Українські журналісти провели розслідування про те, як підлітки з окупованих територій стають рупорами російської пропагандистської машини. Один із механізмів залучення — програма «Юнкор» («юний кореспондент»), яка виглядає як журналістський гурток, але фактично є частиною російської системи пропаганди. Підлітків навчають створювати новини, відео та публікації, які підтримують російське вторгнення і поширюють офіційну позицію Кремля.

Журналісти проаналізували внутрішні документи та навчальні матеріали. Один з авторів навіть пройшов відеокурс «Юнкор», щоб зрозуміти, як саме російська держава формує у «юних кореспондентів» світогляд пропагандистів.

Також журналісти розповіли історії конкретних підлітків, зокрема 17-річної Катерини Правдюк, яка живе в окупованому Генічеську та є заступницею керівника «Юнармії», під егідою якої працює «Юнкор». Крім того, у жовтні 2025 року вона виграла грант Російського агентства у справах молоді у розмірі 800 тисяч рублів на «розвиток патріотичного виховання» в окупованому регіоні. Це саме її відео, знайдене журналістами, де вона, 12-річна, у вишиванці захоплено говорила про важливість української мови, нещодавно обговорювали в соцмережах.

20 листопада 2024-го. Катерина Правдюк позує поруч із муралом з її обличчям на фасаді будівлі окупаційної адміністрації Генічеська. Колаж: KibOrg

Матеріал був створений групою розслідувачів — Максимом Дудченком (KibOrg), Мар’яном Чупаком (24 канал), Ігорем Ющенком (Суспільне), Євгенією Моторевською (Kyiv Independent), Ліною Івановою (KibOrg), Оленою Логіновою (OCCRP) та Іллею Лозовським (OCCRP) і опублікований на сайтах KibOrg, OCCRP, а також 24 каналу.

«Детектор медіа» поспілкувався з двома співавторами розслідування — головним редактором KibOrg Максимом Дудченком і журналістом Мар’яном Чупаком, який уже пішов із 24 каналу, про те, як вони працювали над матеріалом, які етичні дилеми перед ними поставали та про те, як і для чого Росія вербує українських підлітків на окупованих територіях.

Розслідування на сайті OCCRP (Organized Crime and Corruption Reporting Project). Скрин: occrp.org

Як журналісти KibOrg розкрили систему підготовки юних пропагандистів Росії

Максим Дудченко каже, що у складі команди KibOrg працюють хакери, які дістають інформацію з комп’ютерів окупантів, тож усе почалося з того, що в кінці 2024 року вони отримали доступ до документів «Юнармії» — й він запропонував тему міжнародному консорціуму журналістів- розслідувачів Organized Crime and Corruption Reporting Project (OCCRP).

За його словами, «Юнармія» присутня не лише в Росії та на окупованій території України, а й у Білорусі, де є свої піонерські «загони». В інших країнах «Юнармія» присутня завдяки «Росспівробітництву» або «Русскім домам».

Спершу Дудченко шукав кут, під яким можна робити розслідування, адже про «Юнармію» в принципі багато чого вже відомо. Тож після пошуків Дудченко натрапив на проєкт «Юнкор», який і став фокусом для розслідування.

«Не можна недооцінювати “Юнкор”, бо це виховування нового покоління російських пропагандистів. Але пропагандисти — це дуже вузькопрофільна спеціалізація. Людей, які працюють з інформацією, значно більше. Якщо розглядати “Юнармію” як зменшену копію армії, то там є інформаційні підрозділи, які займаються інформаційно-психологічними операціями на території України, на території Європейського Союзу й інших країн. По суті “Юнармія” з цим своїм проектом “Юнкор” готує солдатів».

Максим Дудченко говорить: якби російська пропаганда не була ефективна, можливо, не було б цієї війни.

Він каже, що в «Юнармії» не приховують, що вони займаються мілітаризацією молоді. З його слів, мета існування організації — підготовка нових солдатів для російської армії та пропагандистів. Статут організації затверджував тодішній міністр оборони Сергій Шойгу, сама організація працює під патронатом міністерства оборони Росії. Учасники «Юнармії» отримують додаткові бали під час вступу до багатьох російських вишів.

Журналіст-розслідувач і головний редактор сайту KibOrg Максим Дудченко

«Юнкор» — це закритий відеокурс, доступний тільки для учасників «Юнармії». У кожного юнармійця є свій унікальний код, під яким можна зареєструватися на курс. Щоб пройти цей курс, розслідувачі отримали такий код і журналіст зареєструвася під виглядом реальної людини.

«Цей унікальний код вони потім носять у військкомат, де підтверджено, що вони є учасниками “Юнармії”. Бо потім при вступі до вищого навчального закладу за це додаються додаткові бали».

Чому українські підлітки йдуть до окупаційних організацій

Одна з героїнь розслідування — Марина, яка також долучилася до «Юнармії». Вона з селища Хорли на Херсонщині, а її батько воює на боці Росії. У січні 2026 року Марина опублікувала в телеграмі емоційний допис, де назвала українських військових «одними з найжорстокіших катів в історії».

Максим Дудченко припускає, що Росії вдається залучати молодь з окупованих територій до таких проєктів через те, що дітям, а особливо з сіл, немає особливо чим займатися у позаурочний час. «Ти ростеш, як трава при дорозі, тобто ніхто не займається», — пояснює автор.

«У вакуумі, коли тобі в окупації взагалі немає чим займатися й до тебе приходять такі люди, то волею-неволею потрапиш у “Юнармію”. Особливо, якщо ти сильно не задумуєшся над ідеологічною чи іншими умовами. Ідеологічно там перепрошивається історія, розповідається про “героїв СВО”, перекручуються факти», — сказав він.

Як пояснив Максим, це ілюструє і приклад Катерини Правдюк:

«Нам вдалося знайти давнє відео Правдюк, де вона у вишиванці розповідає про важливість української мови. Якщо шукати звичайними інструментами, то ти не зможеш це просто так легко знайти, бо той же самий PimEyes обличчя малих дітей не бере. Він каже: sorry, особі немає 18 років, я шукати не буду. Нам вдалося знайти це відео на ютуб-каналі Генічеського ліцею».

Катерина Правдюк у вишиванці. Скрин: OCCRP

Після публікації розслідування люди поширювали цей текст у соцмережах. Він спровокував дискусію про те, чому Україна втратила цих дітей. Хтось називав Катерину Правдюк зрадницею, хтось жертвою.

«Основний посил матеріалу був не в тому, що Росія там мілітаризує українських дітей. Основна ідея була в тому, що вдалося знайти абсолютно нетривіальний підхід “Юнармії” до виховування дітей. Це не просто якесь перепрошивання мізків, а буквально створення конкретних професіоналів, заточених під конкретні дії, з конкретними знаннями, які далі будуть або в медіа працювати, або будуть “воєнкорами”, або стануть новою Симоньян», — пояснив Максим.

За його словами, Росія створює інформаційне поле. Не просто мілітаризує, а дає конкретну спеціалізацію.

«Цією спеціалізацією вони вже користуються, тим паче, що це молоді люди. Їм у сучасних технологіях значно легше розібратися, ніж старшому поколінню. А оскільки вони ще й з України, то дуже сильно розуміють наш контекст. Тому наступні інформаційні операції, акції потенційно будуть більш спрямовані на нас», — підсумував він.

Звісно, зараз їхні матеріали серйозно сприймати важко. Але, за словами автора, всі журналісти з чогось починали та спочатку щось робили погано.

Максим Дудченко розповів, що зараз Росія використовує напрацювання Радянського Союзу, але у більш «модній» оболонці. І це «чіпляє» людей, зокрема підлітків. Адже у юному віці хочеться відчувати себе важливим, приналежним до якоїсь спільноти, почуватися крутим.

Також розслідувач поділився думкою щодо протидії російському впливу на українську молодь.

«Щодо окупованих територій, то я не впевнений, чи може бути якась протидія до тих пір, поки Україна не поверне ці території. Блокування інтернету, обмеження соцмереж… Росія робить усе, аби створити цю залізну завісу».

Максим Дудченко розповів, що «юнкори» не лише поширюють свою «творчість» у соцмережах, а й випускають газети. А прояви радянського проявляються в неочевидних місцях.

«Ми змогли здобути примірник газети, яку роблять діти з села Щасливе Херсонської області. Це газета на дві сторінки, але її дизайн — це прямо як “Комсомольская правда”. Можна розгорнути старі примірники радянської “Комсомольської правди” й співставити. Приблизно ті самі шрифти, все дуже схоже».

За словами Максима, у «Юнкора» є головний редактор, який редагує тексти, а молодь пише репортажі та спілкується з російськими військовими, які на фронті. Наклад газети орієнтовно 1000 примірників, її поширюють навіть у школах і в соцмережах: «Вконтакті», месенджері «Макс» та інших. Також є й ті «юнкори», що знімають фільми або ж роблять фото.

Курс «позитивного» висвітлення подій

Журналіст-розслідувач Мар’ян Чупак аналізував документи з електронної пошти «Юнкора», займався пошуком інформації про учасників гуртків у соцмережах, а також проходив відеокурс лекцій «Юнкор», за яким навчають українських підлітків методів російської пропаганди.

Журналіст-розслідувач Мар’ян Чупак

Чупак розповів, що проходження відеокурсу найбільше запам’яталося під час роботи над цим розслідуванням.

«Це закритий відеокурс на платформі, до якої нам потрібно було отримати доступ. І я його проходив як журналіст, бо мені важливо було для матеріалу його описати, чого ж і як навчають українських дітей», — розповів він.

«Те, що я там побачив, мене дуже сильно вразило. Вони розповідали, як юні журналісти повинні брати інтерв’ю в “героїв СВО”. Також їх навчали позитивному висвітленню новин», — додав він.

Приміром, одна зі спікерок курсу, голова Альянсу з захисту дітей в цифровому середовищі Єлизавета Бєлякова на одній із лекцій говорила, що новину про дощ можна подати по-різному. Мовляв, можна висвітлити в негативному ключі та в позитивному. За словами Мар’янa Чупака, приклади, які підібираюь для того, щоб показати, як позитивно щось висвітлювати, були максимально нейтральними, віддаленими від СВО. 

«Але ми просто розуміємо, що за цими нейтральними прикладами стоїть доволі такий сумнівний інструментарій для журналіста - вчитися позитивно висвітлювати новини», — каже він. На думку Чупака, ціль цих маніпуляцій - навчити молодих пропагандистів позитивно висвітлювати російське вторгнення в Україну, а також писати в такому ключі про російських військових. 

Мар’ян Чупак вважає, що мета цього курсу — навчити юнкорів пропаганди, яка називає чорне білим, а біле — чорним.

«Коли в російської армії відбуваються певні негаразди на фронті, потрібно, щоб це подавали в позитивному ключі. Це, напевно, найголовніша мета цієї лекції — як позитивно представляти новини», — підсумував журналіст.

Він розповів, що у відеокурсі «Юнкор» — понад два десятки лекцій. Пропагандисти ставлять задачі подивитися фільми або відео, а також дають домашні завдання. В кінці кожної лекції був тест, а після завершення курсу була можливість отримати сертифікат.

Мар’ян також показав одну розшифровку цієї лекції на тему «Інформаційні тренди й формування позитивного образу подій». Лекторка курсу Єлизавета Бєлякова пояснювала це так:

«Що таке позитивний образ? Це спосіб подачі подій або новин, який дозволяє акцентувати увагу на позитивних аспектах і мінімізувати негативні».

Приклад частини розшифровки з курсу про позитивне висвітлення подій. Інформація надана авторці журналістом

Журналіст розповів, що на цій платформі, де навчають «юнкорів», є не один відеокурс, а чимало.

«Туди можна зайти, якщо ти є членом “Юної армії» і в тебе є певний номер учасника. В нас була база, яку ми використали та з допомогою якої здобули реальний номер і зайшли на цю платформу», — пояснив розслідувач.

Етичні дилеми та рішення

Під час роботи над матеріалом команда зіштовхнулася з викликами журналістської етики, зокрема, чи варто деанонімізувати та показувати обличчя неповнолітніх фігурантів.

Мар’ян Чупак зазначив, що в таких випадках на кожен окремий матеріал потрібно ухвалювати зважене рішення. І найбільшим орієнтиром мають бути люди, безпека цих людей і головне правило журналістики — «Не нашкодь».

У випадку з цим розслідуванням команда журналістів знала, що його герої — вже молоді люди у віці 18—19 років і за українським законодавством навіть можуть нести кримінальну відповідальність за свої дії.

«Так, з одного боку, вони жертви, але з іншого боку, вони роблять певний вибір у своєму житті. І цей вибір — показувати своє обличчя», — пояснив він.

Мар’ян Чупак говорить, що після звільнення окупованих територій Україна зіткнеться з новими викликами.

«Реінтеграція окупованих територій, як ми бачимо навіть зараз після звільнення Херсонщини й інших регіонів, — це великий виклик, який має багато компонентів. Будуть економічні виклики, щоб просто забезпечити людям якийсь більш-менш нормальний достойний рівень життя. Але і психологічна робота з людьми, особливо з дітьми, має бути в пріоритеті. Я не автор державної політики, але хочеться вірити, що українська держава буде робити для цього достатньо», — сказав Мар’ян Чупак.

Журналіст також додав, що не варто оцінювати всіх, хто залишився на тимчасово окупованих територіях, однаково:

«Найбільше, що можемо зробити для них, — це не забувати про них і писати про них, пам’ятати, що вони там є, пам’ятати, що вони українці, які на нас чекають і проти яких Росія скоює злочини».

Ілюстрація згенерована Gemini. На фото Катерина Правдюк. Інші фото надані Максимом Дудченко та Мар’яном Чупаком