У лютому 2021 року Рада національної безпеки і оборони сколихнула інфопростір «двома хвилями» санкцій проти голови політради «Опозиційної платформи – За життя» Віктора Медведчука та його оточення. Їх запровадили через фінансування тероризму.

Юристи кажуть, що «фінансування тероризму» було єдиною законною підставою запровадити санкції проти громадян України. Влада обрала санкції, на їхню думку, бо цей механізм швидший.

Також правники в один голос наполягають, що правоохоронці мають розслідувати кримінальні провадження та довести ці справи до суду й вироків. Тим паче, Служба безпеки України повідомляла, що з липня 2019 року розслідує проти Медведчука та Козака провадження про «підготовку до держзради», «заволодіння корпоративними правами для створення медіаресурсу», «легалізацію злочинних доходів» та нову справу про «фінансування тероризму».

Юристам важко оцінювати пропорційність санкцій та їх майбутнє в судах, адже повна картина цих справ нині не доступна. Спираючись на крихти інформації, які час від часу все ж підкидають в інформаційний простір, вони припускають, що санкції можуть вистояти в українських судах, але не в міжнародних. Рішення європейських арбітражів навряд чи буде швидким, що дасть Україні тактичний виграш у часі. Щоб підсилити санкції, упевнитися в їх незворотності та перешкодити Медведчуку наліпити нові лейбли на старі компанії, юристи радять пропрацювати ці питання комплексно на законодавчому рівні.  

«Детектор медіа» запитав юриста В’ячеслава Якубенка, юристку Центру протидії корупції Тетяну Шевчук та медіаюриста, керівника ГО «Платформа прав людини» Олександра Бурмагіна про мету санкцій, способи та інструменти підсилення цих заходів, їх перспективи в українських та міжнародних судах.

Думку експерта із стратегічних і кризових комунікацій, члена наглядової ради НСТУ Олексія Харченка читайте тут.

На вашу думку, яка мета двох етапів санкцій? Чому обрали санкції, чи могла влада застосувати інші механізми?

В’ячеслав Якубенко: Мета декларується справедлива — захист національної безпеки та територіальної цілісності держави. Я би тут говорив про причини: чому такі шляхетні наміри втілено в такий «екстравагантний» спосіб. Причини: неспроможність правоохоронних органів, нереформована судова система, фактичний розвал монобільшості. У правовій державі правоохоронці мали б ефективно розслідувати випадки фінансування тероризму, суди — виносити справедливі вироки. Але в нас, на жаль, слідчі органи щороку деградують через недореформування й недофінансування. А суди реформовані хіба що на рівні Верховного Суду.

Втратив Зеленський і можливість швидко провести через парламент ефективні закони, які б передбачили чітко виокремити джерела ворожої пропаганди та способи боротьби з нею. Тож залишилися лише санкції. Хоча в усьому світі санкції застосовуються лише до іноземних суб'єктів, до яких не може дотягнутися вітчизняне правосуддя.

Тетяна Шевчук: Ми у Центрі протидії корупції давно говорили, що санкції проти Медведчука потрібні. Ми позитивно оцінюємо факт санкцій, це був потрібний крок. Усі розуміють, що Медведчук не бізнесмен, який сам заробив гроші й став політиком. Він просто проксі Кремля, який займається в Україні антиукраїнською діяльністю, а Росія в це вливає шалені гроші. Закриття каналів було правильним кроком.

Звісно, нам хотілося б, щоб, окрім санкцій, були ще розслідування злочинів. Оскільки Медведчуку та його оточенню інкримінують фінансування тероризму, нам би хотілося, щоб санкції мали продовження у вигляді кримінальних справ та вироків. Санкції та кримінальні справи — це зовсім різні механізми. Санкції – це безпековий механізм, ідея якого в тому, щоб діяти швидко та радикально. Кримінальний процес – це повільна історія: доведення вини, можлива конфіскація активів. У кримінальних провадженнях людину карають за конкретний вчинок. 

Олексій Бурмагін: У законі є одна-єдина підстава застосування до громадянина України. Загальне правило цього закону, що він поширюється на нерезидентів, тобто, на людей, які не є громадянами України та перебувають поза юрисдикцією України. Один випадок, коли можна застосовувати санкції проти громадян України, — це участь у терористичній діяльності. З решток інформації, яку СБУ поширила, відомо, що йдеться про фінансування або про можливу участь Тараса Козака у фінансуванні тероризму. З формальної точки зору, реалізація такого механізму може бути. Єдине, що зараз у судових процесах з’ясується, наскільки СБУ та РНБО мали докази, що пан Козак дотичний до цієї діяльності. Поки що вони нічого не надали.

Також мають рухатися кримінальні справи, тому що за участь у фінансуванні тероризму чи терористичній діяльності передбачена кримінальна відповідальність. Я думаю, що вони не пішли цим шляхом, бо він довший. Крім того, наскільки мені відомо, Віктор Медведчук разом з Андрієм Портновим досі мають вплив на судову гілку влади. Ані за «попередників», ані за теперішньої влади не відбулася повноцінна судова реформа. Тому судова система не може гарантувати, що якісна кримінальна справа потрапить у суд і буде належним чином рухатися.

Що чекає на позови про скасування санкцій в українських та міжнародних судах?

В’ячеслав Якубенко: На жаль, ці санкції не встоять, щонайменше, у Європейському суді з прав людини. Але, з огляду на процедуру, це буде не скоро. Це дасть Україні певний тактичний виграш у часі. Та стратегічно Медведчук і його канали стануть сильнішими та нахабнішими, маючи рішення ЄСПЛ на свою користь.

Тетяна Шевчук: Закон «Про санкції» доволі рамковий. Він дає велику дискрецію РНБО і СБУ. В принципі, це означає, що санкції встоять в українських судах, але може бути проблема з міжнародними судами чи арбітражами. Тому потрібно переконатися, що доказова база й процедури внесення в список були належними, що справді Служба безпеки мала всі докази фінансування тероризму.

Олександр Бурмагін: Оскарження — це пропорційне право на захист у суді й на звернення до суду. Канали вже звернулися з оскарженням. Суд має оцінити наявність або відсутність аргументів, дотримання всіх процедур тощо. Обмежити право на звернення до суду ніхто не може, питання в тому, що в суд принесуть. Усе залежить від того, які матеріали має СБУ. Результати ми зможемо побачити лише після судових процесів. Зрозуміло, що після наших судів зацікавлені особи підуть до Європейського суду з прав людини, там точно доведеться обґрунтовувати належним чином, чому обмежили свободу слова. Факт втручання в свободу слова, на мою думку, був. І буде питання, наскільки держава пропорційно втрутилася. Відповідь буде залежати від вагомості аргументів, які є в спецслужб.

Як можна підсилити ці санкції з юридичного боку? 

В’ячеслав Якубенко: Ефективним розслідуванням іноземного фінансування Медведчука та його команди. Справедливими судовими вироками, бездоганними з точки як зору українського права, так і міжнародно-правових зобов'язань нашої держави.

Тетяна Шевчук: Необхідно краще прописати деякі законодавчі акти та підзаконні акти щодо втілення санкцій в Україні. У нас є закон «Про санкції», де написано про блокування активів. Та як саме відбувається це блокування, ніде належним чином не врегульовано. Тому різні суб’єкти можуть трактувати це по-різному. Це будуть використовувати, щоб потім дії з виконання санкцій можна було оскаржувати. Це проблема нашого законодавства, про яку профільні спеціалісти говорили роками. Поки ми записували в санкційні списки російських чи кримських чиновників, наші попередження не привертали уваги. А зараз щодо Медведчука та його бізнес-імперії стає питання, як це зробити належно, і ми бачимо проблеми.

Олександр Бурмагін: У реєстрі з 2019 року є справа, пов’язана з фінансуванням тероризму, у якій фігурував Тарас Козак; потім провадження, яке порушили після запровадження санкцій. Якщо матеріали цих справ будуть переконливими для Адміністративного суду, якщо там є докази, що він дотичний до цієї ситуації, то санкції встоять. Якщо ні, то суд може скасувати це рішення. Але таких прикладів небагато. Оскарження рішень РНБО щодо масового блокування російських соцмереж було безрезультатним, принаймні, в Україні. Європейський суд поки що ці справи не розглядав.

Що має зробити Україна, щоб підсанкційні канали та компанії не повернулися під новими брендами?

В’ячеслав Якубенко: Якщо Медведчук справді фінансується Кремлем, то його бюджет практично нічим не обмежений: він зможе купувати нові канали по кілька разів на рік. СБУ та Нацрада не встигатимуть встановлювати бенефіціарів для внесення їх у нові санкційні списки. Тому ефективніше було б прописати в законодавстві чіткі правила гри щодо пропаганди, однакові для всіх суб'єктів ринку. Тоді кожен медіавласник зможе прогнозувати: якщо я зроблю це і це, то втрачу ліцензію на мовлення.

Тетяна Шевчук: Санкції – це одноразова дія. Наприклад, щодо каналів «112 Україна», ZIK та NewsOne було багато скарг; у «112» взагалі мали забрати ліцензію за порушення ліцензійних умов. Але щодо каналів Нацрада не працювала. Щодо «фінансування тероризму» справи, які інкримінуються, розслідують кілька років. У нас є превентивні заходи, як зупиняти фінансування тероризму в банківській системі, тобто, інструмент блокування грошей. Санкції – це, умовно кажучи, відрізати ногу, коли почалася гангрена. Мають працювати інші превентивні механізми, щоб Медведчук не зростив свою бізнес-імперію й не наростив нові потужності, а також, щоб Росія не зростила якогось іншого Медведчука. У регуляторів у різних сферах є необхідні механізми, але їх треба належно застосовувати. 

Олександр Бурмагін: Це питання вже до регулятора, якщо ми говоримо про телебачення та радіомовлення. Нацрада має контролювати питання щодо каналів. А якщо йдеться про YouTube та інші платформи, це питання до адміністраторів та власників. Україна тут впливу не має.