Зазвичай наш ютуб перебуває у двох агрегатних станах — або «всі говорять про одне й те саме», або «всі говорять про своє, наболіле». Цього тижня є можливість спостерігати третій стан — «усі (майже) від коментарів утримуються».

Ідеться про удар по окупованому Старобільську. Якщо хтось якимось дивом пропустив цю історію, коротко нагадаю. 22 травня Сили оборони вдарили по об’єктах у місті, які використовувалися Росією як військові. Країна-агресорка заявила, що під удар нібито потрапив гуртожиток, загинуло понад два десятки «дітей». І оголосила про «удар возмєздія», яким і стало безпрецедентне бомбардування Києва у ніч проти 24 травня.

Згодом сама Росія заявила, що неповнолітніх серед загиблих не було. Втім черговий російський пропагандистський крик «Україна вбиває дітей» уже пішов гуляти планетою. Нас він теж не оминув.

У цій ситуації український ютуб набрав у рота води. Цього тижня відео, де у назві згадувався б Старобільськ, можна було перерахувати по пальцях однієї руки. Це коротенькі відео на «Цензорі» з Мариною Данилюк-Ярмолаєвою, у Миколи Вересня на його каналі, на проєкті «Тепер головне» на Espreso.TV та великий випуск у Тетяни Микитенко на каналі «Рагулівна».

Якоюсь мірою розумію тих колег, хто вирішив почекати з розбором цієї теми у сподіванні на верифікацію інформації. Але за тиждень, що минув, порожнє місце в інформаційному просторі заполонили різноманітні дискусії в соцмережах, де договорилися вже до порівняння України з агресором. Врешті решт головне, що треба було сказати, верифікації не потребує. А саме: Старобільськ — це Україна, а відповідальність за кожну жертву цієї війни несе винятково Росія як агресорка, який розв’язала неспровоковану повномасштабну війну.

Тетяна Микитенко, яка зробила найбільш тривалий розбір, саме це і сказала. Вона також вважає, що інформація з російських соцмереж чи від російських пропагандистів жодним чином не може вважатися джерелом інформації.

— Це просто участь в інформаційній атаці Росії в бік України та підігрування цьому. Добровільне, — сказала вона. Вона мала на увазі «Реальну газету», яка використовувала повідомлення з «ВКонтакті» для свого матеріалу про загиблих у Старобільську.

За добу відео на «Рагулівні» подивилися майже 10 тисяч разів.

Цього тижня в Україну вперше приїхала лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська. Не те щоб її візит був чимось зовсім неймовірним, адже «перепрошивання» Білорусі є нашою стратегічною задачею. Але чому її запросили саме зараз? І, що важливіше, про що білоруська опозиціонерка могла домовитися з Україною?

Відповідей на ці запитання ютуб запропонував набагато більше, ніж у випадку зі Старобільськом.

Передусім варто подивитися пояснювальне відео у форматі діалогу двох редакторів «Європейської правди» — Сергія Сидоренка та Юрія Панченка.

Синопсис такий: Україна тривалий час ігнорувала Тихановську через її ранішні висловлювання, які можна розцінювати як антиукраїнські. Сьогодні зірки зійшлися, щоб перегорнути цю сторінку у відносинах. З одного боку Трамп не полишає надій натиснути на Україну, щоб вона дозволила транзит білоруського калію. З іншого Лукашенко знову почав шантажувати можливим вступом Білорусі у війну. І водночас почав загравати з Україною та пропонувати «приїхати та домовитися».

Україна вирішила перекрити всі шляхи для спекуляцій.

— Візит Тихановської важливий тим, що ми поставили крапку. Навіть під час американського тиску ми кажемо «ні». Для нас Білорусь Лукашенка залишається ворогом, — висловив думку Сидоренко.

— Україна показала, що нам є з ким домовлятися в Білорусі. Це ляпас Лукашенку та точка неповернення, — додав його співрозмовник.

До речі, Панченко вважає, що сьогодні погрози Білорусі щодо участі у війні мають значно більше ваги, ніж на її початку. Якщо чотири роки тому білоруська армія була зовсім не готова воювати, то за цей час відбулися численні армійські навчання і, головне, дегуманізація українців.

— Тепер білоруським військовим стріляти в українців набагато легше, — сказав він.

За три дні відео подивилися 5,3 тисячі глядачів.

Ще по темі варто подивитися випуск «Liga. Редакція», де свою думку щодо українсько-білоруських відносин висловили надзвичайний та повноважний посол Роман Безсмертний, народний депутат Микола Княжицький і, власне, Світлана Тихановська.

Ведуча Дарія Кудімова спитала у лідерки білоруської опозиції, чому вона приїхала саме зараз і чия це була ініціатива.

— Я думаю, що змінилося ставлення українського політикуму до білоруського демократичного руху, бо Україна відчула свою міць. Бо зараз Україна може диктувати свої правила і вибирати, з ким співпрацювати. Як новий регіональний лідер, Україна може допомогти вже не тільки собі відстояти свою свободу, а й так само білорусам відстояти свою незалежність, — відповіла Тихановська.

Не те щоб пряма відповідь, але як є.

За добу випуск подивилися близько 2 тисяч разів.

А на завершення теми варто зазирнути на канал Олексія Ковжуна, де він розмірковує на тему, чому українці теж схильні обирати диктаторів. До чого тут Білорусь? Бо ще зовсім недавно — у 2020-му році — найпопулярнішим іноземним політиком у нас був Олександр Лукашенко. Добре, звісно, що не Путін. Але хрін за редьку не солодший.

— Психологи називають це авторитарним рефлексом. Коли людина відчуває загрозу та невизначеність, мозок починає шукати захист. Не свободу, а саме захист. Не вибір, а порядок. Не демократію, а впевненість. Люди, які тягнуться до сильної руки, часто не помиляються у діагнозі. Вони реально бачать корупцію, хаос, безкарність. Вони шукають порятунок, але помиляються у ліках. Бо сильна рука насправді не лікує хворобу, вона її консервує, ховає вглиб, і там воно розростається без контролю, —  пояснив Ковжун.

За тиждень детокс від любові до «сильної руки» у Ковжуна пройшли вже 28 тисяч глядачів.

З початку травня в Україні не вщухали пристрасті по мігрантах, і цей тиждень не став винятком. Щоб остаточно позбутися фобій із цього приводу, варто подивитися розмову Олени Ремовської з директоркою Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України Еллою Лібановою на Суспільному та черговий випуск «Клятих питань», у якому взяв участь заступник директора Інституту демографії та проблем якості життя НАН України Олександр Гладун.

— У 2024 році було видано 6 тисяч дозволів на роботу іноземців, у 2025-му — 9 тисяч. Тобто нібито є зростання на 50%. Але я подивилася, скільки було у 2021 році — 22 тисячі. То що сталося зараз? — поставила риторичне питання Лібанова на початку розмови з Ремовською.

На думку директорки Інституту демографії, паніка в українському суспільстві щодо мігрантів є наслідком когнітивної війни Росії проти України. Але російська дезінформація потрапила на родючий ґрунт.

— Що лежить в основі страху, що в Україну можуть приїхати іноземні робітники? — спитала ведуча.

— Ми ніколи не жили в поліетнічному середовищі. Ми не звикли до того, що поряд із нами багато людей, які докорінно відрізняються за способом життя, конфесією, мовою та за зовнішністю. Додайте те, що Європа зараз захлинається від кількості іноземців, люди це бачать. Тому треба дуже обережно розробляти політику, для того, щоб не повторити помилок Європи, — закликала Лібанова.

Відео на Суспільному за тиждень подивилися 18 тисяч, «Кляті питання», де більше обговорювали демографічні проблеми України — близько 5 тисяч.

Можна було б сподіватися, що ситуацію з кризою трудових резервів виправить велика кампанія з повернення наших громадян з-за кордону, яку саме цього тижня розпочала Україна. Але поки у титульного шоу цієї ініціативи, токшоу «Вдома краще» від Міністерства молоді та спорту, показники переглядів у ютубі взагалі мізерні — менш як 2,5 тисячі за три дні. З іншого боку, шоу транслювалося не лише у ютубі, а й у фейсбуці, телеграмі та тіктоці, а згодом запис виклали ще й на «Київстар ТБ». Тому охоплення вочевидь більше.

Сам захід вражає масштабами. Він тривав майже 5 годин, залучив п’ять країн — окрім України, ввімкнення учасників відбулися з Польщі, Іспанії, Німеччини та Чехії, зібрав близько 300 студентів у студії та залучив купу відомих і авторитетних українців (спортсменів, волонтерів, журналістів, музикантів тощо) та найвище керівництво країни, зокрема й Володимира Зеленського. До речі, шматок із його виступом у рамках цього заходу, який виклав Офіс президента, подивилося значно більше глядачів, ніж весь захід — понад 23 тисячі.

Вели подію Юлія Гутник та Тимур Мірошниченко, які прямо зі старту пообіцяли, що ніякого пафосу не буде, а буде лише «чесна розмова». Ну, якщо чесно, то непафосним таке шоу не могло бути за визначенням, але ведучі й учасники, зокрема і президент, дійсно намагалися зробити розмову людською.

— Ти потрібен своїй батьківщині. Це не пафос, це факт. Ми сьогодні говоримо про те, як нам повертати українців. Це, знаєте, таке відчуття, коли ти дзвониш мамі й хочеш вибачитися, тому що весь день працював на Банковій і не брав слухавку. І вона не хоче з тобою говорити, а потім, коли бере слухавку, каже тобі щось різке. Так де любов? Вона тобі сказала щось різке — чи коли ти приїжджаєш в будь-яку державу світу й тобі аплодують великі зали? Де справжня любов? Справжня любов — мати. А аплодують тобі, державі, військовим — це повага. Але справжнє відчуття — від тих, хто з тобою поруч. Ти потрібен їм, вони потрібні тобі. Ти вдома, — сказав Зеленський.

Масовий виїзд українців, насамперед молоді, за кордон через війну — це безперечно велика проблема та біль України. Тому взагалі немає сумнівів у доцільності державної кампанії з їх повернення. Єдине питання у тому, як доносити аргументи «за».

— Я повернулася в Україну з Польщі півтора року тому і щиро вдячна самій собі, що я ухвалила таке рішення. Але це дуже влучно, що я опинилася на сьогоднішній події, тому що, не буду брехати, я половину не знала. Адже я не моніторю різні сайти міністерств. Я би хотіла, щоб цієї комунікації стало більше. І не тільки на основних акаунтах, не тільки на якихось зустрічах, а знаходити стежки, щоб молодь бачила це в інстаграмах і тіктоках, якось по-іншому до цього підійти. Тому що це мегацікаво, — закликала з залу менеджерка міжнародних проєктів Театру імені Франка, онука Богдана Ступки Устина Ступка.

Міністр соцполітики, сім’ї та єдності Денис Улютин у відповідь запевнив, що його відомство дуже полюбляє соцмережі, а особливо тредс, де коментарі є «окремим витвором мистецтва».

Заразом він анонсував презентацію найближчим часом цифрової платформи «Додому» для українців за кордоном. Вона пояснюватиме, як повернутися, що очікуватиме українців вдома, що з роботою, освітою, програмами допомоги тощо. Програма розрахована не лише на молодь, що перебуває у Європі чи на інших континентах, а й на українців, що опинилися на тимчасово окупованих територіях.

Тож поки констатуємо, що рух за повернення розпочався та долучаємось як можемо. Звісно, без пафосу.

Наостанок пораджу два відео для інтелектуального та морального задоволення.

Першу (інтелектуальну) опцію має забезпечити розмова директора Інституту Фронтиру Євгена Глібовицького з британським журналістом, письменником і дослідником пропаганди Пітером Померанцевим, що вийшла на ютубканалі CEO Club.

Померанцев багато років вивчає механізми інформаційного впливу Росії та авторитарних режимів, тому кожне його слово є зброєю проти пропаганди. Треба слухати все та використовувати. Але додам одну цитату для оптимізму.

— Усе, що відбувається зараз — це якийсь цикл, який можна пережити, чи це вже початок нової реальності, де правди нема, все відносне? Іншими словами, чи можна повернутися до більш-менш прогнозованого, передбачуваного світу, якщо, наприклад, мати дуже професійні медіа, вчити дітей медіаграмотності, заборонити телеграм тощо? — спитав Глібовицький.

— Не думаю, що буде знов стабільність. А вона була тут? Мені здається, в Україні ніколи не було стабільності. І як наслідок Україна може і буде однією з найбільш успішних країн у новому світі, тому що тут усі звикли до імпровізації, — заспокоїв Померанцев.

За два дні відео на CEO Club подивилися 3 тисячі глядачів.

А моральну сатисфакцію можна отримати з бесіди журналіста Василя Пехньо з засновником осінтерської спільноти «Кіберборошно» Вадимом Глушком, що вийшла на каналі «Третя світова». Глушко розповідав про українські удари по Росії, зокрема про тисячі військових цілей, які вже зафіксовані осінтерами, але до недавнього часу залишалися недосяжними для України. Тепер із появою у нас власної далекобійної зброї все змінилося.

Найважливіше пролунало наприкінці бесіди, коли заговорили про шкоду від численних відеофіксацій російських ударів, що зливають у соцмережі українські користувачі.

— Був показовий випадок, коли зенітно-ракетний комплекс стояв у нас у Києві й мешканці одного ЖК назнімали його роботу. Комплекс звідти переїхав, щоб не наражати на небезпеку і саму установку, і його операторів. І після цього він не дотягнувся до двох ракет, які уразили ТЕЦ у Києві, й ці ж мешканці ЖК сиділи без світла дві доби, — навів приклад гість.

Глушко сказав, що більшість українців, які знімають прильоти, не є свідомими корегувальниками, але чомусь вважають, що росіяни і так уже мають усі потрібні координати цілей, тому від їхнього відео нічого не зміниться.

— Росіяни так само, як ми, спираються на відео з соцмереж. Ми сміємося з росіян, які знімають прильоти у себе, але при цьому вчиняємо так само, — попередив він.

За три дні ці відео подивилися 9,2 тисячі разів.