Третя панель п’ятого міжнародного Kyiv Stratcom Forum, який відбувся 21 травня 2026 року, була присвячена планам вторгнення до Росії. Точніше, поки що — у свідомість росіян. Українці вже давно припинили безперспективні спроби апелювати до почуттів росіян і закликати їх зупинити війну; до того ж путінський режим посилює режим інформаційної ізоляції, тож донести до росіян інформацію стає дедалі складніше. Втім дієві способи є — і в спецслужб, і в російськомовного іномовлення, і в блогерів. Іноземні партнери бачать сенс в активних діях у когнітивній сфері на російській території, але дуже обережно говорять про можливість власної участі в них. А «Культурні сили» пропонують робити культурний продукт для росіян.

У дискусії «Когнітивний “меч”: стратегії активної оборони в когнітивному просторі агресора» взяли участь заступник начальника Головного розвідувального управління Міністерства оборони України Вадим Скібіцький, британський дослідник дезінформації Пітер Померанцев, естонський військовий експерт Ріхо Юхтеґі, генеральна директорка українського іномовлення Юлія Бін, журналіст і блогер Роман Цимбалюк, а також керівник напрямку стратегічного розвитку об’єднання «Культурні сили», військовослужбовець Віталій Охріменко. Модерував розмову керівник Центру стратегічних комунікацій Ігор Соловей.

Ігор Соловей: Що зараз відбувається у сфері інформаційної безпеки Росії? Вони далі створюють цифрове гетто: закривають доступ або обмежують роботу міжнародних платформ, забороняють інстаграм, фейсбук, WhatsApp, а останнім часом навіть дружній їм телеграм. Натомість усіх переганяють у ФСБшний «Макс», «Вконтакте», «Рутуб», «Рувікі» тощо. Чи дає це Росії бажаний результат, і що ми можемо цьому протиставити?

Вадим Скібіцький: Ворог має досвід і використовує його, щоб реально ізолювати суспільство і перекрити йому доступ до правдивої інформації. Ізоляція суспільства була основою стабільності путінського режиму і до повномасштабного вторгнення.

У березні 2022 року вони закрили фейсбук, інстаграм і популярні на той час месенджери цих платформ. У 2024 році — сповільнили трафік ютубу. Зараз почався третій етап: обмежують WhatsApp, телеграм і тікток. На заміну Росія запропонувала власний продукт, контрольований спецслужбами. Люди розуміють це, але нічого не можуть зробити.

Дослідження показують, що популярність соцмереж, заблокованих у 2022 році, впала до мінімуму. Поступово знижується популярність ресурсів, доступ до яких обмежили. Російські користувачі переходять на ті ресурси, які їм пропонують. Хоча 41% російських користувачів інтернету користується забороненим VPN, щоб обійти заборони й отримати нормальну інформацію.

Росія добилася, по-перше, зменшення присутності й частки іноземного контенту, який можна отримати у вільному доступі. По-друге, зросла частка контрольованих Кремлем ресурсів, які допомагають розповсюджувати контент, потрібний владі. По-третє, люди, знаючи про державний контроль, бояться публікувати в мережі матеріали й висловлювати думки, за які можуть покарати. Тобто вдаються до самоцензури, яка вигідна російській владі.

Розвідувальні органи України активно працюють, щоб донести правдиву інформацію до споживача на території Росії.

Ігор Соловей

Ігор Соловей: Росія заборонила публікувати відео і фото влучання українських ракет і дронів. І результатом цього стало неочікуване зростання українських і опозиційних російських ресурсів. Романе, ти відчув посилення інтересу російської публіки до свого продукту?

Роман Цимбалюк: Відповіді на це нема, бо росіяни мімікрують під жителів інших країн. У мого каналу, наприклад, ніколи не було іранської аудиторії, а тут вона з’явилась. І я не можу зрозуміти: чи це іранці почали цікавитися нашими безпілотними технологіями, чи це росіяни. Зрозуміло, що коли росіяни захочуть подивитися, як палає їхня держава, вони шукатимуть. Обмеження є, але ті, хто шукає інформацію, знаходять спосіб до неї дістатися.

Юлія Бін: У каналу «Freeдом» з’явилася не притаманна йому аудиторія. Частка Росії зменшилася, наприклад, із 54% до 26%, але цю втрату компенсували відсотки, наприклад, Данії чи Нідерландів. Виходить, що росіяни нікуди не зникли — інтерес сталий, ми не втрачаємо аудиторію.

Росіяни справді повністю забетонувались. Але цей бетон стає крихким, коли люди бачать, що їхня реальність дисонує з тим, що їм кажуть у телевізорі, в месенджері «Макс» або ще десь. Коли ти відкриваєш холодильник, а там не те, що тобі сказала Скабєєва, ти будеш шукати пояснення.

Ми шукаємо вразливі точки, відстежуємо протестні настрої. Два місяці тому ми запустили інстаграм-сторінку нашого проєкту Freedom Caucasus, який існує на ютубі вже два роки. Попри те, що в Росії інстаграм заблокований, ми побачили чудові результати, й на першому місці серед джерел трафіку — Грозний, Махачкала й інші кавказькі міста.

Ми публікуємо контент у різних форматах там, де нас хоча б гіпотетично може побачити глядач. Канал є на супутнику, в кабельних мережах 45 країн, на 22 ОТТ-платформах. Ми є в телеграмі, в інстаграмі, в ютубі. Потрібно постійно тримати руку на пульсі й опановувати нові форми донесення інформації. Не треба боятися, що якийсь ресурс закритий у Росії: він «відчиниться».

Юлія Бін

Не тільки в Росії живуть люди, на яких діє російська пропаганда. Коли були вибори в Молдові, нас почали багато дивитись у цій країні. Так трапляється щоразу, коли відбуваються вибори на якійсь території, яку Росія вважає історично своєю. Ми ніяк не маскуємось — у нас на логотипі український прапор і ми кажемо, що мовимо з Києва. Люди шукають інформацію в нас, бо довіряють українським медіа.

Важливою для нас є тема поневолених народів. Ми не говоримо за них, а даємо їм майданчик, щоб вони висловились. І повідомляємо їхні новини, яких не повідомляють російські медіа. Наприклад, що у Путіна не знайшлося слів співчуття щодо повені в Дагестані. Це і є точка входу до них.

Ігор Соловей: Пане Ріхо, ви брали участь у розробці доктрини всеохопної оборони і спротиву Естонії. Чи справді, на вашу думку, когнітивна сфера стала шостим доменом війни? І чи розуміють західні суспільства, в першу чергу країн Європейського Союзу, реальні наслідки й реальну небезпеку доступу Росії до свідомості їхніх громадян?

Ріхо Юхтеґі: Є три основні частини оборонної системи: фізичний компонент (люди і зброя), концептуальний компонент (рішення і загальна система оборони) і моральний компонент — те, про що ми говоримо сьогодні. Моральний компонент дуже важливий, особливо у тотальній обороні, коли кожен громадянин країни відіграє певну роль у захисті країни. Інформаційна війна має важливу роль у будь-якій операції, бо інформаційне середовище — це поле бою. Нинішній начальник генерального штабу російської армії Валерій Герасимов у 2013 році казав, що війна пересувається з поля бою у розум. Це завжди було частиною російського способу ведення війни.

Віталій Охріменко та Ріхо Юхтеґі

Ми в Естонії дуже вразливі до російських інформаційних операцій: у нашій країні є російська меншина. У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, Естонія відключила більшість російських каналів на своїй території. Багато хто припускав, що російськомовні жителі Естонії більше не отримують інформації з Росії; дехто навіть думав, що російські інформаційні впливи слабкі й не подіють на людей. Але зараз ми бачимо, що коли Росія не має змоги впливати на нас прямо, вона використовує опосередковані методи. Наприклад, тролів, які живуть в інших країнах і публікують російські наративи. Такий вплив може бути ще сильнішим.

Багато хто з вас, певно, чув про «Нарвську республіку». Йшлося нібито про намір створити самопроголошену «державу» в прикордонному місті Нарва за зразком так званих «народних республік» у Донецьку й Луганську. Звісно ж, нічого не сталося: це була інформаційна операція. Навіть людина, яка опублікувала у фейсбуку цю новину, не знала, що поширили від її імені.

В Естонії є волонтерські організації, які перевіряють факти й розвінчують фейки. Вони повідомили, що в соцмережах шириться новина про «Нарвську республіку». З соцмереж інформацію підхопили західні медіа, і звідти вона повернулася до Естонії вже як реальна подія. Це типовий приклад того, як Росія використовує медіа для інформаційних операцій. Також Росія намагається переконати жителів Естонії, що всі медіа брешуть. Мовляв, не довіряйте ніяким медіа, натомість шукайте «альтернативу». Ту «альтернативу», яку для них створила Росія.

Ігор Соловей: Пітере, ти написав книжку «Як виграти інформаційну війну» з прикладами з історії Другої світової. Чи підходять практики, які застосовувалися тоді, в теперішній ситуації?

Пітер Померанцев: Демократії не мають інститутів, які створюють теорію і практику агресивної пропаганди. Натомість у диктатури вони працюють завжди. Отже, перший виклик для демократії — створювати інституції, які будуть чинити опір пропаганді.

Пітер Померанцев

Британському уряду знадобилося два роки, щоб їх створити. В них була Бі-бі-сі, яка створювала позитивний медійний контент. Але були й підрозділи, які робили бруднішу, не дуже етичну, але ефективну контрпропаганду. Вона впливала на нацистські аудиторії, на людей, які були втрачені морально, але на них було потрібно впливати. Як і нам зараз потрібно впливати на росіян, про яких ми знаємо, що вони не вірять у демократію і не є гуманістами. Але нам і нашим партнерам треба зруйнувати мобілізацію в Росії й не дати Путіну створити велику армію, яка стоятиме на східному кордоні Європейського Союзу. Отже, виклики перед нами ті самі, що стояли перед британцями у 1939—1940 роках.

Крім національних інститутів, які працюють з темою пропаганди, потрібно створювати міжнародні коаліції. Британський уряд за часів Другої світової війни співпрацював з американцями, з партизанськими рухами й іншими союзниками. Ми згадували ідею «інформаційного Рамштайну», яка належала колишньому міністру культури й інформаційної політики Олександру Ткаченку, але я її підтримав.

Чи можливе об’єднання зусиль демократичних держав у когнітивній сфері? В нас немає вибору. Фронт зараз майже не рухається, але ми бачимо, як багато енергії ворога йде на когнітивну війну. Як ця війна впливає на Україну, на Захід, на Трампа, на людей у Росії. Якщо в бойових діях буде пауза, все перейде в інформаційний простір, і нам потрібно до цього готуватися.

Під час холодної війни Америка вкладала багато ресурсів в інформаційну війну. Вона мала величезні програми, підтримувала «Радіо Свобода» й інші демократичні медіа. Але зараз вони не хочуть відігравати цю роль. Хто буде чинити опір Росії в Україні, на Кавказі, в Центральній Європі? Тільки ми. Україна і ті держави, які показали себе як справжні партнери України. І нам потрібно починати створювати інститути і напрацьовувати технології.

Ми бачимо, що представники Європейського Союзу говорять уже не тільки про щит демократії, а й про меч. У доктрині НАТО зараз є ідея активного стримування в когнітивній сфері. Й частина стримування Росії — це когнітивні операції на її території. Ми вже знаємо, що партнери готові робити щось на російській території, тож після чотирьох років є шанс зробити щось асиметричне.

Вадим Скібіцький: Чи готові партнери до активних операцій? Готові. І не просто готові, в нас дуже гарна кооперація. Ми розуміємо загрозу, яка походить від Росії.

Зайти в інформаційний простір Росії з України складно. Ви ж пам’ятаєте, що там усе заблоковано. Натомість те, що заходить із Європи, — сприймається. Європа має потужні ресурси, які нам необхідно використовувати. Тільки у співпраці ми зможемо прорватися туди й донести правдиву інформацію, необхідну для російського суспільства.

Роман Цимбалюк,  Вадим Скібіцький та Віталій Охріменко

Ріхо Юхтеґі: Я не настільки оптимістичний щодо нашої готовності. Ми маємо грати у правильну гру за правильними правилами. Брати правильних людей, щоб вони робили все м’яко і мудро. Інформаційна сфера завжди брудна, не дуже етична, не всі там грають за правилами. Тому це складне завдання, і важливо відповідати на виклики правильно.

Мені подобається те, що ви вже робите. Подобається, як українські блогери поширюють інформацію про те, що відбувається, і про історію. Я говорив із росіянами і радив їм сайт, який можна відвідати, але вони вивчають іншу версію історії, доволі відмінну від того, що є насправді.

Сьогодні чудовий момент, тому що Росія заблокувала багато каналів отримання інформації. Чимось потрібно заповнювати порожнечу. Ми можемо робити це, використовувати всі доступні способи. Ви краще знаєте, як це робити, і ми — Європа — вивчаємо ваш досвід і вчимося у вас.

Пітер Померанцев: Хочете приклад, як ми можемо співпрацювати? Уявімо російський завод десь у Пермі. Ми знаємо, що в цього заводу є проблеми з корупцією, що він пов’язаний із військово-промисловим комплексом і з якимись західними компаніями. Словом, знаємо їхні слабкості, проаналізували їх разом із партнерами. А потім думаємо, яка держава і якими інструментами може діяти найефективніше, щоб знешкодити цей завод. Україна своїми дронами, якась північноєвропейська країна — інструментами кіберборотьби, Німеччина — дипломатичними важелями, Європейський Союз — санкціями. Секрет успіху буде в тому, що ми можемо координувати застосування цих інструментів і діяти разом.

Віталій Охріменко: Культурні сили почали працювати у 2022 році. Спочатку ми практикували різні формати: лекції, просвітництво, пояснення, роботу з капеланами. Ефективними виявились концерти. Зараз ми щомісяця проводимо кількасот концертів. Це не лише музика, це українська культура як спосіб комунікації, занурення в середовище. Це дозволяє військовим трохи відпочити, розслабитися, надихнутися. Сходити в «легальне СЗЧ» завдяки роботі своєї уяви. Ми чітко усвідомили, що культура — це не окрема галузь, це простір.

Вадим Скібіцький та Віталій Охрименко

Зараз ми бачимо чотири напрямки, на яких Росія вдало грає проти нас. По-перше, демонізація нашої влади. По-друге, розкол у суспільстві, який нас послаблює: протиставлення цивільних військовим, ТЦК, тема мігрантів… По-третє, наше сприйняття міжнародної підтримки. І по-четверте, вони намагаються зробити нас безпорадними, позбавити відчуття спроможності.

Росія тонко працює на нашому полі, використовуючи українських áкторів і посилюючи процеси, які їй вигідні. Вони підходять до цього стратегічно, бо, як сказав Пітер, у них є інституції і досвід. Культуру вони теж інструменталізують, хоч і грубо.

Ми дивимося на культуру як на сферу, яку треба підтримувати, і як на зону безпеки, яка допомагає працювати зі стійкістю. Але якщо ми говоримо про якісні культурні продукти, створені відповідальними митцями, як про щит, то варто подумати, що може бути мечем. Як меч ми можемо використовувати культурні продукти, створені для росіян. Ми знаємо їхні слабкі місця, знаємо болі, яких вони не виносять у публічний дискурс. Розуміємо, що вони хочуть почути від митця. Якщо митець може відповісти на цей запит, він може впливати.

Ігор Соловей: Який психологічний стан росіян ми хочемо отримати в результаті?

Роман Цимбалюк: Треба змусити росіян зайнятися самими собою, щоб вони менше думали про Україну і світ. Щоб вони починали тремтіти, коли хтось у їхній присутності каже слово «Україна». Пітер наводив приклади з часів Другої світової, але варто врахувати: ситуація почала змінюватися, тільки коли почали бомбити Берлін. А потім туди ступив чобіт іноземного вояка. Москву бомбити ми вже почали.

Учасники дискусії: Пітер Померанцев, Юлія Бін, Роман Цимбалюк, Вадим Скібіцький, Віталій Охрименко

Не треба прагнути, щоб росіяни нас любили, поважали, як до 2014 року, коли вони на концертах підспівували «Океану Ельзи». Що нам дало те, що росіяни підспівували? Коли пролунала команда «до бою» і «вогонь», всі, хто підспівував, були як мінімум не проти. Тому все одно потрібен рів із крокодилами між нами і Росією.

Питання з зали: Віталію, ви казали про культурний продукт, який має відповідати на болі й потреби росіян. Його, певно мають створювати росіяни, а не українці? Бо ми все одно так не відчуємо, що вони думають і як переживають. І в них уже є якісь альтернативні культурні продукти, і блогери, які живуть за межами Росії. Що ми можемо створити, щоб реально впливати на росіян?

Віталій Охріменко: Так, краще, коли це роблять росіяни для росіян. Але не обов’язково. Тривалий вплив Росії на нас виростив покоління українців, які дуже глибоко їх розуміють, але від цього ще більше ненавидять. І усвідомлюють, у який спосіб росіяни сотні років використовують культуру як зброю. Вони інвестували у міф про «велику російську культуру», це була їхня м’яка сила, яка завжди працювала.

Потрібно не просто переключити увагу росіян з України на внутрішні проблеми Росії, а й стимулювати їх до дій. Без стратегії роботи з Росією зробити це дуже важко. Те, що не має ідеї й мистецької цінності, може працювати як пропаганда, але не застосує потенціал культури. Потрібен простір для формування наративів, які допоможуть росіянам бачити внутрішні проблеми й не лише на кухні їх обговорювати, а щось робити.

Але зараз є величезна прірва між тим, що ми робимо, і тим, до чого ми прагнемо.

Фото: Kyiv Stratcom Forum