журналістка, член Громадської ради при Держкіно
11:00
Вівторок, 23 Жовтня 2018

Пилип Іллєнко: «Наші дії із захисту і промоції української мови є абсолютно адекватними»

Голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко – про бюджет на кіно на 2019 рік, пітчинги, конфлікти інтересів, кінодовгобуди, нещодавні кіноскандали та дресированих котів.
Пилип Іллєнко: «Наші дії із захисту і промоції української мови є абсолютно адекватними»
Пилип Іллєнко: «Наші дії із захисту і промоції української мови є абсолютно адекватними»

Вже в листопаді буде обрану перший склад Ради з державної підтримки кінематографії. Конкурси, на яких Держкіно виділяє фінансування на кінопроекти, проводитимуться за новими правилами. Ми зустрілися з головою цього відомства, Пилипом Іллєнко, який також увійшов до складу конкурсної комісії, що визначатиме склад Ради, аби розпитати не лише про те, коли і як відбудеться 11-й пітчинг Держкіно. У двогодинній розмові обговорили бюджет, який планується виділити на 2019 рік на кіно, про конфлікти інтересів, кінодовгобуди, нещодавні кіноскандали та навіть про дресированих котів.

Пане Пилипе, в бюджеті на кіно на 2019 рік Кабмін закладає 1 млрд грн. Стільки ж, як і цього року. Це означає, що ця сума знову буде розділена між Мінкультом і Держкіно й наступного року знову не запрацює Закон у розрізі рибейтів і підтримки кінотеатрів?

Судячи з проекту держбюджету на 2019 рік, розпоряджатися другою половиною мільярду буде Український культурний фонд (УКФ) (згідно з проектом Держбюджету на 2019 рік передбачається виділити: 518 мільйонів 231 тисячу 600 грн. — Державному агентству України з питань кіно; 708 мільйонів 7 тисяч 800 грн — на забезпечення функціювання Українського культурного фонду, підтримку проектів, виробництво (створення) та розповсюдження фільмів патріотичного спрямування. — О. А.) Це означає, що буде об’єднано дві програми: ту, що була в УКФ, і так звану програму патріотичних фільмів. Із точки зору бюджетного процесу, необхідно буде розробляти новий порядок використання цих коштів, новий паспорт бюджетної програми — тобто затверджувати нові відповідні процедури, що передбачатимуть, яким чином УКФ буде розподіляти ці кошти. Я не можу це коментувати. Сподіваюся, що це зроблять представники Міністерства культури та УКФ, щоб індустрія зрозуміла, що з нею буде в наступному році.

Що стосується Держкіно, то в нас залишається та програма, яка діяла цього року, й тому нам трохи легше: нам не треба буде заново затверджувати порядок використання коштів і, відповідно, фінансування за цією програмою зможе розпочатися, щойно буде затверджено паспорт бюджетної програми.

Щодо другого аспекту цього питання стосовно кеш-рибейтів. Для того, щоб вони запрацювали, у другому читанні має бути ухвалений Закон «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України», яким буде передбачено відповідні видатки: на кеш-рибейти, на підтримку кінотеатрів тощо, які в Законі «Про державну підтримку кінематографії» передбачені, але не відображені в Бюджетному кодексі. Чесно кажучи, я вважаю це вадою української системи законотворення, бо коли ми приймаємо якесь принципове рішення, воно не може бути виконане, тому що треба внести ще якісь зміни. Чому це не робиться автоматично, чому за одне й те саме треба голосувати двічі, я не розумію. Це, звісно, виходить за межі моєї компетенції як голови Держкіно, але таке функціювання системи законотворення створює проблеми для законодавчих реформ будь-якої галузі. Сподіваюся, що цієї осені зміни до Бюджетного кодексу буде ухвалено і з наступного року ми вже зможемо спрямовувати частину коштів на ці потреби.

А чи вистачить 500 мільйонів, щоб і профінансувати всіх переможців пітчингів, і дати на рибейти, й на підтримку кінотеатрам?

Кількість переможців пітчингів можна регулювати, бо на час проведення конкурсу ми вже будемо знати точний бюджет. До речі, це також типова для нас проблема, оскільки, проводячи пітчинг, ми раніше ніколи не знали реальний бюджет галузі й говорити про ефективний менеджмент було складно, тому що кіно — це тривала історія, яка потребує планування і формування державних видатків мінімум на три роки.

Але який був запит у Держкіно на наступний рік?

Ми на наступний рік загалом просили близько двох мільярдів гривень. Це якщо буде повноцінна програма кеш-рибейтів, якщо Держкіно також буде фінансувати серіали, архівну справу, кінотеатри, мобільні пересувні комплекси, студентські фільми, тревел-гранти і т. ін.

Тобто це запит саме від Держкіно без Мінкульту з «патріотичним кіно»?

Так. Міністерство собі на кіно теж просило більше 500 мільйонів, наскільки мені відомо. Зараз у проекті бюджету на 2019 рік Держкіно має близько 505 млн грн. Сподіваюся, ця сума ще може буде збільшена, як це неодноразово було раніше. У будь-якому разі, сьогодні ми маємо такі фінансові показники, які дозволяють впевнено говорити, що ми не будемо переживати таких криз, які були у 2009–2014 роках: кількість грошей на виробництво фільмів, порівняно з іншими періодами нашої недалекої історії, залишається грандіозною.

Яка ситуація із прописаним у прийнятому законі «єдиному електронному квитку»? Яке лобі не дає запрацювати цьому механізму?

Впровадження єдиного електронного квитка, — крім відповідних нормативних актів, які доволі складно розробляти, оскільки вони пов’язані з інноваційними технологіями й потребують ґрунтовного опрацювання, — передбачає ще таке питання: хто цей механізм буде оплачувати? Разом із представниками кінотеатрального бізнесу, дистриб’юторами та продюсерами ми розробляємо проект нормативного акту, після чого буде зрозуміло, які видатки на це треба передбачити і з якого джерела вони будуть фінансуватися. Чи це буде за рахунок кінотеатрів? Чи за рахунок дистриб’юторів? Чи продюсерів? Чи всіх разом? Чи це має профінансувати держава?

Я так розумію, що всі хочуть, щоб це профінансувала держава?

Я думаю, це було б логічно. Кінотеатрам і так тепер непросто. І якщо подивитися на їхню рентабельність, то я не думаю, що на цей вид бізнесу треба покладати ще додаткові видатки.

«Я вважаю неправильним опублікування оцінок до завершення конкурсу»

Давайте поговоримо про новий закон, який так і не запрацював цього року. Ось має бути сформована нова рада. Але не всі кінематографісти розуміють, як вона буде працювати.

Я закликаю всіх українських кінематографістів відкрити Закон «Про державну підтримку кінематографії», витратити годину свого безцінного часу і прочитати його з олівцем у руках. Потім відкрити документ, який називається Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку утворення Ради з державної підтримки кінематографії», і дізнатися, якою є процедура, якими є права представників індустрії. Думаю, після цього чітко стане зрозуміло, що і де відбувається. На мою думку, зробити це більш прозоро неможливо.

Оцінювати проекти будуть не вони. І під час першого — закритого етапу оцінювання, і другого відкритого — пітчингу проекти оцінюватимуть експертні комісії.

Рішення про порядок проведення конкурсного відбору наразі на етапі проекту наказу Міністерства культури України й перебуває на затвердженні в Міністерстві. Саме цей проект визначає порядок проведення конкурсного відбору, а вже у порядку передбачено систему важелів взаємного стримування. Тобто у ради є певні повноваження, передбачені законом, у Держкіно є певні повноваження, передбачені законами, і є певні механізми, які дозволяють представникам індустрії в ролі експертів брати участь не в ухваленні рішень, а в оцінюванні проектів. Після того, як буде затверджено цей порядок, ми зможемо говорити про нього детальніше. Можу сказати, що він пройшов громадське обговорення, — як член Громадської ради, ви, певно, його читали, — і 99 % пропозицій та зауважень від Громадської ради були нами враховані.

Крім того, ми закінчуємо розробку проекту наказу про порядок формування та роботи експертних комісій. Враховуючи величезний обсяг досвіду, накопичений Держкіно, Мінкультури, УКФ, іншими державними й недержавними інституціями, які проводять конкурси, і зважаючи на те, що ми не можемо обирати кінопроекти методом прямої демократії — тобто безпосереднім голосуванням усіх платників податків, яких, до того ж, не можемо автоматично вважати експертами, ми запропонували, мені здається, справедливу, чесну і прозору процедуру формування комісій. Ми маємо зробити членство в експертних комісіях максимально представницьким і фаховим. І при цьому маємо максимально унеможливити конфлікт інтересів. Зробити це непросто, бо професійне українське кінематографічне середовище дуже маленьке: людей, які можуть фахово оцінювати, так само небагато, як і тих, хто може фахово працювати, тому розділити індустрію так, щоб вони ніколи не перетиналися, практично неможливо. Ми вивчили досвід інших країн, наприклад, Ізраїлю, Польщі, і пропонуємо створити так званий білий список експертів. Члени цього списку відповідатимуть певним критеріям щодо досвіду роботи й будуть запропоновані громадськими організаціями, які діють у галузі кіно, медіа і телебачення. Має бути сформований великий пул експертів із чітким визначенням, у якому напрямі саме ця людина може бути залучена до оцінювання проектів: в анімації, ігровому чи документальному кіно. Відповідно, комісії будуть формуватися з невеликої кількості експертів безпосередньо для кожного напряму пітчингу. Така комісія буде створюватися після завершення приймання документів на конкурс: по-перше, щоб ніхто не знав, хто саме буде членом експертної комісії, по-друге, щоб унеможливити конфлікт інтересів. Наприклад, у нас є 20 людей у «білому списку», які є експертами з анімації. Ми подивилися, що шість із них є авторами, режисерами, чи продюсерами проектів, поданих на конкурс. Відповідно, в нас залишається 14 осіб, із яких нам треба обрати п'ятьох. І їх ми будемо обирати методом лотереї, щоб максимально унеможливити будь-які звинувачення щодо того, хто, кого і куди заангажував. Ця комісія буде діяти тільки для одного конкурсу. І ті шестеро експертів, які не брали участі в роботі комісії, але чиї проекти перемогли, тепер будуть зайняті виробництвом, і, можливо, зможуть увійти до складу наступної комісії для наступного конкурсу, аби…

Помститися.

(Сміється.) Це найбільш вірогідний варіант, якщо оцінка буде відкрита. Я вважаю, що експертний висновок має бути закритий від авторів проектів. Тобто має мати певну анонімність на етапі формування бальної оцінки. Члени ради матимуть доступ на пітчинги, вони не будуть ставити оцінки, але зможуть поставити запитання конкурсантам. Потім, коли члени ради отримають експертні оцінки й будуть ухвалювати перелік переможців, вони зможуть вирішити, наприклад, не підтримувати якийсь із проектів, який обрали члени експертної комісії, або, навпаки, підтримати проект, який на пітчингу не набрав в експертів необхідної кількості балів. Таке засідання ради буде публічним, з онлайн-трансляцією, на ньому зможуть бути присутніми члени експертної комісії й матимуть право висловити свою думку. Але це буде правом, а не обов’язком, і їхня оцінка залишатиметься анонімною, тому що лише анонімність дасть можливість цю оцінку мати об’єктивною. Ми бачили нещодавно, до чого призводить і яких форм «терору» набуває ситуація, коли стають відомі люди, які щиро ставили проекту ту чи іншу оцінку. В українській кіноіндустрії всі давно знайомі, ворогують чи дружать, деякі вже створили сім’ї й навіть вступили у кланову боротьбу — таке в українському кіно було завжди. Щоб оцінювання проектів було максимально об’єктивним, воно має бути анонімним. Має бути неможливо ставити оцінку, яка дорівнює нулю, бо проста математика свідчить, що множення на нуль нічого хорошого не дає. (Усміхається.) Має бути якась зважена кількість експертів: щоб одна людина, яка невмотивовано ставить неадекватну оцінку, не могла вплинути на результат. Якщо всі ставлять «5», а одна людина ставить «0», то проект не проходить, але цей «0», скоріш за все, не є об’єктивною оцінкою.

Ну, от цей приклад, а також історія з «патріотичним пітчингом» Мінкульту. Ви вважаєте, що при цьому оцінки мають бути анонімними…

Так, і вони не мають публікуватися до завершення конкурсу.

Але ми побачили, на прикладі конкурсу Мінкульту, що якийсь експерт ставить, наприклад, «2» і при цьому пише, що сценарій актуальний і патріотичний. Тобто його оцінка й рецензія логікою не поєднані.

Я не буду коментувати те, як проходив конкурс в Міністерстві культури. Так, я вважаю, що деякі речі можна було зробити краще, але, можливо, людям, які проводили конкурс, просто не вистачило досвіду. Я не кажу, що ми розумніші, але врахувавши всі набиті ґулі й досвід інших, ми спробуємо розробити систему, яка вбере в себе все найкраще.

Я не мав стосунку до конкурсу в Міністерстві культури, тому не знаю, як він проходив, чим керувалися і як оцінювали проекти експерти конкурсу, але я вважаю неправильним опублікування оцінок до завершення конкурсу. Експертна комісія ж не тільки картки заповнює: експерти ще й обмінюються думками між собою. Можливо, експерти конкурсу в Мінкульті під час обговорення виробили певну систему оцінювання, не знаючи якої, я не берусь визначати адекватність чи неадекватність оцінок на цьому конкурсі. Можу сказати, що під час засідань експертних комісій, які проводили пітчинги Держкіно й де я був присутнім, експерти завжди виробляли якісь спільні підходи, щоб оцінювання було адекватним.

Я все ж таки хочу закінчити свою думку. Ось ви навели приклад пітчингу Держкіно, де оцінка одного експерта різко відрізнялися від усіх інших, такі ж приклади є на пітчингу Мінкульту, все це може свідчити про заангажованість цих експертів. Про те, що вони оцінюють не сам проект і його якість, а таким чином показують просто своє особисте ставлення до авторів проекту чи до тематики проекту. Я вважаю, що такі люди не можуть бути експертами.

Мені здається, це дуже спекулятивна теорія. Це не означає, що оцінка обов’язково базувалася на персональній мотивації. Це може свідчити про те, що в людини є якийсь принципово інший підхід до оцінювання. Повністю усунути суб’єктивність оцінки неможливо, але важливо, щоб одна оцінка, яка суттєво відрізняється від інших, не «поховала» проект у цілому. Є одна проста річ: справжній талант — завжди неадекватність, він за межею норми. Тому що норма (те, як зробила би нормальна людина) — буде якимось посереднім фільмом. А талановита людина робить не середній фільм, вона робить його несподіваним. Причому робить так і тоді, коли це нормою взагалі не вважається і лише згодом стає каноном. Наведу приклад. Коли Сергій Параджанов і мій батько робили фільм «Тіні забутих предків», більшість колег батька, — операторів-постановників, яким показували матеріал, що знімався, — казали, що це операторський брак і свідчення нефаховості роботи оператора-постановника. А тепер, наскільки я пам’ятаю, на прикладі фільму «Тіні забутих предків» студентам показують, як треба знімати кіно. На той момент більшість експертів абсолютно справедливо, ґрунтуючись на програмі викладання операторської майстерності, поставили би цьому «проекту» двійки. Тому іноді такі двійки або п’ятірки — це якраз найбільш точна оцінка й підозрювати всіх у тому, що вони мають суб’єктивну думку — ну, так, всі мають суб’єктивну думку.

Чи будуть члени експертної комісії отримувати зарплату? Бо члени ради будуть отримувати на руки «чистими» більше 47 тисяч гривень стипендії щомісяця.

Я думаю, що експерти будуть отримувати невеличку винагороду, яка буде близькою до тієї суми, яка є тепер: 50 чи 70 гривень за оцінювання одного проекту. Можливо, цю суму варто підвищити.

Раду на сайті Мінкульту визначено як дорадчий орган при Міністерстві. Це означає, що її рішення не остаточне? І буде ще затвердження колегією Мінкульту?

Статус ради чітко визначено законом. Її рішення матимуть обов’язковий характер. Згідно з чинним законодавством, відповідальність за використання бюджетних коштів лежить персонально на голові центрального органу виконавчої влади, який є розпорядником бюджетних коштів. Тому, що б там не ухвалювала рада, — відповідати за це буде голова Держкіно. Що трохи дивно виглядає, тому що теоретично можливою в цьому випадку є ситуація, коли, згідно з чинним законодавством, голова Держкіно не зможе виконати рішення ради. Однак я впевнений, що рада не буде ухвалювати рішень, що суперечитимуть чинному законодавству.

Кому належатимуть права на фільм, які будуть профінансовані за новим Законом? У випадку 100 % фінансування, 80 %-го фінансування та у випадку фінансування половина на половину?

У випадку повного державного фінансування права будуть залишатися в держави, тобто так само, як це відбувається й тепер. Для фільмів, що фінансуватимуться менше 100 %, авторські майнові права на фільм будуть належати продюсерам. Приналежність авторських прав на фільм є важливою складовою кінопроцесу, бо коли ці права діляться на частки, це іноді унеможливлює адекватне входження кінопроекту в копродукцію, де використовуються достатньо складні схеми розподілу прав, управління правами та монетизації доходів від використання цих прав. У нас ця система була настільки складною, що просто відлякувала потенційних партнерів. Тому це одна з важливих реформ, яка вже відбулась: переможці всіх наступних конкурсів будуть іти за цим новим розподілом. Думаю, що в секції копродукції ми побачимо більше нових партнерів, які будуть говорити про серйозні комерційні проекти.

У Держкіно немає окремої програми щодо підтримки ЗМІ, які висвітлюють тему українського кіно. Разом із тим відомство планує виділити 500 тис. грн. на виробництво програми «PRO кіно UA», ведучим якої є ваш перший і єдиний заступник Сергій Неретін. Як так вийшло? Чи не вбачаєте ви тут конфлікту інтересів? У плані закупівлі на Prozorro написано: створення аудіовізуального твору «Pro кіно ua» (пілотний випуск) — отже, створення однієї програми буде коштувати 500 тис. грн.?

Ні, я не вбачаю конфлікту інтересів, бо Сергій Неретін не отримує там зарплату, він просто веде її як ведучий, не як перший заступник голови Держкіно, а як фаховий медійник. Ідеться про популяризацію українського кіно, яка відбуватиметься завдяки цій програмі. Що ж стосується бюджету створення цього проекту, то справді — нами було передбачено витрати розміром у півмільйона гривень на річне (!) виробництво цієї програми. Утім, життя внесло свої корективи і в ефір «Еспресо TV» програма потрапила лише навесні, а не на початку року. Відтак ціна за її, ще раз підкреслюю, річного (!) виробництва буде суттєво меншою. І, до речі, станом на сьогодні виробники програми не отримали жодної копійки від нас на її створення. Наразі вони виробляють її самотужки, так би мовити, в борг.

Цього року Держкіно виділило майже 200 тис. грн. (199 тис. 984 грн.) ТОВ «ВГЛ КІНО» за «виготовлення рекламних матеріалів з метою популяризації національних фільмів». ТОВ «ВГЛ КІНО» є видавцем журналу про кіно VGL Cinema. Про які саме рекламні матеріали йдеться? І чому виділили саме цьому виданню?

Почну з останнього… Тому що це єдине сучасне глянцеве видання, яке присвячене головним чином українському кіно. Воно видається двома мовами і представлене на українських стендах багатьох міжнародних кіноринків. Кожен номер VGL Cinema містить не просто інформацію про українське кіно, а практично про більшість фільмів, що створені коштом Держкіно. Для нас є дуже важливим мати таке джерело інформації. Адже в Україні не існує — і це є великою проблемою — інших друкованих медіа, які би займалися популяризацією українських фільмів (як створених державним коштом, так і приватним) і де була б вичерпна інформація про кіновиробництво. Цей журнал приємно тримати в руках, а також не соромно презентувати. І оскільки подібного класу видань більше ніхто не робить, то ми його підтримуємо. Ще раз підкреслюю, це єдиний на сьогодні журнал про вітчизняне кіно.

Чи не здається вам, що було би чесніше організовувати відкритий конкурс для надання коштів ЗМІ, які висвітлюють тему українського кіно?

Інші представники до нас не зверталися. Більшість із тих, хто до нас звертався за підтримкою, без підтримки від нас не пішли. Тому якщо хтось скаже, що він хотів зробити те саме, але ми йому не дали коштів, то хай кине в мене камінь.

«Це принципова позиція, вона має політичний характер, це до мистецтва не має жодного стосунку»

— Розставмо крапки над «і» з фільмом «Донбас». Члени Українського Оскарівського комітету висловили незгоду з намірами НСКУ, АПУ та Держкіно внести зміни в регламент відбору фільму, який наша країна висуває на «Оскар».

Члени колишнього Оскарівського комітету.

Але новий ще не обрано.

Ну і що. Він виконав свої зобов’язання і ми йому ґречно подякували.

— Уточнімо кілька моментів: Держкіно наполягає саме на такому трактуванні: оригінальний запис діалогу, а також готовий фільм має бути переважно українською або кримськотатарською мовою. Тобто ви наполягаєте саме на оригінальності запису звуку чи це може бути дубляж?

Що таке оригінал — визначає автор фільму. Можливо, я як автор захочу зробити, як зробили автори фільму «Сторожова застава», де негативних персонажів було озвучено неіснуючою мовою й дубльовано українською. Законодавство не містить визначення, що таке «оригінал»: для нас оригінальним є той твір, який автори представили нам за договором.

Я хотів би подискутувати не з юридичної точки зору, а про цінності і про те, що і як нам робити, щоби презентувати українську культуру загалом і українське кіно зокрема, за кордоном. Будь-яка культура, будь-яка національна ідентифікація починається з мови. Ліна Костенко колись сказала: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». Українську мову роками знищували, українців русифікували, аби вони втратили свою ідентифікацію. Сьогодні українська держава намагається актуалізувати українську мову, дати їй можливість розвиватися, просувати її, показати, що український культурний продукт — це в першу чергу україномовний продукт. І в цей момент ми бачимо заяву переважно від російськомовних членів Оскарівського комітету — причому російськомовних принципово, я так розумію: я від деяких із них ніколи не чув у публічному просторі (не кажучи вже про приватний) української мови. І вони категорично проти, щоб Україну в такому достатньо формальному і знаковому процесі, як боротьба за «Оскар», представляли лише українські фільми українською мовою. Це принципова позиція, вона має політичний характер, це до мистецтва не має жодного стосунку. Це спроба й далі нав’язувати нам якусь ідіосинкразію про те, що може бути українська культура російською мовою. Не може бути української культури російською мовою. Може бути російська культура в Україні російською мовою. І гроші на фінансування цієї культури — я можу дати адреси в Москві, де можна їх отримувати. І не тільки в Москві: тут у нас теж, на жаль, є анклави і агенти, які цим прекрасно займаються. Я глибоко переконаний, що українське кіно — це в першу чергу кіно, створене національною мовою, яка є головним маркером культурної приналежності. І ми не написали, як в законі про кіно про 90 % українською мовою, ми написали значно лояльніше. Але навіть ця позиція викликала незрозумілу реакцію. А в нас був досвід, між іншим…

«Водій для Віри»

«Водій для Віри» — це взагалі був скандал (стрічку було дискваліфіковано Американською кіноакадемію через недостатню кількість українських кінематографістів, які брали участь у її створенні. — Ред.). Нас на місце поставила навіть Американська кіноакадемія. Патріотизму нас тоді вчили з Лос-Анджелеса. А хто може гарантувати, що в нас не відбудеться реваншу якихось сил, які використають відсутність певного нормативного убезпечення від того, щоб відправити від України на «Оскар» фільм, профінансований, скажімо, з Москви, російською мовою, про будь-що, в тому числі антиукраїнського змісту? Де гарантія, що цього не відбудеться? І от тепер, після такого скандалу, я ще більше впевнений, що ми все правильно зробили.

Я зараз від вас прошу відповідь «так» чи «ні». Наступного року буде новий склад Оскарівського комітету, якщо він обере фільм, який буде створено не українською чи кримськотатарською мовою, а буде ними дубльований, ви будете проти?

Якщо це буде оригінал фільму, то так (у випадку із фільмами, підтриманими Держкіно, оригінал це той варіант, який нам здає продюсер). Якщо вже розпочалася спекуляція з фільмом «Донбас», я можу зараз не полінуватися на камеру показати договір. Ну, давайте, якщо ми вже коментуємо скандал, то додамо хайпу. Є контракт, який був підписаний свідомо, добровільно, в якому українська мова була умовою, за якої дається фінансування. І ми чітко на той момент розуміли, що українська мова там буде у вигляді войс-оверу чи дубляжу. Ми усвідомлювали, що не буде фільму, в якому бойовики фейкових республік говорять із галицьким акцентом. І, відповідно, ми отримали такий продукт. Я не знаю, чи брав режисер у цьому участь…

Не брав.

— Отже його це не цікавить. Якщо його не цікавить українська мова: це ж теж принципова позиція. Якщо я режисер і в мене в контракті написано, що я маю здати фільм українською мовою, бо на це українська держава (платники податків) дала мені гроші, я маю це зробити. Тобто якщо це не комерційний продукт, який окуповується, а дотація з певними умовами, в тому числі щодо мови фільму, ці умови мають бути виконані. І якщо режисер не бере участі у створенні оригінального твору, а делегує ці повноваження — його право, але й певний маркер. Ми отримали фільм згідно з контрактом, українською мовою, в нас немає жодних претензій до режисера чи продюсера. Картина має свідоцтво національного фільму. Тобто відповідає всім вимогам, які були прописані в новому регламенті й погоджені не тільки Держкіно як органом влади, а й двома цілком репрезентативними громадськими організаціями, одна з яких має статус національної: Спілкою кінематографістів, яка є найбільш чисельною, й Асоціацією продюсерів, яка свого часу була ініціатором створення Оскарівського комітету. Раніше на «Оскар» висували суто державні інституції. Я вважаю, що наші дії із захисту і промоції української мови є абсолютно адекватними. Вони відповідають чинному законодавству. І моїм переконанням як українця. Із часів Гоголя в Україні було вигідніше творити мистецтво російською мовою. Якщо комусь цим шляхом хочеться йти, будь ласка, йдіть самі, без державної підтримки.

Фільм «Донбас» був зданий Держкіно дубльований українською мовою й отримав статус національного фільму. 18 жовтня він вийшов у прокат у двох версіях: дубльованій та міжнародній.

Ну в нас же є в країні люди, які не розуміють російську мову. Ми видали прокатні посвідчення й на версію з українським озвученням, і на міжнародну версію з субтитрами.

Я просто хотіла для себе зрозуміти на прикладі «Донбасу». Сценарій фільму «Донбас» на конкурс Держкіно подавався українською мовою, в іншому випадку він би не отримав фінансування. Тобто, можна подати будь-який фільм, наприклад, ми кажемо про документальний проект, сценарій українською мовою, потім зняти фільм іншою мовою, потім зробити дубляж чи войсовер українською чи кримськотатарською, а потім відправити на якийсь фестиваль, сказати, що це міжнародна версія, й випустити в український прокат потім цю міжнародну версію. При цьому цей фільм не матиме статусу національного, коли йтиме у прокаті в міжнародній версії, та матиме, коли буде йти з дубляжем чи войсовером?

Так, якщо буде йти версія без української мови в оригіналі, вона не матиме статусу національного фільму, не буде зараховуватися кінотеатрам як квота і не буде звільнена від сплати ПДВ. Взагалі, це стало можливо тільки тому, що фільм «Донбас» — копродукція, де Україна не є навіть мажоритарієм — ми дали менше половини бюджету цього фільму. В інших випадках, я гадаю, такого не буде. Але хочу підкреслити, що це ще позиція кожного режисера.

Пилип Іллєнко про скандал с Оскарівським комітетом і фільм «Донбас»

«Я не прийму в них фільму, в якому не буде сцени суду»

Після скандалу, який спалахнув навколо фільму «Стус», ви зустрічалися із творчою групою цього фільму. На цій зустрічі був присутній Віталій Докаленко?

Я формальних зустрічей не проводив. Ми зустрічалися неформально із режисером і продюсером — попили кави.

Цей продюсер — це Віталій Докаленко?

Ні, це не Віталій Докаленко.

А Віталій Докаленко має відношення до цього проекту?

Мені не відомо, чи має він стосунок до цього проекту.

Мені кажуть люди, що Віталій Докаленко (Віталій Докаленко — член експертної комісії з питань кінематографії. — Ред.) має відношення до всіх проектів компаній «Ганза фільм» (фільми «Шляхетні волоцюги», «Морена», «Терещенко — перший олігарх») та «Ум-груп» (фільми: «Стус», «Операція Грубешів»). Вам про це щось відомо?

Ні, мені не відомо. В якості кого і хто це каже?

Продюсера цих проектів.

Наскільки мені відомо, він не є продюсером цих проектів.

Пилип Іллєнко про Віталія Докаленка 

Чи можливо уявити ситуацію, що людина реєструє компанії на інших осіб, сама подається в експерти, за документами не пов’язана з  цими компаніями, але по факту оцінює власні проекти, які перемагають?

Теоретично так. Можливо уявити.

Просто під час «патріотичного пітчингу» спалахнув скандал, частина кінематографістів була обурена тим, що в експертній раді були члени, які одночасно або самі брали участь у конкурсі, або їхні компанії. Але було ясно й видно, що ця людина працює в цій компанії або деякі члени експертної ради (наприклад, пан Дончик) самі виходили і заявляли, що працюють на цих проектах, тому не будуть їх оцінювати. Але є ризик, що людина відкриє кілька компаній, поставить там інших людей керівниками, а сама піде оцінювати, наприклад, у нову раду при Держкіно.

По-перше, це лише теоретично можливо. По-друге, в нас є випадки, коли експерти вже після запуску проектів, так чи інакше, стають членами творчої групи цих проектів. Ви самі згадали «Кіборги».

Або акторами стають у цих фільмах.

Або акторами. До речі, я теж у минулому актор, треба подумати про це (посміхається). Між іншим, це не заборонено законодавством. Теоретично можна навіть отримувати за це гонорар, якщо повідомити про конфлікт інтересів. Щодо участі деяких експертів — іноді про це стає відомо на завершальній стадії проекту, коли бачиш їхні прізвища в титрах, але тут постає запитання: на якому етапі вони були залучені? Тому що в деяких випадках продюсери чи режисери, які зіткнулися з якимись труднощами, відкрито питають поради в експертів, роблять неформальні покази, іноді деякі експерти їм такі поради дають. Ми цього не приховуємо.

Повертаючись до ситуації, яка виникла з фільмом «Стус». Я звертаюся до вас як до юриста з проханням прокоментувати цю ситуацію з точки зору статей Цивільного кодексу України. Ст. 296 «Право на використання імені», п. 2: «Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті — за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, — батьків, братів, сестер». Ст. 278 «Заборона поширення інформації, якою порушуються немайнові права», п. 1: «Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушено в газеті, книзі, кінофільмі, теле-радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації», п. 2: «Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-радіопередачі суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, — вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення».

Всі й так знають уже, що це фільм про Стуса. Навіть якщо змінити прізвище головного персонажа на суголосне (це, до речі, вирішить питання, озвучені в цих статтях). І так усі знають, про кого цей фільм, і так всі знають, хто був чиїм адвокатом. Питання в тому, що після того, як відбувся скандал, більшість учасників якого не читали сценарій фільму, не були експертами, які його затверджували, й не мають жодного стосунку до його створення, а прочитали про це у Фейсбуку, не перевіривши інформацію, почали нею спекулювати. Ми затверджували цей сценарій, тому маємо право вимагати, щоби фільм приблизно йому відповідав. На сто відсотків жоден фільм не відповідає сценарію, за яким він знятий. Ні в Україні, ні в будь-якій іншій країні, тому що це творчий процес суб’єктивного характеру. І ніхто не відкидав такий прийом як творча імпровізація. Давайте подивимося готовий продукт і потім будемо його оцінювати: так там хтось показаний чи не так, бо половина Фейсбуку почала розповідати, як треба знімати цей фільм. Його треба зняти відповідно до того сценарію, з яким проект виграв у конкурсі. Все. Крапка. Більше я нічого коментувати не можу. Подасть на них хтось в суд чи не подасть, будемо обговорювати, коли це станеться.

Але режисер, ще задовго до цього скандалу заявив, що була сцена з адвокатом Медведчуком.

Була, не одна, а дві.

Але знімати вони їх не збиралися.

Ну, я не знаю, що вони збиралися. Ви що, думаєте, що я ходжу на передпродакшн-зустрічі й розкадровки з ними малюю? Я не маю стосунку до творчої діяльності цієї групи. Не знаю, хто туди входить. Я не знаю навіть, де їхній офіс. Цього продюсера я вперше побачив на пітчингу.

Але після скандалу вони сказали, що знімуть сцени в суді.

Мене не цікавить, хто що сказав. Мене це буде цікавити, коли вони знімуть фільм. Я підписав з ними акт про завершення знімального періоду. Спеціально поцікавився: чи зняли вон, чи ні? Вони мені показали КПП, що в них в МТП є 2 чи 3 знімальних дні й написано: буде зйомка сцени суду. І я можу вам публічно пообіцяти, що я не прийму в них фільм, у якому не буде сцени суду. Як вони будуть вирішувати юридичні питання — це їхня проблема. Ви сказали, як це вирішити, — елементарно.

«Невже хтось думає, що, орендуючи кота за кілька тисяч гривень, хтось намагався зробити фінансову махінацію?»

Державна аудиторська служба влітку опублікувала результати аудиту. В аудиті стверджується, що деякі виробники завищували в декілька раз вартість обладнання, яке вони брали в оренду (від зварювального апарату до камер). Як ви оцінюєте ці висновки? Особисто мене дуже потішила графа: оренда морозива. По-перше, як можна орендувати морозиво? А по-друге, як вартість одного морозива може становити 760 грн?

Тому що, напевно, орендували морозива багато. Є таке поняття: вихідний реквізит. Коли знімають, наприклад, сцену бенкету, то потрібно, щоб на столах була справжня їжа, і коштує це, як коштує бенкет без алкоголю. Хіба що банани можуть бути бутафорськими, з кіностудії Довженка. І чесно, я навіть не хочу відповідати на запитання про 760 грн. Бюджет, яким розпоряджається Держкіно, — 505 млн грн., і якщо хтось оформив 760 грн. як оренду, а не як купівлю і списання, то я не бачу в цьому ніякої принципової різниці для державного бюджету України.

Загалом ви погоджуєтеся з висновками аудиту?

Із більшістю — ні, ми про це їм писали. Писали і щодо інших перевірок. Минулого разу, коли ця служба нас перевіряла (вона тоді називались Фінінспекцією), ми навіть до суду на них подавали. Взагалі, я вважаю, що ці перевірки — абсурд. Якщо проводити справжній аудит, який має на меті показати недоліки, то його мають робити люди, які на цьому знаються і прагнуть справді знайти проблеми і шляхи їх вирішення, а не прийшли, щоб накопичити якусь кількість абсурдних звинувачень і оприлюднити їх. До речі, жодних фактів порушень адміністративного чи кримінального характеру вони не виявили.

Ці аудитори нехай напишуть, скільки фільмів, профінансованих Держкіно, вони переглянули. От наприклад, вони «тероризували» нас якимись котами в кошторисі фільму. Кіт. Ну, звісно, вони уявляють кота, який у них сидить вдома, і думають: «Нічого собі! Скільки я міг заробити, здавши його в оренду кінематографістам!» І пишуть щось на кшталт: «Корупціонери орендували кота». Їх не цікавить, що кіт робив у фільмі. Вони не дивилися фільм. А кіт там робив складні циркові завдання, яким його треба було багато років вчити. І дресирувальник віз його в експедицію. Ну, добре, я погоджуюсь, що в акті можна було написати, що це оренда не просто кота, а супердресированого кота, вказати послуги професійного дресирувальника. Але яка тут принципова різниця? І невже хтось думає, що, орендуючи кота за кілька тисяч гривень, хтось намагався зробити фінансову махінацію на проекті, який коштує мільйони гривень? Ну це ж абсурд і це великий стос паперів. А для пересічного глядача — ну, це ж кіт!

Також в аудиті стверджується, що по закінченню виробництва фільмів декорації мають або зберігатися, або реалізуватися як вторинна сировина, а виробники у більшості випадків цього не роблять. Ви з цим погоджуєтеся?

Я з цим погоджуюся. І продюсери, які будували дорогі декорації, так робили, якщо це було можливо. Якщо ж у вас декорації з шести аркушів ДСП, порізаних лобзиком, які ви потім розібрали, куди ви їх реалізуєте? Це все потребує оцінювання людьми, які розуміються на кіновиробництві.

В аудиті вказано, що гендиректор Центру Довженко не допустив посадову особу держаудитслужби на підприємство. Держкіно видало наказ про проведення у присутності посадової особи держаудитслужби інвентаризації фільмів, які зберігаються в Центрі, однак Центр відмовив у проведенні такої інвентаризації. У результаті зіставлення інвентаризаційних описів Центру з даними Держкіно 9 проектів у Центрі не знайшли. Ваше ставлення до цього питання?

Дев’ять проектів якого року?

1993–1997 років.

У 1993-му точно ні я, ні Іван Козленко (Іван Козленко — гендиректор ЦД. — Ред.) не обіймали ті посади, які обіймаємо тепер. Я вважаю, що він діяв правильно, згідно зі своїми повноваженнями. Фактично нас змусили видати цей наказ, тобто нам «зробили пропозицію, від якої ми не змогли відмовитися». Але я вважаю, що в цій ситуації вони просто плутають поняття майнового авторського права на фільм і майна, тобто носія, на якому зберігається фільм.

Як визначається, якому фільму — скільки коштів Держкіно виділить на промо?

Це залежить від кількох факторів. Перший — скільки коштів ми можемо виділи на промо в конкретному році. Другий — який це фільм, скільки він може зібрати в прокаті. Третій — на початку року кількість фільмів, які планують вийти у прокат, одна, потім вона змінюється — й ми вимушені коригувати бюджет. Четвертий — фінансування розміром до 200 тис. грн. не проходить тендерну процедуру, а все, що більше, має проходити. І деякі продюсери самі відмовляються від суми на промо, яка перевищує 200 тис. грн. Тендер має бути оголошеним до прем’єри фільму, а часто автори здають фільм Держкіно за кілька днів до прем’єри. Крім того, тепер ми ще звільнили їх від обов’язку здавати фільм на плівці, бо це дуже затягує процес і не зрозуміло, що потім робити з цією плівкою. Тому ми вирішили, що, відповідно до нового законодавства, держава сама має фінансувати архівні копії на плівці: ми звільнили від цього виробників. Тим паче, це нам зекономило більше 3 млн грн.

Майже 10 млн грн. із цьогорічних 500 млн грн., виділених Держкіно піде на погашення заборгованості кіностудії «Кінематека»?

Якщо будуть внесені відповідні зміни в порядок використання коштів, який поки що не дозволяє це робити.

«Ми розірвали контракт на створення фільму “Люксембург”»

Держкіно подало до суду на компанію «Студія Тир Фільм».

Так. Всі суди ми виграли. Це було ще до моєї каденції.

Ну ще триває суд у Херсонській області.

Це справа про банкрутство й компанію вже визнано банкрутом.

Кошти були повернуті Держкіно? (Ігрову стрічку «Зона» було включено до Програми виробництва та розповсюдження фільмів на 2006/2007 роки, згідно із постановою Колегії Міністерства культури і туризму України від 29 червня 2006 року №6/22. Договір на виробництво та розповсюдження ігрового фільму «Зона» було укладено 27 грудня 2006 року між Міністерством культури і туризму України, Державною службою кінематографії та продюсером-виконавцем — ПП «Студія Тир Фільм» (реєстраційний №325). Автор сценарію і режисер фільму — Тарас Томенко. У стрічці, заснованій на реальних подіях, мало йтися про Чорнобильську катастрофу та долі її ліквідаторів. Вартість фільму 18 млн 474 тис. 636 грн., участь сторін в інвестуванні фільму: з боку замовника — 7 млн 923 тис. 700 грн., з боку продюсера — 10 млн 550 тис. 936 грн. У 2007 році на створення «Зони» компанії-виробнику було перераховано 7 млн гривень.)

Ні.

І їх не буде повернуто?

У компанії нічого немає. Але давайте зазначимо, що проект призупинився ще у 2008-му році. Я до нього не маю жодного стосунку і все, що ми зараз робимо, — це ведемо справу про банкрутство, яка дорого нам коштує, бо ми оплачуємо послуги арбітражного керуючого.

Але проект залишається у програмі виробництва, і кожна перевірка вказує на це.

Так, і щоразу аудитори отримують від нас аргументовані пояснення, чому це відбувається. Сподіваюся, аудитори розуміють, що коли підприємство буде ліквідоване, ми виключимо проект «Зона» з програми. Це буде зроблено не раніше грудня цього року.

Тарас Томенко був на цьому проекті не тільки режисером і автором сценарію. Проект залишається у програмі, разом із тим пан Томенко виграв уже три нові проекти на пітчингах Держкіно. Чому так само не може вчинити Іван Сауткін, у якого є незданий проект «Максим Оса»? («Максим Оса» — повнометражний ігровий проект режисера Івана Сауткіна, який переміг на 4-му конкурсі Держкіно. Міністерство культури ухвалило рішення дофінансувати проект державним коштом на 100 %. Влітку 2018 року Держкіно виділило на виробництво фільму 17 млн 172 тис. грн. У 2013 році автори отримали від Держкіно на виробництво фільму 19 млн грн.).

Тому що він не хоче цього робити, поки не зніме «Максима Осу». Це його власне бажання. Він може це зробити, може написати в будь-який момент відмову від проекту «Максим Оса». Але, як мені відомо, Іван вірить у проект і хоче його завершити.

Але, як я розумію, Тарас не писав відмову від «Зони»?

Бо це стало зрозуміло і без нього, коли почалися суди через банкрутство компанії.

А «Максим Оса» — не «заморожений» проект. Він буде вироблятися, ми виділили йому дофінансування і продовжили КПП.

Допоки Іван Сауткін не здасть чи не відмовиться від проекту «Максим Оса» — він не зможе отримати кошти від Держкіно на інший проект? Він може отримати фінансування в інших інституціях: Мінкульті, УКФ, але не в Держкіно?

Так. Але продюсери стверджують, що проект «Максим Оса» буде завершено. Тому порівнювати «Зону» і «Максима Осу» не можна.

«Мелодія для шарманки». Режисерка фільму Кіра Муратова вже померла, а фільм досі в програмі не зданий, хоча він давно вже знятий.

Ми ведемо переговори з «СОТА Сінема Груп» — виробником цього фільму та інших двох проектів, які зняті, але перебувають у програмі виробництва («В суботу» і «Серце на долоні»), аби закрити ці питання.

Проект «Пам’ять сонця». «На сьогодні, для роботи над фільмом зібралась сильна міжнародна команда: оскарівський номінант, режисер Заза Урушадзе (Грузія), продюсер Мірза Давітая (США), оператор Володимир Гуєвський, художник-постановник Віктор Бучковский, композитор, музичний продюсер Сергій Могилевський та інші. Автор сценарію — Євгеній Тимошенко. Режисером стрічки виступить Костянтин Коновалов, який є штатним режисером Одеської кіностудії та має досвід участі в багатьох знакових кінопроектах», — повідомили нещодавно на Одеській кіностудії. Водночас, 28 листопада 2016 року відбулося засідання Експертної комісії з питань кінематографії Державного агентства України з питань кіно, на якому було погоджено заміну студії-виробника фільму «Пам’ять сонця». Тоді до агентства звернулося ПрАТ «Одеська кіностудія» в особі Голови правління Андрія Звєрєва та Голови наглядової ради Юрія Нікітіна щодо заміни студії-виробника проекту «Пам’ять сонця» (режисер Віктор Кустов, 110 хвилин, переможець 9-го конкурсного відбору, загальний бюджет 28 млн 22 тис. 568 грн., частка Держкіно — 50 %). Діючого виробника ПрАТ «Одеська кіностудія» у зв’язку із судовим процесом було запропоновано змінити на Продюсерський центр «ОК». На засіданні 28 листопада 2016 року члени Експертної комісії з питань кінематографії одноголосно схвалили рішення щодо заміни студії-виробника проекту «Пам’ять сонця», за умов участі у фільмі ПрАТ «Одеська кіностудія» не менше 25 %. Як відбувалися ці зміни? Чому вони відбувалися?

Тоді до нас звернувся продюсер із проханням замінити студію-виробника, але Міністерство культури не погодило цю заміну. На студії змінилося керівництво, вони прийшли в Держкіно з новим режисером і баченням, експертна комісія погодила заміну режисера. Контракт на виробництво цього фільму Держкіно ще не уклало.

Яка ситуація з проектом «Небо»? (Повнометражний ігровий дитячий фільм «Небо» виграв 5-й пітчинг Держкіно з назвою «Канарка пропелер і хвіст». Потім продюсер замінив автора сценарію і режисерку Надію Кошман на Олексія Пантєлєєва. Після цього відбулася низка судів. Фільм знятий, але не зданий Держкіно.)

Ми подаємо на них у суд за те, що вони не здали нам фільм. При тому що, як мені відомо, фільм уже готовий. Паралельно вони судяться з Надією Кошман: процес заблоковано, продюсери не змогли з нею порозумітися. Якщо не дійдуть згоди, ми будемо вимагати від них повернення коштів.

Яка ситуація з проектом «Казка старого мельника»? (Також повнометражний ігровий дитячий фільм, який переміг на тому ж 5-му пітчингу. Фільм знятий, але в прокат не вийшов.)

Їм ми також направили претензію. Отримали відповідь, що найближчим часом вони це вирішать. Якщо ні, то ми будемо подавати на них до суду.

Ця компанія отримає кошти на два інших своїх проекти? (На 8-му пітчингу Держкіно виграли такі два повнометражних ігрових фільми цієї компанії: «Операція Карпатський капкан», «Джура-Королевич».)

Обидва режисери відмовилися від роботи на цих проектах. Тому на даному етапі — ні. Один із цих режисерів зараз зайнятий на іншому проекті — «Чорний ворон».

Держкіно погодило заміну режисера на Тараса Ткаченка?

Погодили з умовою, що він почне працювати над проектом після того, як здасть нам «Луганський Форпост».

Що з проектом Мирослава Слабошпицького «Люксембург»?

Ми розірвали контракт на створення фільму «Люксембург». Компанія повертає нам кошти, вже частково повернула. Цього фільму не буде. Поки що. У такому варіанті.

Він буде виключений із програми?

Ми будемо подавати заяву про виключення цього проекту із програми на найближчу колегію Мінкульту. Я впевнений, що за інших обставин ми могли би відсвяткувати перемогу цього проекту на Каннському кінофестивалі ще минулого року. На жаль, це так — контракт розірваний за ініціативи продюсера.

Режисер не звертався до Держкіно щодо заміни компанії виробника?

Ніякого іншого продюсера, який би претендував на те, щоби зробити цей проект, на горизонті ми не бачимо.

«Команда Г»? (Анімаційний проект переміг на 4-му конкурсі Держкіно.)

Ми суд виграли. Тепер ідеться про стягнення коштів і ми вже подали відповідний позов.

«210 добрих справ»? (Проект повнометражного анімаційного мультику переміг на 3-му конкурсі Держкіно.)

Продюсери звернулися до нас, аби переформатувати повнометражний проект на серіал, зі збереженням хронометражу. І перерозподілити внески зі збільшенням частки держфінансування. Це ж анімаційний фільм, який може бути профінансований державою до 100 %, а він був підтриманий на менш ніж 50 % від загальної вартості виробництва. Тобто буде аналогічна ситуація, як із «Толокою» і «Максимом Осою», бо він був запущений за таких же обставин — до інфляції і війни, що фактично є форс-мажором. Тепер ми будемо звертатися до колегії Мінкульту, щоби по цьому проекту було погоджено рішення, аналогічно до «Толоки» і «Максима Оси». І до 2020 року їм буде потрібен час, щоб завершити проект. Я сподіваюся, що таке рішення Колегією буде підтримане і воно буде оптимальним, тому що якість того матеріалу, що там вже є — висока.

«Близнюки», проект Єви Нейман? (Повнометражний ігровий — переможець 8-го пітчингу Держкіно.)

Поки що він у програмі, але, я так розумію, другої половини фінансування там немає.

«Бабин Яр» Лозниці? (Переможець 7-го пітчингу Держкіно.)

Сплив трирічний термін його перебування у Програмі виробництва. Тобто він має бути виключений із програми виробництва. Крім того, передбаченої на нього суми недостатньо для втілення творчого задуму.

«Ворожі іноземці»? (Повнометражний ігровий фільм — переможець 8-го пітчингу Держкіно.)

Я бачився з канадським продюсером у Торонто. Вони вже отримали там фінансування й тепер хочуть переформатувати проект так, щоб він мав у нас статус національного — тобто український режисер, українська мова в оригіналі. Тепер все залежить від українського продюсера, який зараз зайнятий проектом «Довбуш», і я ще не чув їхньої позиції щодо цього питання.

«Аеропорт»? (Повнометражний ігровий — переможець 9-го пітчингу Держкіно.)

Давно нічого не чув про цей проект від його продюсерів.

«Гестхаус «Нірвана»? (Переможець 8-го пітчингу Держкіно.)

Теж.

«Лицарі дикого поля»?

Ми подали в суд на компанію «Фест-Земля Плюс» про стягнення коштів у зв’язку з тим, що вони не представили нам проект відповідно до добровільно взятих на себе зобов’язань. Ми продовжили їм терміни, вони відмовились від державного фінансування, обіцяли знайти приватне. Вони повинні були здати нам фільм в грудні минулого року.

«Ніна»? (Переможець 8-го пітчингу Держкіно.)

Від продюсера нічого не чути про другу половину фінансування.

«Пісня Галагана»?

Оскільки виконавцем є державна студія, я думаю, нам треба списати ці кошти. Бо немає ніякої ні творчої, ні економічної, ні технічної можливості завершити цей проект.

«Танк»? (Переможець 8-го пітчингу Держкіно.)

Фільм мав запускатися минулого року. Почалася підготовка до підписання документів, але продюсери перенесли підписання на цей рік. Та, наскільки мені відомо, цього року вони також не готові з нами нічого підписувати.

«Степне»? (Повнометражний ігровий дебют Марини Вроди — переможець 5-го пітчингу Держкіно.)

Почався знімальний період, але у зв’язку із завершенням сезону і за бажанням режисерки, ми перенесли цю історію на один рік.

«Троє», «Шлях мерця», «Залізна сотня»?

Всі вони мають бути здані цього року.

«Поліна»? Цього року може вийти в прокат?

Я не бачу дат цього року.

Там у нас ще є кілька вільних дат.

У ці дати виходять американські релізи, поруч із якими ніхто не хотів вставати. Не просто так туди не хоче ніхто ставати — там американці будуть між собою рубатися.

«Толока» (переможець 3-го пітчингу Держкіно, як і «Максим Оса», рішенням Мінкульту — 100% профінансований державний коштом) вийде наступного року в прокат?

Сподіваюся, але це буде залежати від фестивалів. Я передав усі свої повноваження за цим проектом своєму заступнику.

«Спостерігач»?

Подали до суду й виграли. Це абсурдний кейс — там трохи більше 7 тис. грн.

Чи відбудеться пітчинг Держкіно з новою радою цього року?

Я дуже сподіваюся, що ми цього року оголосимо новий конкурсний відбір.

Фото: Світлана Григоренко

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2166
Переглядів
Коментарі
Василь
23:02 / 23 Жовтня 2018
Чудове інтрв’ю. Така купа фільмів. Але де фільми для широкого загалу? Де фільми патріотичні та високобюджетні? Де новини про екранізацію коміксу "ВОЛЯ"? Вони ж виграли пітчинг, чому ніхто не пише про ситуацію із цим фільмом?
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop