Хочете в 1941-й? Та не проблема!

25 Травня 2009
29215
25 Травня 2009
15:12

Хочете в 1941-й? Та не проблема!

29215
Хочете в 1941-й? Та не проблема!

«Глядач любить детективні фільми. Приємно дивитися фільм, наперед знаючи, чим він закінчиться», - такою фразою починається класична вже соціальна комедія Ельдара Рязанова «Стережись автомобіля!». Якщо в ній замість словосполучення «детективні фільми» поставити словосполучення «фільми про війну», можна зрозуміти, чим керувалася українська компанія «Про-ТБ», беручись за 12-серійний проект «1941». Фільм режисера Валерія Шалиги з такою назвою демонструвався три тижні поспіль на каналі «Інтер» по буднях о 21.20.

 

У цього проекту для успіху було, здається, все. Передусім - любов глядацької аудиторії 50+ до фільмів про війну, яку вони щотравня активно виявляють. А це означає - фільм матиме гарантований рейтинг. Якщо до цієї любові додати, вибачте за вимушену тавтологію, любов цієї ж аудиторії до історій «про любов», можна прогнозувати впевнене зростання рейтингових показників «1941-го» від серії до серії.

 

Нарешті, такий серйозний, хоч і недоступний для українських телеманів партнер, напевне, допоміг збільшити не лише рейтинг фільму, а і його бюджет. Мені прикро, що відомий український продюсер Віктор Мирський має рацію, визначаючи смаки українського телеглядача: він, глядач, чомусь надає перевагу недорогим простеньким мелодрамам. Такі історії компанія «Про-ТБ» навчилася не лише виробляти, але й розтягувати на десятки серій. Але якщо любовні клубки переплітаються не просто в селі, а в селі, окупованому німцями в перші дні війни, треба ж хоч трошки показати і війну. Війни без пострілів не буває. Стрілянина не вписується в бюджет більшості сучасних кінопректів, реалізованих українськими виробниками. А значить, гроші на «постріляти», ймовірно, прийшли від партнерів із російської сторони.

 

Хоча в цьому нічого поганого насправді немає. Он Франція з Італією займаються копродукцією більш як півстоліття, і нічого. Проте кіновиробники цих та інших країн, де практикується співпраця та реалізація спільних проектів, ставляться і до обраної теми, і до глядача з більшою повагою, ніж команда, котра зробила кіно «1941».

 

Отже, успіх ніби прорахували. Але, прораховуючи стратегію перемоги, якось забули про те, що грамотна стратегія і реальний результат - речі різні. Чим далі від серії до серії, тим частіше я ловив себе на думці: мене не просто розважають мелодрамою, гостроти якій додає екстрим перших днів і тижнів війни й окупації. Мені запропонували розвагу в чистому вигляді. Кіно, яке викликає сміх. Тобто кінокомедію на кшталт класичної «Великої прогулянки» з Луї де Фюнесом у головній ролі. Але кінокомедії від проекту «1941» явно не чекали. Ось у чому стратегічний прорахунок.

 

Та спочатку - про речі, які, без жартів, таки варті поваги. На офіційному сайті телеканалу «Інтер» можна прочитати, в яких умовах доводилося працювати акторам та всій знімальній групі. Прочитавши цю інформацію, я спокійно ставився до того факту, що влітку 1941 року герої ходять по селу в шинелях, куфайках, теплих хустках та валянках. А червневий (за сюжетом так!) ліс через відсутність листя на деревах та кущах схожий на декорацію фільму з розряду футурологічної фантастики.

 

Правда, я й далі не можу до кінця зрозуміти, для чого червень треба було знімати в грудні. Але нехай - непередбачуваний процес кіновиробництва в Україні може змушувати людей, які хочуть і вміють працювати, робити свою роботу ще гнучкіше, пристосовуючись до таких речей, до яких, здається, і пристосуватися неможливо.

 

Хоча, за сюжетом, осінь настає в цій історії лише в сьомій серії. До того часу уважний і прискіпливий глядач може при бажанні висловити авторам серіалу цілком справедливі претензії. Дивіться самі: починається історія з того, що сільський голова і його фронтовий побратим (Анатолій Котенев і Сергій Романюк) вирішили породичатися. Для цього вони одружити своїх доньку і сина одне з одним. Проте хлопець Григорій не любить дівчину Олену (Ольга Олексій). Зате її любить брат Григорія - Іван. Гриша любить іншу - Дарину. А в Дарини є мама, яка любить батька Олени. А саму маму любить підлий рахівник Архип (Володимир Горянський). Але перераховувати всі любовні колізії тут не варто, бо нас цікавить винесена в назву фільму дата - 1941 рік. Весілля грають 21 червня, в суботу. 22 червня, в неділю, вже починається війна і під обід у селі - не лише німці, а й поліцаї з місцевих, якими керує зрадник Архип. Стосунки з окупаційною владою розтягуються на чотири наступні серії. І вже в третій, дія якої відбувається, за моїми підрахунками, протягом першого тижня (!) від початку війни, тобто в спекотному (це відомо з історії!) червні 1941 року, на вулицях села з'являються люди в тілогрійках. Як на мене, ситуацію з невідповідністю погодних умов та пір року можна було вирішити досить просто: трошки виправивши сценарій. Достатньо навіть вкласти в діалоги кілька фраз про те, що на дворі осінь.

 

Наступна проблема: яку територію окупували німці в фільмі «1941»? Так, вони вторглися в Радянський Союз, але навіть та країна мала адміністративно-територіальний поділ. І чому німці по-хазяйськи, так, наче в глибокому тилу, розташовувалися в селі вже під вечір 22 червня? Червона армія тікала, та без бою все одно не здавалася. Особливо в перші години війни, коли ще хтось сподівався на допомогу. Тим не менше, за сценарієм не стріляють, а лише пострілюють. Згоден, село, назва якого так і лишилася за кадром, розташоване на кордоні, як і зазначено в анотації. Але це, очевидно, білорусько-польський кордон. Хоча, за сюжетом, живуть там питомі росіяни. Білоруським духом і не пахне. Це що, якась російська колонія?

 

Далі: і німці, і зрадники-поліцаї поводяться аж надто спокійно. Вбитий собака та розстріляний похмільний юнак - не той рівень жорстокості, що його, як відомо навіть із радянської історії, виявляли німці на території окупованої Білорусії в перші та подальші дні війни й окупації. Ба більше: німецький солдат дозволяє пораненому полоненому червоноармійцеві практично на очах у товаришів сховатися в клуні Олени лише тому, що дівчина його про це попросила. Не знаючи, до всього, німецької мови.

 

Згоден: ці та інші речі, які можна назвати сюжетними огріхами та провалами, насправді працюють не на історію «про війну», а на любовні багатокутники. Війна війною, а в фільмі практично не лишається не закоханих одне в одного головних героїв. Хоч «наших», хоч «німців». З якогось моменту я зрозумів і прийняв для себе істину: насправді «1941» - це комікс, мальована історія за воєнними мотивами. А вимагати від коміксу дотримання якоїсь там логіки чи, Боже збав, історичної достовірності може хіба питомий кандидат історико-філософських наук. Глядач стежить за сердечними драмами дійових осіб, а коли такі пристрасті - кому яке діло, в що вдягнені герої і де відбувається дія.

 

Отже, 1941 рік тут - не історія, а лише декорація. Старанно намальований задник, як це буває в театральних постановках. Проте сприймати події серіалу навіть як повноцінну серйозну мелодраму заважає саме це: ставлення до перших воєнних тижнів і місяців лише як до декорації, яку можна відсунути.

 

Боже збав, я не вимагаю від цієї мелодрами історичної правди чи логіки! Але ж не треба перетворювати драму на комедію... Ось лише кілька епізодів для ілюстрації.

 

Епізод 1: двоє радянських солдатів, перевдягнених у жінок, заманюють німців у засідку. Німці активно ведуться, хоча закутані в теплі хустки «спокусниці» явно не молоді.

 

Епізод 2: герой Сергія Романюка виживає, заховавшись у погріб, коли його будинок вибухає. Вилізши з погреба, він ховається в лісі. Майструє опудало. Приторочує до опудала рушницю, прив'язує до спуску мотузочку, за яку смикає, коли бачить кількох німців на возі. Постріл не влучний, зате потім можна прицілитися і вбити одного ворога з інших кущів, поки обдурені поліцаї роздивляються опудало. Отака багатоходова стратегія полювання на ворога.

 

Епізод 3. Боєць Червоної армії, товстий сержант Бондаренко, мчить на виручку товаришам, осідлавши німецький мотоцикл і стріляючи на ходу зі «шмайсера», котрий тримає так, як це роблять у бойовиках Джона Ву.

 

Епізод 4. Закоханий поліцай забуває рушницю в хаті дівчини, яка, до всього, його не любить.

 

Епізод 5. Олена приносить пораненому червоноармійцю Ігорю води в глечику і запитує: «Вам стакан принести или так будете?». На що тяжко поранений благородно відповідає: «Да какой стакан!» - після чого починає пити з горла.

 

Взагалі, діалоги героїв - окрема тема. Поліцаї, розглядаючи згадане вище опудало, дивуються: «Что это за хрень!». Григорій, командир партизанського загону, промовляє до своїх бійців тоном гопника з Троєщини: «Кто не хочет воевать - валите!». Ну, а поранений червоноармієць Ігор обіцяє Олені піти з її клуні, користуючись універсальною термінологією сучасних менеджерів середньої ланки: «Да не проблема! Я уйду!». Недбале ставлення до мови та інтонацій виглядає тим більше дивно, що до форми німецьких та радянських солдатів декларувалося особливо уважне та дбайливе ставлення, і це, до речі, помітно.

 

Висновок напрошується один: загальний тон деяким найновішим стрічкам «про війну» задають навіть не «Сімнадцять миттєвостей весни», не «Чотири танкісти й собака» та інші якісні зразки серіальної культури, а російська комедія «Гітлер капут!», де справді не проблема, в якому році відбувається дія. Головне - наші перемогли німців, і всім весело.

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
29215
Читайте також
26.07.2010 14:57
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
25 416
10.06.2010 14:00
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
18 577
18.03.2010 12:00
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
20 206
16.03.2010 12:12
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
28 134
22.12.2009 08:40
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
27 633
08.10.2009 17:31
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
63 309
24.09.2009 13:02
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
27 668
06.07.2009 08:36
Сергій Грабовський
, для «Детектор медіа»
11 796
30.06.2009 09:30
Олександр Михельсон
, для «Детектор медіа»
11 288
25.06.2009 15:46
Олександр Михельсон
, для «Детектор медіа»
23 016
23.06.2009 09:21
Борис Бахтєєв
, для «Детектор медіа»
14 823
01.06.2009 08:27
Марина Бердичевская
41 209
26.05.2009 11:33
Дмитро Десятерик, «День»
36 242
20.05.2009 15:53
Media Resources Management
для «Детектор медіа»
38 625
18.05.2009 09:41
Тамила Аблаева, «Экономические известия»
30 396
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Цікавий
5610 дн. тому
Насміхачись над ідіотством сучасних серіалів про війну все-таки не варто оперувати як аргументом радянською версією історії цієї війни і вважати, що німці розстрілювали усіх підряд, кого побачать. Мені баба з дідом багато розповідали про окупацію і про те, як відступали та наступали червоні. Пострілів було мало, коли відступали, це правда. І масові страти почалися значно пізніше, а не з перших днів. Це безвідносно до дурних серіалів, а просто до автора.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду