З тисячі й однієї найважливішої теми тижня найбільший резонанс викликали дві: російські удари по київських мостах і голосіння народного депутата Олексія Гончаренка. Що є сумним свідченням успіхів російської пропаганди. Адже на цьому тлі навіть запуск першої української балістики та зняття угорського вето на відкриття нових кластерів у переговорах про вступ України до Євросоюзу залишилися вочевидь недооціненими — якщо не сказати майже непоміченими.

Саме для цього, власне, російський диктатор і тероризує мирне населення. Щоб воно зневірилося і пішло здаватися («домовлятися», якщо користуватися езоповою мовою Гончаренка). Тому тему мостів та особливу думку одного народного депутата я залишаю за межами цього огляду. Якщо тривожно, ютуб пропонує відео з притомними експертами, які запевняють — розвалити конструкції та відрізати лівий берег столиці неможливо. А ще краще витратити час на дослідження того, що ще цікавого відбулося на платформі за тиждень.

Отже, ввечері позаминулої неділі у телемарафоні та на ютубі вийшло велике інтерв’ю прем’єр-міністра Сергія Корецького ведучій «ТСН. Тиждень» Аллі Мазур. З урахуванням панічних настроїв стосовно «зими без світла, газу та каналізації», а заразом і гігантської бюджетної дірки та рішення уряду призупинити фінансування більшості капітальних видатків, цю розмову мали б подивитися всі українці. Але насправді результат — принаймні у ютубі — не дуже. На каналі ТСН за тиждень — 138,2 тисячі переглядів. Ще на каналі «Рада» трохи менш як 3,5 тисячі.

А між тим Корецький у подробицях розповів, що відбувається з бюджетом. Зокрема і про неприйняті закони й урядові рішення, через які Україна ризикує недоотримати гроші ЄС.

— За багатьма нашими зобов’язаннями є протермінування. Є протермінування 42 урядових постанов, рішень, резолюцій тощо. І більше як 40 законів, які зокрема уряд ще має доподати до Верховної Ради, які мають бути проголосовані, щоб Україна вчасно отримала 29,5 мільярда доларів. Можу сказати, що беру на себе зараз учергове публічне зобов’язання. До 15 жовтня всі без винятку урядові недосконалості надолужити й виконати повною мірою, — сказав він.

З такою конкретикою прем’єру важко не вірити. Та й термін виконання вже не за горами, тож обіцянка не загубиться. Заразом Корецький згадав і про обов’язки народних депутатів.

— Я щиро прошу парламентарів дослухатися, почути й попри будь-які політичні вподобання, попри будь-які потенційні рейтинги чи якісь інші політичні здобутки, відставити це все вбік і проголосувати вчасно. Для того, щоб Україна отримала всі кошти й уповні забезпечила бюджетні видатки і потреби. Дуже на це розраховуємо, працюємо над цим, маємо оптимізм, що все зробимо, — поділився Корецький.

Про бюджетну дірку та зволікання української влади з ухваленням потрібних рішень говорили також журналістка «Української правди» Тетяна Даниленко та її гостя, юристка й дипломатка, ексзаступниця міністра закордонних справ і членкиня Ukraine Facility Platform Лана Зеркаль.

Тетяна Даниленко прямо запитала у гості: як так вийшло, що зобов’язання є, але виконувати їх можновладці чи то не можуть, чи то не хочуть.

— Є певний тренд у нашій поведінці. Він не змінюється вже десятиліттями. Ми спочатку беремо на себе зобов’язання, а потім думаємо, як їх не виконати, а гроші отримати. Це така українська гра, яку всі знають, нас постійно на цьому ловлять, але ми продовжуємо наполегливо боротися проти тих зобов’язань, які беремо на себе. Що найсмішніше, врешті ми це робимо в найгірший спосіб, в останню мить, з усіма проблемами й потім отримуємо гроші. Але кожного разу одне й те саме. Беремо, вдаємо, що ми цього не можемо. На нас тиснуть, ми намагаємося уникнути — і потім усе одно все приймаємо, — висловила свою думку Лана Зеркаль.

Пояснити гальмування ухвалення потрібних документів інтересами України, здається, не вийде.

— Усі наші зобов’язання у відкритому доступі. Вони погоджувались і Кабінетом Міністрів, і Президентом України. Президент України представляє більшість у парламенті. Тобто нічого такого, що б не було узгоджено, в цих критеріях немає. Там немає нічого, наприклад, такого, щоб не проходили інші країни й не створювали собі відповідні механізми. Або того, що нам не потрібно як суспільству. Ну скажемо, конкурс у Генеральній прокуратурі — як він може зашкодити суспільству? Він може зашкодити тільки кому? Отримувачам якихось преференцій у Генеральній прокуратурі, — сказала гостя «УП».

Звісно, донори все це бачать і роблять відповідні висновки. І Путін зі своїми лякалками щодо нападу на країни НАТО вже може не допомогти.

— Віра українців у те, що Європі потрібно, щоб ми воювали, а вони будуть нас завалювати грошима, є трохи хибною і дуже дитячою, — попередила Лана Зеркаль.

За п’ять днів це інтерв’ю подивилася 199,1 тисячі глядачів.

Якби у мене в огляді була рубрика «здивування тижня», то переможцем цього разу точно б стала «BBC News Україна». На каналі мовника вийшло аж два інтерв’ю, які я подивилася. Але з різних причин.

Отже, цього тижня стартував новий авторський ютуб-проєкт «Портрет Середи» з ведучою Софією Середою. Першим гостем став народний депутат і журналіст Сергій Рахманін. Новий проєкт не розчарував.

Розмова охопила величезний відрізок часу з життя гостя — від його перших робіт вантажником, нічним сторожем і фасувальником сухарів на початку 1990-х до поточного моменту, коли він є депутатом від партії «Голос» у парламенті та членом оборонного комітету.

З загальних вражень: авторка добре підготувалася та поставила гостю купу незручних питань, але Рахманін переміг. Його здатність ухилятися від прямої відповіді (не) треба брати за приклад усім політикам.

— Розумієш, це цікава тема, але я хотів би трошки вбік, — сказав він у відповідь на чергове таке питання Софії Середи, й особисто для мене потрапив у цитатник українських політиків ХХІ століття.

Утім, майстерна здатність відповідати так, щоб нічого не сказати та нікого не образити, стосувалася не всіх тем. Ухилявся Рахманін переважно у випадках, коли журналістка просила його схарактеризувати колег по фракції або, наприклад, двічі колишнього депутата та лідера «Голосу» Святослава Вакарчука.

Але там, де гість хотів щось сказати прямо, він це робив без вагань і добряче збадьорив користувачів соцмереж. Наприклад, тим, що назвав Леоніда Кучму найсильнішим українським президентом, а Віктора Ющенка — найслабшим. У Володимира Зеленського, на думку депутата, були всі шанси перевершити за слабкістю навіть Ющенка, але почалася велика війна.

— Зеленський був і залишається, на мій погляд, дуже слабким президентом у повному розумінні цього слова. Тут же історія в тому, що президент — це не тільки посада, а й інститут. Я думаю, що якби не повномасштабне вторгнення, навряд би він допрацював до кінця свого терміну. Скоріш за все, були б дочасні вибори, які він, радше за все, програв би. Але якщо ми оцінюємо його як верховного головнокомандувача, голову Ради національної безпеки і людину, яка очолює Ставку, це трошки інший рівень оцінки. Як військовий лідер, при всіх помилках, недоліках , хибах і вадах, він піднявся до рівня, який раніше навіть не проглядався, — поділився думкою Рахманін.

За п’ять днів інтерв’ю подивилися 48,5 тисячі глядачів.

А другим відео мовника, що привернуло увагу, стало інтерв’ю кореспондента «ВВС News Україна» Джафера Умерова з, не повірите, Олею Поляковою. Аж у самому Лондоні.

— Оля Полякова нарешті у нас у студії ВВС, ми це інтерв’ю намагалися записати дуже давно, але не виходило з різних причин, — сказав на початку Джафер Умеров.

Ваги його словам додавав папірець із примітками для інтерв’ю та ручка. Це вам не якийсь там гаджет із підказками, яким нині користуються більшість блогерів і журналістів під час інтерв’ю. Тут відчувається тяглість століть.

Обговорювали забуті вже слова артистки про «концтабір» в Україні, можливі політичні амбіції Полякової, хейт у мережі, Потапа та Настю Каменських і творчі плани співачки.

— Дуже сильно впевнена, що люди в політику повинні йти з самопожертви. Жахлива ситуація, коли люди туди йдуть, щоб набивати собі кишені. Люди туді повинні йти, щоб щось змінити. Але коли вони потрапляють у цю м’ясорубку та що з ними стається після цього — мені це не подобається. Я не хочу так змінитися. Я хочу залишитися любимою людьми, — дещо плутано пояснила Оля Полякова своє ставлення до політики.

Джафер Умеров увесь час транслював в етер цілковите захоплення гостею та тим, що вона каже. Але, можливо, він просто просяк традиційною британською ввічливістю.

Нащо це було ВВС, я так і не зрозуміла. Мабуть, хотіли поговорити по гарячих слідах після скандалу, а коли не вийшло, вирішили вже не зупинятися. Але загалом не маю бажання здогадуватися, про що там думали редактори. Просто так і запишемо: ні сіло ні впало.

Та й глядачі, здається, схожої думки. За два дні відео подивилися 41,8 тисячі разів. Це вам не мільйонні перегляди того самого інтерв’ю Полякової у Раміни.

До речі, в інтерв’ю ВВС співачка висловилася на адресу журналіста Віталія Портникова, який припустив її участь у якомусь політичному проєкті.

— Я думала, що він розумніший. З початку війни, з 2014 року, це мій улюблений журналіст. Я його дивилася рівно до тієї пори, поки він не відкрив рота й уже три рази про мене говорив, — обурилася вона.

Згадалася класика: «Я ледь вас наздогнала, щоб сказати, як ви мені байдужі». Але насправді думку Полякової про Портникова я згадала лише тому, що цього тижня на каналі «Балючі теми» з ведучою Наталією Балюк вийшло інтерв ’ю з Едуардом Портниковим, батьком Віталія.

Це, здається, перший у моєму житті випадок, коли журналісти розмовляють про колегу з його батьками, і при цьому це не якийсь сумний або пафосний привід типу нагородження орденом. Новий рівень зірковості, без жартів.

— Ви коли бачили, що Віталій із дитинства стільки читає, що в нього такий аналітичний розум, що ви думали в цей момент? — спитала гостя ведуча.

— Що це мій син і все.

— Що росте геній?

— Ні. Я і зараз не думаю, що росте геній, — відповів батько.

Сподіваюся на те, Віталій оцінить батьковий гумор (чи не гумор, а чесніть). А ще на те, що ми ніколи не побачимо батл Олі Полякової та Едуарда Портникова стосовно розумових здібностей журналіста. Бо я вже нічого виключити не можу.

А поки інтерв’ю Едуарда Портникова подивилися за чотири дні 300,3 тисячі разів.

Ще з цікавого цього тижня — старт третього сезону подкасту «Соціологія показала», що роблять головна редакторка «Бабеля» Катерина Коберник і ректор Київської школи економіки Тимофій Брік. У першому випуску сезону ведучі з’ясовували з комікесою Настею Зухвалою, як не потрапити у помиральну яму.

— На жаль — я це ненавиджу, ми з цим працюємо і воюємо, — але люди дуже люблять зраду. Зрада продається найкраще. І чим важче стає, тим люди більше це люблять. А щось у вашій аудиторії — як люди приходять на концерти, як реагують на гумор, — змінилося? — спитала Катерина Коберник.

— У 22-му році ми всі були страшенно висаджені, дуже було страшно, дуже хріново. І ми як коміки розуміли, що наша основна задача зараз — людей за вуха витягувати з помиральної ями. І от десь, мабуть, році у 23-му, — я пам’ятаю, що я прям констатувала це своїм колегам, — ера розпайки закінчилася. Ми перестаралися. Усі такі: та нормально у нас все. І ми вступили в еру запайки. Було відчуття, розуміння, що дуже треба маніфестувати людям, що відбувається. Що це було більше про якісь корисні, важливі наративи. Я чітко відчувала, що маю підсвітити якісь речі, які, я вважаю, важливі для нашої самоідентифікації. І от десь у кінці 25-го і початку 26-го, коли закінчилася попередня зима, я чітко усвідомила, що час заходити знову в еру розпайки. Тому що це певний цикл. Було розуміння, що навколо всім доволі сильно погано. Треба показувати якийсь приклад стійкості, що ти тримаєш кабіну, й ми всі можемо втримати кабіну, — розповіла Настя Зухвала.

А ще ведучі та гостя поділилися своїми лайфхаками, як тримати ту кабіну. Щось із цього точно має спрацювати. За п’ять днів подкаст подивилася 18,1 тисяча глядачів.

Журналіст і військовослужбовець Павло Казарін минулого тижня був у відпустці в Києві та дав аж два інтерв’ю: Ірині Власюк на ютуб-каналі «Шелтер» і Роману Кравцю для «Української правди».

Говорили про мобілізацію, корупцію, вибори, картонкові протести, Михайла Федорова та російські спроби зламати український тил.

— У війни є два треки. Це армія і тил. Бувають ситуації, коли тил втримується, а армія не втримується. І фронт рветься. А бувають навпаки. Коли армія і фронт стоять, а тил сиплеться. І, наприклад, усі удари, які зараз Росія здійснює по українських тилових місцях, — це спроба обрушити наш тил. І я думаю, що вся ця історія б’є по колективній уяві армії про тил в цілому і про політичний клас зокрема. І це справді небезпечна історія, — попередив Казарін на «УП».

На «Шелтері» Казарін поділився думками про можливий розкол між тилом і військовими після закінчення війни.

— Думаю, усі сценарії залежатимуть від того, як суспільство сприйматиме закінчення війни: як поразку чи як перемогу. Якщо як поразку, то тоді країна зануриться у колективну фрустрацію, де всі ворогують з усіма. Фронт звинувачує тил, а тил — тих, хто поїхав за кордон. Ми знаємо, якими вразливими стають країни, які програли війну. Достатньо подивитися на Німеччину після першої світової. І зовсім інше відбуваються в країнах, які живуть із відчуттям, що вони виграли у війні. Адже перемога як парасолька, під якою знайдеться місце усім. Саме тому, якщо Росія не переможе нас на полі бою, вона намагатиметься нас переконати, що вона на полі бою перемогла. І тому сценарій нашої повоєнної реальності та рівень суспільної злагоди чи навпаки конфронтації, залежатиме від того, чим у колективній української свідомості закінчиться війна, — сказав Казарін на «Шелтері».

На «УП» Казаріна за шість днів подивилися 206,6 тисячі разів, а на «Шелтері» за чотири дні — неймовірних 659 разів. Здається, цей канал невидимий для глядачів, треба якесь закляття застосувати.

Нарешті для тих, хто прагне зазирнути трохи далі сьогоднішнього дня, аналітичний центр «Український інститут майбутнього» на своєму каналі запропонував розмову з футурологом Андрієм Длігачем. Говорили про те, чи може Україна бути успішною країною та як цього досягти.

— Що з нами не так? — коротко спитав ведучий, виконавчий директор і співзасновник аналітичного центру Анатолій Амелін гостя.

— Наші переваги є нашими недоліками. Наша крута перевага — горизонтальна влаштованість суспільства. Але це породжує корупцію. Бо нам легше не за правилами, а за зв’язками. Правила суперечать нашій волі. Тому ми будуємо не країну. Ми будуємо бульбашки. І цім бульбашкам, як виявляється, дуже часто комфортніше на іншій території. Ми можемо любити Україну, ми можемо ходити у вишиванках, але в Делавері розвивається наш бізнес краще. Але в Іспанії проєкти з нерухомості наші злітають набагато крутіше, — відповів Длігач.

— У Португалії комфортніше жити… — підхопив Амелін.

— Абсолютно. І кухня смачна. Ми можемо виходити з того, що Україна там, де українець. Але з іншого боку, ми хочемо, щоб була і фізична Україна. Ми хочемо волі, свобод. Не отримуючи цього, у нас є два варіанти. Боротися за волі й свободи тут або шукати, де цю волю можна реалізувати. І багато хто вибрав другий варіант.

— А це сила чи слабкість — обрати другий варіант? — уточнив ведучий.

— Це сила. Бо це сила змінити. Це величезна сила. Я тому вважаю, що ми маємо не цуратися, не сторонитися тих українців, які за кордоном. Питання, як зробити так, щоб їм Україна була не просто цікава, як історія, як метафора, як ціннісний вибір, а і як територія самореалізації. В моделі податкового резидентства чи подвійного громадянства, в моделі пісочниці, простору, де можна тестувати ідеї через більшу регулярність тощо. Ось це ми маємо повернути. Тому Україна, яка вдалася, — це Україна, яка поставила в центр волю не як мрію, а як вимогу до всього, що ми робимо, — сказав гість.

І ще одна прекрасна новина цього тижня, окрім власної балістики та подолання вето Угорщини на шляху до ЄС, — найвільнішою країною у світі, на думку Длігача, Україна може стати до 2035 року.

Відео за шість днів подивилися 23,2 тисячі глядачів.