In English

У 2024 році парламентський телеканал «Рада» жодного разу не запросив в ефір представника парламентської фракції «Європейська солідарність».  Ідеться про інтерв'ю, включення, гостьові студії. А не, наприклад, участь у нарізці коментарів у «Парламентському тижні».

Для наочності проблеми достатньо прочитати опис «Ради» на її сторінці на ютубі: «Парламентський телеканал “Рада” широко висвітлює [...] діяльність усіх парламентських фракцій і депутатських груп». Або ще більш викривальний опис на сайті мовника: «Програми, що виробляються Парламентським телеканалом, спрямовані на повноцінне задоволення потреб суспільства в одержанні найширшого спектра інформації про діяльність парламенту, унеможливлення цензури стосовно подій у сесійній залі Верховної Ради України».

І все ж на «Раді» є беззаперечна цензура. Адже цей канал запрошує представників усіх інших груп і фракцій, крім «Європейської солідарності». І уникає конкретної політичної сили тенденційно: місяць за місяцем.

А тепер факт, який змушує демократичну кров стигнути в жилах: ЖОДЕН канал національного марафону в цьому році, крім Суспільного, теж не запрошував «Європейську солідарність».

Ні «1+1» Коломойського, ні «Інтер» Фірташа/Льовочкіна, ні ICTV/СТБ Пінчука, ні «Ми — Україна» офіційного Ігоря Петренка. Жоден, жодного разу. Що змушує задуматися, ким насправді контролюються ці канали, якщо вони згодні на гостьову цензуру в інтересах влади.

Системне обмеження саме «Європейської солідарності» на п’яти різних каналах — це рішення, мотив і вплив для якого є тільки в Офісу президента. І ще раз, оскільки в нашій політизованій дійсності це варто повторити двічі, — справа не в Порошенкові. Річ у тім, що в демократичній країні влада зібрала комерційні телеканали під одну парасольку та заборонила їм запрошувати в ефір представників конкретної партії-опонента. А у власних телеканалів цієї політсили, до речі, забрала ефір у цифровому мовленні.  

Контрастний доказ фаворитизму марафону — представників фракції «Слуга народу» в нього кликали 505 разів за перші чотири місяці 2024 року. Це вдвічі більше, ніж представників усіх інших фракцій і груп парламенту разом узятих. Для тих, хто планує використати спекулятивний аргумент, мовляв, таке представництво монобільшості в ефірі репрезентативне до монобільшості в парламенті: у парламенті на 41% більше «слуг», ніж усіх інших фракцій разом. В ефірі — на 133%.

Навіть представники Офісу президента щомісяця з’являються в марафоні частіше (зазвичай теж удвічі), ніж будь-яка окрема парламентська фракція.

Та й насправді монобільшість у медіа не повинна математично корелювати з монобільшістю в парламенті. Уявіть, що існує якесь дискусійне питання — умовний ринок землі — і кожна фракція та група IX скликання висловлює в сюжеті свою думку з цього приводу через одного представника. За логікою марафону, цю ж тему прокоментують одразу дев’ять «Слуг народу».

Але продовжмо про цензуру. Нижче — гостьова політика телеканалів «Єдиних новин» за перші чотири місяці цього року. І з неї можна зробити кілька висновків:

На деяких телеканалах єдина думка — це думка влади. На «Інтері» та «Ми — Україні» гості від «Слуги народу» складають 96% та 92% гостей-нардепів відповідно. В абсолютних числах це звучить ще краще — «Інтер» за чотири місяці запросив три людини не від влади.

Тобто, справа не в тому, що якісь медіа уникають політичних тем. Чи менше запрошують нардепів загалом. Політиків кличуть усі, просто не всі кличуть когось, крім «Слуги народу».

З іншого боку, інколи, коли на вечірку кличуть усіх, це лише підкреслює відсутність запрошення для когось конкретного. На «Раді» 23,8% гостей — це представники інших політичних сил, крім владної. Навіть групу «Довіра» тут кликали в ефір частіше, ніж будь-який інший канал, крім Суспільного, кликав будь-яку опозиційну політичну силу. І все ж парламентський мовник примудрився жодного разу в цьому році не дати слово «Європейській солідарності». Кричуща тиша.

Але найбільше цензуру та фаворитизм інших членів марафону підкреслює Суспільне. Загалом цей телеканал відповідав всього за 31,6% політиків в ефірі «Єдиних новин». Але кожну опозиційну парламентську фракцію цього року тут показували частіше, ніж на всіх інших телеканалах разом узятих. Серйозно. Суспільне 41 раз кликало представників «Голосу», всі інші канали разом — 33. Суспільне 32 рази показувало членів «Батьківщини», всі інші канали разом — 25. І лише Суспільне показувало «Європейську солідарність».

Тобто проблема навіть більша, ніж партія Петра Порошенка. Із шести каналів марафону всього один нормально забезпечує репрезентацію опозиційних політичних сил. Але й не ігнорує владу — 42% політиків тут  від «Слуги народу».

Якщо не враховувати Суспільне, 82,5% усіх гостей-політиків «Єдиних новин» — це члени «Слуги народу».

Це дистопічна ситуація, яка плює на свободу слова.

Тепер, коли Суспільне відгалужується від марафону, у головному офіційному українському телеефірі може стати ще менше думок опозиції. І зовсім зникнути друга найбільша фракція парламенту.

Для подібної політики немає жодного виправдання. Марафон обговорює теми, зокрема, десь у 15% ефірів — внутрішньої української політики, що передбачає різні думки, а не лише позицію влади. Представники інших партій, крім владної, так само входять до складу й інколи очолюють різні комітети, групи, комісії й делегації. Жодна з фракцій парламенту не становить об’єктивної інформаційної загрози Україні — до того, чому ніхто не кличе в ефір рештки «ОПЗЖ», ні в кого запитань немає.

На фоні двох років повномасштабної війни парламентська гостьова політика «Єдиних новин» виродилася в інформаційну диктатуру влади. І це не перебільшення. Як ще назвати ситуацію, коли вісім із десяти людей в ефірі представляють владу, а конкретну політсилу не показує жоден телеканал?

І ця ситуація не на жарт лякає.