Старт процесу створення суспільного мовлення в Україні за останні два роки оголошувався двічі. Вперше - 15 березня 2007 року, коли було підписано декларацію про співпрацю Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Державного комітету телебачення і радіомовлення, Національної комісії з питань утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі і Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації.  Вдруге - 21 лютого 2008 року, коли Президент України видав Указ про створення суспільного мовлення. На виконання цього Указу Кабінет Міністрів розробив проект Концепції створення системи суспільного телебачення і радіомовлення в Україні. У встановлені в документі строки суспільного мовлення не створили, але, розпочали бодай щось робити в цьому напрямку. І ось 13 березня 2009 року пролунав третій дзвінок: Верховна Рада зареєструвала законопроект Андрія Шевченка, який передбачає створення системи суспільного мовлення на базі всіх державних телерадіоорганізацій.

«Детектор медіа» звернулась до ключових учасників процесу підготовки до створення суспільного мовлення із низкою запитань. Сьогодні ми публікуємо першу частину відповідей: заступника голови Державного комітету телебачення і радіомовлення Олександра Курдіновича, голови Національної комісії з питань утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України Тараса Петріва та медіаексперта Андрія Масальського (останній є співробітником Секретаріату Президента України, проте, за його власними словами, висловлював свою позицію, а не позицію цього органу). Відповіді інших політиків, чиновників та громадських діячів, які беруть участь у кампанії, будуть опубліковані згодом.

- Нині можна спостерігати пожвавлення навколо суспільного мовлення (СМ). З чим, на вашу думку, це пов'язано?

Олександр Курдінович: Не можна сказати, що тільки тепер пожвавився процес створення суспільного мовлення. Нині він став публічнішим, ніж раніше. Відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України» від 21 лютого 2008 року №148, Держкомтелерадіо за участю членів робочої групи з опрацювання та супроводження вирішення питань щодо створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України розроблено проект Концепції створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення. Більшість положень проекту Концепції погоджено з органами державної влади (крім Нацради). Доопрацьований проект концепції внесено на розгляд зазначеної робочої групи. Якщо уряд його підтримає, проект цієї Концепції буде передано на розгляд до РНБО. Головна проблема проекту Концепції - відсутність джерел фінансування суспільного мовлення, на які можна було б розраховувати в нинішніх умовах.

Водночас триває підготовка державного мовлення до роботи у форматі суспільного мовлення: збільшення контенту, який відповідає критеріям суспільного мовлення, оптимізація штатної чисельності державних телерадіокомпаній тощо.

Тарас Петрів: На мій погляд, на це є низка причин. Передовсім - активізація виборчих процесів: невдовзі доведеться звітувати за обіцянки перед людьми, розповідати хто і що зумів зробити. Окрім того, на травень заплановано засідання РНБО, на якому розглядатимуть питання впровадження СМ і цифрового телебачення. Цю ж тему буде вкотре порушено під час зустрічей на всіх рівнях у Києві моніторингової місії Ради Європи, яка щоразу наполегливо запитує про впровадження СМ у контексті виконання Україною своїх зобов'язань. Безперечно, зростає тиск лідерів громадської думки та медіаекспертного середовища, бо процес створення СМ в Україні явно затягнувся, а стагнація економіки вимагає ефективного використання суспільних коштів. Загалом нині є час, щоби запустити весь пакет механізмів упровадження СМ в Україні вже в 2010 році.

Андрій Масальський: З весною :). А якщо серйозно - ніхто не скасовував Указу Президента про створення системи суспільного мовлення. Кабмін мав ще до 1 вересня 2008 року подати на розгляд Ради національної безпеки і оборони України концепцію створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України. Засідання РНБОУ з питань безпеки в інформаційній сфері, зокрема щодо створення суспільного мовлення, відбудеться орієнтовно у травні 2009-го. Відтак Кабмін хоч і з запізненням, але мусить зайнятися відповідними документальними напрацюваннями.

- У яких органах влади та підрозділах ведеться нині робота зі впровадження суспільного мовлення? Чи є конкретний центр, у якому приймаються рішення та координується робота?

Олександр Курдінович: Координатором робіт є створена Кабінетом Міністрів України Робоча група з опрацювання та супроводження вирішення питань щодо створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України, яка схвалить або відправить на доопрацювання проект зазначеної вище Концепції.

Тарас Петрів: Таким координуючим центром на засіданні робочої групи, створеної розпорядженням Кабінету Міністрів від 7 травня 2008 року, було визначено Держтелерадіо. Проте багато інших міністерств і відомств теж певною мірою «в процесі».

Андрій Масальський: Робота ведеться у всіх ключових органах влади. Причому ведеться вже майже п'ять років. Водночас її результативність є досить дискусійною, враховуючи відсутність узгоджених усіма суб'єктами концептуальних рішень. Щодо конкретного центру, то відповідним Указом Президента таким визначено РНБОУ. Державним органом, відповідальним за опрацювання та зведення пропозицій, є Держтелерадіо, де збирають та аналізують пропозиції всіх суб'єктів цього процесу. Крапку має бути поставлено під час відповідного засідання РНБОУ, коли буде прийнято рішення по суті.

- Як ви оцінюєте внесок Кабміну, Президента (Секретаріату), інших органів влади у процес створення суспільного мовлення в останні роки?

Олександр Курдінович: Питання створення системи суспільного мовлення неодноразово розглядалося на всіх рівнях державної влади, завдання щодо його створення є в Указі Президента від 21 лютого 2008 року №148 «Про заходи щодо створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України», воно є пріоритетним у програмі діяльності Кабінету Міністрів України, в угоді про створення коаліції в парламенті тощо. Внесок усіх зацікавлених міністерства та відомств є значним, вони опрацьовували різні концепції та підходи суспільного мовлення. Проблема в тому, що серед учасників процесу немає єдиної думки.

Тарас Петрів: Я завжди вважав, що найлегший і найкращий час для створення суспільного мовлення в Україні був 2005 року, а згодом - одразу після супердемократичних парламентських виборів 2006 року, потім шанси щоразу погіршувалися, бо політичний процес гальмував і так непрості потуги СМ. На жаль, політичні домовленості щоразу не спрацьовували. До цього тими, хто вболівав за справу і готовий був працювати, було виконано чималий шмат роботи. Потім Національна комісія з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі не тільки активно стимулювала обговорення, але ще наприкінці 2006 року розробила базові Принципи запровадження стандартів СМ.

У березні 2007 року ця ідея об'єднала керівників медійного комітету Верховної Ради, Нацради з питань телебачення і радіомовлення, Держтелерадіо та Нацкомісії при Президентові. Було підписано Декларацію про співпрацю з метою запровадження в Україні суспільного телерадіомовлення, створено міжвідомчу робочу групу, яка би мала узгодити всі позиції і віднайти єдину модель. В такий спосіб ми реально запустили національну ініціативу щодо суспільного мовлення. До справи було залучено масу експертів із медіа, економіки й фінансів, юристів, і вдалося швидко знайти спільну платформу з двох третин дуже непростих фахових питань. Власне, хочу не оцінювати, а віддати належне всім, хто брав участь у цій роботі, бо тоді таке міжвідомче порозуміння сприяло і консолідації політичних сил довкола реалізації цієї справи.

Чергові виборчі баталії не дали завершити роботу, але більшість напрацювань було використано у підготовці законопроекту про систему суспільного мовлення, який Національна комісія передала до робочої групи Кабміну. Їх було використано також і під час роботи над програмною концепцією.

Андрій Масальський: Відсутність загального результату говорить про слабку ефективність дій усіх суб'єктів створення системи суспільного мовлення. Водночас, оцінюючи внесок кожного, треба зважати на компетенцію і повноваження структур. Президент у межах повноважень видав Указ, яким встановив терміни і виконавців, відповідальних за результат. Після цього у виконавчій системі відбувся технологічний (чи політичний?) збій. Адже уряд досі не запропонував остаточної концепції створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України. Не окреслено реальні терміни його впровадження, не вдосконалено законодавство. Через цей збій Верховна Рада випала із заданого алгоритму й там спостерігаються лише ініціативи окремих депутатів з утілення власного бачення системи суспільного мовлення.

- Як ви оцінюєте перенесення після минулорічного Указу Президента про створення суспільного мовлення «центру ваги» в цьому процесі до Кабміну? Чи було це правильним і продуктивним рішенням?

Олександр Курдінович: А іншого рішення не могло бути. Тільки Кабмін має всі можливості й повноваження готувати відповідний проект закону і потім його реалізовувати. Адже уряд відповідає за реалізацію державної інформаційної політики, державної економічної й соціальної політики. Всі законопроекти, підготовлені іншими суб'єктами законодавчої ініціативи, проходять експертизу в структурах Кабінету Міністрів України.

Тарас Петрів: Без сумніву, без такого потужного гравця, як уряд, тут було не обійтися, бо впровадити СМ без командної роботи неможливо.

Андрій Масальський: Відповідне доручення Президента Кабміну є логічним і виправданим. Кабмін є вищим органом виконавчої влади в Україні. В його прямому підпорядкуванні перебуває Держтелерадіо України - центральний орган виконавчої влади, відповідальний за здійснення державної інформаційної політики, зокрема за підготовку концептуальних рішень щодо суспільного мовлення. Я пропоную оцінювати не рішення про делегування, а причини бездіяльності органу, відповідального за виконання визначених Указом Президента завдань. Адже, повторюся, погодженої всіма суб'єктами процесу концепції системи Суспільного телебачення і радіомовлення, фактично його дорожньої карти - як не було до 1 вересня 2008-го, так і донині немає.

- Чому, на вашу думку, в цьому процесі не беруть участі громадські організації, які відігравали в ньому ключову роль кілька років тому?

Олександр Курдінович: Мені здається, що зацікавлені громадські організації беруть активну участь у цьому процесі. Якщо ми не бачимо публічних виступів їхніх лідерів, це не означає, що вони перебувають поза процесом створення суспільного мовлення. Результати їхньої роботи та, власне, й інтереси широко представлені у законопроектах Андрія Шевченка та Національної ради.

Тарас Петрів: Громадські організації за останні роки виконали колосальну підготовчу роботу. На одному з засідань урядової робочої групи я запропонував розширити експертне коло, задіяне в підготовці. Нещодавно національна комісія підтримала низку громадських організацій щодо ініціювання експертизи дій влади з упровадження СМ та акції громадського лобіювання СМ, а також експертного контролю.

Андрій Масальський: Я особисто був принаймні на одному засіданні робочої групи з напрацювання системи Суспільного телебачення і радіомовлення і знаю, що там були присутні науковці, представники творчих спілок, всеукраїнських громадських об'єднань. Знаю, що незалежні медіаексперти подали власний проект закону про систему суспільного мовлення. Втім, наскільки ефективно загалом було використано знання й досвід громадського сектору - сказати важко з огляду на відсутність фінального результату.

- За неофіційною, але ніким не спростованою інформацією, створенню суспільного мовлення в 2005 році завадила відсутність політичної волі у перших осіб держави. Чи є нині така політична воля у президента, прем'єра і голови Верховної Ради?

Олександр Курдінович: Мені важко оцінювати наявність фактору політичної волі в рішеннях вищих посадових осіб держави. Точно можу сказати, що як на той час була, так і сьогодні є велика кількість доручень Президента України та уряду щодо активізації створення суспільного мовлення в Україні. Проблема тут в іншому. Досі ніхто, на жаль, не запропонував ані Президенту, ані прем'єр-міністру такої моделі суспільного мовлення, яка би забезпечила ефективну роботу цієї системи від самого початку на основі інтересів телеглядачів:

- з мінімальними бюджетними видатками, оскільки на сьогодні немає іншого джерела фінансування суспільного мовлення,

- з урахуванням посилення інформаційної безпеки держави, яка, до речі, не завжди збігається з інтересами телеглядачів;

- з урахуванням інтересів чисельної армії працівників системи державного телерадіомовлення, яку активно підтримує армія профспілкових організацій із відмінним знанням Кодексу законів про працю України та особливостей судової системи;

- з урахуванням інтересів місцевої влади, які здебільшого забезпечуються ефіром обласних державних телерадіокомпаній;

- з урахуванням прийнятного для різних гілок влади та політичних партій представництва у наглядових і контролюючих органах суспільного мовлення.

Тому, на мою думку, намагання врахувати всіх ці аспекти й уповільнює створення суспільного мовлення. Ніхто не хоче різати по живому, особливо під час виборчих кампаній. І навіть прийняття Закону про систему суспільного мовлення у новій редакції нічого не дасть, якщо не буде дієвих механізмів реалізації його положень і рушійної сили, яка організує весь процес. Маємо сумний досвід однойменного закону 1997 року. Важкий процес перетворення державної системи телерадіомовлення на суспільне неможливо провести лише рішеннями Президента, Верховної Ради та уряду. Потрібна ініціатива не тільки зверху, але й знизу, де панує дух консерватизму і де під благородними гаслами відкидаються будь-які новації щодо вдосконалення роботи системи державного телерадіомовлення. Значно простіше знайти десять причин, щоб нічого не робити, ніж відшукати одну можливість здійснити реформу.

Тарас Петрів: Хотів би я почути, що в когось із влади ще й нині бракує політичної волі чи розуміння необхідності СМ...

Андрій Масальський: Передвиборний рік - не найкращий час для впровадження суспільного мовлення. Занадто високими є ризики політизації цього питання та спотворення самої ідеї. Напередодні виборів усі потенційні кандидати зацікавлені в першу чергу в отриманні ефіру для популяризації власних ідей, а не в об'єктивному інформуванні суспільства. Тому наявність політичної волі щодо трансформації державного телебачення у країні з будь-якої сторони можна розцінювати не лише позитивно, але і з огляду на можливі ризики суспільному мовленню. Життєздатність проекту залежить від щирості мотивації суб'єктів процесу. Тому не виключаю, що запуск суспільного мовлення доречно планувати на післявиборний 2010-й. Водночас усі підготовчі та проектні роботи необхідно завершувати якнайшвидше.

- Чи є, на вашу думку, нині шанси на позитивне голосування за створення суспільного мовлення у Верховній Раді? А на те, що закон не буде ветовано Президентом?

Олександр Курдінович: Шанси є, і непогані. Однак виходячи з практики прийняття Верховною Радою таких епохальних рішень, можна прогнозувати, що мине багато часу між першим і другим читаннями, будуть десятки поправок. Автори законопроекту намагатимуться врахувати інтереси всіх суб'єктів процесу. Головне на цьому етапі - не заговорити все корисне й не довести ідею суспільного мовлення до абсурду та політичних технологій. Тоді Президент вимушений буде ветувати цей закон.

Тарас Петрів: Переконаний на 150%, що закон про СМ, який відповідатиме європейським стандартам, Президент підпише в найкоротший термін - як це було зроблено щодо Європейської конвенції про транскордонне мовлення. Проте шанси швидкого прийняття такого закону при нинішній культурі політичного процесу мізерні. Пакет антикризових дій - в аутсайдерах законотворчого процесу, анонсовані кадрові зміни в уряді провисають... Добре було встигнути внести деякі поправки до медійної частини виборчого законодавства.

Андрій Масальський: Вважаю, є - за умови створення неформального міжфракційного об'єднання депутатів-медіаекспертів. Воно має виконати роль локомотива й переконати більш «прагматичних» колег, далеких від проблем мовлення, віддати голоси за створення в Україні суспільного мовлення. Не думаю, що Президента заветує якісний закон, який даватиме зелене світло суспільному мовленню.

- Які політичні сили із присутніх нині у ВР, за вашими прогнозами, голосуватимуть за, які - проти?

Олександр Курдінович: Цей закон потрібен Україні. Думаю, що всі політичні сили його підтримають.

Тарас Петрів: Вважаю, що в суспільному мовленні нині зацікавлені всі парламентські сили без винятку. За чесних, не кон'юнктурних чи замовних умов, без партійного шантажу, ми вже тепер отримали б підтримку як мінімум у 300 голосів.

Андрій Масальський: Все залежить від політичної кон'юнктури на той момент та від переконливості аргументів ініціаторів. Наразі якщо і є такі аргументи, то вони дуже слабкі. Їх не чутно ані суспільству, ані політикуму.

- Як ви оцінюєте законопроект Андрія Шевченка? Чи потребує він змін і доповнень, якщо так, то яких?

Олександр Курдінович: Важливо, що законопроект про суспільне мовлення вже з'явився. Над ним треба ще багато працювати. Зокрема, визначити організаційно-правову форму суспільного мовлення, яка б узгоджувалася з чинним господарським та бюджетним законодавством. Якщо передбачається пряме бюджетне фінансування, то вочевидь система суспільного мовлення має бути бюджетною установою; якщо фінансування здійснюватиметься через державне замовлення - можливі інші, нові форми організаційно-правового статусу. Треба чітко розписати, на якій базі воно створюється, які телевізійні та радіоканали будуть у системі суспільного мовлення, чи існуватиме при цьому державне телерадіомовлення.

Важливо визначити перехідний період, часовий проміжок цих перетворень і в перехідних положеннях розписати по суті весь процес реформування, від початку до кінця, через зміни до інших законів; розписати, хто що робить і за що відповідає, усі необхідні правові, організаційні, фінансові, матеріально-технічні та інші заходи, запровадити мораторій на відчуження землі та майна державних та суспільних мовників тощо. Якщо цього не зробити - під час перетворень буде втрачено систему державного і не створено системи суспільного мовлення.

Тарас Петрів: Я, напевне, одним із перших дізнався від Андрія про реєстрацію цього законопроекту і привітав його. На різних етапах ми багато дискутували щодо сучасних моделей СМ; ми обидва відстоюємо принципи ефективних стратегій і реальних коротких кроків. Його пропозиція є одним із механізмів зрушити процес з місця. В ньому відтворено логіку попереднього законопроекту щодо національних теле- і радіокомпаній. Ключові контраверсії полягатимуть у підходах до формування наглядових органів та гарантій редакційної незалежності.

Андрій Масальський: Хотілося б оцінювати не окремі законопроекти (за всієї поваги до Андрія), а загальний узгоджений результат. Я вважаю, що треба оголосити мораторій на подальші індивідуальні дії з упровадження суспільного мовлення на всіх рівнях і змусити працювати робочу групу, відкриту для всіх адептів суспільного мовлення. Алгоритм визначено, його дотримання дозволить отримати реальний результат, а не новий виток експертної дискусії. 

- Наскільки цей проект близький до остаточно погоджених усіма учасниками результатів роботи Комісії зі створення суспільного мовлення, до складу якої свого часу входили представники Нацкомісії, Держтелерадіо, Нацради і Верховної Ради?

Олександр Курдінович: Він дещо відрізняється від уже погоджених раніше пропозицій, які передбачали перехідний період, іншу систему фінансування (бюджетне - лише в перехідний період), іншу базу системи суспільного мовлення. Впевнений, що на етапі доопрацювання законопроекту Андрія Шевченка багато напрацювань робочої групи цих чотирьох органів буде враховано.

Тарас Петрів: Цей законопроект рамковий, але дуже близький за принципами й духом до результатів, погоджених міжвідомчою робочою групою, або, як ми її згодом назвали, Національною ініціативою «Суспільне мовлення».

Андрій Масальський: Напевно що близький.

- Чи розглядаються нині ще якісь концепції створення суспільного мовлення, крім урядової?

Олександр Курдінович: Держкомтелерадіо розглядає всі законопроекти з питань суспільного мовлення, які ініціюються органами державної влади, в тому числі народними депутатами України. Як, до речі, й досвід усіх країн, які мають розвинену систему суспільного мовлення..

Тарас Петрів: Так, є не тільки концепції, але й законопроекти. Але від розгляду чергової хвилі концепцій справа сама по собі не реалізується. Потрібні конкретні рішення державних структур.

Андрій Масальський: Що більше концепцій, то далі запровадження в Україні суспільного мовлення. Безумовно, всім варто зосередитися на одній концепції. Для цього створено механізм робочої групи, де можна втілювати власні напрацювання.

- З 2005 року головними каменями спотикання для учасників процесу створення суспільного мовлення були такі питання: 1) створення його з нуля, на базі НТКУ чи інших державних телекомпаній; 2) спосіб формування наглядової (громадської) ради; 3) спосіб фінансування (зокрема й наявність в ефірі суспільного каналу реклами); 4) форма власності - держпідприємство, госпрозрахункове підприємство або зовсім нова форма, внесена в Конституцію. Які підходи до вирішення цих проблемних питань, на вашу думку, реалістичні? Чи можливий компроміс? Дайте, будь ласка, свій рецепт щодо цих пунктів.

Олександр Курдінович: На жаль, фінансово-економічна криза внесла свої корективи в динаміку створення системи суспільного мовлення і мотивує до максимального зменшення видатків. Таким чином, створювати суспільне мовлення доцільніше на базі наявної системи державного телерадіомовлення.

Розроблений Держкомтелерадіо проект Концепції визначає, що суспільне мовлення є державним за формою власності і суспільним - за принципами функціонування, організації й формою контролю. Відповідно до Концепції, структура управління системи суспільним мовленням має забезпечувати менеджмент двох підсистем - суспільного телебачення і суспільного радіомовлення. До структури управління суспільного телебачення і суспільного радіомовлення належать керівні, наглядові та ревізійні органи.

Керівні органи (генеральна дирекція) формуються з професійних менеджерів, які обирають зі свого складу керівника суспільного мовлення, здійснюють поточне керівництво за напрямами і призначаються громадською радою, яка формується громадськими організаціями. Громадська рада раз на рік затверджує звіт генеральної дирекції і працює на громадських засадах.

Ревізійні органи (адміністративна рада) формуються Кабінетом Міністрів України (адже суспільне мовлення фінансується з бюджету), вони затверджують бюджет, приймають фінансові звіти генеральної дирекції, проводять перевірки цільового та ефективного використання бюджетних коштів суспільним мовленням.

Підсистема суспільного телебачення складається з чотирьох каналів телебачення:

- першого каналу (суспільно-політичний канал);

- другого каналу (канал місцевих громад телебачення);

- третього каналу (освітньо-культурологічний канал);

- четвертого каналу (канал іномовлення).

Підсистема суспільного радіомовлення складається з п'яти каналів радіомовлення:

- першого каналу (суспільно-політичний канал);

- другого каналу (музично-розважальний канал);

- третього каналу (освітньо-культурологічний канал);

- четвертого каналу (всесвітня служба радіо іномовлення);

- п'ятого каналу (канал місцевих громад радіомовлення).

На мою думку, треба дозволити суспільному мовленню розміщувати не більше 4 хвилин реклами на годину. А кошти від неї спрямовувати до фонду інтелектуальної власності, страхового фонду журналістики та фонду розвитку. Метою цих фондів є накопичення коштів для виплати роялті за використання авторських прав (фонд інтелектуальної власності), підтримки творчих працівників (страховий фонд журналістики), технічного переоснащення та створення нових проектів (фонд розвитку).

Тарас Петрів: Добрий кухар має давати такі рецепти, щоби страву було реально зварити, а вміст і смак відповідав її назві. Проте гурманам відомо, що в доброму ресторані все залежить від майстерності команди, яка готує. В нашому випадку якогось особливого компромісу вже шукати не треба. Система суспільного мовлення в країні має створюватися на базі комплексу державних теле- і радіокомпаній у формі установи публічного права, фінансування - окремим рядком бюджету, комерційної реклами на СМ не передбачається.

Наглядова рада в цьому разі складатиметься з 21 особи і формується президентом, парламентом і з'їздами об'єднань та громадських організацій. Верховна Рада призначає сімох членів Наглядової ради за поданням професійних об'єднань журналістів, професійних об'єднань кінематографістів, президент призначає сімох членів Наглядової ради за поданням вищих навчальних закладів, наукових установ. По одному члену Наглядової ради обирають: Всеукраїнська рада церков, з'їзд представників правозахисних організацій та професійних спілок, з'їзд представників мистецьких об'єднань і громадських організацій у сфері культури, з'їзд представників молодіжних громадських організацій та громадських організацій спортивної спрямованості, з'їзд представників громадських організацій, які представляють людей із обмеженими можливостями; з'їзд представників екологічних організацій; конференція представників місцевих рад та Верховної Ради Автономної Республіки Крим..

Головне - що до складу наглядової ради не можуть входити депутати будь-якого рівня, державні службовці, службовці органів місцевого самоврядування, працівники правоохоронних органів, військовослужбовці.

Андрій Масальський: 1) «Нульовий варіант» є безперспективним із огляду на відсутність фінансових ресурсів для започаткування настільки масштабного проекту. Суспільне мовлення має бути створено на базі НТКУ та НРКУ. Водночас такий підхід не означає автоматичне зникнення двох державних мовників. Треба шукати варіанти співіснування на перехідний період, зокрема механізми спільного використання чи розподілу майна, а також узгоджувати ліцензійну та програмну політику;

2) формувати наглядову раду мають на паритетних засадах найбільш суспільно легітимні органи влади: президент та парламент, з урахуванням громадської думки. Вимоги до кандидатів у наглядову раду мають виключити можливість балотування чиновників, що обіймають політичні посади. У наглядовій раді мають бути громадські авторитети та фахівці медійної галузі;

3) без бюджетного фінансування суспільне мовлення в Україні є утопією. Тому принаймні на перехідний період система має фінансуватися з Держбюджету. При цьому необхідно передбачити механізми захисту суспільних мовників від тиску з боку розпорядника бюджетних коштів. Щоби послабити фінансове навантаження на бюджет, вважаю можливим на перехідний період залишити на каналах мовлення рекламу (з відповідними змінами до законів). Водночас стратегічним напрямком розвитку системи суспільного мовлення має бути поступовий перехід на принцип абонентної плати чи відповідного податку;

4) це дискусійне питання. Головне - щоб обрана форма враховувала всі ключові вимоги до суспільного мовника та передбачала механізми захисту від фінансового тиску й цензури.

- Який досвід минулих літ у справі створення суспільного мовлення видається вам цінним?

Олександр Курдінович: На мою думку, ефективним та цінним був досвід роботи 2007 року в рамках робочої групи, створеної за участю Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України, Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, Державного комітету телебачення та радіомовлення України і Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення.

Тарас Петрів: Є колосальні інтелектуальні напрацювання. Узгоджено принципові засади. Виявилося, що цю ідею підтримують і розуміють багато людей. Є віра, - а це вже немало, - що справу, потрібну для успішної країни та розвитку медіаринку, буде все ж таки реалізовано.

Андрій Масальський: Той досвід, який дозволить практично реалізувати ідею суспільного мовлення. На жаль, сьогодні в нас є купа досвіду, але немає мовлення. Краще було б навпаки.

- На вашу думку, чи є нині в суспільства актуалізована (усвідомлена) потреба у суспільному мовнику?

Олександр Курдінович: Зрозуміло, що в громадян України нині інші пріоритети в житті, не пов'язані з суспільним мовленням. Пересічним громадянам важко оцінити переваги й особливості суспільного мовлення, вони ж його ніколи не бачили й не чули. Дискусія про суспільне мовлення триває здебільшого в професійному середовищі. Тому тут має діяти принцип представлення інтересів громадян через владу, яку вони обирають, та громадські організації, яким вони довіряють.

Тарас Петрів: Сотні звернень глядачів стосовно підвищення журналістських стандартів та професійної відповідальності вважаю найкращою підтримкою суспільного мовлення. І сумніватися в підтримці наших громадян не варто. СМ могло би стати справжнім майданчиком нових ідей для модернізації країни. Українці давно вже переросли рамки діалогу, який пропонує не тільки комерційний мовник, але й політична еліта, що не хоче вчитися.

Андрій Масальський: Є, але в досить обмеженої суспільної групи. Її завдання - актуалізувати цю потребу для ширших суспільних та професійних груп. Тільки після цього можна буде вважати, що час суспільного мовлення в Україні настав.