30 серпня 2022 року парламент підтримав законопроєкт «Про медіа» в першому повторному читанні, «за» проголосували 233 народні депутати. Над цим проєктом, який іще називають медіакодексом, робоча група працювала з осені 2019 року. Текст законопроєкту двічі перевносили: в липні 2020-го та в серпні 2022-го.

Ухвалення цього закону є однією з вимог для вступу України до ЄС. Надаючи Україні статус кандидатки у члени ЄС, Єврокомісія рекомендувала нашій державі «боротися з впливом приватних інтересів шляхом ухвалення закону про медіа, який приводить законодавство України у відповідність до Директиви ЄС про аудіовізуальні медіапослуги та надає повноваження незалежному медіарегулятору». На думку члена робочої групи, члена Нацради Олександра Бурмагіна, із цим завданням розробники проєкту впоралися.

Окрім іншого, законопроєкт пропонує запровадити регуляцію онлайн-медіа та різних вебплатформ на кшталт Netlix чи Facebook. Передбачає механізм співрегуляції. Згадує Кодекс етики українського журналіста. Окремий розділ законопроєкту присвячено мовленню громад (community media) — третьому сектору мовлення, що існує в Європі паралельно із суспільним та комерційним.

Водночас представники опозиції, здебільшого від «Європейської солідарності» виступали проти ухвалення проєкту в такому вигляді. Вони вимагали внести кілька, на їхній погляд, суттєвих правок в оновлений текст проєкту. 29 серпня низка народних депутатів звернулася до спікера Руслана Стефанчука із закликом зняти документ із найближчого пленарного засідання. На думку 34 депутатів, серед яких представники п’яти фракцій та позафракційні, в оновленому документі є «небезпеки розмінування культурного кордону з Росією».

Тепер протягом трьох тижнів від 30 серпня народні депутати мають внести правки до другого читання. Паралельно триває процес експертизи законопроєкту європейськими експертами.

Чи покращиться в результаті ухвалення закону «Про медіа» контент, чи справедлива критика опозиції, обговорюємо з членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, медіаюристом Олександром Бурмагіним.

– Олександре, 30 серпня Верховна Рада нарешті ухвалила в першому читанні законопроєкт про медіа, який готували майже десять років. Цьому сприяло те, що ухвалення цього закону є однією з обов’язкових умов для отримання Україною статусу члена Європейського Союзу. Але на відміну від інших законів, які ухвалювалися під час воєнного стану, цей ухвалили всього 233 голосами. Кілька фракцій узагалі не дали жодного голосу. Найбільше зауважень в опозиції до того, що в оновленому тексті проєкту нібито є послаблення вимог щодо використання української мови, квот на пісні українською й відповідальності за їх порушення. Чи справді є такі послаблення?

— На мою думку, більшою мірою ухваленню законопроєкту в першому читанні посприяло широкомасштабне вторгнення Росії. І тільки потім — включення його в перелік вимог Європейського союзу у зв’язку з отриманням Україною статусу кандидата. Євроінтеграційний шлях важливий і необхідний для України, але безпекові виклики, в тому числі в інформаційній сфері, зараз є питанням виживання держави та існування нації. При цьому, хочу звернути увагу, що ми увійшли в 24 лютого із законодавством, яке не передбачало практично жодних спеціальних норм і механізмів для боротьби з агресором у медійному та інформаційному полі. А спеціальні повноваження для регулятора під час війни мають з’явитись тільки зараз, у вересні (законопроєкт №7345). І це при тому, що якраз у проєкті закону «Про медіа» з 2019 року є розділ 9 «Обмеження, пов’язані зі збройною агресією». Який міг би давно працювати і стати фундаментом для розвитку всіх інших норм у контексті боротьби з окупантами.

Закони під час воєнного стану ухвалювались різними кількостями голосів у різні періоди. Вважаю, що казати «всього 233» не зовсім коректно, якщо розуміти і знати логіку голосувань. У перші місяці великої війни законопроєкти здебільшого були невеликі за змістом і перед голосуванням «під куполом» ретельно обговорювались депутатами. І в зал виносилися фактично консенсусні проєкти, до яких не було великої кількості правок. З безпекових питань їх голосували швидко. Згодом практика змінювалась, і парламент більше повертався до традиційної роботи. Проєкт «Про медіа» став ледь не першим великим законопроєктом, який, згідно з регламентом Верховної Ради, має пройти повноцінні два читання.

Мені важко оцінювати, чому ті чи інші фракції давали чи не давали голоси — це політичний процес. Обурення ж висловила не вся опозиція, а одна з опозиційних партій. Багато хто з опозиції голосував «за». Їхнє обурення, на мою думку, є спробою отримати за рахунок хайпу політичні дивіденди та мобілізувати у важких для них політичних умовах свій електорат. І якщо в мирний час це звичайна українська практика, то під час війни я вважаю це політичним мародерством, шкідливим для України. Більшість їхніх аргументів і тез або є маніпуляціями, або просто не відповідають дійсності. Так, збільшені квоти для українських пісень на радіо, які з’явились на рівні законодавства в цьому році, повністю перенесені в проєкт про медіа. Щодо відповідальності за порушення квоти до 10%. Вони пишуть «практично» нівельовано, тому що розуміють, що насправді відповідальність є. І вони ж не розказують, що це за «до 10%», і що це може бути в більшості випадків 1-2 пісні. Справді, робоча група вважає, що за «провтик» у програмуванні радіомовника не слід відразу штрафувати, слід застосувати припис. Якщо порушення повторюються (таке чи інші, за які передбачено припис) 5 разів і більше протягом року, буде штраф. Казати, що припис — «не суттєва» санкція, можуть тільки ті, хто не працював у медіасфері або умисно намагається применшити її роль. Бо історія порушень будь-якого мовника є важливою як у вирішенні питань ліцензування, так і в частині сукупності порушень.

Після 24 лютого проблеми з дотриманням квот не існує. І це не результат обмежень або вимог законодавства. Мовники самі перевели свої ефіри практично на 100% україномовний формат. Бо українські медіа — це частина українського суспільства, яке воює і яке об’єдналось у боротьбі з ворогом, який свою мову використовує як зброю і як привід для агресії. І, на мою особисту думку, таке ставлення до російської збережеться і після перемоги. Бо ця мова стала токсичною, й навряд такою перестане бути в найближчий історичній перспективі. Відповідно, будь-яке регулювання в цій частині, цілком вірогідно, стане баластом — нормами, які не працюють.

— Опозиція в комітеті вимагала врахувати в оновленому тексті законопроєкту норми, ухвалені протягом останніх двох років. Все одно ж вносили на заміну текст проєкту. На вашу думку, чому профільний комітет не підтримав цю пропозицію?

— Всі зміни, які з’явились у законодавстві з 2020 року, були максимально імплементовані в проєкт про медіа. Саме тому робоча група мала напружений та інтенсивний графік протягом двох місяців. Без вихідних і «перерв на обід» експерти оновлювали текст законопроєкту, аби він відповідав сучасним реаліям і викликам. У однієї з опозиційних партій були пропозиції внесення деяких норм, які не працюватимуть у реальному житті (і вони це самі визнають). Це вже теж рівень політичної дискусії, компромісів та можливостей зміни тексту до другого читання. Особисто я, як і більшість членів робочої групи, вважаю, що з окупантами слід боротись не бутафоріями, а реально діючими механізмами. Якщо такі напрацюють за найближчий місяць — я впевнений, вони знайдуть своє місце у тексті законопроєкту.

— Як член робочої групи, яка працювала з осені 2019 року над законопроєктом, поясніть, що зміниться в медіагалузі з ухваленням закону? Почнімо з повноважень Нацради.

— Повноваження Нацради, якщо порівнювати з попередніми редакціями проєкту, зазнають суттєвих змін. По-перше, велику кількість норм заберуть на підзаконний рівень, який розроблятиме регулятор. Попередні міжнародні експертизи тексту вказували, що проєкт містить забагато часто непотрібної деталізації. Важливо в цій частині те, що на рівні закону лишаються норми-гарантії для медіа та підстави для дій Нацради, а зникає процедурна частина. По-друге, спрощена система санкцій. Всі вони тепер — заходи реагування, від приписів до звернень до суду для анулювання ліцензій. По-третє, більш чітко прописано розподіл регуляторних та наглядових функцій Нацради. В частині регуляторних, у випадку, наприклад, невідповідності медіа вимогам щодо структури власності виписано окремі від санкційних повноваження. Також оновлено текст у частині фінансування регулятора, статусу і повноважень регіональних представників, повноважень по відношенню до ворожих медіаресурсів тощо. В цілому як розділ VI законопроєкту, присвячений Нацраді, так і багато норм із інших частин переглянули, оскільки ЄС не просто вимагає перенести в національне законодавство стандарти Директиви, а окремо ще наполягає на двох складових: зменшенні впливу приватного інтересу в медіасфері та підвищенні інституційної спроможності регулятора.

— У законопроєкті з’явилися норми, пов’язані зі збройною агресією. Які повноваження додаються регулятору під час дії воєнного стану?

— У цій частині, оновленій у 2022 році, додався важливий механізм — можливість визначення і блокування ОТТ-сервісів агресора. Так само можуть блокуватися ворожі онлайн-медіа і прийматись рішення про припинення поширення друкованих видань, які не зареєструвались (у мирний час реєстрація для них добровільна). Якщо виявиться, що іноземне лінійне медіа має стосунок до Росії, його реєстрація скасовується рішенням Нацради. Також Нацраді надали можливість визначати процедурні особливості виконання своїх повноважень під час війни, визначати порядок видачі тимчасових дозволів, встановлювати відмінні від мирного часу квоти національного продукту та відступи від програмних концепцій мовлення тощо. Імплементована із законопроєкту №7345 і спеціальна процедура розгляду справ про порушення законодавства медіа. Зокрема, регулятор буде реагувати тільки на грубі порушення без проведення перевірки, але з обов’язковою комунікацією з медіа. З’явились і новели для медіа, які працюють на окупованих територіях. Їхні ліцензії та, за заявою, реєстрація призупиняються. Після звільнення, якщо медіа не подасть заяву про відновлення або власнику винесуть вирок за злочин проти основ національної безпеки, регулятор приймає рішення про анулювання ліцензії або скасування реєстрації. Власне, в частині війни у проєкті про медіа зараз системно покращили всі складові регулювання — від чіткості норм і правил до ефективності реагування Нацради на порушення, забезпечення її швидкої й ефективної роботи.

— Під час підготовки проєкту була низка заяв від журналістів та журналістських організацій, які критикували регулювання онлайн-медіа. Робоча група частково дослухалася до цієї критики. Розкажіть, що чекає на онлайн-медіа після ухвалення закону.

— Частина законопроєкту щодо онлайн-медіа зазнала суттєвих змін. Як і раніше, реєстрація є добровільною, але Нацрада матиме повноваження реагувати на порушення незалежно від того, зареєстроване медіа чи ні. При цьому змінилось і стало вужчим визначення «онлайн-медіа». Воно тепер встановлює, що такими є фактично «онлайн-преса», оскільки з’явилась ознака «на вебсайті». Ті, в кого є канал, наприклад блогер на ютубі, можуть прийти й добровільно зареєструватись. Якщо ні, то можливість у регулятора вплинути на протиправний контент буде тільки через адміністрацію (власника) платформи. Найбільшої трансформації зазнали норми щодо відповідальності. Можна сказати, що змінилася філософія, яка тепер враховує особливості природи онлайн-медіа. Зокрема, сукупність порушень буде рахуватися не протягом року, а протягом місяця. Це важлива гарантія, бо якщо ти протягом місяця, а не року, як для інших медіа, не вчиняєш певної сукупності, то рахунок припиняється й серйозніша санкція вже не може бути застосована. Важливою новелою є розподіл у частині застосування санкцій онлайн-медіа на три категорії — зареєстровані, незареєстровані, але в яких можна встановити, хто здійснює редакційний контроль, та анонімні. І якщо для зареєстрованих механізм регулювання найбільш лояльний, то для анонімних, які не реагують на звернення регулятора, — найбільш жорсткий.

— Ще одна новація, яка може з’явитися в українському законодавстві, — це спільне регулювання медіа державою та галуззю. Конкретизуйте, що мається на увазі.

— Директива ЄС про аудіовізуальні медіапослуги вимагає, щоб держави підтримували та розвивали механізми саморегулювання та співрегулювання у сфері медіа. Цим питанням присвячено розділ VII законопроєкту. Для саморегулювання в оновленій редакції з’явилися норми-гарантії: «Наявність спільного регулювання у сфері медіа не обмежує свободи галузевого та іншого саморегулювання у сфері медіа та журналістики, яке діє на принципах добровільної участі, самоврядності та невтручання держави». Всі інші норми стосуються співрегулювання.

На мою думку, це дуже важливий інститут, якого зараз немає законодавстві. Він дозволяє медійному регулятору разом із медіа виконувати два важливі завдання:

1) розробляти кодекси створення й поширення інформації, які встановлюватимуть критерії наявності (відсутності) контентних обмежень. Останні, й це не для кого не секрет, часто є широкими й неточними (мова ворожнечі, пропаганда, шкідливий для здоров’я дитини тощо). Це дозволить і регулятору, і медіа чіткіше розуміти правила гри і визначати свою поведінку. Це має позитивно вплинути й на зміст продукту, який отримуватиме аудиторія;

2) надавати незалежну експертизу в конкретних справах щодо порушення медіа обмежень, визначених законодавством. Право на такі незалежні висновки матимуть тільки ті медіа, які добровільно увійшли в систему співрегулювання.

Як норми медійних кодексів, так і висновки експертних колегій у конкретних справах про порушення матимуть, з одного боку, для регулятора рекомендаційний характер. З іншого — законопроєкт вимагає, щоб будь-яке незастосування кодексів або відхилення від висновків було обґрунтованим у рішенні Нацради. На думку робочої групи, саме такий механізм дозволяє, з одного боку, не підміняти роль і статус регулятора співрегулюванням, а з іншого — надати ваги й системності результатам роботи такого симбіозу. До появи органів співрегулювання, кодексів та експертних колегій регулятор самостійно застосовуватиме всі обмеження, визначені законом.

— У перехідних положеннях проєкту є така норма: «Журналіст зобов’язаний: подавати для поширення достовірну інформацію та дотримуватись вимог Кодексу етики українського журналіста». На ваш погляд, це покращить якість журналістських матеріалів?

— Ця зміна вноситься до закону «Про державну підтримку медіа та соціальний захист журналістів», який має стати базовим для визначення статусу журналіста, а не питань медіа як індустрії. Автономно ця норма навряд чи працюватиме як самостійна підстава для застосування відповідальності. Проте в сукупності й додатково у справах про захист честі та гідності, інших спорах вона може застосовуватись. Що, у свою чергу, може вплинути на якість журналістських матеріалів, бо в тому числі судова практика буде змушена давати оцінку, був журналіст етичним чи ні, якщо на цьому аргументі наполягатимуть сторони. Якщо ж піти від зворотного, то я завжди говорив журналістам на семінарах: дотримання Кодексу етики гарантує вашу юридичну безпеку. Наскільки ця зміна, яку пропонується ввести в тому числі для підсилення ролі органів саморегулювання, спрацює, і в яких проявах, покаже тільки час та практика.

— Чи розширює законопроєкт кількість суб’єктів у сфері медіа? Хто додався?

— До традиційних радіо, телебачення, преси, провайдерів додаються онлайн-медіа, аудіовізуальні нелінійні медіа, провайдери платформ спільного доступу до відео, постачальники електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного спектра («Зеонбуд», Концерн РРТ).

— Які новації з’являться для місцевих аудіовізуальних медіа?

— У законодавстві з’являються нові норми, які стосуватимуться багатьох місцевих мовників. Це розділ ІІІ «Публічні аудіовізуальні медіа». Зокрема, проєкт визначає дві категорії таких медіа — місцеві публічні аудіовізуальні медіа та аудіовізуальні медіа громад.

Перші — це комунальні некомерційні підприємства, засновані органами місцевого самоврядування, а також непідприємницькі товариства, не менш як 50 % статутного капіталу яких належить органам місцевого самоврядування. Суб’єкти у сфері місцевих публічних аудіовізуальних медіа діють у територіальних громадах сіл, селищ та міст, у тому числі в територіальних громадах сіл, селищ та міст, а також у громадах областей та регіонів. Фактично основний фокус у цій частині на «роздержавленні» тих місцевих мовників, які є сьогодні суто комунальними й напряму залежать від волі й політичного впливу місцевих рад, міських голів тощо. В цій частині законопроєкт передбачає, що такі мовники мають прийняти нові статути, в них мають створити незалежні наглядові ради та запровадити інші механізми, які б забезпечили редакційну незалежність та поширення суспільно важливої місцевої інформації.

Медіа громад можуть заснувати громадські об’єднання, а також засновані ними установи, непідприємницькі товариства або підприємства. Суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа громад діють у громадах, об’єднаних спільним інтересом (національністю, мовою, професією, творчою діяльністю, захопленнями тощо).

— Чи містить законопроєкт обов’язкову реєстрацію для друкованих та онлайн-медіа?

— Обов’язкова реєстрація для друкованих медіа встановлюється тільки на період, поки існує держава-окупант (держава-агресор).

— Поговорімо про відповідальність за порушення законодавства у сфері медіа, прописану в законопроєкті. Що змінилося? Додалося?

— У цій частині основні зміни відбулися щодо онлайн-медіа — про це я вже говорив. Також удосконалений весь ланцюг відповідальності для підвищення ефективності регулювання й реагування на злісних анонімних порушників або тих, які діють із території інших країн. Уточнені деякі норми щодо постачальників електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного спектра.

— Ще багато списів ламають щодо переліку людей, які створюють загрозу національному медіапростору України. Які новації турбують критиків законопроєкту?

— Вони формулюють це так: «По суті, знищується перелік, який діє сім років. Фільми, серіали, концерти, гастролі з учасниками цього переліку заборонені в Україні». І тут головне, що підтверджує маніпулятивність цього формулювання: перелік не знищується. Сам перелік, який формувався сім років, залишається. В цій частині тільки додаються норми, які дають змогу зацікавленим людям подати заяву про своє виключення з переліку за практично нереальною процедурою. Але також закон зобов’язує державні органи надати протягом двох років обґрунтування внесення цих людей у перелік. Тобто фактично два роки «старий» перелік діятиме. Процес ведення списку і включення нових людей має стати більш цивілізованим і відповідати стандартам у сфері прав людини. На сьогодні цей механізм на рівні законодавства — це один абзац у законі «Про кінематографію». Він не містить ані критеріїв і підстав включення, ні процедури виключення. У ручному, напівтаємному й таємному режимі вирішуються питання обмеження фундаментальних прав і свобод. Така ситуація вже не один раз призводила до казусів, коли людину сьогодні включали, а завтра виключали з переліку, або до нього помилково потрапляли українські актори.

— У проєкті є дуже великий розділ «Перехідні положення», 100 сторінок із 287 сторінок усього документа. Чому? Це необхідно?

— Це підтвердження системного підходу в оновленні медійного законодавства. Оскільки його норми діють, наприклад, під час виборів, ми маємо внести зміни у відповідні частини Виборчого кодексу (про інформування й агітацію). І така ситуація з багатьма іншими нормативно-правовими актами з різних сфер. Якщо цього не зробити, з’явиться багато колізій у законодавстві.

— І наостанок. Чи має робоча група поправки, які будуть внесені до другого читання?

— Тривають інтенсивні комунікації з багатьма стейкхолдерами. Профільний комітет для опрацювання тексту законопроєкту й подання правок попросив парламент збільшити строк їх подання з традиційних 14 до 21 дня. Робоча група також працює далі, але поки що фіксує технічні моменти, які потребуватимуть змін. Очікуються висновки європейської комісії, зауваження та рекомендації з яких буде потрібно ввести в текст до другого читання.

— На вашу думку, чи допоможе ухвалення цього закону боротися зі впливом приватних інтересів у медіа і створенню нормального медіаринку в Україні?

— Вважаю, що так, бо з’являться нові механізми для цього. Зокрема, до питань із прозорістю структури власності для всіх аудіовізуальних медіа додатково буде запроваджено фінансову звітність, а для національних — надання щорічних висновків аудиту. Також, на моє переконання, з цим впливом у всіх медіа допоможуть боротися зміни до виборчого законодавства. Які, серед іншого, передбачають ефективне регулювання висвітлення виборчого процесу і контроль за стандартами в цій сфері. Власникам ЗМІ буде значно важче викривляти інформаційне поле, бо Нацрада буде розглядати такі дії як значні порушення закону «Про медіа».