Як уже було радісно зазначено багатьма колегами, цього року на Ukraine Recovery Conference уперше з’явилася окрема панель, присвячена медіа. Сам по собі цей факт безумовно позитивний. Але поміркуймо: чи справді добре, що ця панель опинилася саме у вимірі «Безпека та оборона»?

З багатьох європейських столиць, які традиційно надають донорське фінансування, дедалі дужче віє вітер перенаправлення коштів із підтримки громадянського суспільства та медіа на оборону. У таких умовах виникає природна спокуса вдатися до рефреймінгу: довести, що медіа — це теж частина оборони, а отже вони мають залишатися серед пріоритетів фінансової підтримки.

На перший погляд це здається стратегічно правильним і навіть дотепним рішенням. Але чи не закладаємо ми таким чином пастку самі собі? Послухайте, як це звучить збоку. Одна моя колега з позамедійної бульбашки швидко, буденно й без жодних вагань сказала: «Ну звісно, до виміру “Безпека й оборона” на URC включили пропаганду».

• Читайте також: Зброя, якої не видно

Після конференції я давала інтерв’ю. І коли поділилася цими міркуваннями, ведуча ефіру дещо стривожено запитала: «А ви в Гданську відчували якийсь негатив із боку уряду?» Я відповіла, що ні. Але додала інше: сьогодні всі працюють під колосальним тиском — і медіа, і влада, і військові. Немає часу «звірити годинники», і саме тому ми можемо вкладати різний зміст в одні й ті самі слова, які описують нові для нас явища.

У Швеції існує цілком сучасна й прогресивна концепція всеохопної оборони. Ідея полягає в тому, щоби до захисту країни долучалися представники всіх секторів — держави, бізнесу, громадянського суспільства, — не обов’язково при цьому вступаючи безпосередньо до війська. Але у випадку мирної Швеції концепція існує переважно в теорії, тоді як випробувати її на практиці цілком може випасти на нашу долю.

Останні пів року я навчалася на експериментальному курсі у Школі всеохопної оборони, яку організували ГО Join Ukraine та Український католицький університет за підтримки шведського уряду. І це далеко не єдина така ініціатива, що з’явилася останнім часом. Наприклад, існує співпраця між Національною радою з питань телебачення і радіомовлення та Службою безпеки України, в межах якої СБУ навчає журналістів кібербезпеки. Представники сектору безпеки й оборони читають лекції для медійників і в рамках програми, яку реалізує ОБСЄ. На ці навчання дуже високий конкурс, і їх я теж відвідала.

Цікаво, що безпековики при цьому кажуть, що співпраці між ними та медіа недостатньо. Вони хотіли б її ще посилити.

Усі ці процеси легко зрозуміти. Країна веде війну за своє існування. У таких умовах суспільство шукає будь-які механізми, які можуть допомогти вистояти. Але війна не триватиме вічно. Що станеться після її завершення? Чи довірятиме суспільство медіа, якщо вони закріпляться в його свідомості як частина сектору безпеки? І до речі, що привнесуть у журналістику ті пресофіцери, які вирішать до неї повернутися?

Іншими словами, рішення включити медіа до секції «Безпека та оборона» — це не лише питання програми конференції. Це сигнал про певне «вікно Овертона», як ми трансформуємо уявлення про роль журналістики під час війни.

• Читайте також: Гданська толока

Наступного року Ukraine Recovery Conference прийматиме Естонія — країна, якій ідея всеохопної оборони теж не чужа (щоправда, як і шведам, також переважно в теорії). Саме тому буде особливо цікаво побачити, чи опиниться тема медіа наступного року знову в безпековому вимірі. Чи навпаки, з естонського боку пролунає голос за окреслення чіткішої межі між співпрацею заради безпеки та незалежністю журналістики.

Адже саме зараз, коли рішення ухвалюють під тиском війни, ми всі разом закладаємо правила, за якими житимемо після її завершення.

Фото: UCR-2026, Жінки в медіа