– Загалом очевидна криза на телебаченні й перенасичення телеефіру політиками. У мене дуже неоднозначні враження від нової програми Савіка Шустера на ТРК «Україна» – «Шустер live». Хоча в них відкрилась європейська за формою студія, але зміст програми тхнув українським політичним болотом. Не було чим дихати від цього базарного тону, від відвертого хамства, безкультур’я. Учасників програми, які ставили запитання, не цікавили відповіді на них, тож і аргументованої дискусії не виходило. Коли побуваєш на такій програмі, розумієш, що немає потреби в такій кількості учасників, адже у цій програмі неможливо нормально обговорити якусь важливу проблему й допомогти українцям у ній розібратись. Там можна лише переливати з пустого в порожнє. Наперед знаєш, що Нестор Шуфрич скаже на тему НАТО – рік тому він казав те саме… Особливо шокує поведінка деяких жінок‑політиків. Таких диспутантів посади хоч у європейську студію ХХІ століття, хоч на орбітальну станцію, вони залишаться такими самими.

 

Мені значно більше сподобалася спроба ICTV зробити у «Свободі слова» тематичні експертні дискусії. Після цієї програми стаєш багатшим на знання, дізнаєшся щось нове про освіту, безпеку тощо. В Україні справді колосальний дефіцит предметних дискусій.

 

Також мені подобається можливість вести дискусію, коли ініціативу тримає ведучий, не дозволяючи розмові скотитись до базару. Це не так важко: пам’ятаєте програму «Дуель» на ТРК «Україна»? Якщо ти жорстко ведеш, це не завжди подобається героям‑політикам, але якщо політик не відчуває стримування, його вже неможливо зупинити. Фахово веде «Точку зору» на Першому Юрій Громницький, всебічно розвиваючи тему й не даючи гостям забагато говорити. Андрій Куликов часто зупиняє непотрібну дискусію, а в програмі Савіка Шустера, навпаки, вона заохочується, щоб емоції били через край. Можливо, скандальність заохочують, бо вона підвищує інтерес до програми…

 

Щодо новин: дивує сповзання до жовтизни новин «1+1». Загалом цікаво дивитись новини на телеканалах Пінчука; особливо мені подобається формат «Вікон» на СТБ – вони ніби беруть серйозні новини, але так їх обробляють, що відчувається якщо не гумор, то сатира. На Першому каналі подобається те, що новини йдуть блоками, й загалом стали динамічнішими.

 

Дивує мала кількість власне українського продукту на наших телеканалах. Дуже не вистачає нових проектів, які не є калькою іноземних. Особливо депресивне враження від програм вихідного дня. Це ж неможливо – постійно дивитись повтори розважальних програм невідомо якого року! Дратує засилля старих російських гумористичних програм… Мені і членам моєї родини подобається канал ТОНІС, який має багато цікавого пізнавального телепродукту. Добре, що побільшало вітчизняної документалістики, адже сьогодні існує великий голод на знання, корисну інформацію. А що збиває з пантелику, так це засилля телесеріалів про бандитів, диверсантів і тому подібне, зроблене за одним шаблоном.

–Як на мене, мало що змінилось у творчому контексті, особливо якщо винести за дужки Савіка Шустера, який з’являється то на одному, то на іншому телеканалі. Я розумію, що Шустер тут не перший і не останній – є й інші програми, які йшли спочатку на «Інтері», а потім на «1+1» і навпаки. Це як у політиці: я голосую, скажімо, за помаранчевих, а вони беруть і домовляються з біло‑блакитними. Я звикаю до певного каналу, до його облич і програм, а коли цими програмами обмінюються, я розумію: зі мною бавляться.

 

Очікую, що, судячи з анонсів, має бути цікавим проект каналу СТБ «Танцюють всі!». Більше – навіть не скажу, що в нас з’явилося нового, свого, українського. На превеликий жаль, суто українського телепродукту дуже мало. Перемикаю канали, а там – одне й те саме. Можливо, на їхню думку, це нормальна специфіка телебачення, але мені як споживачеві це не цікаво.

 

Дивлюся програму Каті Осадчої («Світське життя» на «1+1»): вона й сама цікава, хоча теж скаче з одного каналу на інший. Але там є режисура, є смак і нормальна ведуча. З’являється в якихось проектах Юрій Горбунов – він теж особистість у першу чергу, а для мене це головне. Адже як глядач я хочу мати співрозмовника, якщо не розумного, то симпатичного, якщо не симпатичного, то хоч логічного. Те саме стосується «Шоу Миколи Вересня» на «Сіті»: він особистість, і мені цікаво це дивитись. Такі люди в нас рідко з’являються, їх дуже мало.

Як завжди, відстає Перший канал, на превеликий жаль. Там щось намагаються робити, але ледь-ледь… Не розумію, що відбувається з каналом «1+1». Десь подівся Анатолій Борсюк, який останнім часом там вів щось про харчі, але ж він теж – особистість! Якщо вони так його «викидають», то гублять разом із цим і глядача. Ганна Безулик була цікава у своєму форматі і за кілька років виросла просто на очах. Якщо спочатку, крім її волі й характеру, у програмі «Я так думаю» майже нічого не було, то потім вона почала готуватись, виявляти інтелект. Не варто було закривати цей проект.

 

– На жаль, нічого вражаючого в українському телебаченні не відбулося. Була спроба окремих каналів щось зробити, але загалом перевороту не сталося. Завжди чекаєш нового сезону, продивляєшся анонси, ролики про нові обличчя телеканалу, хочеться, щоб справді відбувся якийсь прорив. Але його немає.

 

Я спробував переглянути все, що існує. З того, що є більш‑менш вдалим, – це телеканал «Україна», який багато в чому зробив певний прорив. Це зрозуміло, бо цей канал не має проблем з фінансуванням. Можливо, це ще не такий успішний проект, але інвестиції в ньому помітні. Подивіться хоча б на студію, в якій працює Савік Шустер і люди, які перекочували за Савіком Шустером з інших каналів. Як на мене, це позитивний момент, бо давно вже хотілося, щоб з’явилися якісь канали, які б створили конкуренцію головній двійці каналів. Колись видавалось, що Новий канал зможе розірвати монополію лідерів – «Інтера» та «1+1». Зараз складається враження, що це вдасться каналу «Україна». Амбіції – це добре.

 

Негативні враження майже від усіх культурно‑розважальних проектів, які існують за системою недофінансування. Я дивився на Першому національному «Фольк-music» – хороша ідея, навіть логотип непоганий придумали. Але хотілося б більше. Бо насправді використання української національної музики в обробці – це класна ідея.

 

Звертає на себе увагу, що друга «Фабрика зірок» не виявиться для української поп-культури кориснішою за першу. А дуже хотілося б, щоб в Україні більше уваги приділяли саме українській мас-культурі, краще, коли в Україні буде власна маскультура, а не російська чи американська.

 

Щодо тенденцій. Я би сказав, що в політичному телепродукті тенденція одна – перекуповувати Савіка Шустера. І цікаво, що, змінюючи канали, він змінює установки: по ньому, на відміну від інших журналістів, дуже легко стежити за тими завданнями, які він виконує. По наших журналістах, які переходять з каналу на канал, видно, що їх позиція залишається сталою. А Савік Шустер втретє міняє канал, і я втретє бачу, що він виконує різні завдання. Це, з одного боку, говорить про те, що він справжній професіонал, бо може виконати свою роботу так, як хочуть замовники, а з іншого боку, це свідчить про наближення виборів. Як на мене, не можна довіряти такі фундаментальні для держави речі іноземцям, вони не можуть стовідсотково перейматися нашими проблемами.

 

У цьому контексті я пригадую, як Росія робила до 1020‑річчя хрещення Русі антинатовські концертні тури з використанням російських виконавців. Не знайшли ж в Україні артистів, які б виступили проти НАТО, не знайшли вагомого потужного артиста‑зірку, який виступить на підтримку української православної церкви Московського патріархату. Тобто треба, щоб в Україні з’являлися свої професіонали, які будуть відстоювати свої погляди, скільки б їм не заплатили, щоб це була позиція українця. Я впевнений, що з грошима в Росії проблем не було. Просто наші люди з повагою ставляться до своєї громадянської позиції.

 

Новини мені здаються більш заангажованими, ніж раніше. У новинах використовуються такі заборонені прийоми, як нагнітання ситуації в країні завдяки скандальним матеріалам, пов’язаним з будь‑чим. Для того, щоб посіяти недовіру до того, що є в країні, в першій частині програми ставляться сюжети про різні катаклізми, катастрофи тощо. Це один з прийомів, щоб людям пояснити, що у нас не все гаразд.

 

Третє – це фільми. Можна говорити, що в Україні стали багато знімати кіно, але, на жаль, це праця на російський телевізійний ринок з використанням нашої дешевої робочої сили. Але є й позитивний момент. Всі, хто знімають кіно, проходять школу і набувають досвіду. Я, наприклад, подивився «Андрея» й у мене дуже багато зауважень до фільму щодо якості зйомок. Звук неправильний, склейки б’ють по очах, камера тремтить. Це через те, що в тих, хто знімав, немає щоденного досвіду рутинної роботи і немає професіоналізму. Нехай набираються його, працюючи поки що на російський ринок, а потім, можливо, використають набуте на благо України.

– З вашого дозволу, відповім тільки про тенденції. Гадаю, тенденцією залишиться курс на примітивізацію подачі інформації й повторення того, що було в минулих сезонах, – це генеральна лінія.

 

Зараз іде бій не між творцями, а бій між бюрократичними машинами телеканалів. Тобто змагаються не спортсмени, а тренери. Це визначає всю сферу телепростору. Ми дійшли до такої точки розвитку телебачення, коли бюрократів багато, а творців нема. Творці не можуть пробити стіну бюрократів, а бюрократи не навчилися «вирощувати», розвивати творців. Це все й можна побачити на каналах.

 

Ми знову і знову повертаємося до старих форматів: головна новина – відсутність новин. Це означає, що ринок потроху впадатиме в депресію. Творці це давно помітили, але масивна бюрократія ще не помітила цього – вона намагається зробити з нічого щось, але нічого не виходить і не вийде ніколи. Тому має пройти час, тобто українське телебачення має пережити кілька провальних сезонів. Скільки – важко сказати, це залежить від кількості бюрократів, якими начинили українське телебачення.

 

Дефолт, який рано чи пізно чекає на українське телебачення, – це звичайна річ для будь-якої економічної системи, якщо вона не реагує на зміни. Але нічого страшного, за дефолтом іде відновлення і вибух нових ідей. Це буде не в цьому сезоні точно, чи буде в наступному – не знаю, певне, ні.

 

– Частина каналів ввійшла в новий сезон абсолютно без жодної новизни. Скажімо, НТН, К1, СТБ. Проте у випадку СТБ це, на мою думку, й до кращого – приємно, що канал зберігає традицію документального телебачення й документального кіно в ефірі. Стосовно інших, більш потужних каналів, «1+1», «Інтера» і Першого національного, безумовно впав у око новий телевізійний імідж Першого національного. Окрім нових заставок і нового дизайну з’явилися нові ведучі, нові обличчя – і це приємно. Але основне, що на Першому національному з’явився, нарешті, національний дух. І не просто шароварний, а професійний. Це не ідеально, але те, що це з’явилося, дуже приємно.

 

«1+1» та «Інтер» теж намагалися зробити щось нове. На «1+1» – це інформаційна програма, в якій нові ведучі, які колись були на других ролях на каналі, тепер – на перших. Причому вони успішно справляються з першими ролями. Зокрема, при веденні інформаційних програм у прайм-тайм.

 

Щодо телеканалу «Інтер», то він продовжує тримати планку і його амбіція, іноді виправдана, іноді не виправдана, дуже помітна в ефірі.

 

Хотів би сказати про нову програму Савіка Шустера на ТРК «Україна». Не скажу, що розчарований, але вважаю, що Шустер – більш масштабного плану журналіст і ведучий за цю щоденну програму. Таке враження, що вона починається – і не відбувається повного циклу програми Савіка Шустера. Вона йде поспіхом, в ній надто багато новизни, безумовно, шокуюча студія із надзвичайними технологіями й освітленням, але на виході маємо щось недовершене, куце. Можливо, в майбутньому це буде більш відшліфовано, але поки я не маю враження, що це завершена програма.

 

Новий сезон, як на мене, не позначився якимись революційно‑яскравими видовищами чи проектами‑відкриттями. Є намагання втримати глядача новим оформленням програм, новими студіями, новими засобами комп’ютерної графіки, але як не було в Україні нормальних професійних культурологічних чи дитячих і молодіжних програм, так і немає. Ті винятки, які є на телеканалах, губляться у валі серіалів, які залишилися на примітивно‑споживацькому рівні. Крім того, я би не сказав, що зменшилася кількість російського продукту, навіть навпаки. Так само кочують каналами солдати і дальнобойщики, а українське телебачення лишається в полоні російського. Тенденція зрозуміла.

– Як і будь-яка зайнята людина, я дуже мало дивлюся телевізор. Ті проекти, які мені цікаво було подивитися, я подивився. Решту не дивлюся, бо просто не маю часу.

 

Я дуже рахуюся з думкою своєї дружини, яка мені сказала, що програма Савіка Шустера – це щось нове. Це спонукало мене подивитися, перевірити, наскільки це є рімейком. На мою думку, тут є продовження якоїсь традиції, але є й потенціал. Я дивився програму по Грузії і відзначу: хоча канал «Україна» має певну приналежність, але все ж таки були представлені різні думки. Це було приємно. І це спонукає мене подивитися ще один випуск програми.

 

Останнім часом помічаю, що більш об’єктивним став 5 канал – це теж важливий момент. Він намагається перейти до більш зваженої позиції. Це ще не очевидно, але є перші кроки як реакція на політичну ситуацію в Україні. Щодо Першого національного, то його дивився й весь час перемикав: така убогість, що просто страшно!

 

Розважальні шоу я не дивлюся. Для мене розважальний і водночас пізнавальний канал – це ТОНІС. Це порядний канал, який для людей мого типу дає більше для душі. Жодної політики – тільки природа. Це канал, який лікує націю.

 

У цілому ж поки що український медійний простір дивиться під ноги. Чому? Тому що є величезний дисбаланс між темами, які важливі для суспільства, і темами, які цікавлять медіа. Видно, що телебачення оминає найбільш болючі теми. Мене непокоїть, наприклад, що в Україні вже ніхто не говорить про розкрадання землі в загальнонаціональному масштабі. Україна стоїть на межі екологічної катастрофи – про це теж ніхто не говорить, ця тема є маргінальною для українського телебачення. Є речі, про які в будь-якій країні кричали б, а в нас мовчать. Телебачення – це віддзеркалення страшної хвороби суспільства, тотальної корупції, яка накладає табу на проблему розкрадання країни.

– З огляду на життєвий досвід, я сприймаю телебачення як сукупність знайомих облич. Тому переходи ведучих з каналу на канал, які стали головною ознакою нового сезону, для мене особливо не помітні. Мені буде приємно побачити Руслану Писанку та Олексія Горбунова, мені буде прикро, що я не побачу Сергія Рахманіна та Данила Яневського.

 

Загальною тенденцією є те, що в новому сезоні буде менше політики на більшості каналів. Тому що політики, які ходять з каналу на канал, беручи участь у різних за формою, але схожих за суттю ток‑шоу, дійсно дратують електорат, і з огляду на перспективу дострокових виборів – це логічне рішення. У парламенті ще блукає законопроект щодо заборони мовлення російських каналів, але кількість вже закуплених українськими каналами російських серіалів вже така, що це рішення мені особисто не допоможе. Я не в змозі боротися з тим, що моя молодша донька живе за розкладом «Вогоню кохання» на «Інтері», «Ранетки» та «Щасливі разом» на Новому каналі.

 

Я не коментую відсутність оригінальних ідей для проектів, оскільки припинила свої стосунки з телебаченням. А те, про що вже два сезони тихо мрію, то це відкритий конкурс оригінальних телевізійних форматів, який досі не ризикнув провести жоден телеканал. Пропоную «ТК» його започаткувати і в разі успіху отримати свій відсоток.

 

На жаль, так склалося, що я мало уваги приділяю телебаченню. Можу відзначити хіба що «Шустер Live». У своєму проекті Савік Шустер був тим самим, без нового натхнення, там немає прориву. Я дзвонила багатьом ведучим, всі вони мають свої програми, але в них немає якось куражу, бажання зробити краще. Цього я на початку сезону не побачила. Може, тому що сезон розтягнений, може, коли на вулиці стане прохолодніше, а у суспільстві гарячіше, таке бажання з’явиться.

 

Олена Ященко, политтехнолог, консультант з політичного позиціонування та психотехнологій інформаційного впливу на суспільну свідомість:

- По поводу проекта Савика Шустера: мои ожидания оправдались: «Шустер live» - это то же самое, что было в предыдущих его шоу, но просто сделано в новом дизайне. Это то же самое театрализованное представление спикеров, которое абсолютно ничего значимого не несет. Я считаю, что это перемещение серьезных гражданских и политических вопросов в сферу театрализации шоу-бизнеса, которая не дает никакой информации населению и аудитории. Но при этом уводит от серьезных вопросов в сторону демонстраций личных качеств или возможностей каких-то персон, которые ничего не значат для политики.

 

Теперь у огромной части населения есть зависимость от этой программы. Это люди, которых устраивают телевизионные методики подбирания аудитории под себя на самых примитивных стимулах. Стимулируется, например, интерес к уровню личных проявлений. Значить надо в программе Шустера создавать уровень личного скандала, и на этом держатся неформальные отношения. Это базирование на примитивных инстинктах: там, где-то услышал, там сказал, вот Шуфрич не так посмотрел на Тимошенко, вот что-то Анна Герман сказала в своем ключе.   То есть в программе поддерживается тлеющий огонек интереса к сплетням и слухам. А Савик вроде бы держит населения в абсолютной осведомленности. На самом деле это иллюзия, потому что осведомленность и гражданская значимость следует не из слухов, а из реальной информации. Здесь же аудитории просто дают возможность посмотреть дискуссию на уровне разговора в магазине или супермаркете. Естественно – это не политика, это ее примитивное отображение, которое нас никуда не приведет. Потому что у нас все занимаются не своим делом, у нас журналисты берут на себя задачу экспертизы политической ситуации, что вообще недопустимо. У нас тот же Савик Шустер, который мало что понимает в украинских политических процессах (оно ему вообще не надо), берет на себя модерацию программы и, что главное, приглашение гостей. И это естественно создает уровень политической культуры. Когда у нас появятся профессиональные дискуссии профессиональных людей на узкопрофессиональные теми, они сконцентрируют аудиторию по каждому из этих направлений, и она не будет вся скопом смотреть одного Савика Шустера у экрана, как когда-то в СССР «17 мгновений весны».

 

Отсутствие политических шоу на каналах-лидерах пока не является тенденцией. Здесь просто есть некоторые изменения – каких-то программ мы просто не увидели в начале сезона. Телеканалы, естественно готовят какие-то политические программы, потому что мы находимся в активном политическом процессе, который постоянно грозит нам перевыборами. И в этой активной фазе, если телеканал не имеет в прайм-тайм дискуссионной программы или ток-шоу, то он, естественно, проиграет и потеряет аудиторию. Поэтому я думаю, что такие программы готовятся, но какого они будут уровня? Если говорить о ток-шоу «Я так думаю», то оно исчерпало себя еще два сезона назад. Потому что, когда модератор берет на себя функцию значимого лица, то программа заканчивается. Вмешиваться в программу, как это было в программе «Я так думаю» с Сергеем Соболевым, не просто некорректно: это непрофессионально!

 

К сожалению, есть и другая тенденция в политических программах на телевидении – исполнение заказа. То есть, когда программа обязательным приоритетом выставляет интересы какой-либо из сторон. А это, в свою очередь, откладывается на сознании сторон - есть враг, против которого следует группироваться. И самое печальное, что это примитивные технологии, которые тормозят общество на пути к гражданскому сознанию. Чем больше будет врагов, зафиксированных в телеэфире, тем больше это будет раскручиваться, тем дальше мы будем стоять от профессиональной политики. У нас, к сожалению, ни на одном канале нет ни одной программы, которую бы интересовал не пиар политиков (или людей, достаточно условно называемых политиками), а развитие гражданского общества.

- Враження таке, що сезон починається доволі хаотично. Чи то всі ще не встигли, чи то всі щойно ненормально трактувалися. І неясно поки що, як цей сезон ляже. Щось кажуть про нове політичне ток-шоу на «Інтері», але взагалі неясно, як воно буде робитися, немає жодної інформації. Найпрогнозованіше увійшов у сезон холдинг Пінчука. Загальний стьоб СТБ, на мою думку, контроверсійний. Шустера цікаво дивитися. Ще я чекаю, коли Обама захоче Вольнову, а не навпаки (він має права, захищені поправкою 5 Конституції США – може захотіти, кого хоче). Побачимо, що буде в цьому проекті розвиватися. Але поки що багато не повистрелювало.

 

На мою думку, надмірно заполітизований 5 канал. Він вважає за потрібне кожен день навантажувати мене тим, чи буде, чи не буде існувати коаліція, яку вони називають демократичною. Це людей уже не дуже обходить. Із темою, мені здається, попадання мимо. Телемарафон «Коаліція: крок до розпаду» на 5 каналі – це набридлива жуйка з вічним переплутуванням цитат. Ведуча Лариса Губіна анонсує цитату Кириленка, замість цього – Катеринчука. Це вже в порядку речей, вони зневажають ефірну дисципліну. Мелодраматичні нотки навколо розпаду коаліції – вічний «плач Ярославни». Це набридає. Ніяких режисерських ходів, нікчемна аналітична робота.

 

Трохи вразило мене те, як пішли перші щоденні програми в Шустера. Я вважаю низьким класом роботи, якого я не сподівався побачити, порівняння з Росією. Якщо й порівнювати, то і з російською, і з європейською політичною дійсністю. Тому що незрозуміло, чого нас порівнюють з Росією, а не з Монголією, наприклад, де також останнього року були політичні негаразди.

 

Основна ж тенденція полягає в тому, що ЗМІ дедалі менше хочуть критикувати чинну владу. Вони стають некритичними ретрансляторами, не артикулюють свою позицію. Журналісти таким чином стають співучасниками того, що робить влада. Я б назвав це журналістським конформізмом. Усім набридло опонувати тому, що роблять Ющенко й Тимошенко. І тому всі живуть тим, що вони роблять.