«Детектор медіа» регулярно розповідає про медіа й журналістів, які працюють для захоплених Росією територій. Ми вже писали про редакцію мовлення на деокуповані та тимчасово окуповані території «Українського радіо», медіа «Східний варіант», луганський «Трибун» та «Фарватер.Схід», херсонський «Кавун.city», сіверськодонецьке медіа SD.ua, головредом «Реальної газети» Андрієм Діхтяренком,  журналістом і блогером Денисом Казанським. Цього разу розповідаємо про роботу видання «Крим. Реалії».

За 12 років існування проєкт «Крим. Реалії» пройшов шлях від відкритої редакції в Сімферополі до роботи в умовах підпілля, переслідувань і повномасштабної війни. Після окупації Криму у 2014 році незалежна журналістика на півострові фактично опинилася під забороною. Відтоді «Крим. Реалії» став одним із медіа, що розповідають про життя в окупації та зберігають інформаційний зв’язок із кримчанами. В умовах посилення репресій, переслідування журналістів і блокування контенту редакція змушена постійно змінювати підходи до роботи — від евакуації команди до використання закритих каналів зв’язку та нових технологій доступу до інформації.

У інтерв’ю «Детектору медіа» Володимир Притула розповів про виклики, з якими редакції зіштовхнулась після 24 лютого 2022 року, трансформацію аудиторії, ризики для джерел і про те, чому тема окупованих територій потребує більшої уваги українських медіа.

— Володимире, «Крим. Реаліям» цього року виповнилося 12 років. Якщо пригадати, як це все розпочиналося, з якою метою був створений проєкт і чи змінилася вона зараз?

— У перші дні окупації Криму стало зрозуміло, що на півострові виникають дуже серйозні проблеми зі свободою слова, зі свободою медіа. Тоді почався дуже жорсткий тиск із боку проросійських бойовиків на незалежних журналістів, на незалежні медіа. Почали переслідувати журналістів, блокували медіа, захопили державну телерадіокомпанію, потім відключили трансляцію українських телеканалів, радіоканалів, тобто позахоплювали ці передавальні станції. Відбувався і фізичний тиск на журналістів, викрали кількох журналістів загальноукраїнських видань, які приїхали з Києва, викрали кількох кримських журналістів. Серед них був Андрій Щекун, редактор газети «Думка». Лунали погрози і фізичної розправи. Тобто вже було зрозуміло, що виникають проблеми. І тоді керівництво «Радіо Свобода» ухвалило рішення створити спеціальний ресурс для кримчан. Власне, мета його не змінилася, так само як і головна аудиторія «Крим. Реалії» — це кримчани. Ми не тільки розповідаємо, що відбувається в Криму, а працюємо для Криму, для кримчан. І ситуація наразі не змінилася, а погіршилася, тому що тиск посилився. Якщо спочатку це були просто проросійські бойовики, то тепер працює російська машина, потужна, одна з найсильніших спецслужб у світі, ФСБ, законодавча система. І гайки стосовно медіа та свободи слова в Росії загалом закрутили дуже жорстко, а в Криму, як і на інших окупованих територіях — це в десятки разів сильніше. Журналістам, які там працюють, це загрожує не тільки ув’язненнями, а й загрожує життю.

— Як повномасштабне вторгнення вплинуло на роботу? Є різниця між тим, як редакція будувала роботу з 2014 і як працюєте після 24 лютого 2022 року?

— На початку 2014 року, хоч ми і відчували фізичний тиск на журналістів та вживали заходи фізичної безпеки для них, але не ховалися. У нас навіть офіс був, і всі знали, де офіс «Крим. Реалії» в Сімферополі. Наші журналісти ходили з мікрофонами, де було зображено лого «Радіо Свобода», цих журналістів знали всі. А потім їх почали переслідувати, державна система почала переслідувати, і частина журналістів відмовилася від співпраці з нами.

Дехто пішов із професії, а багато людей просто виїхало на материк. Ми евакуювали повністю редакцію, спочатку редакторів, а потім і журналістів за межі Криму. А ті, хто залишався, то працював фактично в підпіллі й продовжує це робити зараз. Їх залишилося небагато, і вони розуміють усю небезпеку ситуації. А вона чимдалі стає ще більш небезпечною. Приміром, свого часу Миколу Семену, який у своїх текстах ставив під сумнів приналежність Криму Росії, судили за заклики до сепаратизму і дали умовний термін. То з наступним нашим журналістом, який був арештований — це Влад Єсипенко — вони вже не церемонилися. Йому не висували офіційні звинувачення, пов’язані з його безпосередньою журналістською роботою, натомість підкинули якусь вибухівку і звинуватили в «шпигунстві». Те ж саме зробили з Іриною Данилович, її звинуватили в тому, що вона тримала в гаманці якусь вибухівку. Десятки незалежних громадянських журналістів, півтора десятка кримських громадянських журналістів, кримських татар із «Кримської солідарності», які неофіційно теж із нами співпрацювали, — їх усіх просто звинуватили в тероризмі. Оголосили, що вони причетні до «Хізб ут-Тахрір», а це в Росії терористична організація. Їх засудили на 14, 25, 26 років.

А після 2022 року, після початку широкомасштабного вторгнення, вже з’явилися звинувачення в шпигунстві, зраді тощо. Це всіх кримчан стосується, які висловлюють якісь проукраїнські погляди чи в соцмережах чи ще десь — їх просто звинувачують у найгірших, найважчих статтях. І тому, якщо раніше ми брали багато інформації з відкритих джерел, то зараз кількість відкритих джерел набагато зменшилася. Наприклад, у нас є гарний проєкт, ми ведемо мапу українських ударів по російських військових об’єктах у Криму.

І ми це все, по-перше, ілюструємо, а по-друге, — верифікуємо з відкритих джерел, тобто те, що кримчани викладали, — вибухи, пожежі, атаки дронів. Через якийсь час почали жорстко переслідувати кримчан, які викладають такі матеріали в соцмережі, вишукувати, давити морально, змушувати вибачатися, переслідувати й кримінально. Відоме відео, коли удар був по штабу Чорноморського флоту, жінка зняла про це і сказала на фоні цих вибухів: «Ну що, почалося?». Це все вона виклала в мережі. Її арештували, звинуватили в шпигунстві. І тому це зараз велика проблема — контент із відкритих джерел.

Проєкт «Крим. Реалії» — Мапа військових об’єктів Криму

Ще один наш проєкт — «Груз 200». Ми знайшли та підтвердили загибель 2000 кримчан — російських військових, які або жили в Криму, або були призвані з Криму, тобто мали відношення до Криму. Це, звичайно, мінімальне число, яке ми змогли підтвердити, а скільки ми ще не змогли підтвердити, скільки приховують! Там числа, звичайно, набагато більші. Після того, як ми почали цей проєкт і стали активно про це розповідати, що вбитих насправді більше, ніж російська влада розказує, — почався тиск на місцеву владу й активістів, щоб не друкували некрологи на місцевих жителів. Зараз це стало важче знайти, тому що влада обмежує, тисне на кримчан. Ну і плюс ми знаємо, які обмеження на телеграм наклали. Це одне з найбільших джерел такого контенту. Це серйозний виклик для нас.

• Читайте також: «Крим. Реалії»: Довіра кримчан є найбільшим досягненням для нас

— Розкажіть, як змінювався склад команди «Крим. Реалії» за ці роки й хто зараз працює в редакції.

— Я працював до 2014 року як кримський кореспондент «Радіо Свобода», один. А коли ми почали створювати «Крим. Реалії», то в нас з’явилася команда. Це переважно були кримчани, найкращі кримські журналісти, незалежні, які до нас прийшли. Але під тиском російської влади, спецслужб, силовиків частина з них була змушена піти, відмовитися від співпраці. Вони хотіли працювати, але були змушені. Таких понад 80 людей. Частина з них узагалі пішла з професії — хтось у рекламу пішов, хтось пішов на базар торгувати, але тільки щоб не працювати в цих державних підконтрольних медіа. Хтось пішов у медіа, які працюють там, а хтось — виїхав за межі Криму. Частина, які потрапили під тиск і виїхали, продовжує з нами співпрацювати. Ми пережили цей останній непростий рік, коли виникли проблеми в «Радіо Свобода», але «Крим. Реалії» збереглося, «Радіо Свобода» збереглося. Ми з обережним оптимізмом дивимося в майбутнє і сподіваємося, що будемо працювати.

Зараз у нас розширюється наше коло роботи, оскільки ми працюємо і для жителів інших окупованих територій. Спільно з «Донбас. Реаліями» ми намагаємося працювати для всіх загарбаних Росією земель.

А це, відповідно, ще й частина Херсонської, Запорізької області. Це для нас зміни серйозні.

Володимир Притула під час відкриття фотовиставки «10 років окупації та спротиву Криму у фотографіях журналістів “Крим. Реалії”», приуроченої до 10-річчя «Крим. Реалії»

— Як ви отримуєте інформацію про життя на ТОТ, чи залишились у вас там свої джерела, як ви дбаєте про безпеку цих людей, тому що передавати будь-яку інформацію на вільну територію України — це для людей дуже небезпечно. Як ви мінімізуєте цю небезпеку?

— Так, згоден, що це небезпечно. Найперше, звісно, ми всіх попереджаємо, що це небезпечно, і що передаючи нам інформацію, люди ризикують здоров'ям, життям, своєю свободою. Тобто люди попереджені, це найважливіше. Далі вони самі приймають рішення, чи співпрацювати з нами, передавати чи не передавати інформацію. У нас залишилися люди, наші фрилансери, які формально мають із нами формалізовані стосунки. Їх небагато, але вони залишилися. І також у нас є контакти, з якими у нас немає формальних стосунків, але вони знають нас, ми знаємо їх, один одному довіряємо і періодично контактуємо. Ми використовуємо закриті механізми передачі, тобто месенджери Signal або WhatsApp. Ми не відмовилися від спілкування також через електронну пошту, але намагаємося вичищати все, через коди різні передавати тощо. Ми розуміємо, що насправді стовідсотково ніхто не може бути захищений, і виходимо з цього, що це все рівно великий ризик для наших джерел. Особливо після того, як «Крим. Реалії» та «Радіо Свобода» були визнані російським урядом небажаною організацією і будь-яке спілкування з нами — це кримінальна відповідальність. Тобто кожного, хто з нами контактував, ми попередили, що це кримінальна відповідальність, небезпека, тому вони мають самі вирішити, як бути в цій ситуації. Ми все рівно, якщо буде ця інформація, будемо її брати намагатися максимально убезпечувати цих людей, використовуючи різні технічні можливості.

— Хто зараз є читачами «Крим. Реалії»? І чи вам відомо, яка зараз ваша аудиторія в Криму? Чи отримуєте від них зворотній зв’язок?

— До нас звертаються люди з Криму, надсилають на пошту листи з різними проханнями. Нам важко це технічно відстежити, але навіть Google показує, що це люди саме з Криму. А потім ми бачимо, як різко зросла кількість іноземної аудиторії. Ми це пов'язуємо з тим, що це працюють VPN, після того, як почали блокувати наш сайт. Крім того, ми використовуємо дзеркальні сайти й бачимо, яка кількість людей туди заходить. Бо на дзеркальні сайти з материкової України ніхто не заходить, тому що сенсу немає. Це тільки з тих регіонів, де блокується основний наш сайт. Крім того, один із важливих показників — це реакція окупаційної влади. То я вже казав, як тільки ми почали писати багато про удари там і ілюструвати це все, вони почали жорстко тиснути на кримчан, щоб це не друкували. Як тільки ми некрологи почали друкувати там і посилатися на джерела, звідки ми це брали, зразу почався тиск на ці джерела,  на органи влади, на місцеві медіа, щоб про це не писати, щоб це обмежити. Це теж реакція.

— Якими інструментами — соцмережі, месенджери — ви користуєтеся, щоб донести інформацію туди?

— Якщо раніше для нас головним майданчиком був сайт трьома мовами — російськомовний, українськомовний і кримськотатарськомовний, то зараз це більше соцмережі. Ми працюємо в телеграмі активно, досі це був головний наш майданчик. І у фейсбуці, твіттері, вайбері, інстаграмі, ютубі. Хоч вони переважно блокуються в Росії, але люди все рівно заходять, заходять технічні можливості.

Ми постійно розповідаємо, як обійти блокування технічно, використовуємо нові якісь схеми, щоб достукатися до людей. Наприклад, це браузер Сeno — специфічний такий браузер, куди закидаються кешем через супутник наші матеріали, кеш наших матеріалів. Його заблокувати неможливо. Тому ті, хто користується цим браузером, може читати нас безпосередньо, і так само ще низку українських медіа чи медіа, які працюють для окупованих територій.

Володимир Притула з Миколою Семеною та Владом Єсипенком під час акції «Порожні стільці». Листопад 2015 року, Софійська площа в Києві

— Чи плануєте ви розширювати тематику публікацій? Який контент у вас збирає більшу аудиторію, які б найкращі матеріали на теми ТОТ ви б навели?

— По-перше, зараз дуже активно почали з'явились тенденції, яких ще кілька років тому не було, коли молоді люди виїжджають з окупованих територій. Можна було припустити, що хлопці бояться призову чи мобілізації. Але їде багато дуже дівчат, молодих жінок, хлопців. Вони виїжджають на материкову Україну. Тільки стали повнолітніми — намагаються виїхати. Ми про це багато пишемо, даємо лайфхаки, як виїжджати, через які країни, публікуємо гайди, як отримати 50 000 грн, які надає український уряд для молодих кримчан, які виїхали, як вступити в українські університети. Ця інформація дуже затребувана, як і інформація про питання безпеки. Як не можуть загасити пожежі, які виникають після ударів, як російська влада приховує результати ударів, куди б'є українська армія, які наслідки атак. Дуже добре читали, наприклад, матеріали про те, що в Севастополі чи в Криму немає бомбосховищ. Тобто те, що пов'язано з безпекою людей. Для Криму специфіка також — курортний сезон. Тобто які проблеми виникають з курортним сезоном, інші соціальні питання, якісь економічні питання. Це те, що стосується Криму, те, що цікавить кримчан. Це і перекопані окопами пляжі.

Звичайно, ми багато пишемо правозахисних матеріалів — це частина нашої місії. Ми пишемо про те, кого, як арештували. Ми пишемо про журналістів. Зараз у нас напередодні Міжнародного дня захисту журналістів вийде великий матеріал про всіх кримських журналістів, які арештовані, які сидять у тюрмах. Ми пишемо про кримськотатарських активістів, яких постійно судять, переслідують. Правозахисна тематика для нас важлива, вона частина нашої місії.

Серед провідних матеріалів назву останній текст про 2000 кримчан, убитих на війні проти України. Росія мобілізувала обманом, або підступами, або  з тюрем, або під тиском десятки тисяч кримчан, відправила на війну проти своєї ж країни. І з них ми знайшли 2000 прізвищ. Точно визначили, вказали, звідки й хто, за яких обставин загинули, звідки були призвані, чому вони були призвані, добровільно або мобілізовані. Теми, які пов'язані з безпекою кримчан, наприклад, із проблемою води для Криму, дуже актуальні. У нас серед головних зараз стоїть, наприклад, матеріал «Ефект регулярності». Як змінилися настрої в Криму через щоденні атаки ЗСУ?».

Влад Єсипенко, Леніє Умерова, Микола Семена та Володимир Притула. Акція «Порожні стільці». Листопад 2015 року, Софійська площа в Києві

— Як вам здається, чи достатньо приділяють уваги в загальнонаціональні медіа темі ТОТ і деокупованих територій? Якщо ні, то чому на вашу думку так відбувається? Чому потрібно таких матеріалів більше? Чого не вистачає, щоб таких матеріалів було більше, якщо вони потрібні?

— Я не можу дати, чесно скажу вам, оцінку, багато чи ні. Думаю, що забагато, наприклад, приділяється уваги внутрішнім чварам.

Але мені здається, тема, як наші співвітчизники і в яких умовах перебувають на окупованих територіях, заслуговує на більшу увагу і суспільства, і медіа. Чому це важливо? Тому що там наші люди, там наші співвітчизники. Це найпростіша відповідь, найзрозуміліша і найочевидніша.

• Читайте також: «Людям в окупації важливо знати, що вони потрібні Україні». Як «Кавун.City» підтримує зв’язок з окупованим лівобережжям Херсонщини

— 2025 рік для багатьох медіа позначився фінансовими труднощами, вони торкнулись і «Радіо Свобода». Як це вплинуло на роботу редакції «Крим. Реалії»?

— Я, на жаль, не уповноважений говорити на ці теми. Єдине, що скажу, що ми зіштовхнулися з певними проблемами. У нас були певні скорочення, були змушені відмовитися від співпраці з частиною колег. Це вплинуло, звичайно, на нас, але ми пережили. Ще не закінчилися ці складні часи, ми ще поки що в певній невизначеності, але ми працюємо.  Найголовніше, що ми працюємо.

Працює «Крим. Реалії», працюють наші колеги, продовжуємо співпрацювати з тими, хто перебуває в окупації, працюємо зі штатними працівниками. Важкі часи були, психологічно було важко і фінансово, але ми сподіваємося, що переживемо це.

— Які основні досягнення можете виокремити за 12 років роботи «Крим. Реалій»?

— У нас дуже багато досягнень. Для нас досягнення, що, наприклад, Семена і Єсипенко повернулися, з Криму нам вдалося їх витягнути. Це вже велике досягнення. Наше досягнення, що  нас і далі читають, слухають, дивляться в Криму. Для нас це дуже важливо. Нас продовжує окупаційна влада ненавидіти і переслідувати. Це теж певне досягнення. Те, що ми збереглися за 12 років, попри різні проблеми, тиск із різних сторін, — це теж досягнення.

У 2017 році Інститут масової інформації (ІМІ) провів опитування «Які джерела про Крим і Донбас використовують українські журналісти». Згідно з цим дослідженням (станом на кінець 2017 — початок 2018 років) близько 50% опитаних українських журналістів відповіли, що використовують проєкт «Крим. Реалії» як одне з основних джерел інформації для підготовки матеріалів про ситуацію на окупованому півострові. Респонденти виділяли «Крим. Реалії» як найбільш професійне та надійне джерело серед спеціалізованих ресурсів, що висвітлюють кримську тематику. Уже багато років минуло, але я не думаю, що сильно картина змінилася. Ми залишаємося одним із головних джерел інформації про те, що насправді відбувається в Криму. Для тих, хто шукає інформацію в самому Криму, ми теж залишаємося одним із таких джерел. І, звісно, досягненням є хороші показники переглядів, якщо якісь матеріали дуже гарно читаються. У нас сотні тисяч переглядів на ютубі, десятки тисяч — на сайтах. Хоч зараз, ви знаєте, що сайти переживають певну кризу і певною мірою стають більше, скажімо так, архівами, ніж першочерговим джерелом інформації для багатьох. Проте ми непогано тримаємося.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»; з фейсбук-сторінки Володимира Притули

Цей проєкт втілюється за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.