Вівторок,  12 грудня 2023

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

Ольга Семенюк зробила огляд ютуб-каналів про письменників, блогерів та філологів, які популяризують українську мову. Вона пише, що після перегляду цих різних каналів зловила себе на думці, що українську нарешті витягнули з вінків і калини, а про мову говорять, не прикрашаючи її сумнівною мішурою «другої у світі за милозвучністю».

Рівно рік тому про трендовість української мови повідомила одна з платформ вивчення мов. У грудні 2022 року українську почали вивчати 1,3 мільйона людей, іноземців. Основна причина — солідарність із нами. Тримається ця тенденція, до речі, й донині — у світі, а що ж вдома?

А вдома Лєна Чиченіна прямо в лоб уже запитує: чому популяризація культури в Україні все ще вважається недостойним заняттям? І хоча йдеться, власне, не про популяризацію вивчення української мови, вона дає відповідь на запитання, чому в метро, маршрутці, магазині чи таксі досі вдосталь російської. Лєна пише про пост у фейсбуці Вахтанга Кіпіані, дуже короткий і дуже резонансний. «За час війни підросло нове покоління стусознавців. "У кожного свій фронт" (с)», — написав журналіст, письменник і військовослужбовець, натрапивши на ютуб-шоу на каналі «Точка збору», присвячене Василеві Стусу, де про його життя і творчість розповідали блогери, актори та коміки. А далі під допис прийшли коментатори… які погодилися (були й ті, хто ні) з Кіпіані. Висловила свою думку і Лєна. Так і написала: «Мої спостереження кажуть, що це дуже кепська історія. Бо в нас до великої війни такого контенту майже не було. І росіяни з радістю цю нішу заповнювали». Лєна Чиченіна пише дуже виважено й аргументовано і про Стуса, і про шоу, і про велику культуру вустами коміків та чому це нам потрібно.

А далі час для найскладнішого запитання: чому державна комунікація мовчить про найголовніше — про стратегію перемоги у війні? Бо коли держава мовчить, ці стратегії будують «відьми», «мольфари» та «ворожки», які окупували ефіри медіа, що називають себе інформаційними. Гала Скляревська поставила інше запитання: навіщо цю антинаукову єресь глядачам підсовують редактори й менеджмент телеканалів? А в тексті зібрала найяскравіші приклади.

Від початку повномасштабного вторгнення «Детектор медіа» задокументував понад три тисячі пропагандистських вкидів. Уже 24 лютого 2022 року команда Центру досліджень в реальному часі почала збирати й документувати хроніки російської пропаганди навколо війни в проєкті #DisinfoChronicle. У січні 2023 року аналітики й аналітикині запустили окремі рубрики в межах проєкту: «Новомова» й «Тактики пропаганди». З часом ми почали робити регулярні тижневі огляди дезінформації: тут читайте останні. Потім ми підсилили хроніку «Конспірологічними теоріями». Чого тільки не писала російська дезінформація про нас із вами та Україну — за посиланням можна знайомитися з оглядом російської дезінформації за перші десять місяців війни. А в спецпроєкті «Аналіз соціальних мереж» Орест Сливенко зібрав моніторинг інтернету за весь рік — у ньому виокремили основні теми, меседжі, вкиди, фейки й маніпуляції, які створював Кремль від 1 грудня 2022 року до 1 грудня 2023 року.

«Вам добре, у вас демократія»

Російська дезінформація, особливо в соцмережах, — проблема не тільки України, але в жодній країні немає такого засилля телеграм-каналів, як у нас, поділилася Світлана Остапа з читачами «ДМ» після повернення з Кишинева (Молдова). Там наша колега була на регіональному форумі Ради Європи «Свобода вираження під час війни». Чи блокують там російські телеграм- і телеканали? Які виклики свободі слова? Скільки в Молдові російськомовних, чому вони не володіють румунською? І чи категоричніше налаштування в самій Молдові та учасників саміту в бік Росії допомогло зрозуміти країнам усе зло російської інформполітики?

Дуже раджу звернути увагу на ще одну конференцію — «Медіабіль», де творці контенту з регіонів розповідали про пошуки власного формату, донорську підтримку та розвиток медіа. Юлія Лавришин написала, що кожен з учасників дискусії розповів про роботу свого медіа. Якщо дуже коротко: локальні медіа — не означає гірші, й вони повинні відповідати всім стандартам і канонам сучасної журналістики та аж ніяк не можуть поступатися якістю контенту. А модераторка дискусії Лера Лауда припустила, що, щоб бути інноваційними, медіа повинні постійно шукати нових форм, сенсів та ідей, і тому  запитала в учасників дискусії про те, що нове у своїй роботі медійники тестували цього року. Прочитати їхні відповіді було й справді цікаво, дуже вже підходи в локальних медіа відрізняються від загальнонаціональних або центральних. Попрошу вас також прочитати і про іншу дискусію на конференції під назвою «Новини в YouTube — це біль!» за цим посиланням, було часом доволі гаряче. Особливо про клікбейтність заголовків та її шкоду.

Наразі це все.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі або на сайті «Детектор медіа». Увесь зворотний зв'язок можете писати сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі.

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Колаж на головній: Точка Збору/ютуб