Чи можна назвати наступом на свободу слова бажання нової влади поставити біля керма державних і муніципальних ЗМІ своїх людей? Може, це просто така собі об'єктивна українська реальність: зміна президента призводить до зміни не тільки прем'єр-міністра, а й усієї владної вертикалі, в тому числі керівників місцевої влади та фінансово залежних від неї підприємств. До фінансово залежних можна віднести й місцеві ЗМІ, які є комунальними підприємствами.

Після спілкування з десятком їхніх керівників, в числі засновників яких є й місцеві органи влади, складається враження, що вони думають перебувати на своїх посадах довічно. Ставши редактором, приміром, районної газети у певний спосіб (фактично «посунувши» попередника), вони протестують, якщо хтось інший намагається в такий же спосіб «посунути» їх. А дарма.

Нагадаємо: як правило, за призначення на посаду керівника комунальної газети голосують депутати місцевої ради. Вони ж і звільняють. Звісно, все це йде з подачі керівників міста або району. Отримуючи як бонус разом з посадою підтримку міського голови або голови райдержадміністрації, новий редактор місцевої комунальної газети бере на себе певні негласні зобов'язання. В першу чергу газета має в позитивному ключі висвітлювати діяльність голови і лояльних до нього депутатів. Негативу про них апріорі бути не може, оскільки «не можна ж кусати руку, яка тебе годує», кажуть редактори. Якщо й допускається негатив на представників влади, то хіба що на опозиційних депутатів або чиновників, яких уже вирішено зняти. Про те, що газета виходить не особистим коштом мера або голови РДА, а коштом громади, а отже громада має знати про владу все: і хороше, й погане, особливо останнє - чомусь навіть не згадують.

Між тим, коли після чергових виборів до влади приходять нові керівники, котрі розставляють своїх людей на всіх ключових посадах, редактори раптом згадують, що вони журналісти, і називають наміри зняти їх із посади не інакше як наступом на свободу слова.

Найпоширеніший метод, до якого вдаються редактори, щоб відстояти свій редакторський статус, - позов до суду. Крім того, деякі з них втягують у практично особистий конфлікт колектив або профспілку, починають голодування і, звісно ж, повідомляють про все це «Детектор медіа». Скривджені редактори розповідають нам про себе геть усе хороше, що вони встигли зробити за життя, називаючи навіть номер посвідчення члена НСЖУ. Всі розповіді схожі одна на одну як дві краплі води. Потім «Детектор медіа» цікавиться думкою й іншої сторони. І ця думка щодо професійності наших колег, як ви розумієте, діаметрально протилежна.

Проаналізувавши низку подібних ситуацій, можна побачити, як бореться з «неслухняними» або невгодними редакторами місцева влада.

Перший спосіб: введення ще однієї нової посади керівника ЗМІ. Приміром, так трапилося з «Баришівськими вістями» (Київська область). Редактора цієї газети Наталю Кириленко було звільнено з посади депутатами райради в липні 2008-го. Через декілька місяців суд поновив її на посаді. З того часу було вже 16 судових рішень, але влада її так і не поновлює на посаді. Вже новий голова Баришівської райдержадміністрації Володимир Горбик зазначив у коментарі ТК, що «насправді не має претензій до пані Кириленко». «Посада її вільна, і вона може її займати. Але ще не завершилися судові процеси. За останні два роки було вже 16 судових рішень, коли вже буде остаточне рішення, то ми його обов'язково виконаємо», - сказав він. Та забув додати, що тим часом влада ввела ще одну посаду - головного редактора газети, і якщо Кириленко й повернеться в газету, то вже не буде її керівником.

Другий спосіб: створення ще однієї газети з аналогічною назвою. Приміром, на Одещині райрада створила нову «Славу хлібороба», щоб тільки не працювати з екс-редактором.

Комінтернівська районна рада Одеської області затягує виконання рішення трьох судів про поновлення на роботі редактора районної газети «Слава хлібороба» Світлани Курилюк, мотивуючи тим, що не має оригіналу рішення. Тим часом депутати проголосували за створення ще однієї комунальної газети з аналогічною назвою. Виконувач обов'язків голови райради Тетяна Китайська, коментуючи ТК ситуацію, зазначила, що рішення обласного апеляційного суду ще не отримували, а коли отримають, обов'язково його виконають. За її словами, депутати райради справді заснували ще одну газету. «Райрада має право засновувати кілька газет. Ми стару газету не закрили, нехай працює. Ми створили нову газету, яка називатиметься Комунальне підприємство "Редакція газети "Слава хлібороба"" Комінтернівської райради Одеської області», - розповіла вона.

При цьому, зазначила виконувач обов'язків голови райради, стару газету КП «Редакція газети "Слава хлібороба"» районна влада не фінансуватиме. Отака «відповідь Чемберлену» місцевого рівня: ми суди поважаємо, але зробимо так, як вигідно нам.

Так, декому з редакторів вдалося через суд поновитися на посаді. Та повернулися вони вже не в «свій» колектив. Так сталося з головним редактором Вірою Мальчук. Не встигла вона повернутися на посаду в комунальну газету «Трудівник Полісся» міста Славута, що на Хмельниччині, як працівники почали вимагати від місцевих депутатів звільнити її. В редакції почалося протистояння профспілок.

Як розповідала «Детектор медіа» Віра Мальчук, у редакції існує два профспілкові осередки: працівників культури та незалежний. Це сталося після того, як 2008 року міська та районна ради вирішили змінити керівника газети, звільнивши пані Мальчук. Вона звернулася до суду і в грудні 2008 року її було поновлено на посаді. Проте її попередниця встигла, за словами Віри Мальчук, розколоти колектив.

Отже, наразі ТК не відомий жоден випадок, коли звільнені новою владою керівники комунальних видань повернулися на стару посаду і працювали як раніше. Нагадаємо, що багато років за свою колишню посаду керівника ТРК «Київ» воював у судах Валерій Ткачук, тепер цим шляхом іде колишній гендиректор КДР ТРК Віктор Пасак. Відстояла на один день свою колишню посаду гендиректора Дніпропетровської ОДТРК Вікторія Шилова. Наразі до суду збирається подавати екс-гендиректор Черкаської ОДТРК «Рось» Михайло Калініченко.

На думку юриста НСЖУ Тетяни Котюжинської, поновитися редакторам комунальних ЗМІ на посаді можливо, а працювати - практично ні. За її спостереженнями, раніше зміна редакторів за зміни влади була не таким масовим явищем, а нині це стало практично нормою. Інколи міняють досвідчених фахівців на людей, узагалі далеких від журналістики. «Дехто з нових керівників партії влади для максимального контролю навіть змушує вступати до лав Партії регіонів усіх працівників редакції. Так, приміром, про це писалося в Дніпропетровську в газеті "Днепр вечерний"», - розповідає Тетяна.

Що ж, безумовно, такі дії, як і саме бажання влади мати повністю контрольовану нею місцеву пресу, не вписуються в принципи існування преси як незалежної громадської інституції. Як, утім, і саме існування фінасово залежних від влади ЗМІ. Тож не зрозуміло, чому редактори, погоджуючись обслуговувати владу і не надаючи читачам повної інформації про її діяльність, не кричать, що наступом на свободу слова є перш за все це, згадуючи про справжню місію журналістики лише коли їхні зусилля перестають бути потрібними старим місцевим «господарям». Не кричать про це й тоді, коли відмовляють опозиційним депутатам у праві висловитися на сторінках газети, або пропонують публікувати такі тексти виключно як рекламу. Тобто вимагають за матеріал гроші, аргументуючи це тим, що це реклама політичної сили, від якої обрано депутата.

Треба визнати: якщо б регіональні ЗМІ були справді незалежними, якщо б у їхніх редакторів вистачало професіоналізму та бажання об'єктивно висвітлювати діяльність влади, незважаючи на те, хто їх на це місце призначив, - тоді б у місцевих керівників, які повсякчас змінюються, не виникало бажання щоразу безкарно міняти їх. Тобто відповідальність за ситуацію зі свободою слова на місцях лежить на обох сторонах: і на владі, і на ЗМІ, перш за все - на керівниках.

Ілюстрація - seoproff.com