Примусове дорослішання

27 Листопада 2007
51708
27 Листопада 2007
18:31

Примусове дорослішання

51708
Громадянське суспільство має допомогти політичним елітам зрозуміти: або вони стануть суспільно відповідальними, або програють країну і власне майбутнє. Інструментом для цього – і водночас тестом на зрілість еліт - може бути втілення в життя ідеї суспільного мовлення.
Примусове дорослішання
Як, напевне, відомо нашим читачам, автори сайту «Детектор медіа» постійно моніторять вітчизняні інформаційно-політичні програми. І все частіше виявляють у них «зони замовчування» важливих проблем, прямо або опосередковано пов’язаних із політичними інтересами еліт. І пояснювати це лише непрофесійністю наших тележурналістів не випадає. Погодьтесь, якось важко припустити, що більшість наших телевізійників могли, наприклад, наприкінці жовтня просто несвідомо «проґавити» цілу низку серйозних міжнародних заяв щодо загрози масштабів корупції демократичному розвиткові України, національній безпеці та економічному процвітанню… Про це йшлося у висновках доповіді «Корупція, демократія та інвестиції в Україні» Атлантичної Ради США та її коментарях екс-посла США в Україні Стівена Пайфера, у звіті групи країн – членів Ради Європи по боротьбі з корупцією (GRECO). 26 жовтня інший екс-посол США в Україні, Вільям Міллер, виступаючи на слуханнях перед впливовою лобістською групою конгресменів («Гельсінською групою»), заявив, що «всі політичні конфлікти в Україні точаться навколо права контролювати економічні активи та фінансові ресурси. Уся політична еліта опинилася під впливом великих грошей». 31 жовтня стало відомо, що у щорічному рейтингу конкурентоспроможності економік країн у 2007 році, який складається експертами під егідою Всесвітнього економічного форуму, Україна за рік опустилася на 4 сходинки (з 69-го місця на 73-тє).
 
А з України, в тому числі з її медіа, у відповідь міжнародній спільноті – тиша… То що ж, маємо підозрювати поновлення впливу на телебачення різних владних інституцій, не зацікавлених на поточний момент у роздуванні скандалів довкола діяльності опонентів чи то в Кабміні, чи то у президентській вертикалі влади? Або ж самі медійні топ-менеджери керуються так званою «політичною доцільністю» – вирішуючи за суспільство, що і коли йому можна та важливо знати, а що – ні? А може, менеджменту каналів, який суттєво підзаробив на виборчій «джинсі», тобто, на тій самій корупції, «не в тему» така іноземна реакція? Поки що однозначної відповіді на ці запитання ми не маємо. Але якщо замовчування певних тем та проблем є насправді тенденцією, а не випадковістю – то це, незалежно від причин, не тішить.
 
Здавалося б: ми вже стали свідками того, як у політиці логіка боротьби «стінка на стінку» призвела до ступору всіх наявних механізмів влади і, врешті-решт, до необхідності «перезавантаження» всього політикуму. Так, у дострокових парламентських виборів були і є свої прихильники та опоненти. Тим не менше, погодившись таки на їх проведення, політичний істеблішмент України нібито визнав, що єдиним легітимним сенсом цих виборів може стати лише досягнення сталого компромісу між інтересами політико-фінансових груп (що не так уже і складно), який би водночас кардинально не суперечив (що набагато складніше) й інтересам українських громадян. Громадян, які після подій 2004 року і спричиненого ними «розгулу» свободи слова таки стали чинником принаймні публічної політики в країні – бо зовсім ігнорувати «маленьких українців», в тому числі й результати їхнього волевиявлення, вже не може собі дозволити жоден клан.
 
Але і зараз, уже після виборів, ми спостерігаємо, як наші політики знову захопилися «перетягуванням канату» виключно у боротьбі за ті ж самі ласі «шматки» влади (бажано ніким не контрольованої!) та грошей. Знову інтереси суспільства та виборців – на узбіччі.
 
Та й західне громадянське суспільство у своїх заявах теж «небезгрішне»: Захід не міг не знати про «рівність корупційних можливостей» у виборчій кампанії – 2007, під час якої всі охочі, фінансово на це спроможні, могли із власноруч підготовленими «меседжами» потрапити практично на будь-який телеканал. При цьому слова «всі охочі, фінансово на це спроможні» означають, поміж іншого, й те, що «маленькі партії» – ті, які не могли по коштах конкурувати із «грандами», – із самого початку виборчої кампанії практично були позбавлені доступу до ефіру. Тож позиція Заходу, мовляв, парламентські вибори 2007 року були чесними і демократичними, в майбутньому може бути використана зацікавленими українськими політиками і телевізійниками, аби в наступних виборах взагалі не допускати до ефіру «маленькі партії» чи «маленьких кандидатів» – що тільки погіршить ситуацію, за якою великі фінансово-політичні групи розподілятимуть владу та ресурси у тому ж таки вузькому колі корупційно зацікавлених осіб…
 
Між тим, ми бачимо, як незворотно і майже в геометричній прогресії втрачає придатність вся інфраструктура країни, створена ще за радянської доби і з того часу не модернізована – до того ж іще й розкрадена. Численні аварії, техногенні катастрофи, ступор на дорогах великих міст, занедбана екологія… Вже саме довкілля кричить тим, хто й досі живе за філософією «після нас – хоч потоп», що – все, приїхали! «Потоп» таки дійсно може статися, і ще за нашого життя, не кажучи вже про життя наших дітей та внуків…
 
Колись у США запорукою прогресу, як не дивно, стала історично обумовлена відсутність заборони на носіння зброї. Коли людина знає, що в разі зазіхань на права інших вона може отримати кулю в лоб – доводиться, як не крути, свій егоїзм приборкувати. Може, через кілька століть в Україні таку роль візьме на себе прогресуюча АГРЕСИВНІСТЬ СЕРЕДОВИЩА нашого проживання, яке мститься нам за нехтування його інтересами? :) Ця агресивність довкілля примусить нас зрозуміти: або ми всі починаємо не тільки брати, але й щось віддавати на спільні потреби, починаємо на попелищі будувати справжню державу, справжнє суспільство, здатні захистити кожного з нас від викликів часу і надати кожному з нас можливості для особистого розвитку, – або починаємо вже зараз будувати Ноїв ковчег, у якому все одно всім місця не вистачить, і ще на етапі його створення ми всі просто знищимо одне одного…
 
Ну а якщо зовсім серйозно – то, перш за все, має прислужитися ПРИМУСОВОМУ ДОРОСЛІШАННЮ вітчизняної еліти наше громадянське суспільство. І одним із найефективніших інструментів для цього може і має бути суспільне мовлення (СМ). Воно потрібне нам як альтернатива мовленню комерційному, котре, навіть за умови його плюралістичності, все одно забезпечує лише баланс зисків «крутих» ФПГ та втілення смакових уподобань більшості. Інтереси ж громадянського суспільства та смаки «інтелектуальної» меншості залишаються за бортом комерційного мовлення. Хоча, водночас, саме вони відіграють найбільш значущу роль у прогресі будь-якої країни, в якому, зрештою, зацікавлені й ті ж самі фінансово-політичні групи...
 
Після дострокової виборчої кампанії дискусії щодо створення в Україні суспільного мовлення на базі державного пожвавилися. Їх знову ведуть і вітчизняні громадські організації, і західні інституції: мовляв, треба у момент пошуку компромісу між всіма «центрами прийняття рішень» використати й шанс реалізації давно вже назрілої ідеї – більш того, зобов’язання України перед Радою Європи та Європейською Радою. Адже, впевнені представники західного та українського громадянського суспільства, саме СМ може забезпечити баланс інтересів ШИРОКОГО кола політичних гравців у медіапросторі. Саме СМ надасть їм площину і для ведення конструктивного (а не в стилі «сам дурак») діалогу одне з одним та з громадянами щодо проблем, актуальних для всієї країни.
 
Але не сплять і ті, кому створення суспільного мовлення у країні – як кістка в горлі. І які тільки аргументи не наводяться заради того, аби довести: в Україні суспільного телебачення не може бути, тому що не може бути ніколи! Між тим, усім учасникам процесу – як тим, хто «за», так і тим, хто «проти» – абсолютно зрозуміло: насправді для створення суспільного мовлення в нашій країні немає лише двох передумов. По-перше, згоди політичних еліт на збалансоване і незалежне від них (!) висвітлення їхньої ж діяльності. По-друге, згоди тих, хто наближений або має шанс бути наближеним до державного медіаресурсу, – на відмову від джерел тіньового або напівтіньового прибутку, який здобувається завдяки зловживанням у комерційній діяльності бюджетних мовників та при засвоєнні бюджетів. (Не випадково ж саме проти контролю Наглядових рад за фінансовою діяльністю бюджетних мовників найбільш жорстко виступають як керівники Держтелерадіо, так і самого Першого національного. Як і проти відмови майбутнього суспільного мовлення від комерційної діяльності, незважаючи на те, що за такої умови всі приватні українські телеканали згодні платити спеціальний податок на утримання СМ.) Все. Більше ніяких відмінностей України від всього іншого світу немає.
 
Старожили УТ-1 не дадуть збрехати: коли на зорі незалежності України, в 1991-92 роках, цей бюджетний канал отримав можливість вести самостійну господарчу діяльність, кошти від неї (або, принаймні, їх частину) тодішній керівник компанії Микола Охмакевич спрямовував на розвиток. Тоді і працівники УТ-1 почали одержувати пристойні преміальні, і технічне переозброєння каналу замаячило на горизонті… Але керівника високого рангу радянської школи з тодішньої посади  «пішли». Більше на УТ-1 ніколи не було топ-менеджера, за якого провалля між реальними прибутками його керівників та реальним станом компанії хоча б не збільшувалося… За короткий час перебування у кріслах топ-менеджерів Першого національного Тараса Стецьківа та Андрія Шевченка їм вдалося «пробити» значне підвищення бюджетного фінансування каналу. Але засвоювати цей бюджет випало вже іншим. Якщо сьогодні проаналізувати сітку мовлення Першого національного, ми побачимо, що більшість продукту на ньому виробляють… сторонні компанії-виробники. Це, мабуть, саме по собі і не погано, і не добре – але чому ми, платники податків, не маємо можливості публічно контролювати, куди ж тоді йдуть значні бюджетні кошти, на які витрати?
 
А ще ж є і кошти від реклами. А ще в державному «олівці» на Мельникова орендують безліч приміщень ті ж самі комерційні мовники та компанії… Між іншим, подейкують, що й зараз новинну службу Першого національного переводять у підвальне приміщення, аби віддати старий ньюзрум, у який кілька років тому було вкладено чимало грошей, одному з продакшнів…
 
На жаль, як і за старої влади, так і за нової різних кольорів, весь наш інформаційний простір залишається суцільно непрозорим. Точніше – його ЗАЛИШАЮТЬ непрозорим. Бо насправді за бажання ДЕРЖАВИ, яка насправді має бути слугою СУСПІЛЬСТВА (а не навпаки), нескладно було би подолати й проблему суспільного контролю за використанням коштів державними мовниками, і ту ж саму проблему замовних матеріалів у ЗМІ, і проблему невідповідності кількості мовників масштабам рекламного ринку в Україні, і проблему «конвертних» журналістських зарплат, і багато інших проблем, що мають – якщо не послугуватися різними евфемізмами – єдину назву «корупція». Для цього у держави є багато відповідних інструментів – від правоохоронних до податкових.
 
Тож, власне, в цьому і полягає зараз завдання громадянського суспільства: ПРИМУСИТИ державу та правлячи еліти виконувати те, що вони повинні виконувати! В тому числі саме держава та правлячи еліти повинні й створити всі належні передумови для створення суспільного мовлення, не претендуючи при цьому на власний монопольний контроль за ним. Бо хто сказав, що правлячі еліти мають робити тільки те, що вигідно їм?! Ігноруючи вигоди нас, громадян, за рахунок яких вони існують? Ми маємо примусити представників всіх політичних сил прийняти напрацювання громадських організацій щодо концепції створення та функціонування СМ у якості фундаменту для відповідного законопроекту. Ми маємо створити таку атмосферу, за якої жодна з політичних сил не зможе дозволити собі проголосувати проти цього законопроекту. Ми маємо вимагати втілення законодавчих актів в життя.
 
А головне – ми маємо примусити наші еліти допустити до контролю над суспільними (а поки що державними) мовниками представників якомога більшої кількості спільнот: політичних, бізнесових, творчих, ґендерних, релігійних тощо. Хай кожен із них лобіює інтереси «своїх», без цього ж, звісно, не обійдеться – головне, аби в них було якомога менше можливостей домовлятися в тіні щодо задоволення вузько-келейних інтересів.
 
Гасло якнайширшого контролю за суспільними мовниками найефективніше ще й тому, що воно знімає з «порядку денного» актуальне поки що для багатьох питання: «під кого» реально створюватиметься суспільне телебачення, в інтересах якого політика воно діятиме? А не під кого – під усіх! – треба довести громадянському суспільству нашим недолугим можновладцям, використовуючи для діалогу з ними політику «батога та пряника». Кілька постпомаранчевих років некритичної лояльності (визнаємо це!) громадських організації до політиків певного кольору довели безперспективність такого підходу. Адже за таким «розкладом» політики намагаються лише використовувати напрацювання громадянського суспільства у власних, частіше за все – дуже далеких від інтересів народу цілях. Тож зараз, переосмисливши негативний досвід, громадянське суспільство має доводити власні ідеї та інтереси до кондиції розуміння їх тими, хто приймає рішення, в якості «УСВІДОМЛЕНОЇ необхідності», яку краще сприйняти за свободу власної дії:), аніж воювати з нею.
 
10 листопада 2007 року.
 
P.S. від «Детектор медіа»: - Цим текстом, опублікованим у листопадовому журналі «Детектор медіа» (№ 11, 2007 рік) у рубриці «Позиція», редакція «ТК» прагне ініціювати дискусію щодо ролі громадянського суспільства у сьогоденні України. Стаття Наталії Лигачової  торкається завдань, що стоять перед неурядовими організаціями у сфері медіа,  і, звичайно, можна дискутувати безпосередньо з нею. Разом із тим, ми звертаємося до наших читачів із пропозицією висловитись публічно щодо найбільш актуальних завдань громадянського суспільства й у ширшому контексті. Які проблеми країни ви вважаєте найболючішими? Чи може громадянське суспільство допомогти їх вирішенню? Яким чином? Тобто – якими ви бачите головні завдання громадянського суспільства на сьогодні? Якими можуть бути нові інструменти впливу громадянського суспільства на політичні еліти та на центри прийняття рішень? Яких помилок припустилося в останні роки громадянське суспільство – і як їх треба зараз виправляти? Відповіді на ці та інші запитання ми чекаємо за адресами liga2876@gmail.com , otar.tk@gmail.com
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
51708
Читайте також
25.03.2010 11:52
Петро Провалов, для «Детектор медіа»
12 445
09.06.2009 19:04
Наталья Лигачева
10 779
22.01.2009 11:19
Наталья Лигачева
22 277
04.08.2008 18:37
Наталья Лигачева
45 311
12.05.2008 15:29
Наталья Лигачева
10 529
10.12.2007 11:32
Юрий Иванов
для «Детектор медіа»
11 666
10.10.2007 12:51
Леонид Штекель, для «Детектор медіа»
22 449
09.10.2007 14:47
Наталья Лигачева
32 892
29.05.2007 12:48
Наталья Лигачева
«Детектор медіа»
3 957
03.08.2006 18:41
Наталья Лигачева
для «Детектор медіа»
2 796
Коментарі
6
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Алегарф
6082 дн. тому
А может, поступить следующим образом... Раз уж у нас демократия - то все телеканалы перевести в государственную собственность (как это уже восьмой год практикуется в "недемократической" России), и выделять им из бюджета деньги в соответствии с рейтингом, по итогам года. Пускай соревнуются в качестве продукта, а не кто больше выкинет на красивую обёртку! Сколько это получается для народа, миллиард-два? Не велика потеря!.. GFK сделать типа как ЦВК, а люди пускай голосуют своими пультами и плоскогубцами (это не шутка, в сёлах пипл-метры расставить тоже!) - и тогда вы увидите реальную картину "гласа народа". что уровень гражданского общества на порядок выше... по крайней мере, уровня телевизионщиков уж точно!
Алегарф
6082 дн. тому
нуну, не говорите глупостей! ИНТЕР симпатизирует Истине!!!
Костянтин
6082 дн. тому
якщо не піднімати проблеми суспільного мовлення - то його ніколи і не буде. так само і громадянського суспільства. тому те, що його (суспільства громадянського) поки що нема - не означає що потрібно мовчати. а щодо першого національного то дійсно - це сьогодні ширма за якою і на якій робляться комерційні гроші. а дурні люди податки платять...
Прохожий
6082 дн. тому
2 Vika Кажись, на УТ-1 водятся очень ценные кадры :-)) Такого числа дивных синтаксических конструкций и стилистически безграмотных выражений, какие встречаются в Вашем посте, дорогая, я давно не видел. Сколько Вам годков, деточка? Знаете, я совсем не удивлюсь, если Вы вдруг окажетесь, к примеру, программным директором или еще каким-нибудь "топом" на УТ-1. И даже если Вы окажетесь журналистом, не удивлюсь. В нашей стране и не такое возможно. 2 Наталья Лигачева Все правильно, но с одной оговоркой: у нас нет гражданского общества. Отсюда вывод: все Ваши мудрствования и заключения - замки, построенные на песке.
Vika
6083 дн. тому
У Лигачевой о Первом Национальном совсем устаревшая информация, впрочем, как и она сама... Одно из двух - или человек совсем не понимает в предмете, о котором пытается писать (ударение на последнем слоге), или понимает, но за деньги - на все готова. А могла бы в своем возрасте оставаться журналистом...
нуну
6083 дн. тому
Подивимось, якої заспіває пані Лігачова, коли її політичний патрон і його партія домовляться з Партією Регіонів про ширку. Зараз все до цього йде. Певно не про громадянське суспільство буде думати, а про боротьбу проти БЮТ. Не дарма так мочить Телекритика канал "Інтер" який симпатизує Юлі!!!
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду