглий стіл став яскравою ілюстрацією сталого принципу взаємодії Мінкульту та культурної спільноти. Управлінець галуззю у комунікації з культурною спільнотою достатньо часто займає позицію глухої оборони, послідовно «б’ючи» в одну точку меседжем «все добре, усе працює, результати чудові». Це відбувається з різних причин: як через неготовність обговорювати певні теми, так і через те, що не всі рішення Міністерство культури може ухвалювати самостійно (приміром, вагому роль у проєктуванні “Тисячовесни” відігравав Офіс президента).

Звісно, такий підхід лише збільшує роздратування всіх залучених та відчуття, що міністерство не готове до відкритої розмови та не усвідомлює очевидного: якщо культурна спільнота у взаємодії з ним не почуватиметься рівним партнером, вона автоматично залишатиметься його watchdog’ом.

Але і культурна спільнота мала б зробити з цієї ситуації висновки. Бо поки що все працює, як в старому жарті про те, що «злочинність організована, а ми – ні» (звісно, тут йдеться не про якісь «злочинні» наміри Мінкульту, а радше про відпрацьовану навичку підзвітних йому інституцій зорганізовано комунікувати потрібні стейтменти). В результаті кожна чергова спроба вийти на професійний діалог між управлінцем сферою та її представниками перетворюється на сеанс самопіару Мінкульту в кращих традиціях риторики «турборежиму».

Представники ж культурної спільноти з подібних подій найчастіше виходять з неприємним відчуттям, яке можна вкласти в коротку фразу «Нас не чують». Це відчуття, ймовірно, правдиве, проте що ми як спільнота можемо з цим зробити? Щонайменше, спробувати піднятися над сумою окремих кейсів в межах «Тисячовесни», в обговоренні яких ми тонемо в таких дискусіях через їхню кількість. Тоді як команда міністерства та підзвітних йому інституцій продовжує комунікаційно бити в одну точку, повторюючи стейтмент про «успішний успіх» по колу. Можливо, нам варто готуватися до таких розмов інакше: чітко визначити кілька системних стратегічних проблем «Тисячовесни», які ми вважаємо ключовими, і домагатися їх предметного обговорення з такою ж затятістю, як інша сторона жонглює цифрами з презентацій.

Чи спростить це взаємодію спільноти з Мінкультом щодо «Тисячовесни»? Вочевидь, ні, ба навіть може зробити її ще жорсткішою (адже цей хід точно змусить міністерство перейти від політичних стейтментів до розмови по суті). Проте цей політичний крок, можливо, необхідно зробити, аби не дати розмовам про «Тисячовесну» остаточно вихолоститися і перетворитися на порожній означник.

Але добра новина полягає в тому, що ми досі тут, і досі відмовляємося погоджуватися з тим, що буцімто від нас нічого не залежить. А отже, щось має тривати – якщо не розмова, то хоча б боротьба за її уможливлення.

 Фото: Ігор Васильєв