У лютому 2020 року народні депутати планували поїхати на дві державні кіностудії, щоб подивитися, в якому вони стані, та вивчити питання із землею, на якій розташовані студії та яку вони можуть втратити. Але через пандемію виїзне засідання перенесли. 20 травня це засідання таки відбулося, і на ньому крім народних депутатів та представників кіностудій були присутні, зокрема, й держсекретар Мінкульту Артем Біденко, представники Мін’юсту, Фонду держмайна, Національної кіностудії ім. Довженка, приватних кінокомпаній Star Media та Radioaktive Film.

Від початку важливо зазначити, що «Укркінохроніка» та «Національна кінематека України» є госпрозрахунковими підприємствами, тобто вони підпорядковуються Міністерству культури та інформаційної політики, але окремого рядка в держбюджеті не мають і гроші з нього можуть отримати тільки подаючись на пітчинги Держкіно чи гранти УКФ на рівних умовах з приватними кіностудіями. Також гроші на своє існування вони можуть отримувати, залучаючи приватні кошти – наприклад, надаючи в оренду свої приміщення.

«Укркінохроніка»

Державне підприємство «Українська студія хронікально-документальних фільмів» (студія «Укркінохроніка») розташоване в Печерському районі на вулиці Коновальця, поміж житловими хмарочосами, що були збудовані навколо за останні роки і продовжують зводитися. У радянські часи студія була знана своїми документальними фільмами та кінохронікою. За роки незалежності ситуація змінилася.

Що впродовж останнього десятиліття знімала «Укркінохроніка»?

Ще 2007 року кіностудія уклала договір на державне фінансування фільму «Пісня Галагана». Фантасмагорична комедія за мотивами козацьких казок і легенд мала розповісти про козака Ігната Галагана, який шукає друга-побратима, щоби звільнити його від злих чарів. За словами екс-директора студії Наталі Шевчук, її попередники в керівництві кіностудії витратили на підготовчий період більше 4 млн грн, але у підсумку нічого не зняли. Вона розповідала, що планує переробити сценарій і зняти «дитяче колоритне кіно», проте так цього і не зробила. У жовтні 2018 року тодішній голова Держкіно Пилип Іллєнко в інтрев’ю «Детектор медіа» говорив, що вважає за доцільне «списати ці кошти, бо немає ніякої ні творчої, ні економічної, ні технічної можливості завершити цей проєкт». Аналогічної думки й теперішня оцільниця «Укркінохроніки» Аліна Хорошилова. Дотепер проєкт «Пісня Галагана» залишається в програмі виробництва та розповсюдження національних фільмів.

Останній раз проєкт від цієї кіностудії перемагав на пітчингу Держкіно навесні 2016 року (документальний фільм «Вдивляючись у темряву»), але зрештою його передали іншій компанії, яка його і доробляла. Після того ані на пітчингах Держкіно, ані на «патріотичному пітчингу» Мінкульту проєкти від «Укркінохроніки» не перемагали. 2018 року «Укркінохроніка» виграла грант УКФ, але умови договору не виконала і кошти в підсумку повернула.

Незважаючи на те, що попереднє керівництво студії скаржилося, що держава не дає їм коштів, насправді це не так. Окрім коштів на зйомки фільмів, упродовж чотирьох років (2012-2015 рр.) без жодного конкурсу «Укркінохроніка» отримала від Держкіно понад 1 млн грн на створення літописних матеріалів. Останніми роками, за керівництва Пилипа Іллєнка, Держкіно припинило надавати кошти на літописи поза конкурсом.

Та під час виїзного засідання Комітету гуманітарної та інформаційної політики найбільше обговорювали не продукт кіностудії, а дві інші її проблеми: збереження кіноплівок «Укркінохроніки» та майбутнє території кіностудії.

За словами колишніх співробітників установи, тут зберігаються унікальні кадри, на яких документально зафіксовано події української історії. За словами теперішнього керівництва кіностудії, усі плівки, які перебувають на кіностудії, є лише копіями, а оригінали були передані в архіви, зокрема, в архів Пшеничного. Директорка «Укркінохроніки» Аліна Хорошилова також каже, що заражені грибком плівки знаходяться у фільмосховищі і не перебувають на балансі студії, а незаражені плівки вона зберігає на самій студії.

Проблему зі збереженням плівок можна вирішити. В Україні існують принаймні дві установи, до обов’язків яких входить збереження кіно- та відео спадщини: Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г.С. Пшеничного (знаходиться в підпорядкуванні Мін’юсту) та ДП «Національний центр Олександра Довженка» (знаходиться в підпорядкуванні Мінкульту). Останній, зокрема, щороку отримує від Держкіно мільйони гривень на виконання своїх статутних завдань для збереження та популяризації творів кіномистецтва. Можна провести аудит і скласти список усіх плівок, які наразі перебувають на «Укркінохроніці». Запитати в архіві Пшеничного та Центрі Довженка, чи мають вони оригінали цих відеодокументів. Якщо в архіві немає оригіналу і плівка з кіностудії має задовільний стан – передати її на баланс архіву. У випадку із зараженою плівкою можна запросити фахівців, які визначать, чи можливо її відновити, і, якщо це можливо, відновлять і передадуть на зберігання в один з архівів.

Набагато складнішою є друга проблема – майбутнє території кіностудії.

2004 року тодішнє керівництво «Укркінохроніки» уклало інвестиційний договір з приватною компанією «Зодча Діадема». Документ передбачав, що забудовник погасить заборгованість кіностудії та проведе її ремонт, а натомість отримає право побудувати на території студії житловий комплекс.

Однак Мінкульт, без згоди якого була укладена угода, та прокуратура звернулися до суду, щоб визнати договір недійсним. Було кілька рішень судів різних інстанцій. У жовтні 2007 року Вищий господарський суд України постановив, що договір є дійсним.

У грудні 2008 року той самий суд знову став на сторону забудовника.

У січні 2015 року комісія Київради з питань культури і туризму погодила проєкт рішення Київради про надання дозволу на розроблення проєкту землевідводу для будівництва кінознімальних корпусів без житлових будинків. Тодішня керівниця «Укркінохроніки» Наталя Шевчук в інтерв’ю нашому виданню розповідала:

• коли очолила кіностудію, отримала від попередників борги на суму близько 7 млн грн;
• про стан кіностудії дізналася тільки після того, як стала директоркою;
• що «Зодча Діадема» ще до того, як пані Шевчук стала директоркою, перевела на баланс студії 2,5 млн грн;
• вже при її керівництві «Зодча Діадема» погасила заборгованість студії ще на 1,5 млн грн;
• що їй вдалося домовитися із забудовником, і він не буде зводити ЖК, а натомість збудує кіномістечко.

2016 року новою керівницею «Укркінохроніки» Мінкульт призначив Аліну Хорошилову. І ситуація повторилася до дрібниць. За словами нової директорки студії:

• коли вона очолила кіностудію, отримала від попередників борги у розмірі 9 млн грн;
• про стан кіностудії дізналася тільки після того, як стала директоркою;
• вже при її керівництві «Зодча Діадема» знову погасила заборгованість студії;
• виконавчі провадження закрито, борги сплачено й студія готується подавати проєкти на новий пітчинг Держкіно.

Станом на 2020 рік на території кіностудії нічого не збудовано. На зустрічі 20 травня представників «Зодчої Діадеми» не було. Тому учасникам виїзного засідання не вдалося дізнатися, скільки загалом за ці роки компанія вже сплатила боргів студії; які її плани, що вона хоче зараз тут будувати; чи укладала вона нову додаткову угоду та яку саме; чи дійсно забудовники домовилися з Наталею Шевчук не зводити ЖК, а побудувати кіномістечко, і чи не відмовляються вони зараз від цих намірів.

Член комітету, народний депутат Микола Княжицький розповів, що за своєї попередньої каденції нардепа, коли очолював Комітет з питань культури і духовності, брав участь в аналогічному засіданні на цій же кіностудії, де про її проблеми розповідали тодішньому міністру культури Євгену Нищуку. Вочевидь, за ці роки проблеми нікуди не зникли, а ситуацію із забудовником так і не вирішено. Про те, що директорка «Укркінохроніки» Аліна Хорошилова зверталася до Євгена Нищука з питаннями, що їй робити з інвестором, свідчить лист-відповідь з міністерства за підписом заступниці міністра, датована червнем 2017 року:

На виїзному засіданні комітету його голова Олександр Ткаченко запитав у присутнього держсекретаря Мінкульту Артема Біденка, як державне підприємство може укласти інвестиційний договір щодо побудови житлового будинку на території підприємства. На це пан Біденко відповів: «Це можливо. Це, насправді, нормальна практика. Зазвичай це відбувається за погодженням з органом управління. І це один із реальних шляхів урятувати діючий заклад і водночас забезпечити інвестору якийсь зиск із цього».

«Національна кінематека України»

Державне підприємство «Національна кінематека України» розташоване на Лівому березі столиці, біля станції метро «Лісова», на вулиці Кіото. За радянських часів це була знаменита Київська студія науково-популярних фільмів, на якій знімалися науково-популярні стрічки.

Що впродовж останнього десятиліття знімала «Національна кінематека України»?

Четвертий пітчинг Держкіно, який відбувся взимку 2012 року, став фактично останнім, на якому перемагали проєкти «Кінематеки». Одним із таких проєктів був ігровий фільм «Вузькоколійка» за сценарієм одіозного росіянина Івана Охлобистіна. «Детектор медіа» тоді відзняв презентацію проєкту, який у підсумку переміг на тому конкурсі. Зі зрозумілих причин, після російської агресії та дій Охлобистіна, проєкт було виключено з програми виробництва, і гроші на його створення Держкіно не надало. Після Революції Гідності ми не можемо згадати випадків, коли проєкти від цієї студії просто подавалися на конкурс Держкіно (серед переможців їх немає), і можемо припустити, що пов’язано це було з боргами кіностудії.

2015 року Мінкульт за результатами конкурсу (який відбувся не з першого разу) призначив на посаду гендиректора «Національної кінематеки України» Геннадія Станілевича. Вибори очільника кіностудії відбувалися за зачиненими дверима. Мене, єдину присутню на конкурсі журналістку, за клопотанням пана Станілевича, попросили вийти під час презентації його концепції. Сам претендент на посаду мотивував це тим, що не хоче розголошувати суму заборгованості студії.

Між оголошенням про повторний конкурс на посаду директора і проведенням цього конкурсу було порушено справу про банкрутство студії. А переможець конкурсу до цього був виконувачем обов’язків директора «Кінематеки». З огляду на це ми припускаємо, що і він, і міністерство, і члени комісії, які обрали його переможцем конкурсу, знали про справу щодо банкрутства.

Ще в лютому 2020 року пан Станілевич був присутній на засіданні парламентського підкомітету у сфері кінематографу та реклами, де розглядалося, зокрема, й питання «Кінематеки». Але на виїзному засіданні 20 травня стало відомо, що його відсторонили від посади. Наприкінці березня 2020 року першим заступником гендиректора студії призначили Тараса Босака.

Фактично ж останнім часом долею та майном студії розпоряджався арбітражний керуючий Руслан Бандуристий. На виїзному засіданні він заявив, що «Кінематека» не банкрут, а він проводив на ній санацію, тобто оздоровлення підприємства.

2018 року Кабмін вирішив виділити «Кінематеці» понад 9 млн грн, щоби погасити її заборгованість. У відповідь на наш запит у Міністерстві культури на той час повідомили, що ці кошти мають бути сплачені за рахунок асигнувань, виділених Держкіно.

В інтерв’ю «Детектору медіа» тодішній очільник Держкіно Пилип Іллєнко говорив, що це можна буде зробити лише за умови внесення відповідних змін у порядок використання коштів Держкіно, бо на той момент чинний порядок не дозволяв цього робити.

Однак «Кінематека» не скористалася державними коштами для погашення заборгованості, а натомість стала розпродавати майно. На виїзному засіданні пролунали два варіанти відповіді на питання, чому так сталося. За версією Мінкульту, відомство надало ці кошти, але студія їх повернула. За версію арбітражного керуючого, гроші на рахунки студії не заходили, а в бухгалтерії йому повідомили, що надати кошти для погашення боргів студії Мінкульт зможе тільки після того, як студія надасть держказначейству довідку, що в неї немає боргів.

У підсумку у 2019 році було продано 14 з 18 приміщень державної кіностудії загальною площею понад 5 тисяч квадратних метрів, які розташовані на понад половині земельної ділянки «Кінематеки». Сума проданого майна – понад 32 млн грн, що підтверджується в тексті ухвали Господарського суду міста Києві.

На думку членів комітету, арбітражний керуючий навмисно завищив борг студії, включивши до його складу не лише наявні перед кредиторами борги студії (трохи більше 9 млн грн), а й нові, вирішивши під час санації провести ремонт приміщень студії на 7 млн грн.

Арбітражний керуючий заявляє, що службовим становищем не зловживав і діяв у рамках закону. Він запевняє, що ремонт треба було робити терміново, власних коштів на ремонт у студії не було, тому вона, знов-таки, попросила їх у борг. За його словами, наразі всі борги студії виплачено, ремонт за вилучені на торгах кошти проводили лише в приміщеннях, які не були виставлені на продаж, а залишок коштів після сплати боргів та проведення ремонту зараз перебуває на рахунку «Кінематеки».

Запитання в членів комітету також викликає і те, що деякі кредитори кіностудії продали свої борги іншим компаніям. Як випливає з тексту судової ухвали, мова йде про ПАТ «Київенерго» і ПАТ «Акціонерна компанія "Київводоканал"», які продали борг ТОВ «Екосолар Інвест», і ТОВ «Кампанія "Кінотур"», яка продала свій борг ТОВ «Євросолар». За даними opendatabot, 10 червня 2019 року в обох компаніях-кредиторах змінився керівник – ним став Дмитро Неголюк.

Нардепи припускають, що відбулася змова, борг студії штучно збільшували, щоб продати більше приміщень кіностудії – для того, щоб у майбутньому новий власник приміщень почав зводити на цьому місті ЖК.

Керівник компанії ТОВ «Вест прайт», яка придбала приміщення «Кінематеки», Олег Кучмій на засіданні комітету запевняв, що будувати тут нічого не збирається, а буде здавати приміщення в оренду кінематографістам. Водночас, згідно даними opendatabot основним видом діяльності ТОВ «Вест прайт» є будівництво житлових і нежитлових будівель.

«Укранімафільм» та Центр Довженка

На вулиці Кіото, на території «Кінематеки», до 2019 року розміщувалася і єдина державна студія анімації – державне підприємство «Українська кіностудія анімаційних фільмів» («Укранімафільм»). І хоча під час виїзного засідання комітету про її долю не згадували, все ж таки про неї варто згадати з кількох причин.

По-перше, на мультиках «Острів скарбів», «Пригоди капітана Врунгеля» та мультсеріалі «Як козаки…» виросло не одне покоління. Їх показували по телебаченню завжди, і певно, що важко знайти дорослих українців, які б не знали героїв цих фільмів.

По-друге, ліквідація цієї студії відбулась у 2019 році, хоча банкрутом вона не була. Відбулося це за часів міністра культури Євгена Нищука без зайвого розголосу, багато українських аніматорів дізналися про це постфактум. Наступник пана Нищука Володимир Бородянський дізнався про те, що студію ліквідовано, випадково – від мультиплікаторів під час презентації аудиту Держкіно. Він обіцяв розібратися з цим питанням, але так і не розібрався, а на початку березня пішов у відставку разом з урядом Олексія Гончарука.

Що передувало ліквідації? 2017 року Мінкульт призначив директором «Укранімафільму» Дмитра Лісенбарта. Тоді в інтерв’ю він розповідав, що приміщення, яке займала студія на Кіото, використовувати для створення анімації не можна через відсутність опалення і наявність грибка, але водночас боргів у студії не було. Пан Лісенбарт планував створювати сучасний центр анімації на ВДНГ і на посаді директора намагався отримати держфінансування для студії.

Зокрема, 2018 року експерти УКФ високо оцінили проєкт «Реджі – крокодил вегетаріанець», який подав на конкурс «Укранімафільм». Він став переможцем конкурсу, але не пройшов переговорну процедуру, і фонд не уклав контракту з державною студією. Цікавий момент, що вже наступного року анімаційний проєкт з іншою назвою «Меджі-Веджі», але з описом, дуже схожим на проект «Укранімафільму», грант УКФ таки виграв, і фонд угоду уклав, але не з державною студією, а з ФОП Рожковою Десняною Русланівною. Щоправда, вже після цього розгорівся скандал, і автор ідеї мультику Дерик Тан відмовився співпрацювати з продюсеркою.

Зрештою, Дмитро Лісенбарт звільнився з кіностудії. Щоправда, він не повідомив, що не просто йде з посади, а що студію ліквідовують. Згодом стало відомо, що «Укранімафільм» не просто ліквідували, а приєднали до Національного центру Олександра Довженка.

У листопаді 2019 року кінокритик Сергій Васильєв на своїй сторінці у Facebook опублікував лист до Мінкульту від керівника Центру Довженка Івана Козленка. З документа відомо, що 21 березня 2019 року Дмитро Лісенбарт запропонував Центру Довженка приєднати ДП «Укранімафільм» до ДП «Національний центр Олександра Довженка» «з метою забезпечення розвитку національної анімації, створення цілісного виробничо-архівного комплексу, ефективного використання і збереження державного майна». Яким чином Центр Довженка мав забезпечити розвиток анімації – незрозуміло, адже ця установа не є кіностудією та не створює жодних фільмів, не кажучи вже про анімацію. Втім, керівник Центру Довженка не заперечував проти такого приєднання і того ж дня попросив міністра культури Євгена Нищука розглянути можливість реорганізації підприємств.

27 березня видання LB.ua оприлюднило відкритий лист трьох членів конкурсної комісії з обрання генерального директора Національної кіностудії ім. Довженка до міністра культури Євгена Нищука. Автори листа попросили вирішити майбутнє державних кіностудій. Серед цих трьох підписантів був і керівник Центру Довженка Іван Козленко, а в самому листі згадується й «Укранімафільм», яка начебто «ледве уникає банкрутства».

Зрештою, об’єднання двох державних підприємств відбулося. Після реорганізації Центр Довженка став отримувати відсоток за реалізовані права на мультфільми. «За права "Украніми" нам платять дистрибутори, які поширюють контент студії, а ми відраховуємо 60% цього доходу Держкіно», – повідомив Іван Козленко.

Можна припустити, що міністр, знаючи про план санації «Кінематеки» (адже план підписувала його заступниця) і продажу її приміщень, намагався врятувати приміщення «Укранімафільму». Але в «Кінематеці» нам розповіли, що приміщення, в якому розташовувалася студія анімації, не було продано і не передбачалося під реалізацію планом санації. Натомість перший заступник гендиректора «Кінематеки» Тарас Босак повідомив, що на травень 2020 року новий власник приміщень «Укранімафільму» – Центр Довженка – має заборгованість перед «Кінематекою» на суму трохи більше 36 тис. грн.

А що ж із самим Центром Довженка?

Наприкінці листопада 2017 року Рахункова палата опублікувала результати свого аудиту сфери кінематографії. У документі, зокрема, йшлося, що через відсутність контролю зі сторони Мінкульту є ризики втрати як землі, так і приміщення державних кіностудій. Щодо Центру Довженка Рахункова палата мала претензії, що у 2015-2017 роках Мінкульт спрямовував з державного бюджету кошти на фінансову підтримку прибуткового підприємства (за підсумками 2015 і 2016 років Центр Довженка отримав прибуток від своєї діяльності).

Іван Козленко написав колонку для LB.ua, у якій повідомив, що у 2017 році фінансова підтримка Центру Довженка з держбюджету збільшилася з 3,8 до 5 млн грн. Він розповів і про свої досягнення з вирішення земельного питання Центру Довженка:

«З 2003 року в постійному користуванні Центру перебувала земельна ділянка площею 2,9946 га, успадкована Центром від Київської кінокопіювальної фабрики. З 14 будівель, розташованих на ній, лише 4 належали Центру, решта – приватним власникам, які право користування землею під своїми будівлями не оформляли, через що податок на землю за всю земельну ділянку, зокрема й ту частину, котрою не користувався, сплачував Центр…

На клопотання Центру рішеннями Київської міської державної адміністрації земельна ділянка площею 2,9946 га була поділена на 5 менших земельних ділянок, дві з яких, на котрих розташовувалось нерухоме майно приватних власників, повернуті Центром у власність міста. Загальна площа новоутворених земельних ділянок, що перейшли у постійне користуванні Центру, складає наразі 1,0539 га. Триває процес оформлення в оренду Центру земельної ділянки площею 0,0669 га, на якій розташований корпус 2-6, що перебуває на балансі Центру.

В ході поділу первинної земельної ділянки з цільовим призначенням землі “Промисловості, комерційного використанні та громадського призначення” (категорія “Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення”) цільове призначення новоутворених земельних ділянок було змінено на “Для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування” (категорія “Землі житлової та громадської забудови”), що нарешті відповідає статусу Центру як закладу культури та дозволило суттєво зменшити ставку земельного податку».

Що ще стало результатом земельної оптимізації? Знесення будівлі кінокопіювальної фабрики (корпусів Центру Довженка), щоб на її місці збудувати новий ЖК. Зараз у Голосіївському районі столиці, одразу біля виходу з метро «Голосіївська», навколо Центру Довженка кипить активне будівництво цих нових хмарочосів…

По завершенні виїзного засідання комітету «Детектор медіа» поставив кілька запитань держсекретарю Мінкульту Артему Біденку.

– До 2019 року на другому поверсі цієї кіностудії («Кінематеки») розташовувалася єдина державна студія анімації. Чи відомо вам, чому міністр культури Євген Нищук вирішив її ліквідувати?

– Не можу відповісти на це питання. Я не працював в Міністерстві культури.

– Чи відомо Вам, яка ситуація відбулася із землею, яка належала Центру Довженка?

– Ну, там зараз є багато проблем.

– Чи збирається міністерство розбиратись із цим питанням? Чи планується таке же виїзне засідання до Центру Довженка?

– Міністерство збирається розбиратися із цим питанням, однозначно. Зараз ми збільшуємо штат міністерства щодо людей, які будуть займатись аудитом і управлінням майном. На всіх об’єктах, які на слуху, і Центр Довженка входить до їх числа, буде проведена перевірка цього року.

– Відповідно до закону про підтримку кінематографії, автори кінопроєктів, які отримують державну підтримку за формою «держзамовлення», передають майнові права інтелектуальної власності на фільм на користь юридичної особи державної форми власності, визначеної центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії. Очільниця Держкіно Марина Кудерчук повідомила, що відомство наразі поклало обов’язки збирати ці права на «Кінематеку», уклавши зі студією відповідний договор. У декого з представників кіноспільноти це рішення викликало занепокоєння. Зокрема, очільник Центру Довженка Іван Козленко вважає, що права в такому разі можуть потрапити під арешт (Центр Довженка розраховував стати тією юрособою, на користь якої будуть передаватися права). Чи вбачаєте ви проблему в передачі прав «Кінематеці»?

– Ні, я не бачу саме з цим проблеми.

– Міністерство оголосить конкурс на посаду нового гендиректора «Кінематеки»?

– Після завершення процедури санації ми піднімемо питання розірвання контракту з Геннадієм Станілевичем і оголосимо конкурс на посаду гендиректора цієї студії.

– Прокоментуйте припущення кіноспільноти, що рішення влади саме зараз активно зайнятися питаннями державних кіностудій (хоча проблеми виникли не вчора) викликане бажанням призначити на керівні посади цих підприємств своїх людей, а землю віддати під забудову?

– Ні, я не думаю, що це причина. Проблемне питання з кіностудіями постало, коли я прийшов працювати в міністерство, і Бородянський його піднімав, і Ткаченко його піднімав. Просто саме зараз питання актуалізувалося і дійшло до певного піку.

P.S.

На засіданні комітету Микола Княжицький сказав, що проблеми з кіностудіями пов’язані з реформуванням Міністерства культури (чинна влада за півроку двічі реорганізовувала міністерство): мовляв, зараз документи по студіях знаходяться в старому, але ще остаточно не ліквідованому міністерстві, а нове керівництво нічого не знає. Але теперішня в.о. міністра Світлана Фоменко працювала заступницею міністра Нищука, хоч і не відповідала за напрямок кіно. А сам Євген Нищук, за словами пана Княжицького, був на «Укркінохроніці» та знав про її проблеми. За словами ж Артема Біденка, план санації «Кінематеки» підписувала заступниця Нищука – Тамара Мазур.

Проблемна ситуація на державних кіностудіях склалася не сьогодні й навіть не рік тому. У міністерстві роками про неї знали, але виглядає так, що стратегії подальшого розвитку державних кіностудій у відомства не було й досі немає.

Цілком очевидно, що літописні матеріали, які роками створювалися державним коштом на «Укркінохроніці» – це вже минуле, до якого немає вороття. І система «державних кінохронік» радше підходить для авторитарних країн. Важко собі уявити, як, приміром, Віктор Янукович замовляє «Укркінохроніці» літопис Революції Гідності – події, яка, безумовно, потребувала хронікальної фіксації. Ці літописи робили волонтери, кінематографісти й аматори – не за державне замовлення і не погоджуючи сценарії з Держкіно. Вони просто знімали, бо не могли не знімати. Так само відбувалося й відбувається зараз під час російської військової агресії в Україні.

Напевно, «Укркінохроніка», яка співіснує на одній території з Інститутом екранних мистецтв Університету ім. Карпенка-Карого, мала б стати сучасним кіноцентром, де студенти могли б навчатися роботи зі звуком і світлом на майданчику та кольорокорекції, могли б вільно переглядати роботи своїх майстрів чи інших кінематографістів, які знімали на студії у ХХ столітті. Але поки що про створення такого центру можна тільки мріяти, поки студенти і деякі колишні викладачі інституту обговорюють непридатні для навчання умови.

І, певно, в Україні є приватні кіностудії, які б хотіли побудувати на «Кінематеці» сучасну кінофабрику. Але немає певності, що після цього вони не почнуть там штампувати серіали для Росії чи одразу на два ринки. На жаль, ми не можемо пригадати жодного успішного прикладу, коли кіностудія, перейшовши до приватних інвесторів, перетворилася б на український Голлівуд.

Фото: Павло Сушко / Facebook