16 червня посольства Росії та Китаю в Бельгії організували в серці Брюсселя спільний прийом, присвячений 25-й річниці підписання Договору про добросусідство, дружбу і співробітництво між цими країнами. Згідно з повідомленням у соцмережах російського посольства, в заході взяли участь керівники та співробітники понад 50 дипломатичних представництв держав світу. Підозрюю, що мова переважно про країни так званого Глобального Півдня.

Ця подія є яскравим публічним свідченням тенденції, про яку останнім часом дедалі частіше пишуть наші колеги з західних аналітичних центрів: і в Брюсселі, й у Вашингтоні зростає занепокоєння поглибленням співпраці між Росією та Китаєм.

Ось приклади свіжих досліджень наших колег:

«Випробовуючи межі: масштабний авторитарний вплив Китаю та Росії в новий період безкарності», NED;

«Стримана і прихильна до Кремля присутність: поява китайських медіаресурсів на окупованих українських територіях», RSF.

«Детектор медіа» теж вивчає тему цієї співпраці, і чим глибше ми в неї заглиблюємося, тим песимістичніші для світу прогнози схильні давати.

Читайте також: Говоримо про Азію — на думці маємо Китай

Але сьогодні я розкажу вам, що на цю тему говорили на конференції China in the World, яку 6—8 липня в Тайбеї організувала місцева громадська організація Doublethink Lab. І зокрема, які паралелі можна провести між війною Росії проти України та поточним впливом Китаю на Тайвань і можливою військовою агресією в регіоні.

Перш за все, варто зауважити, що китайсько-тайванський трек навіть у порівнянні з нашим дуже високотехнологічний. Наприклад, Тайвань активно готується до цьогорічних місцевих виборів. Однією з ключових загроз із точки зору ймовірного втручання в них із боку Китаю називають так зване RAG poisoning (отруєння Retrieval-Augmented Generation, або атака шляхом компрометації джерел даних RAG-систем). Як і LLM grooming, це втручання в роботу систем штучного інтелекту. Але якщо LLM grooming передбачає довгострокове формування інформаційного середовища, з якого навчаються або черпають знання моделі, й «вікно можливостей» для нього існує лише під час розробки нової версії LLM, то RAG poisoning передбачає атаку на джерела інформації, які модель використовує під час відповіді. Це отруєння впливає на конкретну RAG-систему (наприклад, чатбот уряду чи компанії), а його ефект може проявитися одразу після потрапляння шкідливого документа в базу знань.

Нездатна створити власні системи штучного інтелекту Росія фокусується на зламі чужих. Китай же здатен і створювати передові технологічні рішення, й експортувати їх. Знаменитий підхід Китаю до побудови кіберсуверенітету або суверенного інтернету вже певний час полягає не тільки в побудові обмежень на внутрішньому ринку. Країна просуває нові регуляторні норми за кордоном через ООН, Міжнародний союз електрозв’язку, БРІКС, Шанхайську організацію співробітництва й активно експортує такі технології як системи спостереження, обладнання для «розумних міст», цифрові платформи.

Читайте також: Гра розумів: як США та Китай змагаються за першість у розвитку штучного інтелекту

Високотехнологічне середовище інколи породжує несподівані продукти для протидії авторитарним впливам. Наприклад, мені розповідали про застосунок, який за допомогою штучного інтелекту намагається «зчитувати» емоції голови КНР Сі Цзіньпіна, відомого своїм майже незмінним виразом обличчя.

Другою відмінністю між потенціалом Росії та Китаю є те, що Китай переважно використовує економічні інструменти глобального впливу, тоді як Росія, маючи значно слабші економічні можливості, більше покладається на пропаганду й інформаційні операції. Китай поступово заміщає Захід у постачанні товарів і технологій, посередництві, логістиці та фінансах. Захід традиційно відповідає доступним йому інструментарієм:

• дослідженнями та розслідуваннями;
• побудовою спільнот;
• суспільною обізнаністю;
• паралельними платформами на кшталт VPN;
• інвестуванням у цифрові інструменти, що підтримують демократію;
• публічною дипломатією;
• експортним контролем і санкціями.

І в цьому інструментарії й криється один із коренів песимістичних прогнозів щодо перспектив цієї протидії: переважно ці дії в усьому світі мало би виконувати громадянське суспільство, яке США припинили фінансувати з приходом до влади Дональда Трампа, і прапор глобального поліцейського так ніхто й не зміг підхопити. Сьогодні американські аналітики самі говорять: через ослаблення міжнародних інституцій ключову роль має відігравати локальне громадянське суспільство. Але як громадянському суспільству протистояти авторитарним режимам, якщо його фінансування драматично скоротилося і не має тенденцій до відновлення? Це прикре нерозуміння причинно-наслідкових зв’язків із дуже високою ймовірністю приведе до подальшої ерозії глобального впливу Заходу.

Понад те, з огляду на зростання популярності ультраправих політиків у країнах Заходу хто дасть гарантію, що в недалекому майбутньому навіть деякі західні демократії не почнуть експериментувати з запозиченням китайських авторитарних практик обмеження громадянських свобод? За підрахунками Carnegie Endowment for International Peace, у 2000—2025 роках за китайськими програмами пройшли навчання поліцейські зі 138 країн, зокрема в кількох країнах Західної Європи. Заради справедливості зауважимо, що навчання для представників країн Західної Європи були порівняно поверховими — наприклад, мовними курсами для офіцерів, які мали співпрацювати з китайськими колегами. Їх не варто автоматично прирівнювати до інтенсивних тренінгів із контролю протестів, стеження чи захисту режиму. Проте ніщо у такому швидко змінному світі не минає безслідно.

У цих обставинах калібрування державної політики України щодо Китаю — це ювелірна задача. Презентуючи днями причини для чергового оновлення Кабінету міністрів, президент Володимир Зеленський виділив Китай як окремий і важливий напрямок зовнішньої політики України. З того, що доводилося чути, українська влада розглядає Китай як одного з потенційно важливих учасників майбутнього мирного врегулювання. Водночас Тайвань, колишня майже terra incognita для України, теж почав вести значно активнішу політику для розбудови співробітництва з Україною, зокрема в частині обміну досвідом у підходах до національної стійкості й оборони. Так, у березні в Тайбеї відбулася Taiwan Civil Defence Convention, співорганізована тайванською Kuma Academy та Ліберально-демократичною лігою України. З тайванського боку виступали віцепрезидентка Сяо Бікім, заступник генерального секретаря Ради національної безпеки Лі Вень, а також заступники міністрів закордонних і внутрішніх справ.

Для України все це означає наступне. Щоб вижити, нам уже недостатньо лише воювати з Росією. Нам потрібно добре розуміти логіку функціонування всього авторитарного блоку: його економічні зв’язки, технологічні альянси, дипломатичні коаліції та інформаційні операції. І, серед іншого, використовувати ці знання та навички у переговорах із західними партнерами задля утримання підтримки з їхнього боку. Війна Росії проти України є одним із фронтів значно ширшого глобального протистояння між авторитаризмом і демократією. І Україна має шанси не лише вистояти сама, а й допомогти Заходу протистояти викликам, які ще тільки наближаються.