Сьогодні трюїзмом стала констатація, що другий тур президентських виборів призвів до бурхливої дискусії і розколу в середовищі української інтелігенції. Одні в цьому розколі вбачають трагедію, другі - торжество демократії, треті - гру амбіцій, четверті ще щось. Хто насправді мав рацію, - ті, котрі закликали підтримати у другому турі Юлію Тимошенко чи ті, котрі вбачали єдиний прийнятний вихід із чинної політичної ситуації у голосуванні проти всіх, - це покаже час. Але, звісно, за будь-яких обставин кожен із числа українських інтелектуалів - і знаних, і не надто - мав і матиме (навіть якщо хтось вважатиме інакше) право на власні переконання і на власний погляд. З одним-єдиним уточненням: висловлення цих переконань не повинне набувати хамських ознак та форм. На жаль, ходити далеко за прикладами не треба.

Те, яким хамством сповнені інтернет-форуми, зайве нагадувати. Але ж якби тільки форуми... Візьмімо статтю головного редактора інтернет-видання «Українське слово» Євгена Петренка «Банкрутство розуму і волі». У статті стверджується, що напередодні другого туру виборів «ми отримали приступ істерії навколо "єдиного демократичного кандидата" Юлії Тимошенко. І в цій істерії беруть участь доволі серйозні люди, такі як філософ М. Попович, поети І. Драч і Д. Павличко і ще ціла череда політологів, культурологів, представників громадськості». Цих названих і неназваних інтелектуалів Євген Петренко звинувачує в тому, що вони намагаються «знову дурити простих людей і продавати залишки авторитету». І продовжує: «У намаганні представників так званої творчої інтелігенції і активістів політичної "тусовки", які знову впихають українському народу явно недоброякісний товар, яскраво проявилась їхня радянська генеалогія і постійна боротьба з самим собою, виправдання малих зрад, підступів і відступів, зроблених протягом життя в тоталітарних умовах». А далі, зробивши припущення, що підтримка Юлії Тимошенко цими людьми, можливо, мала у своїй основі щось «задля  міфічної "України"» (так-так, Україна тут у лапках!), автор статті знову наголошує на продажності тих інтелектуалів, хто публічно підтримував Тимошенко: «А може, все набагато простіше. Як говорив поет, ніколи б ми не продались, якби нас не купили».

Дозволю собі продовжити поіменний список тієї «череди» інтелігентів, про яку вів мову головний редактор «Українського слова» (взагалі-то слово «череда» вживається до худоби, а не до людей): після підписів Павличка і Драча у «Зверненні до українського народу» від 21 січня 2010 року йдуть підписи Левка Лук'яненка, Юрія Щербака, Івана Дзюби, Володимира Василенка, Ігоря Юхновського, Юрія Мушкетика, Роланда Франка... А інший документ стосовно підтримки інтелігенцією у другому турі виборів Юлії Тимошенко підписали, поміж інших, Анатолій Авдієвський, Анатолій Паламаренко, Сергій Комісаренко, Дмитро Гнатюк. Крім того, про хоча б мінімальну надію на демократичний і європейський розвиток України у разі президентства Тимошенко та про недоцільність голосування «проти всіх» писали Микола Рябчук, Вадим Скуратівський, Ігор Лосєв...

І от саме цих людей публічно звинувачено в «участі в істерії», у «продажу залишків авторитету», «малих зрадах, підступах і відступах» тощо. Саме їх вписано до «так званої творчої інтелігенції». Саме їм начебто притаманне «банкрутство розуму та волі». Саме на їхню адресу Євген Петренко прорікає слова, якими завершується його стаття: «Дивно, коли простих людей звинувачують у патерналізмі, якщо такий самий патерналізм демонструє  інтелектуальна еліта нації, постійно намагаючись причепитись до якогось "паровоза". А, може, вона давно вже не еліта і ми вимагаємо від неї того, чого вона апріорі не може дати?».

Якби таке написали Олесь Бузина чи Дмитро Табачник, ніхто б, очевидно, не здивувався - ані змісту, ані тональності (власне, вони не раз щось подібне й писали). Але коли про «так звану творчу інтелігенцію» і «давно вже не еліту» пише головний редактор «Українського слова»... Тут, вибачте за каламбур, не вистачає питомо українських слів. І якби з інвективами щодо «радянської генеалогії» знаних інтелектуалів та їхнього не зовсім, мовляв, праведного «життя в тоталітарних умовах» виступив хтось із в'язнів сумління брежнєвських часів, це було б зрозуміло (хоча насправді нічого подібного від лідерів інакодумців чути не довелося). Але ж серед дисидентів молодшого покоління, своєрідним символом яких став світлої пам'яті журналіст від Бога Сергій Набока, дуже і дуже принциповий Євген Петренко не був помічений...

Звісно, кожен українець має право на свою інтелектуальну та політичну позицію. Має її і головний редактор «Українського слова». Що цікаво: певна частина його інвектив на адресу Юлії Тимошенко справедлива, інша - ні (включно із сумнозвісними газовими угодами, де щонайменше частка провини лежить особисто на «найбільш українському президентові»). Отож підстави голосувати проти всіх у другому турі існували, і вони реальні.

Проте хіба не можна було висловити ідею такого голосування без відвертого хамства на адресу названих і неназваних (у числі «череди») Євгеном Петренком достойників вітчизняної культури? Безумовно, можна було б - бо ж ідеться про журналіста і політолога з великим досвідом. Але маємо принципову позицію - виявлену під прапором і від імені українського націоналізму хамську зневагу та плебейську зненависть до людей, без доробку яких уявити сьогоднішню українську науку й культуру неможливо. Навіть (чи передусім) виступаючи з позиції радикального націоналізму.