Привіт, найвідданіші читачі «Детектора медіа»!

Попередні кілька днів ми всі невідривно стежили за звільненням Харківщини. Російські війська давали драла з міст і сіл, які ще вчора вважали «навсегда русскими», а наші захисники кропили волю ворожою злою кров’ю. А тим часом проросійські політики здійснили непомітний контрнаступ в українському телепросторі: в ефірі спільного телемарафону «Єдині новини» почали регулярно з’являтись народні депутати від «Опозиційної платформи — За життя».

Кілька місяців про ОПЗЖ в ефірі телемарафону згадували лише в контексті її заборони. Ані партії, ані фракції такої більше нема, й тепер її колишні члени розбіглись по двох депутатських групах — «Платформа за життя і мир» і «Відбудова України». У блоках каналу «Рада» з’являються члени саме другої; їх вважають орієнтованими на Вадима Столара, який відсиджується за межами України, а свій медіахолдинг чомусь продав. «Рада» запрошує в ефір Тетяну Плачкову, Валерія Гнатенка, але наша сигналізація спрацювала, коли ми побачили Бурміча.

Анатолій Бурміч — це не просто якийсь ноунейм-бізнесмен, який купив місце у списку ОПЗЖ. Він був завсідником каналів Медведчука з джентльменським набором кремлівських наративів — від зовнішнього управління до «нащадків нацистів, які ненавидять переможців». Коли друзі ОПЗЖ пішли у наступ на Україну, Бурміч в ефірі медведчуківського UkrLive закликав до капітуляції. (Більше про його послужний список незабаром розповість мій колега й архіваріус «Дошки ганьби» Ярослав Зубченко.) Потім, як і всі проросійські політики, Бурміч замовк.

І ось тепер чувак, який казав, що не розуміє, навіщо Україна захищається, українською мовою розповідає в національному ефірі про підготовку до опалювального сезону. Запитань про зміну його політичної позиції ведучий не ставить — говорять тихо-мирно. Ще один «перейшов на бік України»?

Чи в принципі можуть колишні члени ОПЗЖ бути в ефірі марафону? Авжеж. Адже народні депутати у Верховній Раді не штани протирають, а працюють. Тому, якщо колишній член ОПЗЖ має що розповісти про свою роботу в комітеті, про важливі законопроекти, які зареєстрував у ВР, або про позицію своєї депутатської групи з якихось важливих питань, звернутись до нього журналісти можуть. Чи треба виділяти на це п’ятнадцять хвилин ефіру — питання редакційне.

Бурміч працює в антикорупційному комітеті (ха-ха), й до опалювального сезону не має жодного стосунку. «Позиція» «Відбудови України» з усіх питань — голосувати так, як монобільшість, тут особливо коментувати нічого. Бурміч — не ньюзмейкер і не експерт. Отже, інтерв’ю — піар.
Чи є синхронне з владою голосування ціною за «квиток на ковчег», який зокрема гарантує відбілювання іміджу в ефірі «Ради»? Чи була ще якась платня за цей піар? Ми не знаємо. Але подбаємо, аби про минулі погляди Бурміча в Україні не забули.

Що ж до «Ради»… Ганно Гомонай, як справи? Питань до патріотизму колег досі не виникає? :)

Ще одну зловісну реінкарнацію описав у своєму відеоблозі Ярослав Зубченко. Йдеться про… ви не повірите… Андрія Пальчевського, який дав інтерв’ю Максу Назарову. І ці двоє в принципі мало відрізняються від себе самих до 24 лютого. Мураєв був би непоганим третім, якби наважився вилізти з каналізації, де відсиджується з кінця зими.

Камбеків проросійських персонажів на телебаченні могло би бути ще більше. Їх намагались (і досі, можливо, намагаються) організувати на телеканалі «Інтер», де Ганна Безлюдна — віддана Дмитрові Фірташу топменеджерка, а також відома нелюбителька всього українського, — намагається взяти під контроль інформаційне мовлення (те, що в межах марафону). Їй протистоїть генпродюсер новин Назім Бедіров. Це гостросюжетна історія, в якій, подейкують, доходило до стусанів (ні, Безлюдна не билася). На жаль, джерел, готових говорити відкрито, не знайшлося, а головні дійові особи нас проігнорили. Сподіваємося дізнатися ще щось, тоді розповімо.

Якщо Бурміч, Назаров та інші колишні (?) любителі російського світу будуть чемні, можливо, після перемоги їх можна буде послати демократизувати Камчатку. Ні-ні, я не з тих, хто вірить, що наші танки доїдуть до острова Сахалін, але Дмитро Золотухін вважає, що нам доведеться визначати майбутнє Росії. Бо самі росіяни не дадуть Росії ради: тамтешня опозиція не знає, що робити зі своєю країною, й обидва головні варіанти розвитку подій — і розпад на незалежні національні держави, і перетворення на «ліберальну імперію» — небезпечні для України в перспективі 10—20 років. Тому треба створити для нашої країни зону безпеки розміром з Росію. Це сміливі плани, але не відкидайте їх відразу — почитайте текст.  

І останнє про мешканців боліт. Як думаєте, скільки коштує зрадник-француз, який погодився працювати на кремлівську пропаганду та спецслужби? Не знаю, як ви, а я уявляв розкішні шуби, золоті зливки, яхти і рахунки у швейцарському банку.  Виявляється, що ціна — двісті євро. І ще сто на квартиру. Це ті гроші, які отримував за роботу на російські спецслужби в Донецьку французький русофіл на ім’я Лоран Брайяр. Його найрожевішою мрією було громадянство неіснуючої республіки, й попри все зараз йому вдається досить успішно просувати російські пропагандистські наративи у франкомовному просторі. Читайте матеріал Гали Скляревської про цього дешевого і сердитого друга Москви, який чомусь називає себе журналістом.

Так, усе. Про серйозне досить, тепер — про хороше. Я маю на увазі нашу вже п’яту добірку «Що хорошого», яку вся команда «Детектора медіа» в поті чола свого збирала для своїх читачів. Футбол, Толкін, курячі кістки… Треба читати!

І ще веселе. Найпопулярніша новина «Детектора медіа» за останній тиждень (майже шістдесят тисяч переглядів, Карл! Ой, тобто Чарлз!) має заголовок «У Нацраді відреагували на трансляцію Скабєєвої у чернігівському фітнес-клубі». Я спробував уявити, як люди щодня приходять, переодягаються у спортивне й тренуються під Скабєєву. Раз-два-три-чотири, ногі ширє в русском мірє… Але виявилось, що це був пранк.

Так би хотілося, щоб усе, що з нами відбувається в останні шість з половиною місяців, виявилось нехай не сном, але хоча би пранком. Але, на жаль, це реальність.

Будемо якось давати їй раду.

Дякуємо, що залишаєтеся з нами!

Ваш «Детектор медіа»