З 19 по 26 квітня в Києві у кінотеатрі «Жовтень» відбудеться фестиваль квір-кіно «Sunny Bunny», що виріс із програми «Сонячний зайчик» на «Молодості», яка з’явилася в рамках фестивалю у 2001 році. Тепер це окремий фестиваль, основною програмою якого стане міжнародний конкурс повнометражного ігрового кіно, проте в позаконкурсній частині буде показано ігрове, документальне, короткометражне та класичне кіно.

Які історії з квір-тематики звучать в українському і світовому кінематографі, які складнощі в організації квір-кінофестивалю під час широкомасштабної війни, хто спонсорує подію і чи є серед партнерів держава, а також чи «на часі» взагалі квір-кінофестиваль в умовах війни. Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили в новому випуску з Богданом Жуком, директором фестивалю «Sunny Bunny».

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Не на часі» — це найперше, що почуєш від багатьох людей»;

08:48 «Ми запрошуємо і чекаємо будь-кого, але така подія є насамперед подією для ЛҐБТКІА+ спільноти»;

13:15 «Є термін — постЛҐБТ-кіно, яким називають фільми, де тематика ЛҐБТК+ не проблематизується»;

19:33 «Абревіатура, яка більше поширена в Канаді і в США — це LGBTQ2S+»;

25:30 «У програмі для підлітків короткометражні фільми, які висвітлюють різні прояви квірності, різної ідентичності зрозумілою і доступною для дітей мовою»;

26:52 «Цього року в нас є державна підтримка. Тут приємно зауважити, що держава розуміє, що потрібно підтримувати таку тематику і такі події».

«Не на часі» — це найперше, що почуєш від багатьох людей»

Вадим Міський: Цьогоріч «Детектор медіа» став медіапартнером українського фестиваль квір-кіно «Sunny Bunny». Фестиваль відбудеться в Україні вже вдруге, а до того тривалий час він був секцією кінофестивалю «Молодість». Розкажіть, як це — їхати на самостійних рейках? Звідки взагалі ідея з'явилася окремого від «Молодості» кінофестивалю? 

Богдан Жук: Про це ми думали протягом тривалого часу. Я долучився до команди «Молодості» в 2014 році, вже десять років працюю. А програма «Sunny Bunny» існує на фестивалі «Молодість» з 2001 року. Урешті ми подумали, що має сенс її від'єднати і розвивати, тому що в Україні кінофестивалів таких немає. Ми дійшли цього рішення саме під час повномасштабної війни. 

Наталя Соколенко: Цікаво, чому саме після початку широкомасштабної війни?

Богдан Жук: Я думав про це раніше, але була пандемія. Це не дуже хороший час, щоб починати новий кінофестиваль. 

Вадим Міський: Зараз так виглядає, що пандемія була не таким вже і поганим часом...

Богдан Жук: 24 лютого, коли це все почалося, наші життя закінчилися, і все, далі – це інше життя. І ми тривалий час не розуміли, чи зможемо ми продовжувати працювати взагалі, чи будемо ми живі для початку. Під питанням був кінофестиваль «Молодість» — його існування. Зрештою, за кілька місяців ми стали розуміти, що нам щось вдасться, але в меншому форматі, у більш скороченому. Тому що до цього в нас в 2021-му році був 50-й фестиваль «Молодість» — з помпою, з урочистостями, масштабно. Це було недоречно під час повномасштабної війни, але ми врешті «Молодість» зробили в грудні 2022 року дуже малим, але представили трохи кінематографа, зокрема, українського. На той момент, ще організовуючи цю подію, ми зрозуміли, що має сенс від'єднати «Sunny Bunny» суто з організаційних причин. З іншого боку, щоб розвивати цей напрямок окремо і щоб наголошувати на цьому голосніше. Це ключова мета, з якою ми його робимо тепер окремо.

У мене іноді складається таке враження, з розмов з людьми, що в нас дуже багато грошей, і тому ми робимо кінофестиваль. Звичайно, це не є правдою, тому що збираємо бюджет на фестиваль по крупиці. Він досить невеликий. Він абсолютно мізерний, якщо говорити про якісь міжнародні стандарти організації кінофестивалів. Навіть у хороші роки в «Молодості» були бюджети в рази менші, ніж в аналогічних кінофестивалів десь за кордоном, умовно, в Західній Європі чи в Америці. Це непорівнювані речі.

Я хочу сказати, що ми робимо його всупереч обставинам, всупереч будь-яким перешкодам. Ми достатньо натреновані роками «Молодості», щоб знаходити рішення з різних ситуацій. І все одно мати можливість організувати таку подію незалежно від того, чи є в нас гроші на це, чи ні.

Наталя Соколенко: А які ще застереження ви чули? Наприклад, «не на часі» кінофестиваль на таку тему?

Богдан Жук: Звичайно, «не на часі». Це найперше, що почуєш від багатьох людей: не на часі культурні події, не на часі святкування, а тим більше ЛҐБТК-кіно.

Наталя Соколенко: А чому «на часі»?

Богдан Жук: Тому що права людини завжди на часі, а особливо — під час повномасштабної війни, коли так чи інакше, через воєнний стан у нас права певні обмежені і свободи. Це зрозуміло. Але це не означає, що ми маємо зупинитися і ніяк не розвивати нашу країну, наше суспільство, зокрема, на законодавчому рівні, на суспільному. І, звісно, дуже важливо говорити саме про права людини, а права ЛҐБТК+ людей є невід'ємною їх частиною. Права ЛҐБТКІА+ людей, за які ми боремося, це не якісь особливі права. Тобто, якщо немає рівних прав у цих людей, то немає рівних прав в усіх людей країни.

Наталя Соколенко: Якраз Росія, країна-агресор, це демонструє. В Росії вводиться кримінальна відповідальність незрозуміло за що. Формально, за «пропаганду ЛҐБТ». 

«Ми запрошуємо і чекаємо будь-кого, але така подія є насамперед подією для ЛҐБТКІА+ спільноти»

Наталя Соколенко: Розкажіть про програму кінофестивалю «Sunny Bunny», де буде, як буде, хто може прийти?

Богдан Жук: Можуть прийти всі, ми запрошуємо і чекаємо будь-кого, але така подія є насамперед подією для ЛҐБТКІА+ спільноти. Її унікальність у тому, що немає іншої культурної події такого ж типу, яка була би присвячена цій тематиці і для цієї спільноти, де ця спільнота може побачити себе на екрані, де вона може спілкуватися, знайомитися, обговорювати різні питання, де буде умовний «safe space» — безпечний простір. Звісно, наскільки це можливо під час війни. В загальному — це кінофестиваль,  тут показується кіно. Неправильно думати, що це тільки для ЛҐБТКІА+ спільноти. Тому що це — квір-кіно, але все одно про загальнолюдські речі, так само, як і квір-люди можуть дивитися гетеро-кіно. Тут немає ніякого протиріччя, всі так само можуть ходити дивитися це квір-кіно, просто часом треба відсторонити свої упередження. Кінопокази відбуватимуться в кінотеатрі «Жовтень». Будуть індустрійні перегляди, освітні події, присвячені різній тематиці.

Вадим Міський: Я бачу, що в програмі цьогоріч українська стрічка — «Транс-втікачі». Її зняла незалежна режисерка і активістка Жа Бабаєва. Це буде національна прем'єра стрічки. Як багато зараз квір-кіно знімають в Україні? І, в принципі, як ви відчуваєте, наскільки ця тема присутня загалом в кінематографі? Тому що ми бачимо, що у світі, це вже норма, щоб так чи інакше персонажі фільму відображали різноманіття. В Україні ми до цього наближаємося?

Богдан Жук: Зараз у світі спостерігається світовий тренд інклюзивності в різних медіа, зокрема, в кіно, в серіалах, в різному контенті. Це радше компенсація того, що раніше цієї теми не було. Це не пропаганда, слід розуміти саме як відшкодування того, що цю спільноту було упосліджено. В принципі, зараз це триває, просто трохи нормалізується.

Вадим Міський: А в Україні?

Богдан Жук: І в Україні зростає присутність цієї тематики в кіно, на мій погляд. Звісно, враховуючи нюанси того, наскільки зараз складно, а часом і неможливо робити фільми в Україні, зокрема, ігрове кіно. Документалістику, зрозуміло, трохи простіше. З короткими метром простіше — короткометражок більше виникає. Окрім цього одного повнометражного фільму, який ви назвали, буде ще шість короткометражних українських фільмів у програмі. І це свіжі фільми — минулого і цього року.

«Є термін — постЛҐБТ-кіно, яким називають фільми, де тематика ЛҐБТК+ не проблематизується»

Наталя Соколенко: Про що закордонні стрічки, які покажуть на «Sunny Bunny»?

Богдан Жук: Тут складно узагальнити, крім того, що це можна якось умовно об'єднати цією парасолькою ЛҐБТКІА+ чи квір-кіно. Насправді, це дуже різне кіно. Є фільми, які лише дотично порушують цю тему, не заглиблюючись. Є такий термін — постЛҐБТ-кіно, яким називають фільми, де тематика ЛҐБТК+ не проблематизується. Тобто це є просто нормою. 

До речі, український фільм «Стоп-Земля» саме з такого кіна. Це цікаве явище, тим більше, що в нас квір-кіно не так багато, і довгий час неможливо було його робити, хіба натяки чи підтексти, коли була совєтська цензура. Але при тому в нас виникає такий фільм, який є квірним, і який можна назвати постЛҐБТ. У фільмі «Стоп-Земля» тема присутня, але вона не є проблемою, вона не є фокусом фільму, бо часто квір-кіно зосереджується на камінґ-ауті, на відкритті себе, на прийнятті себе або прийнятті героя/героїні кимось іншим: чи то сім'єю, чи то суспільством, чи ще кимось. Це найбільш поширена тема, але з іншого боку, є багато тем, і цим можна характеризувати квір-кіно останніх років, воно знаходить більше тем, інтересів, які можна проявити в кінематографі. Квір-кіно, яке ми представляємо на «Sunny Bunny» — це кіно, яке ламає гетеронормативні шаблони кіноіндустрії, яка усталена і не сильно хоче розвиватися. Це про світову кіноіндустрію. Вона звикла діяти за старими шаблонами, які винайдені 50 чи 100 років тому, і не сильно хоче розвиватися. Квір-кіно ламає ці шаблони. І саме таке кіно найперше хочеться показувати, яке ламає і обходить шаблони, до яких ми звикли, особливо, коли йдеться про мейнстримне кіно.

Наталя Соколенко: Я думаю, навіть схема була винайдена ще раніше, «Ромео і Джульєтта» Шекспіра і всі інші сюжети. До речі, нещодавно друком вийшов роман нашого відомого вченого, сходознавця філолога Агатангела Кримського — «Андрій Лаговський». Це перший український інтелектуальний роман про самоідентифікацію гомосексуальності, усвідомлення головним героєм. Цікаво, що ще це почасти автобіографічна книга, я не знала про існування цієї книги, тому що він інакше у нас сприймався, як людина, яка знала 60 мов, величезної ваги інтелектуал і так далі. От таку екранізацію я би хотіла побачити у вас на фестивалі. 

Богдан Жук: Звісно, це особливий приклад, бо цього не так багато фігурує. З іншого боку, треба по-іншому підходити. Насправді, те, на чому ми, зокрема, зосереджуємося на фестивалі, це певне переосмислення кінематографа, зокрема українського. 

Зокрема, фільми періоду, коли Україна була в складі Совєтського Союзу, бо тоді цензура не дозволяла будь-які прояви, і вони траплялися дуже рідко. 

Знаєте, Параджанов був також квірним і також творив квір-кіно. І на його твори теж треба дивитися, зокрема, під цим поглядом. Це не означає, що відкидається все інше. Це ще один погляд на його творчість чи на інші твори. І так само треба і передивлятися українську літературу. Не тільки, я думаю, Агатангел Кримський це висвітлював.

Вадим Міський: А кінофестиваль «Sunny Bunny» якраз оголосив пітчинг українських коротких метрів на квір-тематику. Наталко, якщо ти готова поділитися цією ідеєю зі світом, то ми цей момент не виріжемо. 

Наталя Соколенко: Я не маю таланту написати, тому дарую.

Вадим Міський: Пітчинг — це можливість написати ідею і отримати на неї фінансування. Ви вперше такий пітчинг робите? І якщо не вперше, то хто подавався до вас?

Богдан Жук: Ми робили такий пітчинг на «Молодості» раніше для повно- і короткометражних ігрових фільмів. А пітчинг суто для коротких метрів, ми робимо вперше. Переможці отримають по 80 тисяч гривень — це чималі гроші. Але, якщо говорити про виробництво кіно — це не такі великі гроші. Хоча, з іншого боку, на короткий метр може вистачити. Ми сподіваємося, що таким чином також можемо підтримувати виробництво кіна в Україні. 

«Абревіатура, яка більше поширена в Канаді і в США — це LGBTQ2S+»

Наталя Соколенко: Я би хотіла, щоб ми поговорили про абревіатуру, яку ми вживаємо з початку нашої розмови — ЛҐБТКІА+. Чому цей термін весь час змінюється, постійно додають нові літери і символи?

Богдан Жук: Цей термін, цей акронім змінюється через те, що розвивається рух, який намагається охопити якнайбільше квірних проявів. Якщо розшифровувати, напевно, всім відомо «Л» — лесбі, лесбійка. «Ґ» — ґей, правильно перекладати не «гей», а «ґей». «Б» — це бісексуальні люди, «Т» — це трансґендерні люди, «K» — це квірні — термін, який узагальнює цих людей, але квірні люди не є обов'язково гомосексуальними чи бісексуальними, вони більше схильні до негетеронормативних проявів. «І» — це інтерсекс люди, які народжуються з статевими ознаками двох статей. Такі люди існували завжди, але це замовчувалося. У багатьох країнах було нормою видаляти частину органів, які представляють ще одну стать. Більш виражені органи залишали, а менш виражені видаляли. «А» — це асексуальні або аромантичні люди — це люди, які не мають сексуального потягу до інших людей взагалі. З іншого боку, є аромантичні люди, які мають сексуальний потяг, але не мають романтичних схильностей, схильностей до стосунків. Тут можна розшифровувати багато. «+» є позначкою того, що цим не обмежуються різноманітні прояви сексуальностей та ідентичностей: і ґендерних, і інших. У світі є вісім мільярдів різних сексуальностей і ідентичностей, тому що кожен і кожна себе розуміє окремо. 

Ця абревіатура є відмінною також у різних країнах. Я згадую абревіатуру, яка більше поширена в Канаді і в США — це LGBTQ2S+. І оце от «2S» позначає людей, яких називають two-spirit. Буквально, два духи. Це люди автохтонного населення цих земель, для якого абсолютною нормою було те, що є жінки, є чоловіки, а є ці two-spirit — дводухі люди, які мають прояви двох статей або можуть по-різному проявлятися. Це було нормою до того, як прийшов умовний європейський колонізатор і сказав, що все має бути ось так: тільки чоловіки і жінки, тільки християнство, все має бути квадратне і схематичне, а ваші прояви — це ваші проблеми, і ми їх винищимо під корінь. Власне, їм це майже вдалося, тому ця абревіатура «2S» підкреслює ці корінні історичні прояви. 

І тут слід наголосити, що наша ідентичність та суспільні устої, все-таки, сформовані значною мірою християнською релігією і традицією — релігійною, філософською, етичною — яка властива більше європейським народам. Є і багато інших варіацій. І, знов-таки, не слід обмежувати різні прояви людей. Бо, наприклад, такі прояви як люди-дводухи є нормою і для багатьох народів Океанії, які пов'язані, напевно, якось генетично чи історично, якщо дивитися на те, як відбувалося розселення народів тисячі років тому.

«У програмі для підлітків короткометражні фільми, які висвітлюють різні прояви квірності, різної ідентичності зрозумілою і доступною для дітей мовою»

Вадим Міський: Я би ще хотів запитати про підліткову програму. У вас цьогоріч є окрема програма квір-фільмів для підлітків. Розкажіть, як ви з цією аудиторією працюєте?

Богдан Жук: Наразі ми тільки представляємо цю програму, хоча в майбутньому, я думаю, ми будемо намагатися більше працювати зі школами, з різними освітніми навчальними закладами. Звісно, офіційною рекомендацією є те, що це програма для підлітків, які приходять в супроводі своїх батьків, рекомендований вік 12+, але в такому віці діти можуть приходити тільки в супроводі батьків. У програмі для підлітків короткометражні фільми, які висвітлюють різні прояви квірності, різної ідентичності зрозумілою і доступною для дітей мовою.

«Цього року в нас є державна підтримка. Тут приємно зауважити, що держава розуміє, що потрібно підтримувати таку тематику і такі події»

Наталя Соколенко: Богдане, ми говорили про те, як не просто організувати кінофестиваль в Україні. Хто вам допомагає, з якими платформами співпрацюєте?

Богдан Жук: Безумовно, нам складно організовувати і знаходити фінансування на таку подію, але, на щастя, цього року в нас з цим легше, принаймні, ніж торік. Ця підтримка може бути і грошовою, і негрошовою. Тобто, потрібно не тільки фінансування, потрібна різна участь від різних партнерів. До речі, в нас також є державна підтримка, фінансування від Держкіно. Ця підтримка невелика, але вона суттєва. І тут приємно зауважити, що держава розуміє, що потрібно підтримувати таку тематику і такі події.

Ми залучаємо партнерів: це і громадські організації, і об'єднання, як от «Різні. Рівні», які нам допомагають кожен у свій спосіб. Партнери можуть і інформаційно підтримувати, і брати участь в панелях, дискусіях, лекціях, подіях, які ми організовуємо. Є підтримка від брендів та бізнесів: хтось годує наших гостей безкоштовно, хтось може селити гостей безкоштовно. Це не є безпосередньо фінансовою підтримкою, але це все одно коштує чогось. І ми цю підтримку дуже цінуємо, без неї бюджет фестивалю мав би збільшитися вдвічі, тому що це дуже суттєва підтримка. 

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Анастасією Руденко про розбудову мережі для моніторингу і прозорого висвітлення аспектів відбудови України «Вікно відновлення», Оленою Левандовською про секрети залучення знаменитостей до соціальних проєктів та особливості роботи із підлітковою аудиторією, Катериною Котвіцькою про аналіз поточної ситуації і трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Сергієм Гнезділовим про творчість на війні, цензуру і (не)ефективні державні комунікації, Лєною Чиченіною про враження від коментування церемонії вручення «Оскара» та значення отриманої нагороди для України, Даркою Гірною про те, як виробляти та фінансувати історичний контент в Україні, Галою Котовою про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення, Олександрою Гондюл про те, як принципи гейміфікації в медіа впливають на аудиторію та залучення читачів, Володимиром Шейком про війну української та російської культур на музичних сценах Європи, Олександром Педаном про співпрацю із Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї pedan|buro, Світланою Остапою про проблеми, з якими зіткнулася українська журналістика у 2023 році, чого досяг і що планує Суспільний мовник, посилення державного мовлення, проблеми з допуском на фронт та прогнози на 2024 рік, Анною Тульєвою про організацію та залаштункові історії фіналу Нацвідбору на «Дитяче Євробачення — 2023», Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні, Юлією Шелудько про назву Радіодиктанту-2023 та виклики, пов’язані з перенесенням дати, Вікторією Мурованою про «моркву в шоколаді» як принцип виготовлення контенту для дітей.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

Нагадаємо, в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки «Українському радіо» передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв'язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

Колаж: «Детектор медіа»