Що найстрашніше на війні?

Якось я наважилась і запитала про це у військового, який майже два роки на фронті і часто буває «на нулі». «Окрім очевидного (не хочу навіть писати це слово), то це  нестача людей. Ти постійно тут потрібний, якщо ти живий і цілий, тебе немає ким замінити, а помирати я не планую». Я згадала цю нашу  з ним переписку, коли читала інтерв’ю Оксани Наумової з бойовою медикинею та співробітницею Суспільного Іриною Цибух «Хочу, щоб моїм загиблим побратимам не було за мене соромно». Прочитала його і відчула, що намагаюся зрозуміти, чому це з нами відбувається. У мене таке буває, коли я впродовж певного часу бачу схожі меседжі, новини, повідомлення. Вони формують певний «тренд» або вказують на якесь порушення, не помічати яке стає дедалі складніше. Але що це за  «тренд»? Що за порушення? Чи, може, мені це все здається? Війна ж об’єднала і згуртувала українців проти країни-агресорки. Водночас вона загострила суперечності в суспільстві і випробовує нас.

Або ось, текст Марії Спалєк про новий фільм про Бучу, який нагадує, що може статися, якщо не припинити гризню під час війни. Якщо ви вже прочитали інтерв’ю з бойовою медикинею, то, як і я, напевно, простежуєте оце щось «нездорове» в суспільстві, що не помітити вже не можна. Марія так і починає: «документальний проєкт про окупацію Бучі здатний отверезити суспільство, що занурилося у суперечки». Її останнє речення більш моторошне, хоча насправді всього-на-всього реалістичніше: «Здається, що якщо ми терміново не припинимо суперечки й не відновимо супротив на всіх рівнях, рештки тіл знову будуть лежати по всіх наших городах».

Добре, давайте без емоцій. Останній моніторинг новин, який для «Детектора медіа» багато років проводить медіаексперт Ігор Куляс, ось одна з його цитат: «Стандарти журналісти каналу “1+1” порушували протягом чотирьох годин ефіру 496 разів. Це по 124 порушення на годину в середньому, або ж більш як по 2 порушення на хвилину, і це абсолютний рекорд телемарафону. Такої кількості порушень ще не було в жодного з телеканалів». Але він не один, телеканалам ICTV та СТБ до абсолютного рекорду телемарафону, встановленого «1+1», не вистачило п’яти порушень — 491. Найбільше  порушували стандарт відокремлення фактів від думок. І якщо на початку повномасштабного вторгнення ті думки давали нам ресурс і сили (моє припущення), то зараз цього не відбувається, є відчуття обману, безглуздості, безнадії і нерозуміння: а що ж далі? Напишіть, що ви про все це думаєте?  

І якщо раптом у вас з’явилася думка, що, мовляв, забагато критики, зараз і так усім важко, — тоді почитайте текст, який Лєна Чиченіна написала про серіал «Пацани не вибачаються». Ґрунтовний і аргументований матеріал про те, як наша серіальна індустрія профукала підлітків і що з цим робити.   

Або новий текст Наталії Данькової про те, що принесе 2024 рік ринку платного телебачення. Я абсолютно погоджуюся з нашим редактором Євгеном Брижем, що коли регулярно читати всі тексти Наталки про телеринок і його тенденції, можна здобути вищу телекомунікаційну освіту.  

І почитайте також розбір від Павла Рудя ключового меседжу тижня російської пропаганди  про смерть Киви: «Помер Кива — та й *** з ним». Теза номер один: «Убивство Киви — медійний привід, щоб перебити провал із допомогою США Україні». Теза номер два: «Киву вбили диверсанти, яких підготували британці». Теза номер три: «Зеленський, імовірно, помстився Киві за заклики до самогубства». А ще Павло розібрав кілька переляканих дописів інших зрадників України, які втекли до Росії та коментують смерть зрадника Киви. 

Наразі це все.

Якщо обіцяєте подивитися  новий випуск «Ньюспалму воєнного часу» Юрка Космини. Тут, як і з текстами Наталії Данькової: якщо дивитися випуски Юрка регулярно, можна навчитися використовувати гумор як ефективну зброю проти рашизму, що руйнує його пафос та брехню. 

У  фейсбуці, інстаграмі, телеграмі або на сайті «Детектор медіа» ви можете читати більше текстів наших авторів. Увесь зворотний зв'язок можете писати сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

 Гарного дня. До зустрічі.

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Ілюстрація: Getty Images