In English

Нагадаємо хронологію подій. 29 січня о 18:20 в телеграм-каналі колишнього депутата Верховної Ради, члена депутатського об’єднання «Укроп» Борислава Берези з’явився пост. Береза написав, що, за інформацією двох його джерел, президент Зеленський звільнив головнокомандувача Залужного.

Далі пост Берези зажив своїм життям — його кидали в чатах-обговореннях інших телеграм-каналів, наприклад, у чаті «Україна 24/7», де більше 700 тисяч підписників. Його репостили інші телеграм-канали, і вже за десять хвилин він з’явився у Василя Пехньо (51 тисяча підписників), який коментує події на фронті на ютуб-каналі «Фабрика новин». Ще за 15 хвилин інформація про звільнення Залужного (як факт, а не припущення) з’явилася в телеграм-каналі «Труха-Україна» (2,6 мільйона підписників), — звісно, з посиланням на їхні джерела. А ще за хвилину — і теж уже без згадки Берези — про це написав у телеграмі юрист Андрій Смолій (174 тисячі підписників). В його пості було вказано, що «інформація курсує з декількох джерел», але треба почекати офіційного підтвердження.

Зрозуміло, що питанням хвилин була поява тієї ж інформації в російських телеграм-каналах — одним із перших було повідомлення російського пропагандиста Руслана Осташка (360 тисяч підписників) — о 18:51.

Вже після сьомої вечора з’явилися й інші деталі начебто звільнення: о 19:16 у своєму телеграм-каналі журналіст Роман Цимбалюк написав, що «у нас новий головнокомандувач — Кирило Буданов», не пояснюючи джерела інформації, і теж виклав це як підтверджений факт. Пізніше він написав, що прибрав пост, натомість повідомив, нібито в останній момент рішення було змінене, зважаючи на чутливість питання.

Одночасно з Цимбалюком про те, що два джерела підтверджують звільнення Залужного, написав і нардеп від «ЄС» Олексій Гончаренко, — правда, додав, що дуже сподівається, що інформація не справдиться.

На цьому передісторія закінчується — і починається, власне, сюжет. Першими серед українських медіа новину про звільнення Залужного дав «Цензор.нет» (о 19:21), із посиланням на свої джерела. В ній ішлося про Кирила Буданова як кандидата на посаду головкома, а також про те, що указ ще не підписаний і тривають консультації «із західними партнерами».

Після цього новини — всі з посиланням на власні джерела, — майже одночасно видали всі найвпливовіші українські медіа.

«Інтерфакс-Україна», посилаючись на єдине джерело, «близьке до військово-політичного керівництва країни», повідомив про «можливе» звільнення Залужного. За хвилину після цього вийшов матеріал «Лівого берега», в який потім додавалися оновлення та в якому пізніше змінили заголовок із «Зеленський звільнив Залужного з посади головнокомандувача ЗСУ» на менш однозначний. Цікава новина вийшла на «Громадському» — із заголовком «в мережі пишуть про нібито відставку Залужного» — і це, напевне, одна з небагатьох новин, у яких не було посилання на власні джерелів. Але в самій новині було зазначено, що у відповідь на звернення до Генштабу журналісти «Громадського» отримали відповідь, що там не «коментують чутки». За хвилину, о 19:36, вийшла новина і на «УП»: «ОП розглядає відставку Залужного. Але указу ще немає — джерела».

В цей момент, врешті-решт, з’явилося те, що можна було б назвати позицією Міністерства оборони, — якби не туманність формулювання та двозначність заяви.

О 19:41, тобто майже через півтори години після перших повідомлень, у соцмережах міністерства написали: «Шановні журналісти, відповідаємо одразу всім: ні, це не правда».

Тобто, по-перше, «чутки» все ж таки коментують. По-друге, коментують таким чином, щоб заплутати ситуацію ще більше. Оскільки на той момент у медіа з посиланнями на телеграм-канали вже з’явилася інформація про те, що звільняють не лише Залужного, а й планують замінити цілу низку керівників — дехто з них начебто мав іти на іншу посаду. Йшлося, в тому числі, і про міністра оборони Рустема Умєрова. Тож багато хто припустив, що в повідомленні Міністерства оборони йдеться саме про те, що неправдивою є інформація про звільнення Умєрова, а не Залужного.

Врешті-решт, «УП» отримала коментар Сергія Никифорова, прессекретаря президента — і знову доволі двозначний: він сказав, що президент не звільнив головнокомандувача. Але з такої відповіді можна було зробити й висновок про те, що Залужний пішов за власним бажанням, як уже до цього повідомляли і в деяких телеграм-каналах. 

Рівно в той момент, коли з’явилася новина «УП», на «Дзеркалі тижня» вийшла публікація, в якій уже в заголовку було спростування інформації про звільнення Залужного від Міністерства оборони. Але в самому тексті вказувалося, що генерал «збирає речі в своєму кабінеті», — із посиланням на джерела «ДТ». Також у новині йшлося, що Залужному запропонували іншу посаду в РНБО, Буданову — посаду головкома, а Сирському запропонували очолити Генштаб. Ближче до півночі «ДТ» оприлюднила матеріал, у якому розповіла, що Зеленський зустрічався із Залужним, президент запропонував йому піти у відставку за власним бажанням, але головком відмовився.

О 20:18 президент Зеленський виступив зі своїм традиційним зверненнями, якого особливо напружено цього разу чекав багато хто, — але в ньому не було жодної згадки про Залужного чи взагалі про будь-які кадрові рішення.

Тож протягом вечора 29 грудня соцмережами продовжили ширитися чутки, запитання, конспірологічні теорії, виправдання і звинувачення. Залужний потрапив на деякий час у тренди твітера. Журналісти писали про те, як намагалися перевірити інформацію, — і показовим кейсом можна вважати розмову журналістки «Настоящего времени» Ірини Ромалійської, яка хотіла отримати коментар від радника голови ОП Сергія Лещенка, — а той намагався не відповісти на запитання (і це йому вдалося).

Весь цей час анонімні телеграм-канали теж грали у гру «вгадайте, що ми знаємо, але вам не скажемо». Деякі взагалі тримали неочікуваний режим тиші — наприклад, наближені до ОП «Вертикаль» та «Карточный офис», які ще 22 та 23 січня анонсували якісь «доленосні» рішення влади найближчими днями, але протягом 29 січня мовчали — і мовчать і досі. «Вертикаль» о 19.00 лише написала: «Погодите репостить херню». Смішною була реакція лише в телеграм-каналу «Джокер», який не міг визначитися — «зрада» можлива відставка Залужного чи «перемога». Тож спочатку «Джокер» писав: «Не можу в це повірити», потім — «Не створюйте собі кумира», потім писав, що Залужного звільнили, потім став наполягати, що він пішов сам — і, звісно, посилаючись на «власні джерела». Зараз анонімні телеграм-канали якщо і публікують щось про головкома, то вже виключно з посиланням на західні ЗМІ.

На даний момент із часу появи інформації про можливу відставку Залужного пройшло дві доби. За цей час було опубліковано сотні, якщо не тисячі матеріалів, як в українських, так і в західних медіа. В усіх них намагалися пояснити, що відбувається, — оскільки не тільки журналістам, а й будь-кому очевидно, що щось таки відбувається.

В цих публікаціях є багато цікавого, — наприклад, що ще ввечері 29 січня, до заяв Никифорова та Міністерства оборони, ВВС отримала коментар керівника управління преси та інформації Міноборони Іларіона Павлюка, який заперечив відставку Залужного. Але матеріал із його запереченням вийшов лише наступного дня, а новину про ймовірну відставку головкома 29 січня на ВВС взагалі не публікували. 30 та 31 січня вже іноземні ЗМІ, з посиланням на власні джерела, повідомили, що розмова між Зеленським та Залужним відбулася, що головкому запропонували піти, але від посади і Сирський, і Буданов відмовилися, тож президенту довелося «відступити». Тобто фактично підтвердили те, що публікували українські ЗМІ. Washington Post пише, що Залужний не погодився із пропозиціями президента на нову посаду і невдовзі піде у відставку сам. Financial Times — що на відставці наполягає саме президент. Більшість західних медіа сходиться на тому, що головна причина конфлікту —  загроза політичної конкуренції з боку генерала та широкомасштабна мобілізація, на якій головком наполягає, а президент від неї відмовляється. Також ідеться про можливе бажання президента покласти на головкома відповідальність за невдалий контрнаступ. Західні видання також констатують, що цей конфлікт розколює українську єдність і погано впливає на перспективи західної підтримки України. Росія радіє.

При цьому за дві ці доби жодної офіційної заяви, пояснення, звернення до українського суспільства від влади не було. Є величезний штат радників, спікерів, позаштатних радників із медійних питань, є численні страткоми, є спеціалісти з державних комунікацій, є пресслужби, зведені та окремі. І всі ці люди нічого не кажуть  —  виключення становить новий керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко, який записав тікток, де сказав, що подібні рішення приймаються на такому недосяжному рівні, що всілякі блогери просто не мали б доступу до такої інформації. Або кажуть так, як іще один радник ОП — Дмитро Литвин. Спочатку він критикує в ФБ журналістів за те, що вони начебто вимагають від офіційних спікерів коментувати «інформацію від анонімних телеграм-каналів» — хоча багато повідомлень про звільнення Залужного в соцмережі були зовсім не анонімними. Нагадаємо, що перше повідомлення з’явилося в телеграм-каналі Берези (не анонімному), а через 15 хвилин —  на тому ж телеграм-каналі «Труха», який сам ОП вважає легітимним медіа із прозорою власністю, радники ОП дають каналу коментарі тощо. А перевірити інформацію з неанонімних джерел та легітимізованих владою —  у джерел офіційних є прямим обов’язком журналістів. Що вони, власне, й робили. Крім того, Офіс президента сам наполегливо запрошує на пресконференції та офреки представників телеграм-каналів, прирівнюючи їх тим самим до медіа. І навіть називаючи їх справжніми борцями інформаційного фронту — чого ж тоді тепер дивуватися, що журналісти звертають увагу на їхні повідомлення? А потім Литвин узагалі пише, що «дехто загрався в політику та інформаційні ігри», забувши про те, що ворог на порозі.

Цікаве спостереження, але хто саме грається в ці ігри?

Можна багато дискутувати про те, чи можуть журналісти публікувати матеріали виключно на розповідях відомих їм, але не названих у матеріалах джерел. Оскільки в такому випадку самі джерела не несуть відповідальності за оприлюднену інформацію, і вся відповідальність покладається на журналіста. Але чи не власне влада почала грати в цю гру у випадку з «кейсом Залужного», все коментуючи виключно «без імен»? І якщо б медіа в цій ситуації, як і в багатьох інших кризових або чутливих для влади питаннях, відмовилися публікувати матеріали з посиланнями на безіменні джерела, то як доносити важливу інформацію до суспільства? Бо кейс Залужного — не баг, а системний підхід.

Зовсім нещодавно, ще не всі встигли забути, джерела «УП» в Генштабі самі повідомили про збиття літака Іл-76 журналістам — і знову ж таки, джерела побажали залишитися безіменними. А потім просто зробили вигляд, що не мають до цієї інформації жодного відношення — і станом на зараз так і не зрозуміло, чи збили російський літак ЗСУ, чи ні. Обговорюється лише те, чи були в ньому українські військовополонені.

Згадаймо ще одну відставку, довоєнних часів. Тоді джерела, які навіть були пізніше деанонімнізовані, відверто збрехали журналістам про відставку очільника ОП Андрія Богдана. Кирило Тимошенко, який і поширив документ, сказав потім, що просто скачав заяву з якогось ЗМІ і кидав всім журналістам її у відповідь — начебто як жарт. Але «Бабель» тоді стверджував, що отримав від Тимошенко заяву до того, як її оприлюднили інші медіа. І судячи з того, що Богдан пішов-таки у відставку, за пів року після цієї історії, можна зрозуміти: заява на звільнення була (що підтвердив і сам Богдан), але в останній момент хтось передумав, і в ОП вирішили покласти відповідальність за вкид на «непотрібних владі журналістів».

І під час війни ситуація не покращилася, а, судячи з останніх випадків, суттєво погіршилася.

По-перше, кейс Залужного демонструє відсутність плану В, коли план А не спрацював — тобто кризової комунікації, коли швидко потрібно пояснити те, що відбувається, а не вигадувати щось на коліні й тягнути час у надії, що напруга спаде сама собою, люди втратять увагу і все якось саме розсмокчеться.

По-друге, сама влада, як це вже було неодноразово доведено, легітимізує анонімні телеграм-канали і намагається саме через них комунікувати із суспільством. Так і простіше «злити» потрібну інформацію, і простіше потім від неї відхреститися.

По-третє, всі ті, хто має комунікувати — і з журналістами, і з суспільством, — зараз виконують зовсім інше замовлення. Будують комунікації не в інтересах суспільства, а в інтересах керівництва — аби не зашкодити саме йому. І тому уникають говорити про те, що пояснювати не хочеться, небезпечно для політичної кар'єри «вищестоячих» та взагалі вимагає взяти на себе відповідальність. Тобто, керуються радше політичною логікою, ніж справді інформують чи роз’яснюють. 

Ну і наостанок. Журналіст і військовий Вахтанг Кіпіані назвав те, що відбувалося в інформаційному полі довкола відставки Залужного, «комунікаційним скотством», і зауважив, що армія такого не заслужила. Складно не погодитись. Ані армія, ані суспільство цього не заслужили.