Привіт, наші найвідданіші читачі!

Сьогодні день захисників і захисниць. У перші тижні великої війни двоє наших працівників пішли воювати за Україну. Нещодавно до армії вирішила долучитися ще одна наша журналістка. Ми дякуємо їм — і також усім, хто боронить нас і нашу землю. Будь ласка, повертайтесь живими і здоровими, ви дуже нам потрібні.

Ще сьогодні день, коли виявилося, що Ілон Маск більше не хоче платити за наші старлінки. Ситуація дивна, бо українці дотепер думали, що вони самі платять за свої старлінки, — у соцмережах купа скриншотів з оплатами за послуги старлінківського інтернету. Крім того, пояснюючи своє рішення, Маск послався на твіт ексцентричного дипломата Андрія Мельника, який пропонував бізнесменові fuck off. Щоправда, це ніяк не пояснює звернення Маска до Пентагону з відмовою від оплати послуг Starlink, надіслане ще до Мельникового твіта.

Спільнота обурено обговорює Маска, його капризи, його образу на Мельника, чи правильно зробили ті, хто ганив його за пропозицію віддати Крим Росії, і чи не слід жбурнути бізнесмену в лице його старлінки. Мовляв, ми й без них переможемо!

Переможемо ми неодмінно, в нас просто вибору нема. Але зі старлінками краще, ніж без них. Не лише тому, що вони дають переваги нашим військовим на передовій у порівнянні з росіянами, яким доступ до інтернету і не снився. Старлінк — це ще й перший інтернет, який з’являється на щойно звільнених територіях. Незабаром на «Детекторі медіа» вийде матеріал про відновлення мобільного зв’язку на Харківщині. Цей процес іде дуже нелегко, бо росіяни зробили чимало для розкрадання й нищення інфраструктури. Поки ремонтники працюють, люди мають змогу телефонувати рідним і читати новини саме завдяки старлінкам.

Сподіваюся, що все це владнається й ми не позбудемось доступу до марсіанського інтернету. Наша влада, до речі, теж відреагувала помірковано — мовляв, бізнес є бізнес, будемо вести переговори. А Маск… Знаменитості часто вередують.

А ось повчальна історія. Лєна Чиченіна написала колонку про новину російського кінопрокату. Новина неабияка — лідером кінопрокату в Росії став фільм «Серце Парми», типу історичний і типу не дуже путінський, — так, що його навіть пропагандисти критикують. А одним із продюсерів цього фільму є Влад Ряшин.

Коли я чую «Влад Ряшин», у моїй пам’яті зринає «Мелорама» — музична програма з моєї далечезної юності, яку він робив і вів. А ще ми з Владом земляки: він теж народився в Запоріжжі. Це таке місто, яке Росія тепер вважає частиною своєї території на підставі вигаданого «референдуму». Дарма що цей фарс у самому Запоріжжі і близько не проходив, росіянам все одно. Тепер Росія щоночі обстрілює «своє» Запоріжжя ракетами, руйнує будинки, вбиває мирних людей.

На відміну від запорожців, яким російська пропаганда приписала «вибір» на користь Росії, Влад Ряшин зробив цей вибір давно — живе в Росії, знімає там кіно, в тому числі пропагандистське, робить кінобізнес. Але Лєна Чиченіна не стала би писати текст лише для того, щоб затаврувати манкурта: це не в її стилі. Лєнина коронна тема — інститут репутації. Тому вона зробила наголос на Українській кіноакадемії, членом якої — принаймні, так вважала Лєна, — досі є Ряшин. Ознак, що його звідти виключили, не було ніяких.

Після цієї публікації ми отримали відповідь із кіноакадемії. Вона коротка: «Влад Ряшин вийшов зі складу Української кіноакадемії і не є її членом». Овва! І нікому не сказав?!

З одного боку, ми ніби й помилилися. Знали б, що Ряшин уже не кіноакадемік, — текст би не вийшов або був би зовсім іншим. З іншого боку, публікація корисна, адже завдяки їй ми дізналися, що з кіноакадемії можна вийти тихцем.

Гаразд, досить історій на сьогодні. Тепер вау-тексти останніх днів:

Що відбувається за лаштунками великих медіагруп? Завдяки чому вони досі тримаються на ринку, й який у них запас міцності? Чи не готується хтось із них на вихід услід за холдингом Ахметова? Наталка Данькова дізналася про це багато цікавого. Зокрема є інформація (перевірити яку, на жаль, неможливо — «комерційна таємниця»), що медіагрупи винні великі гроші «Зеонбуду», бо не платили за трансляцію, сподіваючись на компенсацію або прощення боргів від держави. Але ні, ніхто з них поки що не закривається.

Керівниця «Слідства.інфо» Анна Бабінець розповіла Галі Скляревській, що змінилось у роботі розслідувачів, як вони ідентифікують російських військових і чому вважають, що кожен росіянин зі зброєю в руках прийшов на нашу землю добровільно і свідомо. З цього тексту ви дізнаєтесь, коли розслідувачі планують знову взятися за вітчизняних корупціонерів.

Відома херсонська телеведуча й медіаменеджерка Еріка Авдєєва поділилася спогадами про пів року життя в окупованому росіянами місті. Особливо мене вразило це: «Важко було пояснити дитині, чому маємо переховуватись. Їй тоді було шість років, в липні виповнилось сім. Чому називаємо себе іншими іменами при знайомстві з новими сусідами. Чому не можна говорити, де працюють батьки. Були декілька випадків, коли нові сусіди мене впізнали, а мені довелось сказати, що то випадкова схожість з Ерікою Авдєєвою і що я ніколи навіть не мріяла працювати на телебаченні. Я тоді була з донькою, і вона дуже здивувалася, чому я обманюю. Донька потім усю дорогу мені пояснювала, що обманювати недобре, і розпитувала, що ж я такого зробила, що від усіх ховаюся».

А взагалі, звичайно, початок тижня нам усім добряче перепсував російський ракетний удар і подальше вимкнення світла і зв’язку. Сидіти в коридорі без електрики й слухати вибухи вдалині було вкрай неприємно, але це трохи струсило й нагадало про головні речі. Ми не припиняли працювати і відстежували події — пропагандистські вкиди, які супроводжували обстріли; найпоширеніші фейки в соцмережах на цю тему; конструктивну (і з гумором, як завжди) реакцію українських користувачів соцмереж; дебільну й нелюдську, як завжди, реакцію проросійського телеграма. Через цей гармидер довелося відкласти матеріали, які ми планували опублікувати й написати на цьому тижні… Але ми обов’язково все надолужимо

Головне — чекаємо добрих новин із фронтів, нових звільнених сіл і міст, усього того, що наближає перемогу.

Дякуємо, що ви залишаєтеся з нами!

Ваш
«Детектор медіа»

Фото: Daniel Oberhaus / Flickr