Речниця Сил оборони півдня Наталія Гуменюк: «Ми винайшли особливий стиль, як розповісти, не розголосивши, як показати, не розкривши зайвого»

Речниця Сил оборони півдня Наталія Гуменюк: «Ми винайшли особливий стиль, як розповісти, не розголосивши, як показати, не розкривши зайвого»

27 Вересня 2022
9907
27 Вересня 2022
10:00

Речниця Сил оборони півдня Наталія Гуменюк: «Ми винайшли особливий стиль, як розповісти, не розголосивши, як показати, не розкривши зайвого»

9907
Керівниця об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України Наталія Гуменюк — про співпрацю військових і журналістів на інформаційному фронті гібридної війни.
Речниця Сил оборони півдня Наталія Гуменюк: «Ми винайшли особливий стиль, як розповісти, не розголосивши, як показати, не розкривши зайвого»
Речниця Сил оборони півдня Наталія Гуменюк: «Ми винайшли особливий стиль, як розповісти, не розголосивши, як показати, не розкривши зайвого»

За підрахунками «Детектора медіа», в серпні найчастішою гостею ефірів спільного телемарафону «Єдині новини» стала Наталія Гуменюк. Її включали в національний ефір буквально щодня. З одного боку, це пов’язано з важливими подіями, які розгортались на Одещині, Херсонщині, Миколаївщині, в Криму та інших регіонах, за які відповідає Об’єднаний координаційний пресцентр Сил оборони півдня України. З іншого — і сам пресцентр, і Наталія Гуменюк ефективно роблять свою роботу: поширюють правдиву й важливу інформацію без зайвих деталей, які можуть нашкодити життю людей та військовій операції. Останнє — дуже важливо в умовах війни: не раз, за словами Наталії, передчасно поширена в медіа та соцмережах інформація давала ворогу підказки й ускладнювала життя українським захисникам. Хоча, каже Наталія Гуменюк, останнім часом медіа почали уважніше ставитися до прохань про інформаційну тишу.

Де розташований Об’єднаний координаційний пресцентр Сил оборони півдня України, уточнювати не можна. «Він працює у віртуальному форматі. Головне, що він існує в інформаційному просторі. Це дуже сучасно і зручно насправді», — каже Наталія Гуменюк. Говоримо з нею про роботу центру, про інтерв’ю з полоненими, військові медіа та журналістські стандарти під час війни.

— Наталіє, ви знайомі з вашою тезкою — співзасновницею Лабораторії журналістики суспільного інтересу Наталею Гуменюк? Чи були випадки, коли вас плутали з нею?

— Про існування одна одної ми знали давно. Нас часто плутали поза очі, зокрема ті, в кого ми обидві були записані в телефонних книжках. Але апогею плутанина сягнула цього року, коли виникла ситуація з оголошенням про повернення українського прапора на острів Зміїний. Мені випала честь і відповідальність оголосити про ту подію, яку всі чекали з нетерпінням. Звісно, я хвилювалася. Я завжди кажу, що в гібридній війні інформація — це зброя. Цю зброю й застосували проти мене. Я сказала, що прапор встановлений, маючи на увазі, що він на острові (його закинули з гелікоптера наші воїни), а всім хотілося бачити урочисте підняття на флагштоку. На той час це було небезпечно, тому вирішили не ризикувати, а підняти згодом. Так і сталося.

Але мене почали цькувати: мовляв, якщо встановлено, то чому ми його не бачимо? Покажіть та доведіть світлинами. Довелось пояснити, що «встановлення прапору» — це формальне повернення під юрисдикцію України. Але були видання, які вчепилися в мою компетенцію, розум, тобто його наявність, і … в особисте життя. І так захопилися, що сплутали факти біографії іншої Наталії з моїми. Навіть її чоловіка мені приписали, що вкрай здивувало мого чоловіка :)

Після того гучного інфошоу зі мною спочатку познайомився, беручи інтерв’ю, той самий чоловік журналістки Наталії Гуменюк (російський журналіст Петро Рузавін. — «ДМ»), а за кілька днів і вона сама. Тоді я й дізналася, що її «плутали» (атакували), коли тривала підготовка до щорічних навчань «Сі Бриз». Журналісти шукали контакти для акредитації на заходи в рамках навчань, знали, що для цього їм потрібна Наталя Гуменюк, а яка саме, з’ясовували згодом.

Нещодавно ми зустрілися, познайомилися, сфотографувалися і оприлюднили в соцмережах цей факт-орієнтир. Зібрали купу позитиву і здивувань, що нас таки дві.

Коли ви очолили Об’єднаний координаційний пресцентр Сил оборони півдня України? Цей пресцентр в Одесі? Скільки у вас працює людей?

— Для мене керівництво Об’єднаним координаційним пресцентром Сил оборони півдня України — перший такий потужний досвід і великий експеримент. Як і сам центр. Із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну виникла потреба впорядкування інформації, зокрема про ведення бойових дій, просування ворога, результати обстрілів тощо. Багато чого не можна було говорити й показувати. Зрештою, з’явилося поняття «Сили оборони», де поєдналися різні структури, органи, служби й відомства. Все це потребувало координації дій і самих структур, і медіа, які жадали висвітлювати події.

Командувач військ оперативного командування «Південь» генерал-майор Андрій Ковальчук визначив необхідність дієвої взаємодії всіх дотичних до медіапростору фахівців, щоб інформаційний фронт не заважав, а допомагав реальному фронту. Тоді група керівників пресслужб різних структур розробила ідею такого центру. Генерал-майор Андрій Ковальчук запропонував мені його очолити. Я розуміла, що не маю права не виправдати довіри. 5 квітня наш центр розпочав свою роботу. Не можна уточнювати, де він розташований. Він працює у віртуальному форматі. Головне, що він існує в інформаційному просторі. Це дуже сучасно і зручно насправді. До складу центру увійшли представники пресслужб підрозділів армії, Держприкордонслужби, Нацгвардії, Нацполіції, ДСНС, Служби безпеки України, тероборони, обласних військових адміністрацій — всі дотичні до висвітлення подій, пов’язаних із воєнним станом. Сьогодні це близько 30 людей.

Наша зона відповідальності — Одещина, Миколаївщина, Херсонщина, Кіровоградщина, Крим та південна частина Дніпропетровщини: Криворізький та Нікопольський райони.

Розкажіть детальніше, чим саме займається ваш пресцентр, окрім брифінгів.

— Основними завданнями Об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України є забезпечення об’єктивного та вчасного висвітлення інформації про факти, результати та наслідки ворожої агресії в зоні відповідальності, впорядкування роботи представників ЗМІ (в тому числі іноземних) на об’єктах військової і критичної інфраструктури й тих, які під час воєнного стану, ведення бойових дій або за наслідками ворожої агресії мають особливий статус.

Ми контролюємо відповідність акредитаційних даних представників ЗМІ, узгоджуємо комунікацію сил охорони та оборони. Також ми моніторимо та аналізуємо інформацію в соціальних мережах та медіа. Готуємо та поширюємо через верифіковані сторінки (сайти) структурних підрозділів сил охорони та оборони офіційні повідомлення про обстановку в зоні відповідальності. Оперативно реагуємо на фейкову інформацію, викривлення чи недостовірну подачу в ЗМІ офіційної позиції (інформації) угруповання військ, інших даних, що підривають авторитет і позитивний імідж сил оборони. Створюємо мотиваційні матеріали про підрозділи та складові сил оборони. Усі офіційні повідомлення затверджує командувач.

Як часто ви контактуєте із журналістами? У який спосіб: офлайн чи онлайн?

— Можна сказати, що постійно, тому що в нас немає ані вихідних, ані відпусток. Центр працює цілодобово без вихідних. У нас є спікер, який робить інформаційне зведення двічі на добу. Є відкритість і готовність до спілкування в системі ефірів у національному марафоні «Єдині новини», на інших медіамайданчиках. У нас широка аудиторія серед світових ЗМІ. Маємо досвід прямих ефірів із «Аль-Джазірою», «Аль-Арабією», турецьким телебаченням, провідними британськими та американськими каналами, багатьма іншими.

Як ви проводите акредитацію? Чи важлива для вас форма посвідчень журналістів? Зараз в Україні знову активно обговорюється тема єдиної або національної прескарти. Загалом із певними перервами ця тема в нас на порядку денному вже близько 20 років. Скажіть, для вашого пресцентру було би полегшенням у роботі, якби журналісти мали єдину прескарту?

— Ми не проводимо акредитацію, це роблять у ЗСУ, ми тільки перевіряємо її наявність. Але ми пропонуємо представникам ЗМІ зареєструватися в електронній формі, щоб побачити напрям тем, за якими працює журналіст, чим можемо допомогти, куди можемо спрямувати.

Впорядкувати облік журналістів потрібно й корисно. Але це має бути солідна прескарта із засобами захисту, чіткими умовами її видачі, заснованими на професійних якостях. Тих, хто її отримує, мають перевіряти спецслужби. Адже війна, гібридна війна, триває.

Як часто ви інформуєте про ситуацію на півдні? Ви це робите в різних медіацентрах (в «Укрінформі», Military Media Center), чи спочатку був один, а тоді інший?

— Центр збирає та узагальнює інформацію про бойову обстановку в зоні відповідальності, готує повідомлення, яке поширюється через сторінку ОК «Південь», розсилками по медіа. Ми готуємо зведення двічі на добу, а якщо обстановка різко змінюється — негайно, максимально оперативно, але з виваженим змістом. Усе, як зі зброєю — кожен постріл має бути вивірений і влучати в ціль, забезпечуючи крок до перемоги.

Ми відкрито співпрацюємо з усіма майданчиками, медіапроєктами, хто може донести нашу інформацію до кінцевого споживача. Зараз, зі створенням Military Media Center, напевно, будемо базуватись на цьому майданчику. Військові ж люблять порядок.

— Вас давно запрошують до марафону «Єдині новини»?

– Так, спочатку це було дуже рідко і невпевнено. Напевно, багато хто вважав, що це буде нецікаво глядачам: сухі цифри, обрубані фрази. Але зараз насмілюсь припустити, що ми розвіяли цей міф. За підсумками серпня наш центр став лідером серед ньюзмейкерів у телемарафоні. Звісно, завдяки нашим бійцям, які створювали ці активні й насичені новини своєю потужною бойовою роботою.

Чи часто, на вашу думку, журналісти передають неперевірену інформацію?

— На жаль. Залишається гонитва за сенсацією, прагнення бути першим. Попри загрози, які може нести розголос у деяких ситуаціях. Важливо усвідомлювати, що в умовах воєнного стану передчасне, більше за дозволене розголошення інформації може коштувати комусь життя. А ще в деяких журналістів є побоювання, що військові зацензурять шедевральний матеріал… Особисто я вважаю одним із досягнень нашого центру, що ми до цього не скотилися. Навпаки, ми винайшли особливий стиль, як розповісти, не розголосивши, як показати, не розкривши… зайвого.

Хоча, задля справедливої й об’єктивної оцінки, скажу, що до нас стали дослухатися й поважати звернення, приміром, про потребу в інформаційній тиші. Дякуємо!

Як убезпечитись від неправдивої інформації, пов’язаної з подіями на фронті? Приміром, ви стверджували, що просуванню Сил оборони в напрямку Херсона зашкодили люди, які почали завчасно розповідати про успіхи.

— Саме для убезпечення людей від неправдивої інформації, пов’язаної з подіями на фронті, й був створений наш центр. Це офіційне вповноважене джерело інформації, яке повідомляє рівно стільки й тоді, коли потрібно. Якщо простими словами, це виглядає так: «Люди, ворог атакував (чим, звідки — всім же цікаво), пошкоджено чи зруйновано (називаємо що, але не розкриваючи зайвих деталей), постраждалі (називаємо, як треба)». І обов’язково зосереджуємо увагу на тих загрозах, які можливі або як наслідок, або в перспективі через зміну тактики ворога. Тобто вже формується культура подачі матеріалів в умовах війни.

Ще одним досягненням вважаю напрацьований нами алгоритм висвітлення та створення фото- і відеоконтенту силами нашого центру на тих об’єктах, куди не пускають цивільних журналістів. Ми знімаємо достатній відеоряд, записуємо коментарі, живі емоції учасників подій, але не допускаємо на об’єкт сторонніх і не орієнтуємо ворога. Такий матеріал оперативно збирається, формується й надається журналістам у вільний доступ для створення власних сюжетів. Це допомагає забезпечити й висвітлення, й обмеження в умовах воєнного стану.

Що ж до витоку інформації, яка шкодить військовій операції, — це мій особистий біль. Коли з подачі депутатів і блогерів почали обговорювати звільнення одного із сіл на південному напрямку, тим часом як навколо нього ще точилися бої, ці бравурні заяви спровокували ворога стягнути сили саме на цей напрямок. І замість просування ми отримали запеклі бої й ризик для місцевих. Ось такий жахливий результат — чиїсь лайки й рейтинги ціною людських життів.

Як ви ставитеся до блогерів, які стали воєнними експертами, і до воєнних експертів, які стали блогерами? Хто, на вашу думку, може надати найповнішу і найправдивішу інформацію про те, що відбувається на фронтах? Чи, поки йде активна фаза війни, ми все одно всієї правди не дізнаємося?

— Експерти-блогери чи блогери-експерти для мене — явище із задзеркалля. Поясню: якщо ти експерт-експерт, то чому ти не у складі Сил оборони, чому не вкладаєш свій потенціал у перемогу в найефективніший спосіб? Боїшся відповідальності? Бо за висновки і пропозиції, рішення та їхнє втілення треба відповідати. А не просто проголосити, що ти, мовляв, знаєш, як краще зробити. За такі балачки відповідати не треба, але створити враження, блиснути розумом можна.

Воєнний експерт, якщо він справжній, у такій ситуації співпрацюватиме саме з армією та Міноборони, це очевидно. Якщо ні, то це не більше, ніж самопіар.

На вашу думку, чи потрібні в Україні військові медіа? Чи все ж достатньо воєнних кореспондентів цивільних ЗМІ? Чи зможуть вони під час війни в повній мірі дотримуватись усіх журналістських стандартів?

— Військові медіа потрібні, бо є такі сфери військового життя, куди не можна допустити навіть дуже фахових воєнних кореспондентів цивільних ЗМІ. А отримати матеріал звідти хочеться всім.

Що ж до журналістських стандартів, то під час війни вони все ж таки трохи деформуються. А військові ЗМІ дотримуються їх у межах вимог воєнного стану. Зокрема, стандарт оперативності вимагає від журналістів подавати будь-яку інформацію, не відкладаючи її «на потім». При цьому подавати інформацію слід максимально повно і в найбільш якісному (з досяжних) вигляді. Цей стандарт за визначенням «конфліктує» з деякими іншими. Адже результати обстрілів чи наслідки бойових дій — це інформація, яка дуже цікавить і ворога. Тож її подача має бути вивірена військовим командуванням, має бути відтермінована в часі, може бути обмежена. Тому наш центр, наприклад, за результатами ракетного удару готує оперативне інформування з попередніми даними, чітко регламентує формат і навіть з об’єктів з обмеженим доступом надає фото- й відеоматеріали для висвітлення події.

Принцип достовірності (посилання на джерела) ми забезпечуємо самим нашим існуванням. Усі знають, що повідомлення ОК «Південь» — це достовірна інформація. Дотримуємось ми і стандарту відокремлення фактів від коментарів. Власне, ми подаємо факти й не даємо оцінок. Нам частіше доводиться «вгамовувати» оцінки, надані різними експертами, оглядачами, іншими лідерами… думок. На жаль, цей жанр експертизи, якщо можна його так назвати, надто популярний.

Точність подачі інформації — це наріжний стандарт інформаційної журналістики. Тому що нікому не потрібні неточні (= брехливі!) новини. Під цим стандартом мається на увазі, що будь-який повідомлений факт відповідає дійсності, а будь-яка думка цитується точно і без відриву від контексту. Але в умовах гібридної війни в цього стандарту є варіації — подати інформацію точно про влучання ворожої ракети, наприклад, в об’єкт критичної інфраструктури — не завжди доречно, бо з цим пов’язаний розвиток подальших бойових дій. Тому точність стає «максимально можливою точністю у заданих бойових умовах». Тобто ми повідомляємо настільки точно, наскільки це можливо без шкоди для оборони, але певні уточнення неможливі або відтерміновані.

Іноді в медіа з’являються інтерв’ю з полоненими, які беруть журналісти. На вашу думку, це нормальна практика? Чи все ж такі інтерв’ю мають брати представники СБУ?

— Інтерв’ю з журналістом і фільтраційне опитування фахівця спецслужб — різні «жанри». Те, що запитує журналіст, як він це робить, і що відчуває й дозволяє собі в межах етики, не порівняти з роботою співробітника спецслужб. Тому, вважаю, це допустима практика, яка має право на життя.

Нещодавно українські медійники закликали світову спільноту притягнути до відповідальності російських пропагандистів, відповідальних за воєнні злочини в Україні так само, як і безпосередні їх виконавці — російські військові та їхнє командування. Чи вважаєте ви, що російські пропагандисти мають сидіти на лаві підсудних так само, як і Путін? Ви вірите, що їх можливо буде покарати?

— Я взагалі вірю в перемогу! В тому числі й добра над злом. У цій війні інформація — теж зброя, а маніпуляція свідомістю, може, ще й гірша за біологічну зброю. Це психічна зброя. І за її застосування проти людства має бути відповідальність. «Оболванювання» народу — це як інтелектуальне оскоплення: позбавлення народу змоги народжувати свіжі думки, мати критичне мислення. Це злочин проти людяності. Злочинці мають бути покарані.

Чи співпрацюєте ви з Центром протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони? Чи були у вас випадки, коли ви самі несвідомо поширювали фейкову інформацію?

— Прямої взаємодії немає. Але ми користуємось їхніми орієнтирами, сподіваюсь, і вони користуються тією інформацією, що ми подаємо. Тому що ми даємо достовірну інформацію, яка часто розбиває вщент дезінформацію, запущену ворогом.

І ми справді ретельно все перевіряємо перед тим, як поширити.

Чи були у вас якісь конфлікти з журналістами? Якщо так, то як вони розв’язувались?

— Глибоких конфліктів не було. Завжди намагаюся знайти точки дотику і шляхи розв’язання проблеми. Але є випадки, коли журналісти не хочуть сприймати реалії воєнного стану, вимоги військового командування, вважаючи висвітлення (розголос) важливішим за безпекову складову, намагаючись вхопити сенсацію. Це просто пояснити. У нас у країні воєнний стан вперше. Закон про воєнний стан тільки проходить тестування в реальних умовах, адже писався він за мирних умов. Дуже багато моментів не передбачено, не прораховано, як краще реалізувати, контролювати, впливати на порушення тощо.

Були моменти, коли ми порушували питання про позбавлення акредитації, але це було через багаторазове зухвале порушення встановленого порядку роботи, що могло призвести й до небезпеки для підрозділу, бійця чи держави в цілому.

— На вашу думку, чи вдається українським медіа тримати інформаційний фронт? Чи доносять вони правду про війну українцям та світові?

— Вважаю, що українські медіа мають чітко усвідомлювати, що життя в умовах повномасштабного вторгнення — це не тільки обстріли, ракетні удари, фронт, біль і перемоги. Це ЖИТТЯ. На жаль, зараз спостерігаю, що ЗМІ лінуються шукати теми для сюжетів. Набагато простіше звинуватити військових, що не дають знімати те, що журналісти хочуть і вважають «смаколиками»: іноземне озброєння, «смажені» бойові дії, визволення населених пунктів, наслідки ракетних ударів… І в нас часом фігурують такі закиди від журналістів, але більшість журналістів усвідомила, що і як треба робити в умовах цієї війни.

— Ви залишаєтеся помічницею начальника Регіонального управління Морської охорони Державної прикордонної служби України з питань взаємодії із засобами масової інформації?

— Так, я і зараз обіймаю цю посаду і виконую обов’язки. Морська охорона теж входить до складу Сил оборони півдня України.

Указом від 12 вересня 2022 року вас нагородили орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Як ви ставитеся до нагород?

— Це одна з найбільш значущих нагород для мене, зокрема й тому, що це жіночий орден. Як позаштатну помічницю начальника Регіонального управління Морської охорони Державної прикордонної служби України мене тішить, що в черговий раз у стереотипно суто чоловічій справі — військовій — відзначили роль і вагу жінки як фахівчині своєї справи. Для тих, хто вважає мою роботу легкою і ненапряжною, — мовляв, говориш і говориш собі, — зауважу, що робота з інформацією — колосальний труд, особливо в умовах інформування про військові дії. Це також фронт, і тут ідуть запеклі бої. А збирання інформації часто пов’язане із суттєвим ризиком.

І ще одне: моїх маму й дочку звуть Ольгами. Те, як вони сприйняли цю нагороду, як зраділи й пишаються, дає мені додаткову мотивацію й підтвердження, що я хороша мама й дочка, яка виправдала мамині сподівання, а в доньку вклала багато світлого, доброго й гідного, хоч я й дуже зайнята на роботі.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
9907
Читайте також
23.09.2022 12:00
Світлана Остапа
«Детектор медіа»
1 785
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Солдат
66 дн. тому
ЦИТАТА:"Коли з подачі депутатів і блогерів почали обговорювати звільнення одного із сіл на південному напрямку, тим часом як навколо нього ще точилися бої, ці бравурні заяви спровокували ворога стягнути сили саме на цей напрямок. І замість просування ми отримали запеклі бої й ризик для місцевих. Ось такий жахливий результат..." Таке враження, що Гуменюк ніколи не чула, що у ворога є БПЛА, супутники та ін. засоби розвідки!
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду