Андрій Цаплієнко: «Якщо росіяни бачать із безпілотника журналіста, з гарантією 99% відкривають по ньому вогонь»

Андрій Цаплієнко: «Якщо росіяни бачать із безпілотника журналіста, з гарантією 99% відкривають по ньому вогонь»

7 Квітня 2022
4535
7 Квітня 2022
09:48

Андрій Цаплієнко: «Якщо росіяни бачать із безпілотника журналіста, з гарантією 99% відкривають по ньому вогонь»

4535
Як бути воєнним кореспондентом у рідній країні, вижити після обстрілів російських окупантів і продовжити документувати злочини проти людяності.
Андрій Цаплієнко: «Якщо росіяни бачать із безпілотника журналіста, з гарантією 99% відкривають по ньому вогонь»
Андрій Цаплієнко: «Якщо росіяни бачать із безпілотника журналіста, з гарантією 99% відкривають по ньому вогонь»

Війна в Україні точиться вже вісім років, і весь цей час воєнний кореспондент Андрій Цаплієнко працює на передовій. Війна вже тоді не була для нього новою стихією: він працював в Іраку, Афганістані, Колумбії, Палестині, Ліберії. Проте вперше поранили Андрія на Чернігівщині, в селі неподалік від обласного центру, куди він приїхав знімати єдиний піший гуманітарний коридор для евакуації цивільних чернігівців. Окупанти почали гатити зі «смерчів», і Андрія поранило осколком. Це — реалії великої війни, що почалася 24 лютого 2022 року. Зараз Андрій Цаплієнко видужує, аби повернутись до висвітлення бойових дій. Говоримо з ним про особливості роботи на війні в Україні, про інформацію, яку журналістам не слід оприлюднювати, і про виживання воєнкорів.

— Андрію, як ви почуваєтесь після поранення?

— Вважаю, що мені дуже пощастило, тому що уламок пройшов крізь м’які тканини і лише трохи зачепив м’язи. Лікування буде тривалим, але загрози життю немає.

Ми мали редакційне завдання потрапити в Чернігів, зустрітися з адміністрацією міста, побачити позиції військових, умови, в яких живуть люди, і, що важливо, виїхати звідти. Також ми мали передати меру один дуже важливий вантаж.

Місто було майже повністю оточене, єдиний коридор — через село Анисів. Там живуть люди, виїхали далеко не всі. І саме там розташований пішохідний міст, яким можна перейти Десну до Чернігова. Там і відбувся обстріл. Обстріляли не лише нас, а й мирних жителів, які чекали на дозвіл, щоби потрапити до Чернігова. Нас накрили реактивними системами залпового вогню — касетними боєприпасами. Також стріляли з мінометів, потім працювала артилерія й танк. Усе це тривало півтори години. Мене поранили буквально в перші хвилини обстрілу. Першу допомогу надали військові. Ми разом шукали місце, де сховатися. Знайшли відкритий підвал. Я не одразу зрозумів, що поранений. Відчув якийсь удар, але не відчував критичного болю. Коли колеги побачили, що мої штани в крові, то зрозуміли, що мені потрібна допомога. Обробили рану, зупинили кров, вкололи бутарфанол, щоб не було больового шоку. Далі ми всі чекали на закінчення обстрілу. Пізніше люди в цивільному зайшли в наш підвал, вивели мене й вивезли. Згодом було декілька операцій. Я поки що не виїжджаю на зйомки, але працюю, наскільки це можливо, допомагаю колегам.

Те, що з нами сталося, не має жодного стосунку до журналістики. Почався обстріл і ми почали від нього ховатися, як і всі інші люди — військові й цивільні. Під час обстрілу алгоритм дій, аби вижити, був такий: впасти на землю, знайти укриття. Коли чуєш свист — падати на землю, закривати голову руками, аби шия була захищена, лежати й чекати, поки обстріли закінчаться. Після вибуху бігти і шукати місце, де можна краще сховатися. Це шанс залишитися цілим і живим під час бою.

— Що таке воєнний журналіст із точки зору трудових відносин? Чи є у вас додаткове страхування, лікування, підтримка рідних, компенсації?

— Спеціального страхування та спеціальної психологічної підтримки в нас немає. Зате в нас є медпункт, де лікарі можуть навіть операцію провести. Саме тут мене й лікують. Фактично тут умови, як у шпиталі. Це місце в нас в офісі, у достатньо безпечному приміщенні. Є медикаменти, є все необхідне обладнання.

— Ви воєнний журналіст, який пройшов багато гарячих точок. Зокрема, ви були в Іраку, Афганістані, Колумбії, Палестині, Ліберії, але поранення отримали в Україні на Чернігівщині. Чим відрізнялись воєнні дії в цих країнах від війни в Україні?

— Щоб бачити, що відбувається в нас, не треба, як на мене, бути не те що журналістом, а й взагалі людиною, яка знається на війні. У нас — повномасштабна війна із серйозними видами озброєння. У нас звичайні цивільні люди вже по звуку розрізняють, коли летить ракета, коли бомба, а коли — реактивний снаряд із системи залпового вогню. За масштабами це найбільша війна після Другої світової. Це війна, що руйнує цілі міста, такі як Чернігів, Харків, Маріуполь. І те, що в нас у Києві ще спокійно, нічого не означає. Вони будуть пробувати руйнувати Київ. Буде багато поранених і вбитих. І я це кажу не для того, щоб налякати. Це війна.

— Росія використовує проти мирного населення вакуумні, касетні бомби тощо. Частина з них заборонена міжнародним правом. Чи бачили ви їх використання на інших війнах?

— Так, іноді з’являється інформація, що Росія використовує заборонене міжнародним правом озброєння. Наприклад, касетні боєприпаси заборонені для використання в міській забудові. Але більшість угод про заборону боєприпасів Росія не підписала. Тому вважає їх незабороненими. Килимові бомбардування Маріуполя, Харкова й Чернігова абсолютно нічим не відрізняються від бомбардування Алеппо. У Маріуполі лише за попередніми підрахунками більш як три тисячі загиблих. І це лише ті, про кого зараз відомо. У нас дуже серйозна війна. І те, що Росія може застосувати тут тактичну ядерну зброю, принципово ситуацію не змінює. Вона просто замість десяти бомб, скинутих на місто, скине один ядерний боєприпас. Ефект буде той самий.

— Чи усвідомлювали ви, що редакційне завдання показати роботу гуманітарного коридору для евакуації мирних жителів на Чернігівщині може бути таким небезпечним? Як ви готуєтесь до зйомок у місцях активних бойових дій?

— Звісно, я усвідомлюю всю небезпеку. Зараз кожен виїзд у зону бойових дій для будь-кого є ризиком. Тим паче для цивільних, по яких росіяни стріляють. Тим паче по журналістах, яких вони вважають інформаційними солдатами. Якщо вони на своїх безпілотниках, якими корегують вогонь, бачать журналіста, то з гарантією 99% відкриють по ньому вогонь. Усі журналісти, які виїжджають у зону бойових дій, це прекрасно усвідомлюють.

— Навіщо російські військові спеціально вбивають журналістів? Чому надпис «преса» став мішенню, а не захистом?

– А навіщо Росія вбиває мирних жителів наших міст? Спробуйте відповісти собі на це запитання. Цей конфлікт екзистенційний — або ми, або вони. Не ми цей конфлікт підняли до такого рівня, не ми піднімали ставки. Володимир Путін вирішив, що ключове питання існування Росії перебуває в Україні, він так і називає це «українським питанням» і пропонує остаточно його вирішити. Пам’ятаєте, що означає евфемізм про вирішення «єврейського питання»? Так от вирішення «українського питання» приблизно таке ж. Він вирішив покінчити з Україною. Він сказав це. Або ми, або вони. Нас будуть вбивати — ми будемо їх вбивати. Вони не налаштовані зупинятися. У них засобів знищити Україну більше, ніж у нас засобів захистити її.

— Ви маєте на увазі, що у нас не вистачить сил самотужки перемогти Росію? Чи це з підтримкою міжнародної спільноти? Ми ж не можемо здатися, навіть якщо відчуваємо, що менш боєздатні.

— У нас недостатньо підтримки Заходу. За зброю, яку нам дають, ми дякуємо. Але ця зброя війну не зупинить. Вона не зупинить ракетні удари, не зупинить авіаційні удари. Нам дають зброю для ближнього бою, для надання тактичної переваги українським підрозділам, але стратегічної переваги вона не дає.

— Зараз багато журналістів, які донедавна не мали досвіду роботи на війні, стають воєнними кореспондентами і працюють із місць бойових дій. Що вони мають знати про роботу журналіста на війні?

— Журналіст має вміти якісно написати і відзняти сюжет. Це його головний обов’язок. І якщо журналіст до війни якісно розповідав про «пандочок», то я переконаний, що він зможе і якісно розповісти про бойові дії. Але для роботи у воєнний час треба пройти базову медично-тактичну підготовку, щоб розуміти, як діяти у випадку небезпеки для здоров’я чи поранення. Радив би завжди носити з собою аптечку, не знімати її з себе. І працювати у бронежилеті і касці. Прилетіти може будь-де і в будь-який момент. В Україні нині ніде немає безпечного місця.

— Якими правилами в роботі керуєтеся ви?

— Принципи зйомки репортажу на війні такі ж, як і будь-де: потрібні історія, герой, якісна інформація, конфлікт у сюжеті. Тут, щоправда, конфлікт шукати не треба, він уже є. Все достатньо просто. Головне — обов’язково залишитися живим. Тому що ні сюжет, ні стаття абсолютно не варті того, що з журналістом щось трапиться. Нічого страшного не буде, навіть якщо ви під час обстрілу не знімете жодного кадру. Головне — залишитися цілим, повернутися у свою редакцію і наступного разу виїхати на сюжет і його відзняти. 

— Як правильно висвітлювати події війни, аби інформувати українців, але не допомагати ворогові?

— Найкращий спосіб — зв’язатися з пресслужбою армії й отримати довідник, який розповідає, що заборонено знімати під час бойових дій. Там достатньо чітко все прописано. На кшталт, що не можна знімати позиції так, щоб можна було визначити геолокацію, що не можна фіксувати переміщення колон української техніки, не можна давати повні дані наших військових. У принципі, це відкрита інформація, вони діляться нею з усіма, хто виїжджає на лінію фронту. Довідник є трьома мовами: українською, англійською і навіть російською.

Головне не знімати такі речі, які можуть ворогу полегшити його завдання. Наприклад, не можна відразу показувати наслідки удару, аби ворог не зміг для себе визначити, вдало чи ні він ударив, і відповідно до цього корегувати свої подальші дії. Також можна консультуватися з військовими, як показати так, щоб для ворога було не зрозуміло, вдало він ударив чи ні. Не можна показувати військову техніку, яку десь переховують (приклад ТЦ Retroville у Києві нам відомий). До слова, зараз за поширення інформації про переміщення військових, техніки чи зброї вже запровадили кримінальну відповідальність.

Виїжджаючи на зйомки, журналіст має прочитати цей довідник і вже на місці, якщо їде до військових, обов’язково працювати з пресофіцером бригади. Це для того, щоб речник міг підказати, що можна знімати, а що ні, а ще — щоб міг вгамувати творчий порив журналіста, якщо такий є, коли журналіст не розуміє небезпеки своїх кадрів. У зміст матеріалу, звісно, ніхто не втручатиметься, у нас немає цензури. Обмеження свободи слова під час війни — це не цензура в чистому вигляді. У редакції ніхто не приходить і не ставить перед фактом, про що розповідати, а про що не розповідати. Немає заборони на теми. Просто є певні аспекти, які з військової точки зору обмежуються. І це нормальна практика. Ізраїль у такій ситуації живе роками. Там на кожному телеканалі є спеціально навчена людина з контррозвідки, яка приходить і каже, можна чи ні ті або інші кадри давати в ефір. Це вважати цензурою? Думаю, це робиться задля безпеки.

— За даними ІМІ, Росія скоїла 148 злочинів проти журналістів та медіа в Україні протягом місяця з початку війни. Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова повідомила, що з початку війни Росії проти України від рук окупантів загинуло 12 журналістів. Яких правил потрібно дотримуватися, щоб зберегти життя собі й колегам?

— Я би порадив бути в контакті з військовими під час роботи. Військові знають ситуацію краще, обов’язково консультуватися з ними. Звідки стріляють, де перебуває противник, які небезпечні місця, які точки обстрілу, де заміновані позиції. Треба контактувати з військовими, працювати без зайвої самодіяльності. Звісно, це нічого не гарантує, але це дає принаймні шанс допомогти вберегтися від небажаних випадків.

— І буквально наостанок запитання: чому ми переможемо?

— Ми переможем через великі втрати. Ми переможемо тому, що в нас є народ, у нас є мотивація. Ми захищаємо себе. Це екзистенційне питання: або ми, або вони. Якщо ми не переможемо, то нас не буде як народу і як держави. Просто ті, хто вціліє, розчиняться серед інших народів. України не буде, якщо ми не переможемо. Тому ми переможемо! Ті люди, від кого залежить наша перемога в цій війни, прекрасно це розуміють. Тому вони будуть битися попри все, до перемоги.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4535
Читайте також
08.04.2022 12:30
Ольга Беца-Білоусенко
«Детектор медіа»
1 393
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду