І знов у Європі занепокоєні комфортом бідолашних росіян

І знов у Європі занепокоєні комфортом бідолашних росіян

25 Червня 2022
5333
25 Червня 2022
10:00

І знов у Європі занепокоєні комфортом бідолашних росіян

5333
Генсек Європейської федерації журналістів досі не може заспокоїтись через закриття каналів Медведчука та намагається прирівняти втрати і проблеми російських і українських медійників.
І знов у Європі занепокоєні комфортом бідолашних росіян
І знов у Європі занепокоєні комфортом бідолашних росіян

Прагнення  деяких представників міжнародних організацій (у нашому випадку — журналістських) зберегти нейтралітет — вірніше, «і нашим, і вашим», — щодо загарбницького нападу Росії на Україну спантеличує. Нам, українцям, видається, що все це вже давно осмислено, проговорено, висміяно, і «две страны — одна профессия» стало гірким мемом, який символізує немудрі й безплідні намагання замиритись із медіаобслугою агресора… А потім стається щось таке, як на позавчорашній дискусії Парламентської асамблеї Ради Європи «Журналістика в час війни», присвяченій наслідкам російського вторгнення в Україну для медіа. Дискусія, на жаль, не записувалась, тож ані надати відеозапис, ані дослівно процитувати сказане не можу, але сенс такий.

Генеральний секретар Європейської федерації журналістів, у минулому бельгійський журналіст Рікардо Ґуттьєрес, виступаючи під час дискусії, раптом згадав про незаконне й недемократичне закриття каналів Медведчука за допомогою механізму санкцій. Засудив він і рішення Єврокомісії заборонити російські канали, адже це, мовляв, цензура і це контрпродуктивно. Russia Today і Sputnik, мовляв, і без того доступні. Він також нагадав, що пропаганда — це завжди погано, при цьому не уточнивши, чи має на увазі російську, чи ще якусь… Та принагідно присвятив чимало уваги долі «незалежних голосів» у російських медіа, які, мовляв, потребують підтримки. Й дорікнув світовій медіаспільноті, що варто перейматися жертвами серед журналістів не лише в Україні, а й у Росії.

Звучить це приблизно так: здоровенний амбал зі всієї дурі дає вам на вулиці в писок кулаком, грабує вас, ви спливаєте кров’ю на землі, а збоку стає пан Ґуттьєрес і каже: «Ну, в нападника теж, напевно, болить рука — ви бачили, який потужний був удар?!».

Почнімо з кінця. Жертва серед журналістів із Росії справді є — Оксана Бауліна, журналістка The Insider. Її вбили росіяни, обстрілявши Київ, де вона працювала, маючи офіційну акредитацію. Редакція її видання назвала це «воєнним злочином Росії».

Якщо ж пан Ґуттьєрес мав на увазі загиблих, які незаконно перебували разом із загарбниками на окупованих Росією територіях України, себто співучасників російської пропаганди, тоді, напевно, в генерального секретаря ЄФЖ великі проблеми з ціннісними орієнтирами. Почнімо з того, що ці люди порушили закон, переступивши кордон України без дозволу. Деякі з них самі були окупантами. Ось, наприклад, полковник Постнов із пресслужби Росгвардії, який загинув під Гостомелем. Що саме хотів би сказати пан Ґуттьєрес про цю «жертву з числа російських журналістів»? У мене є лише питання, хто кликав Постнова під Гостомель і яку саме журналістську місію він там виконував.

У кількох кілометрах від місця, де поліг полковник Постнов, його товариші по зброї вбили українського фотографа Макса Левіна. Згідно з розслідуванням «Репортерів без кордонів», імовірно, вбили не випадково, а стратили, та ще й перед тим катували. Макс не мав у руках зброї — мав лише фотокамеру, тож усі можливі міжнародні конвенції забороняли росіянам у нього стріляти. Він нічим їм не загрожував. Але російським загарбникам начхати на конвенції. Український журналіст Андрій Цаплієнко, поранений під Черніговом, розповідає: якщо росіяни бачать із безпілотника журналістів у жилетах із написом Press і характерних шоломах, вони в 99% випадків починають стріляти.

Спроба прирівняти вбивство Макса до загибелі Постнова не вкладається в голові. Українські військові не вторгались до Росії й не розстрілювали беззбройних російських журналістів на околицях їхніх міст. Українські військові не захоплювали російські передавачі й не громили редакції російських медіа. Українські медіа не годували свою аудиторію тотальною брехнею про нацистів, вісім років обстрілів Донбасу та американські біолабораторії. Точніше, деякі годували — бо готували плацдарм для російського вторгнення; саме тому влада мусила їх закрити. Це були саме ті канали Медведчука, за які пан Ґуттєрес так полум’яно заступається. До речі, вони після вимкнення ефіру готували ґрунт для вторгнення, а в перші дні — закликали до капітуляції. На щастя, згодом їх остаточно пустили на металобрухт.

Пропаганда — це не просто погано. Російська пропаганда в буквальному-пребуквальному сенсі вбиває. Люди, отруєні російською пропагандою, беруть до рук зброю і йдуть убивати українців; українці, отруєні російською пропагандою, стають зрадниками і колаборантами; європейці, отруєні російською пропагандою, пропонують Україні капітулювати та зривають синьо-жовті прапори з автівок. Чи є відключення каналів елегантним і демократичним методом протидії російській пропаганді? Можливо, не є — але інших методів, які б діяли у стислі терміни, нема. Припущення, що протиотрутою від російської пропаганди може бути достатня кількість правди, виявилось хибним. Російській брехні можна тільки силою закрити рота. Ми зробили так в Україні, і це врятувало життя багатьом людям, які вийшли з-під впливу проросійських медіа і зрозуміли, що відбувається насправді.

Чи після вимкнення проросійського пропагандистського ефіру його глядачі пішли шукати інший проросійський пропагандистський ефір деінде? Частина — так, але більшість — ні. Це значить, що заборона Russia Today і тому подібних джерел інформаційної інтоксикації справді може врятувати когось від російської пропаганди. Українці мають більше можливостей шукати проросійську альтернативу в інтернеті чи на супутнику, ніж західні європейці, адже в Україні дешевший і доступніший інтернет, а також багато хто користується піратськими чи безкоштовними супутниками. Але ж більшість, як виявилось, не шукає й перемикається на менш токсичні джерела інформації. Не бачу причин, чому в Європі має бути інакше.

І насамкінець — про колег-журналістів із ліберальними і/або антипутінськими поглядами, які потерпають у Росії або мусили виїхати звідти. Звісно, краще, щоб для російської публіки працювали бодай якісь «незалежні голоси», ніж зовсім ніяких. Але невже в міжнародних організацій немає зараз важливіших справ — не взагалі, а конкретно в контексті російської агресії проти України, яка обговорювалась на цьому заході, — ніж витирати росіянам шмарклі?

Підказую:

  • Росія за чотири місяці скоїла понад чотири сотні злочинів проти журналістів і медіа в Україні, в тому числі вбила кількох журналістів під час виконання професійних обов’язків.
  • Понад п’ятдесят українських телеканалів закрились через російську агресію.
  • Українські медіа під страхом репресій і смерті працюють в окупації, зокрема в Херсоні, де їхніх колег викрадають і вбивають.
  • Десятки і сотні українських журналістів пережили окупацію, обстріли, втратили рідних, втратили дім. Багато з них виїхали й живуть місяцями в розлуці з рідними і близькими й невідомо, скільки ще житимуть так.
  • Редакції українських медіа щодня отримують погрози та вимоги піти з професії.
  • Тисячі українських медійників втратять роботу через колапс рекламного ринку та знищену російською агресією економіку.
  • І можна припустити, якими будуть наслідки для психічного здоров’я медійників, які не просто живуть у країні, охопленій війною, а пропускають усі новини про цю війну крізь себе.

Після цього всього комусь справді досі хочеться поза чергою поговорити про проблеми російських ліберальних журналістів? Може, все-таки спочатку про наші?

Якщо вже дуже хочеться підтримати «незалежні голоси», то варто щонайменше інституційно відокремити їх від основного хору медійників-пропагандистів Росії. Міжнародна федерація журналістів просувається, хоч і зі скрипом, у цьому напрямку — обрала керівництво без росіян і планує розглядати питання про виключення Союзу журналістів Росії. Європейській федерації вже навіть нема кого виключати — СЖР торік покинув її сам, мотивуючи це бажанням заощадити гроші та невдоволенням через позицію ЄФЖ, яка засуджує репресії проти журналістів у Білорусі. Але на рівні публічної позиції потрібне не «глибоке занепокоєння», а чітке формулювання: російська пропаганда — складова російської агресії, спрямованої проти України та проти всього цивілізованого світу. Люди, які продукують і поширюють агресивну брехню, роздмухують ненависть, спонукають убивати — не журналісти. Оце була б адекватна позиція щодо проблеми, яка неабияк загрожує європейському миру і європейським цінностям.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5333
Читайте також
20.06.2022 14:00
Ярослав Зубченко
«Детектор медіа»
0
10.05.2022 11:11
Отар Довженко
«Детектор медіа»
4 294
07.05.2022 15:50
Ярослав Зубченко
«Детектор медіа»
2 399
10.04.2022 11:31
Отар Довженко
«Детектор медіа»
3 132
14.03.2022 17:00
Ярослав Зубченко
«Детектор медіа»
0
11.03.2022 13:52
Вероніка Луцька
«Детектор медіа»
16 190
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду