На словах ты Лев Толстой. Як Росія пояснює поразки та вигадує перемоги

На словах ты Лев Толстой. Як Росія пояснює поразки та вигадує перемоги

18 Квітня 2022
12877
18 Квітня 2022
10:01

На словах ты Лев Толстой. Як Росія пояснює поразки та вигадує перемоги

12877
Три повних знищення української ППО, щотижневий останній ультиматум Маріуполю та інші «скорочення активності біля Києва».
На словах ты Лев Толстой. Як Росія пояснює поразки та вигадує перемоги
На словах ты Лев Толстой. Як Росія пояснює поразки та вигадує перемоги

Росія роками готувала своїх громадян до швидкої та безсумнівної перемоги над Україною. У 2014 році Володимир Путін заявляв, що може взяти Київ за два тижні. Ближче до реальної атаки на столицю прогнози в кремлівських медіа скоротилися до трьох чи навіть одного дня. Німецький Bild стверджував, що Москва може претендувати на дві третини нашої території. І, варто віддати Росії належне, на словах її армія справді виглядала на це здатною. А потім ми побачили, яка вона на ділі.

Україна понесла втрати, у тому числі Росія змогла захопити один обласний центр. Проте на восьмому тижні повномасштабної війни Київ відвідують європейські лідери, на Чернігівщині відбудовують мости, США відкриває Україні лендліз, а Євросоюз планує надати статус кандидата за скороченою процедурою. За даними українського Генштабу, майже 20 тисяч росіян уже не зможуть відчути з цього приводу когнітивний дисонанс. Інших ще намагається вберегти російська пропаганда.

 

Не кажи «гоп»

«Средства противовоздушной обороны Вооружённых сил Украины подавлены», — героїчно відзвітувало Міністерство оборони Росії вже за чотири години після вторгнення 24 лютого. Проте це не вберегло російські літаки від вогню. За даними Oryx, сайту, який підраховує втрати лише на основі фото- чи відеопідтверджень, після «подавления» українці знищили щонайменше 80 повітряних цілей. Яким же мало бути здивування росіян, коли 5 березня особисто Путін підняв, здавалося б, закриту тему та заявив, що «Устранение (української ППО, — ДМ) требует определённого времени, их нужно... вскрыть, потом поразить». За словами Путіна, на той момент ця робота була вже «практически завершена».

Трошки почекавши, 9 березня Міністерство оборони Росії знову переможно оголосило, що українська ППО майже закінчилася: 137 комплексів, буцімто «более 90%» від загальної кількості, ліквідовані. 25 березня це ж досягнення повторилося втретє, проте Москва оголосила про руйнування 148 комплексів із 180. Як ви могли помітити, для того, щоб виправдати нове «знищення» української протиповітряної оборони, росіянам довелося її збільшити. 137 комплексів, які були заявлені раніше, — це аж ніяк не «более 90%» від 180. До цього подібна інфляція траплялася хіба в рубля.

Схожі проблеми виникають на всіх фронтах «перемоги», проте, мабуть, найбільша біда — це її дата. У перші дні широкомасштабної війни Росія не соромилася публічно обіцяти швидкий тріумф. 26 лютого представник цієї держави на всю Організацію об'єднаних націй заявляв, що «задача по демилитаризации Украины скоро будет выполнена». Тоді ж Russia Today випустила знущальний матеріал про українські воєнні облігації, мовляв, влада навіть не встигне ними скористатися, бо «скорее всего, военные действия закончатся уже через неделю». Із того часу минуло сім тижнів.

І тепер російські чиновники та пропагандисти уникають чітких прогнозів, якими хизувалися роками. Ніхто не хоче, як бойовик Пушилін, спрогнозувати «последние дни украинского режима» 5 березня. Щоб потім через два тижні вже розповідати: «победа в Донбассе близка». А шо такоє, а хто ж звільнить Київ від «шайки неонацистів»?

Крім самообману, росіяни вдаються й до неприкритої брехні. Це ми знаємо, що окупантам так і не вдалося оточити Київ та Миколаїв. А от на Russia Today вони були без проблем заблоковані ще 25 березня. Крім того, якщо ви раптом пропустили, із 4 березня «киевский режим практически полностью утратил способность управления администрациями областей и районов страны». Уявляєте, як паршиво бути кремлівським солдатом? Київ начебто вже більше місяця не контролює ситуацію, ППО тричі знищена, Миколаїв заблокований. Але ти чомусь сидиш в обороні під Херсоном.

 

Спеціальне гранпрі у галузі жалюгідності заслуговують ультиматуми захисникам Маріуполя. Розумієте, зазвичай ультиматум — це дуже сильна позиція, яка показує всім, який ти крутий та впевнений у собі. Але це працює тільки тоді, коли подібне оголошення рівно одне й ви можете його втілити. Як під час «Бурі в пустелі», коли Коаліційні сили оголосили Іраку 24-годинний ультиматум, а потім, коли термін сплив, виграли наземну війну за п’ять днів. У Маріуполі все склалося трішки інакше.

СММ-генерал Рамзан Кадиров сформулював свою заяву жорстко та загрозливо: «Призываю тех, кто находится в Мариуполе, срочно сдаться, а то вечером будет поздно». Проблема в тому, що цей вечір настав місяць тому: 14 березня. Захисники Маріуполя, звісно, не здалися. Тож 20 березня їм оголосили ще один ультиматум, цього разу від Міністерства оборони Росії. «Пропозицію» знову відхилили, а кремлівська армія знову виявилася нездатною виконати погрозу. Саме існування третього ультиматуму принизливе як явище, проте Кадиров пішов і на це: «Завтра один день у вас есть, а послезавтра мы вас всех уничтожим». Післязавтра настало 3 квітня. Цікаво, що чеченська примадонна запропонувала цю можливість здатися за два дні після того, як обіцяла, що поступок не буде.

Подальші «ультиматуми» Маріуполю на цьому етапі виглядають як благання. І в Росії продовжують їх періодично озвучувати. 5 квітня, наприклад, російське Міноборони аж запропонувало захисникам «коридор», хоча за тиждень до цього росіяни конкретно  стверджували: «Украинским военным не дадут коридор для выхода из Мариуполя». Хтозна, на що Кремль погодиться ще за кілька тижнів спротиву. Наразі Росія вже намагається захопити Маріуполь довше, ніж Німеччині знадобилося, аби завоювати всю Францію у Другій світовій війні.

До речі ви, мабуть, здивуєтеся, але за межами поля бою Росія «перемагає» у ще одній війні — санкційній. Після перших обмежень на початку березня Кремль просто радів «открытию новых возможностей». Але після світового рекорду за кількістю санкцій впевнено переграв західний світ. Розумієте, якщо вірити кремлівській пропаганді, Європа зараз завдає «самоубийственный урон экономикам своих стран». Для США тим часом настає «начало конца монополии доллара». Єдине питання: чому тоді Дмитро Медведєв вважає всі ці корисні речі актом агресії проти Росії?

Якщо ж проблему заперечити не можна, бо вона горить посеред Чорного моря й про неї пише увесь світ, Кремль замовчує її причини. «Москва» — це один із найбільших кораблів Росії та флагман Чорноморського флоту, проте за дві доби про нього вийшло всього три офіційних повідомлення. «В результате пожара на ракетном крейсере «Москва» произошёл взрыв боезапаса», повідомили в російському Міністерстві оборони зранку 14 квітня. Звідки під час бойових дій могла взятися пожежа, що про це стверджує Україна? Вибачте, в’їжджаємо в тунель. Через десять годин росіяни відзвітували, що пожежа локалізована, крейсер зберігає плавучість і взагалі прямує в порт. А вже ввечері він затонув. Оцініть офіційне формулювання: «При буксировке крейсера "Москва" в порт назначения из-за повреждений корпуса, полученных в ходе пожара от детонации боезапаса, корабль потерял остойчивость. В условиях штормового волнения моря корабль затонул».

Помітили, що ще зранку було «в результате пожара произошёл взрыв боезапаса», а вже ввечері «в ходе пожара от детонации боезапаса»? У будь-якому разі, цих двох відмазок виявилося замало, тож Росія додатково акцентувала увагу на штормі. «РИА Новости» навіть винесла його в заголовок. Дивно, що в Кремлі не заявили, що їхній флагман потонув, бо знаходився в морі.

 

 

Ми так і планували

Коли ми були маленькими, то всі чули подібні відмазки: «Я просто піддавався», «Я давала фору», «Та я й не намагався», «Я так і планувала». Діти, які це говорили, виросли й тепер займаються комунікацією Росії.

Уперше окупанти вдалися до відмазок 26 лютого. Тоді російське Міністерство оборони заявило, що віддає наказ про «посилений штурм», а попереднього дня, мовляв, взагалі припиняло агресивні дії заради можливих перемовин. Жодному українцю не треба нагадувати, що насправді відбувалося 25 лютого — тривали бої у Києві. І, оскільки російська армія їх програла, то вирішила заявити, що особливо не старалася. А от тепер починає «посилений штурм». У його рамках кремлівські воїни більше не совалися у столицю та «посилено» відступили з області.

Тим часом тактику перейняли на сході України. Спочатку Пушилін заявив про «усиление операции в Донбассе» 30 березня. А 11 квітня йому ж приписали слово «интенсификация». Наступ росіян посилюється так часто, наче вони думають, що це аніме, у якому можна відкрити суперформу. При цьому в окупантів навіть є пояснення: «Чем больше мы затягиваем, тем больше гражданского населения просто страдает». А могло б уже страждати від їхніх рук.

27 лютого верховний блогер Чечні Рамзан Кадиров закликав почати масштабний наступ в Україні. Розумієте, всі ці балістичні ракети, танкові колони та штурм столиці ще не були наступом. Бліцкриг Путіна не провалився, а міф про силу російської армії не розсипався на очах усього світу. Якщо Росія почне справжній наступ, от тоді у неї точно все вийде. Або Кадиров просто на три дні відсталий. Валентина Матвієнко, спікерка російської Ради Федерації з неонацистским прізвищем, тим часом майже дослівно процитувала дитячу формулу 28 березня: «Если бы была цель оккупировать Украину, поверьте, достаточно было бы нескольких дней, чтобы всё это сделать». Тобто Росія може окупувати Україну за кілька днів, але вісім тижнів не може досягти в цій же Україні якоїсь іншої цілі? Вони що, намагаються створити хороший реп?

Насправді постійне переписування цілей «операції» — це чи не головна відмазка Росії. «Изначально мы и не планировали их штурм», — стверджує російське Міністерство оборони про українські обласні центри. Але робить це 25 березня, коли спроби штурмів уже відбулися та публічно провалилися. Є враження, що Кремль трішки недооцінює помітність дій двістітисячної окупаційної армії. Прорив бронетехніки в центр Харкова — це не самоповага в Росії, про нього не так легко забути.

Поки що наймасштабніша брехня Кремля очікувано стосується дотепер наймасштабнішої поразки — відступу з півночі України. Чи, як це мило називають у російському Міністерстві оборони, «кардинального сокращения военной активности». Як ви знаєте, наприкінці березня українські війська перейшли в контрнаступ на Півночі, а росіяни зіткнулися з «кардинальним скороченням активності» логістики, командування та товаришів по службі. В дуже оптимістичних кутках фейсбуку навіть замайоріло слово «котел». На цьому фоні Москва вирішила відступити, проте не визнавати поразку публічно. Натомість вона запропонувала відразу дві різні (це вже традиція) версії: жест доброї волі заради перемовин та заплановане перегрупування після виконання завдань.

Із «доброю волею» все зрозуміло: Кремль відступає заради перемовин, хоча почав війну, аби обійтися без них. А от із цілями цікавіше: яких цілей змогли досягти снорки в Чорнобильських окопах та ґвалтівники в Бучі? Виявляється, «нанести вооружённым формированиям киевского режима такое поражение, которое не позволило бы ему использовать эти силы на главном направлении действий наших вооружённых сил — в Донбассе». Усе логічно: як тільки українські війська перейшли в контрнаступ, стало зрозуміло, що вони знищені й можна спокійно їхати додому.

Невеличка неприємність у тому, що буквально за чотири дні до цього російське Міністерство оборони називало іншу мету своїх дій: «Присутствие российских войск в районе блокированных городов Украины сковывает силы Киева, не дает усилить группировку в Донбассе до полного освобождения российской армией территорий ДНР и ЛНР». Цікаво, хто цей зрадник, який допустив розкування сил Києва та поставив під загрозу повне звільнення абревіатур. Є ймовірність, що це та сама людина, яка організувала публічне нагородження на Чернігівщині 29 березня. Росіянам подякували за героїзм під час «освобождении населённых пунктов», а через шість годин оголосили, що відводять війська :)

Коли після 24 лютого ви читали воєнну аналітику (особливо закордонну), то не могли не помітити щирого здивування станом російської армії. Крім масового вбивства цивільних, вона ні в чому не виправдала свій образ. Нездатність знищити українську протиповітряну оборону та повітряні сили, дірява логістика, висадки десанту без прикриття, втрати генералів, провалений бліцкриг, відсутність масштабних перемог та як наслідок — постійне скорочення амбіцій. Російське міністерство оборони може стільки завгодно переконувати, що метою найбільшої війни в Європі за 80 років було захоплення Слов’янська. Але увесь світ розуміє, що зараз росіяни намагаються отримати хоча б щось, що можна видати за перемогу.

Путіну лишається публічно заперечувати дійсність. «Специальная военная операция идёт в строгом соответствии с графиком», переконують окупантів 3 березня, коли бліцкриг остаточно провалився. «Всё идёт так, как и запланировал Генеральный штаб», наголошує президент Росії, поки триває контрнаступ української армії під Харковом. «Мы будем действовать ритмично, спокойно, по плану, который изначально был предложен Генеральным штабом», стверджує агресор на 48 день ритмічних дій проти його армії.

Здається, на цьому етапі, постійно повторюючи, що все йде за планом, Путін заспокоює у першу чергу себе. 

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
12877
Читайте також
04.07.2022 08:13
Валерій Степаненко
«Детектор медіа»
3 001
10.05.2022 11:11
Отар Довженко
«Детектор медіа»
4 418
07.05.2022 15:50
Ярослав Зубченко
«Детектор медіа»
2 512
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду