Минулого тижня я була в Берліні на конференції, яка об’єднала експертів у сфері протидії FIMI. Один з учасників розповідав про свої враження від поїздки до європейської IT-конференції, де він зустрів великий сектор компаній, що спеціалізуються на оптимізації контенту для потрапляння в поле зору ШІ. Він говорив, що цим питанням займаються багато стартапів і що це технологія, яку рано чи пізно захоче використати Росія для продукування та поширення FIMI.

І тут я згадала, як зовсім нещодавно на Тайвані слухала про RAG poisoning — маніпулятивне втручання в бази даних чатботів та інших ШІ-сервісів. І там це не якась фантастична історія про майбутнє, а цілком реальна проблема сьогодення. На Тайвані очікують, що вже під час місцевих виборів у листопаді цього року Китай може спробувати використати такі технології для інформаційного впливу.

Це дуже показовий приклад обмеження, яке створює традиційний розподіл світу на регіони й експертні зони відповідальності. Концентруючись винятково на Європі, ми як експертна спільнота ризикували просто не бачити досвіду й експертизи, які вже напрацьовані десь в іншому місці людьми, що зіткнулися з нашими майбутніми загрозами раніше за нас.

Тим більше шкода бачити такі випадки, бо в публічній відповіді ЄС на FIMI досі значно помітніші інструменти реагування на вже здійснений вплив, ніж технологічні інструменти, здатні його випереджати. Ось типовий — і, звісно, не вичерпний — набір інструментів, якими користуються уряди провідних демократичних країн-членів Європейського Союзу:

● політична атрибуція;

● санкції;

● політична та фінансова підтримка досліджень, які проводять неурядові гравці;

● поширення результатів цих досліджень;

● координація між інституціями.

Усе це важливо. Але нічого з цього переліку не схоже на здатність створювати власні повноцінні технологічні продукти, які можна запропонувати як альтернативу в глобальній конкурентній боротьбі за інформаційний простір.

Зате цьогорічна конференція EUvsDisinfo починатиметься з панелі про Сполучені Штати як FIMI-загрозу. Я розумію, що для багатьох читачів це прозвучить настільки неймовірно, що для доказу просто покажу скриншот програми конференції.

Сміливо. Варто, щоправда, додати, що саме США залишаються гравцем, який, по-перше, мислить глобально, а по-друге, має технологічні продукти, які може запропонувати у конкурентній боротьбі довкола інформаційного впливу та протидії йому. І якщо тепер Брюссель бачить із боку свого трансатлантичного партнера таку загрозу, то ми не заздримо Брюсселю. І проблема тут не лише технологічна. Інформаційний простір не існує окремо від політики: нині технології визначають, хто і як може впливати на суспільства, а результати цього впливу своєю чергою визначають, які уряди ці суспільства обирають і яку зовнішню політику ті проводять. Для України цей зв’язок зовсім не теоретичний.

Нещодавно в медіа з’явилася інформація, що адміністрація президента США Дональда Трампа планує спрямувати 4 мільйони доларів на підтримку правих медіа в Європі. І що це має бути частиною пакета фінансування обсягом щонайменше 25 мільйонів доларів, призначеного для громадських організацій, які просувають консервативні цінності в регіоні. І відбувається це на тлі того, як Європа входить у черговий виборчий цикл.

Першою ластівкою того, наскільки може змінитися політичний ландшафт, стали вибори в Саксонії-Ангальт, де минулого вікенду перемогла «Альтернатива для Німеччини». І як кажуть, ця партія може примножити свої успіхи і в інших землях.

Це справді тривожний сигнал. За найпесимістичнішого сценарію політичні сили, що з різних причин ставлять під сумнів нинішній масштаб підтримки України, можуть уже протягом року суттєво посилитися в Німеччині, Франції та/або Польщі — й нинішня єдність ЄС може помітно ослабнути. А підтримка з боку США на той момент залишатиметься як зараз. Чи зможе Путін провоювати до того часу? Цілком імовірно. І тоді ключовим для України питанням стане, наскільки ми здатні функціонувати в ситуації, коли підтримка одночасно зменшиться з обох боків Атлантики. Причому йдеться не лише про зброю чи соціальні видатки. Разом зі зміною політичного ландшафту змінюватиметься і готовність західних суспільств фінансувати все те, що сьогодні вважається частиною української стійкості: громадянське суспільство, незалежні медіа, протидію все тим же FIMI, підтримку демократичних інституцій.

Але навіть до такої песимістичної політичної картини нам, українським медіа, ще треба дожити. Зокрема — пережити зиму, про яку вже зараз усі говорять як про надзвичайно важку, вийти з неї та продовжити функціонувати в умовах скорочення комерційних доходів від українських рекламодавців, чия логістика й бізнес виснажені обстрілами.

З огляду на виклики, які стоять перед Україною на фронті, перед тиловими містами та фактично перед кожним громадянином, варто зауважити: медіа як невіддільна частина українського суспільства зіткнуться з тими самими проблемами, що й усі інші бізнеси та люди. Але саме для медіа їхнє поєднання може виявитися екзистенційним. Хронічна нестача фінансування накладеться на необхідність фізично виживати й водночас продовжувати працювати під російськими атаками на енергетику й інфраструктуру великих міст. І питання вже не лише в тому, як зберегти якісну журналістику чи протидіяти дезінформації. Питання в тому, чи зможемо ми як медійна спільнота мобілізувати достатньо ресурсів, щоб просто втриматися.

Причому може суттєво розширитися й сама категорія прифронтових медіа — залежно, зокрема, від того, як розвиватиметься безпекова ситуація в столиці. А це вже зовсім інший масштаб потреб і зовсім інший обсяг необхідного фінансування. І може виявитися, що ані додаткових донорських EcoFlow, ані слів підтримки та солідарності буде недостатньо. Бо підтримувати стійкість — це не лише допомагати протриматися ще один місяць. Це ще й не допустити ситуації, коли протриматися стає єдиною можливою стратегією.

Зрештою, свого часу оркестр на «Титаніку» подарував пасажирам кілька менш жахливих хвилин. Але потім потонув разом із ними.