«Заохочення писати ще більше непотребу». Медійники — про запрошення на зустріч із президентом анонімних телеграм-каналів разом із журналістами

«Заохочення писати ще більше непотребу». Медійники — про запрошення на зустріч із президентом анонімних телеграм-каналів разом із журналістами

23 Жовтня 2023
3605

«Заохочення писати ще більше непотребу». Медійники — про запрошення на зустріч із президентом анонімних телеграм-каналів разом із журналістами

3605
Не можна одночасно бути за відповідальну пресу й розвивати медіаграмотність — і садити поряд із журналістами анонімний телеграм-канал.
«Заохочення писати ще більше непотребу». Медійники — про запрошення на зустріч із президентом анонімних телеграм-каналів разом із журналістами
«Заохочення писати ще більше непотребу». Медійники — про запрошення на зустріч із президентом анонімних телеграм-каналів разом із журналістами

16 жовтня на зустріч офрекорд із президентом Зеленським поряд із професійними, з прозорою власністю медіа були також запрошені представники анонімного телеграм-каналу «Труха». Цей телеграм-канал не раз помічений у поширенні неперевіреної інформації та має непрозору власність. Після того, як кілька професійних журналістів висловилися з критикою такого кроку Офісу президента, в анонімних телеграм-каналах, наближених до влади, прокотилася хвиля цькування цих журналістів. Учасникам нашого опитування ми поставили такі запитання:

  1. Чи вважаєте ви, що запрошення представників телеграм-каналу «Труха» на зустріч президента з медіа демонструє, що влада справді толерує роботу анонімних телеграм-каналів?
  2. Як у світлі цих подій ви бачите розвиток стосунків влади та медіа, боротьбу з дезінформацією та впровадження медіаграмотності?
  3. Яким ви бачите в цьому контексті процес впровадження положень Закону «Про медіа», зокрема щодо регулювання державою онлайн-медіа, створення органу співрегулювання тощо?

Ось відповіді  Христини Коціри, головної редакторки «hromadske.ua»; Людмили Панкратової, медіаюристки, виконавчої директорки Інституту розвитку регіональної преси;  Аліси Юрченко, журналістки-розслідувачки, ведучої «Бігус.інфо»; Отара Довженка, голови Незалежної медіа ради, медіаексперта й журналіста; Ярослава Юрчишина, виконавчого директора «Трансперенсі Інтернешнл Україна» у 2016–2018 роках, нині — народного депутата; Катерини Коберник, шефредакторки видання «Бабель»;  Юлії Банкової, головної редакторки «Liga.net»; Оксани Романюк, директорки Інституту масової інформації; Романа Головенка, медіаюриста громадської організації «Інститут масової інформації»; Віталія Мороза, консультанта з цифрових технологій, eQualitie; Данила Мокрика, журналіста-розслідувача The Kyiv Independent, блогера.

На жаль, ми поки що не отримали відповідей від Офісу президента та Нацради, до яких ми теж звернулися із запитаннями. Якщо відповід таки надійдуть, ми їх опублікуємо.

Христина Коціра, головна редакторка «hromadske.ua»:

 

Христина Коціра (фото: Микола Поліщук/«Детектор медіа»)

  1. Влада цим запрошенням демонструє своє ставлення до медіа. З часу «нам ЗМІ не потрібні» змінилося небагато. Потрібні ЗМІ й телеграм-канали з великою аудиторією, через які можна впливати, можна закидати свої меседжі, які не будуть перевіряти чи ставити під сумнів. Влада насправді не продемонструвала нічого нового. Все це ми спостерігали багато років. Просто раніше «Трухи» не було, але були інші канали.
  2. Я не впевнена, що владі потрібні медіаграмотні люди. Їй потрібен електорат, який не піддає інформацію критиці чи сумніву, тому якщо якісь спільні проєкти держави й медіа щодо медіаграмотності й будуть, то вони будуть для замилювання очей, а не як системна робота для того, щоб суспільство ставало грамотним.
  3. Я, чесно, кажучи, не розумію, як держава буде регулювати онлайн-медіа, адже їх дуже багато. Звідки будуть ресурси? Мені здається, що все працюватиме по команді «фас»: ось ці написали щось не те — накладімо штраф чи санкції. Можливо, це в мені говорить криза довіри, але я цей процес бачу ось так.

Читайте також:

Людмила Панкратова, медіаюристка, виконавча директорка Інституту розвитку регіональної преси:

Людмила Панкратова (фото: Андрій Дубчак/Радіо Свобода)

  1. Щонайменше, влада не ігнорує такі канали та не відмежовується від них. Це може свідчити про те, що влада шукає можливості знайти лояльні медіа та/або журналістів / редакції / спільноти, які не будуть критикувати. І навпаки — не хоче говорити з медіа, які виступають з критикою та ставлять незручні запитання. Тобто комунікація провалена. Чи не тому створено єдиний телемарафон, щоб його було легше контролювати?
  1. Владі й медіа завжди складно побудувати стосунки, це не виходить за межі звичайної ситуації. Медіа для того й існує, щоб обґрунтовано критикувати владу, а влада має відповідно й адекватно реагувати. Тому нам своє робити — правдиво висвітлювати події, критикувати й ставити питання. А от коли влада починає тиснути, ігнорувати, хейтити, звинувачувати — це може бути небезпечним. Шлях подолання цього — об’єднання та правовий контроль. Без контролю з боку юристів і швидкого й ефективного реагування на порушення неможливо обійтись. Боротьба з дезінформацією: влада не повинна мати виняткове право на таку роботу. Громадські організації, медіа та журналісти зробили й роблять дуже багато в цій царині, тому просто відмахнутися від цього вже не вдасться. Обмін думками та спільні заходи, звісно, потрібні й можливі, але держава не може бути монополістом. Але держава може ще і застосовувати покарання. Головне, щоб покарання не були вибірковими та не застосовувалися до незручних медіа.
  1. Нам додалося роботи! Громадські організації повинні в цій царині бути активними учасниками, функція нашого контролю дуже важлива й потрібна сучасникам медійного ринку. Чи можна прогнозувати зловживання з боку регулятора? Вірогідно, що так, оскільки ми побачили й невдоволення від влади, й спроби контролю, і спроби змусити «помовчати до перемоги». Тут можу погодитися з Мостовою: якщо мовчати, ніякої перемоги не буде.

Аліса Юрченко, журналістка-розслідувачка, ведуча «Бігус.інфо»:

Аліса Юрченко (фото: Медіапроєкти Ради Європи в Україні)

  1. Запрошення владою когось на зустріч у владні кабінети — це, безумовно, його визнання та легітимізація владою. І якщо цей «хтось» — чи то анонімний телеграм-канал, чи то «медіа» Медведчука — займається маніпуляціями та дезінформацією, то його запрошення в Офіс президента толерує всі ці явища. Чи це погано — толерувати маніпуляції? Відповідь очевидна. Стратегічно — це ризик для всього суспільства. Тактично найбільшу шкоду, як на мене, це завдає самому Офісу президента. Скажіть комусь із західних журналістів, що ви читаєте анонімні телеграми — і ви почуєте у відповідь іронічний сміх. Навряд чи ОП хочеться виглядати смішними. Анонімні ресурси різні за підходами, але жоден анонімний ресурс не є і не буде достовірним джерелом для журналістів. У нього немає і не буде цитованості в професійних медіа, журналісти яких працюють із відкритим обличчям і витрачають час на перевірку інформації, а відтак вимушено відстають від телеграм-каналів за швидкістю, щоб забезпечити іншу якість. Так, навіть журналісти, для яких важливі професійні стандарти, помиляються, але ціна цієї помилки для них набагато більша, а відтак помилок значно менше. Відсутність цитованості в професійних медіа означає відсутність однієї з ключових складових інформаційного впливу. Тому якщо ОП в гонитві за мільйоном підписників анонімного телеграм-каналу припускає, що лояльність цього ресурсу забезпечить довіру суспільства до ОП, це логічна помилка.
  2. Що більше медіа викриває владу на зловживаннях, маніпуляціях чи бездіяльності, то більше влада закривається від журналістів. Цей тренд почався не цього місяця. Які будуть наслідки? Журналісти й далі робитимуть свою роботу: писатимуть новини, відзначатимуть правильні кроки влади, викриватимуть зловживання влади, викриватимуть дезінформацію. Їм для цього в принципі не потрібні зустрічі в ОП. Відсутність комунікації від влади з журналістами чи ставка на ресурси, які не користуються довірою в професійному середовищі, найбільше підриває саме владу. Але в цей момент часу мене особливо турбує те, що ми як країна майже зупинили висвітлення війни. Потрапити в південні регіони для висвітлення злочинних обстрілів росіянами цивільних міст акредитованим журналістам майже неможливо. Тому звідти практично немає репортажів. Київ живе в ілюзії, що війна десь далеко. Це питання не турбує анонімні телеграм-канали, бо вони в принципі й не починали їздити на фронт, висвітлювати щось із місця подій і витрачати великі ресурси на великі формати та глибоку роботу. Банкову, схоже, це теж не турбує — вона зосереджена на пошуках лояльної до себе аудиторії та ігнорує куди більш значущі виклики. В підсумку ми як країна програємо інформаційну війну.
  3. Ці процеси в принципі йдуть повільно. Чи впливає на них одна конкретна зустріч в ОП? Незначно. Поки що вона підняла дискусію. Якщо ж легітимізація владою анонімних ресурсів стане тенденцією, це, безумовно, ще більше підвісить процеси збільшення прозорості та відповідальності медіа. Якщо можна створити анонімний ресурс, який нічим не регулюється та ні перед ким не відповідає, навіщо підкорятися регулюванню, читати етичний кодекс і витрачати багато годин і зарплат на фактчекінг?

Читайте також:

Отар Довженко, медіаексперт і журналіст:

Отар Довженко (фото: Світлана Григоренко/Детектор медіа

Отар Довженко (фото: Світлана Григоренко/«Детектор медіа»)

— Думаю, політтехнологічно-комунікаційній команді Володимира Зеленського найменшою мірою йдеться про філософські питання на зразок репутації та статусу медіа. Їхні мотиви абсолютно прагматичні: вони шукають можливостей досягати найширшої аудиторії, витрачаючи якнайменше ресурсів. Телеграм — це нове телебачення. Колись потрібно було купувати, розвивати чи брати під контроль дорогі телеканали, тепер — домовлятися з власниками телеграм-каналів. Владі подобається контролювати інформаційні потоки. Така можливість з’явилася винятково через війну, і я підозрюю, що якщо по її завершенні Банкова спробує просто залишити під своїм контролем центральні телеканали у форматі «Єдиних новин», західним партнерам це не сподобається. Тому вони шукають альтернативних способів боротися за електорат у майбутньому, коли така потреба знову з’явиться. У телевізійному минулому соратники президента не цуралися ходити на канали Медведчука, а тепер — замовляти джинсу на «Трусі». І, якщо вірити чуткам, мають також власні анонімні (але не дуже добре законспіровані) телеграм-канали. Добра новина в тому, що, на відміну від телебачення, де частотний ресурс обмежений і ринок маленький, у телеграмі набагато більший вибір і вільна конкуренція, тому монополізувати інформаційні потоки там набагато важче. Хіба що купити сам сервіс, а це навряд… Хоча Ілон Маск зміг це з твітером.

Проблема в тому, що телеграм-канали виконують усі функції медіа, водночас не несучи жодної відповідальності та не дотримуючись жодних стандартів, які вважаються обов’язковими для медіа. Шлях, який зараз проходять телеграм-канали, у двотисячних і 2010-х роках проходили онлайн-видання. Вони (тобто ми) теж спершу мали запаморочення від вседозволеності, легковажили стандартами, а коли виникали конфлікти, — захищались аргументом «за законом ми не ЗМІ». Але поступово адаптувалось і законодавство, і підходи в медійній спільноті — тепер уже ніхто не скаже, що сайт не має дотримуватися стандартів чи виконувати етичний кодекс, бо він «в інтернеті». А тих, хто на цьому наполягає, називають зливними бачками. Думаю, те саме станеться і з телеграм-каналами — одні зареєструються як медіа і ставатимуть прозорішими й відповідальнішими (тут не забуваймо, що люди, які ведуть масові телеграм-канали, зазвичай не журналісти й нічого не знають про засади професії). Інші залишаться в «сірій зоні» й матимуть відповідну репутацію.

Зараз українські медійники багато сперечаються на цю тему, й чимало адекватних людей намагається, умовно кажучи, захистити телеграм-канали від «дискримінації». Як на мене, було б корисніше, якби медійна спільнота поставила питання руба: якщо телеграм-канали хочуть сидіти за одним столом із медіа, нехай набувають інституційних ознак медіа — показують своїх власників і склад редакції, формулюють редакційну політику, дотримуються стандартів, відмовляються від джинси, чорнухи, накрутки та інших шкідливих звичок. Чи треба телеграм-каналам для цього негайно реєструватись як медіа й добровільно здаватися під контроль Нацради — питання складне. Я б із цим не поспішав, зважаючи на те, що Нацрада зараз цілком лояльна до Банкової, а Банкова, як ми вже з’ясували, в активному пошуку нових моделей і засобів впливу на медіа. І регуляторний орган — один із найочевидніших інструментів такого впливу.

Ярослав Юрчишин, виконавчий директор «Трансперенсі Інтернешнл Україна» у 2016–2018 роках, нині — народний депутат, перший заступник голови комітету ВР з питань антикорупційної політики у Верховній Раді України IX скликання:

Ярослав Юрчишин (фото: Facebook)

  1. Запрошення саме по собі вже є фактом толерування анонімних каналів. Це насправді дуже небезпечний прецедент, бо легітимізує анонімність засобу масового поширення інформації. А це чи не найлегший шлях до підміни її дезінформацією.
  2. Тут важлива роль двостороннього руху: журналісти й медіаспільнота мають пропонувати, а влада — реагувати на пропозиції та втілювати. Це як стілець на двох ніжках, якщо одна підпиляна — він упаде. Тобто російська й інша пропаганда та дезінформація легко проникатимуть у наш медіапростір.
  3. Зараз дуже важливий етап напрацювання підходу до створення механізмів та інституцій, які забезпечать реалізацію Закону «Про медіа». Дуже важливо було б з ініціативи влади (бо тоді гарантія, що напрацювання будуть враховані) активізувати обговорення чи створити робочу групу для напрацювання рекомендацій. Звісно, з такою ініціативою можуть виступити й медійники та їхні професійні об’єднання. Але шлях втілення напрацювань суто експертного середовища завжди займає більше часу, ніж спільні напрацювання. Тому конструктивніше було би владі виходити із пропозицією спільної роботи. Дуже сподіваюся, що так і відбудеться. Майданчиком можуть бути відповідні комітети парламенту чи профільне міністерство.

Катерина Коберник, шефредакторка видання «Бабель»:

Катерина Коберник (фото: Facebook)

  1. (У відповіді на перше питання Катерина послалася на свій допис у фейсбуку, який ми й цитуємо) Цікаво, як телеграм-канали й деякі люди намагаються змістити акцент у дискусії про «Труху» в президента. Цікаво, але недолуго. Месенджери й соцмережі вже давно переграли новинні сайти. Це не теорія. Згідно з останнім звітом Інституту Ройтерс, лише 22% людей start their news journeys (просто вдала фраза) із новинних сайтів. Усі інші одразу йдуть на інші майданчики. Це сталося не в один день. Журналісти по всьому світу до цього готувалися й інвестували гроші в розвиток своїх сторінок у соцмережах і в месенджерах. І в них це непогано вийшло. Успішне медіа зараз неможливе, якщо воно існує на одній платформі. Зараз нормально мати окремі продакшени під інсту, вотсап, ютуб, телеграм. «Бабель», наприклад, для телеграму (66 тисяч підписників) робить окремий контент, і він завжди в пріоритеті, якщо йдеться про важливі новини. Перефразовуючи класику — Telegram first. Тож класичні медіа не просто не воюють із месенджерами та соцмережами, вони давно зробили на них ставку й активно розвивають. Проблема того, що в нас узагальнено називають телеграм-каналами, не в тому, що вони живуть винятково в телеграмі, а в тому, що це сміттярки, які замість якісних матеріалів генерують інформаційний шум, фейки та грають на емоціях замість інформувати. Це, власне, як порівнювати гарно приготовлений стейк зі свіжого мʼяса з обгорткою цього шматка, яку викинули на смітник. Пахне мʼясом, щось спільне має, але абсолютно різні речі. Тож коли телеграм-канали намагаються просувати тезу про те, що «динозаври-журналісти бояться молодих і прогресивних молодиків із месенджерів», — це маячня. І так, це стосується багатьох сайтів. Сміттярки треба ділити не за тим, яким чином вони доставляють свій контент до читача, а за самим контентом. В анонімних телеграм-каналів багато союзників у класичному новинному інтернеті. Понад те, ці «прогресивні» телеграм-канали використовують старі як світ методи агресивних таблоїдів. І «динозаврами» тоді можна називати саме такі сміттярки, бо вони їдуть на давньому перевіреному принципі жовтої преси — бреши, лякай, грай на емоціях. Якщо власники цих каналів думають, що вигадали ноу-хау, це говорить лише про те, як погано вони знають історію медіа. Робити популярним лайно — легко.
  1. Влада в умовах війни може вдаватися до методів, які в мирний час вважаються неприйнятними. Власне, так часто й відбувається в усьому світі. Світові демократії під час воєн не раз запроваджували цензуру, бо це, на думку влади, відповідало національним інтересам. У випадку з «Трухою» влада може переслідувати досить прагматичні цілі — зробити своїми союзниками людей, які якимось чином отримали вплив на певну аудиторію, і через них доносити свої наративи. Умовно — «не можеш подолати зло (тимчасово) — зроби його своїм союзником». Так влада робить не вперше — «слуги» вже намагалися домовитися з каналами Медведчука, загравали із сайтом Шарія і «Страною». Але проблема в тому, що і «Труха», і псевдомедіа Медведчука, і сміттярка «Страна» не мають жодних принципів і не обмежені професійною етикою журналістів. Вони співпрацюють із тими, з ким вигідно на певному етапі, хто платить більше. І саме через це союзи з проросійськими пропагандистами у влади не склалися — Росія заплатила більше. У «Трухи» теж є свої інтереси, про які ми напевно не знаємо, бо імена справжніх власників невідомі. Що ще гірше, влада сама просуває та користується послугами анонімних телеграм-каналів. Такий вид комунікації вона вважає припустимим і легалізує його. А про побічні ефекти — знищення залишків критичного мислення в людей — ОП не думає. Врешті-решт, коли анонімні телеграм-сміттярки будуть нищити команду Зеленського в інтересах своїх власників — а вони точно будуть — вона знов прийде до ЗМІ, але боротися з тим інформаційним лайном, яке поширюють аноніми, буде важче. На жаль, так далеко медійна команда Зеленського не заглядає — вона живе одним днем і робить умовне «завтра» дуже непростим і для ЗМІ, і для себе.
  1. Не можу відповісти.

Юлія Банкова, головна редакторка «Liga.net»:

Юлія Банкова (фото: Руслан Новосьол/«Детектор медіа»)

  1. Вважаю, що це толерування й заохочення писати ще більше всякого непотребу.
  2. Бачу так, що ми як медіа особливо змінити нічого не можемо. Не ходити на офреки? Не можемо. Ігнорувати владу, караючи за неповагу та знецінення? Не можемо. Влада буде нас ігнорувати, буде ділити на своїх і чужих. Нам своє робити. Взагалі я не маю відповіді на це запитання. Готова вести просвітницьку роботу з кожним, кого зустрічаю, долучатися до заяв і дискусій (які, можливо, почують). Тиск із боку західних партнерів, можливо, почують.
  3. Впровадження закону наразі бачу як додаткове бюрократичне навантаження на якісні медіа і нуль ефективності за умови, що анонімні телеграм-канали будуть ставити на один рівень із нами та легітимізувати в очах аудиторії, даючи їм інтерв’ю й ексклюзиви, а також провокуючи цькування й агресію проти журналістів.

Оксана Романюк, директорка Інституту масової інформації:

Оксана Романюк (фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»)

  1. Так, безумовно, таке запрошення було дуже дивним, і воно свідчить про те, що влада толерує й підтримує анонімні «телеги». Таке враження, що ОП пав жертвою маркетингу «телег». Владі явно бракує компетентних медійних експертів, які б чітко роз’яснили реальний вплив телеграм-сміттярок і окремо пояснили нюанси щодо їхнього відверто слабкого контенту. Вторинний, повторюваний тисячу разів у сусідніх «телегах» контент, перемішаний із рекламою онлайн-казино, чорним піаром і фейками, дає результат у вигляді 1-2% залученості аудиторії, які б цифри фоловерів вони не публікували. Злет і падіння сайтів-сміттярок типу «Знай» чи «Політеки» також було б варто вивчити, ці сайти так само пропонували треш-контент, і зрештою аудиторія від них пішла.
  2. Хотілося б почути якусь узгоджену позицію, бо тут представники влади закликають боротися з «телегами», а тут ті раптом опиняються у вузькому колі запрошених на офрек. Так яка справжня стратегія держави в цьому напрямку? Ми начебто впроваджуємо медіаграмотність, але і начебто хочемо, щоб народ читав дезу й чорнуху з анонімних «телег».
  3. Закон «Про медіа» не зобов’язує телеграм-канали реєструватися, але й не може їм заборонити, якщо вони захочуть це робити. Втім, є два нюанси. Перший — це прозорість медіавласності: всі, хто хоче зареєструватися, мають засвітити кінцевих бенефіціарів, людей, відповідальних за контент, адресу, на яку можна вислати, скажімо, судову претензію тощо. Другий нюанс пов’язаний із тим, що Нацрада буде стежити за дотриманням закону, і канали-порушники, які розміщують фейки, немарковану рекламу, порушують права дітей тощо, будуть отримувати штрафи й інші санкції. Я просто хочу побачити, яка анонімна «телега» на це наважиться.

Роман Головенко, медіаюрист громадської організації «Інститут масової інформації»:

Роман Головенко (фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»)

  1. Юридично анонімні канали в соцмережах (зокрема в телеграмі) не заборонені. Періодично випливає обговорення гіпотетичної заборони телеграму, але й у такому разі подібні канали та їхня аудиторія, дуже ймовірно, перейдуть на інші платформи. Тому це швидше питання репутації, ніж правового регулювання, але в такому разі треба більше фокусуватися на якості інформації зі згаданих каналів, ніж на їхній анонімності чи обсягові аудиторії. Тут своє слово мають сказати фахівці з фактчекингу.
  2. Я не бачу особливих змін у ставленні влади до медіа в цьому випадку порівняно з попередніми роками. Боротьбою з дезінформацією та впровадженням медіаграмотності займаються як третій сектор, медіа, так і влада. Очевидно, що частина аудиторії прагне відфільтрувати дезінформацію й бути медіаграмотною, а іншій частині аудиторії до цього байдуже, скажімо так. Неможливо всіх людей зробити медіаграмотними, але можна й варто боротися, щоби частка медіаграмотних була якщо не більше за 50%, то все ж якомога більшою й могла задавати соціальні тренди. Має бути відвертий діалог між владою та медіа, третім сектором. Не обов’язково публічний від початку.
  3. Закон «Про медіа» тут навряд чи може багато допомогти, оскільки він визначає канали в соцмережах як онлайн-медіа лише в разі їх добровільної реєстрації, а по факту держава особливо не може впливати на окремі канали в соцмережах, як і змусити соцмережу впливати на них. Сфера роботи органів співрегулювання насправді доволі вузька, вона не охоплює якість контенту, зокрема питання дезінформації.

Віталій Мороз, консультант із цифрових технологій, eQualitie:

Віталій Мороз (фото: Громадське радіо)

  1. Українські посадовці чітко усвідомлюють, що телеграм є одним із головних майданчиків для поширення скоординованих дезінформаційних кампаній з боку ворога, також це є ключовим інструментом російської розвідки та диверсійної діяльності. Водночас українські політики й урядовці значно доклалися до популяризації цього інструмента, активно використовуючи його у власних і державних цілях. Не дивно, що один із найбільших каналів, хоча й сумнівний, отримав увагу з боку Офісу президента. Не варто було б очікувати, що урядовці мислять переважно категоріями «стандартів журналістики» чи «якісного контенту», для них передусім важать ефективні механізми доступу до максимальної аудиторії.
  2. Телеграм став «золотою коровою» не тільки для представників влади, але й для багатьох українських професійних медіа, які інвестують свої зусилля в розвиток своїх каналів. Аргумент простий: «ми йдемо туди, де є аудиторія». В якийсь момент українські медіа відмовилися формувати культуру медійного споживання для своїх аудиторій і пішли за настроями аудиторій. Це певною мірою також і безвідповідальність журналістики в Україні. Тому в мене претензії не тільки до українських політиків, майже всі сіли в цей човен і дружно взялися за весла. Насправді ж телеграм — міна уповільненої дії, ймовірно, контрольований російськими спецслужбами інструмент, що вибухне в потрібний момент. У боротьбі з дезінформацією як влада, так і медіа рухаються в бік консенсусу — не так варто розвінчувати дезінформацію, як радше максимально створювати й поширювати українські наративи на більшу кількість користувачів, які переважно нині в соцмережах. Звідси й пояснюється захоплення телеграмом. Тому медіаграмотність в умовах розмитих кордонів між професійною журналістикою та псевдожурналістів / інфлюенсерів в очах пересічного користувача таки не стане мейнстримом у найближчій перспективі.
  1. Закон «Про медіа» передбачає добровільну реєстрацію для власників медійних ресурсів, аби отримати офіційний статус «онлайн-медіа». Нацрада вже встигла влітку 2023 року зареєструвати перший телеграм-канал як онлайн-медіа, хоча в законі одним із критеріїв для реєстрації прописано наявність вебсайта. Чи будуть «сірі» телеграм-канали реєструватися, аби мати більше зобов’язань, як-от деанонімізація? Й аби мати більше можливостей, як-от отримувати державні гранти? Радше ні. Їм доволі зручний статус-кво.

Данило Мокрик, журналіст-розслідувач The Kyiv Independent, блогер:

Данило Мокрик (фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»)

— Запрошення «Трухи» на зустріч є однозначною демонстрацією толерантності Офісу президента до анонімних телеграм-каналів. Владна команда Володимира Зеленського завжди мала доволі специфічне ставлення до засобів масової інформації. Тут не можна не згадати Андрія Богдана, який ще на посаді керівника Офісу президента говорив, що їм журналісти в принципі не потрібні й вони можуть напряму комунікувати з українцями. Звичайно, що ставлення Володимира Зеленського та людей, які його оточують, до ЗМІ мінялося й еволюціонувало впродовж цих чотирьох років. Але специфічне, можна сказати, нетрадиційне ставлення до медіа, до того, що таке медіа взагалі та як із ними комунікувати, було завжди.

Коли ми говоримо про анонімні телеграм-канали, про такі масові явища, як «Труха», то ми трішки на роздоріжжі. Тому що, з одного боку, ми розуміємо, що про дотримання стандартів у такому каналі, як «Труха», де неодноразово поширювалися фейки, неправдива, зманіпульована інформація, не йдеться. Це абсолютно безконтрольний потік, у який ще доволі очевидно й відверто включається якась заказуха. З іншого боку, ми не можемо ігнорувати те, що це покриття аудиторії на понад два з половиною мільйони людей. І хочемо ми чи не хочемо, це в певний спосіб робить ці телеграм-канали свого роду медіа, в якомусь такому абсолютно прямому значенні цього слова.

Мені видається, що якась комунікація з ними з боку влади є потрібною, особливо в умовах війни. Коли інформаційна політика — це надзвичайно важливо, набагато важливіше, ніж у мирні часи. Але і зрівнювати їх із журналістами, які підпадають під цілу низку професійних та етичних правил і рамок, не зовсім правильно. Хочете комунікувати — комунікуйте, але якось окремо. І не вдавайте, що ЗМІ з серйозною репутацією — це те ж саме, що й анонімний телеграм-канал.

Щодо медіаграмотності. Зусилля українських журналістів і медіаекспертів із поширення медіаграмотності та боротьби з дезінформації є, безумовно, дуже важливими й дуже корисними. Але не потрібно перебільшувати їхню впливовість, тому що ці здобутки не такі вже й великі. Ні, це не історія про те, що монументальні зусилля та здобутки в царині медіаграмотності такими зустрічами підриваються. В нас медіаграмотність бореться за існування та доступ до аудиторії. І такі дії Офісу президента не перешкоджатимуть боротися за цей доступ і вплив надалі. Не думаю, що в головах людей, якім потрібні уроки медіаграмотності, буде спрацьовувати логіка «“Трусі” можна довіряти, бо її запросили до Банкової». Люди в більшості навіть не знатимуть, що «Труху» туди запросили.

Звісно, хотілося б, щоб Офіс президента та влада в цілому підтримували медіаграмотність як таку. У нас є цілих дві державні структури, які ніби покликані боротися з дезінформацією, — Центр протидії дезінформації при РНБО та Центр стратегічних комунікацій при Мінкульті. І тому такі дії влади схожі на шизофренію: з одного боку, влада в нас бореться з дезінформацією, з іншого боку — каже: «“Труха”, іди сюди».

Але при глибшому розумінні логіки дій нашої влади все складається. Мені здається, наша влада схильна діяти ситуативно, а не виходячи з цінностей. І якщо вона ситуативно вирішила поговорити з «Трухою», бо цей телеграм-канал популярний, то міркування про цінності відходять на другий план, цінності просто йдуть гуляти.

Я не вірю в консолідовану позицію наших медіа щодо цієї ситуації, яка б полягала, наприклад, у тому, що всі відмовилися б ходити на офреки в ОП, поки туди запрошують «Труху». В такому випадку сигнал міг бути отриманий. Але я думаю, що декілька журналістів чи видань можуть зайняти таку позицію, проте ефекту це не дасть. Якщо для ОП цілком прийнятно проводити зустрічі офрекорд щодо антикорупційних розслідувань без журналістів-розслідувачів, то так само вони обійдуться без представників кількох ЗМІ, які не прийдуть. Тому в успішність такого демаршу я не вірю. Але говорити про те, що запрошення анонімних телеграм-каналів до ОП разом із медіа — це проблема, потрібно. І за останні дні чимало було таких висловлювань. І я певен, що влада їх почула.

Колаж: Микола Шиманський/«Детектор медіа»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3605
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду