У першій половині дня 12 листопада емоційні  репортажі іноземних медіа, зокрема СNN та Sky News, зі звільненого Херсона побачили мільйони людей зі всього світу. А ось репортажів українських медіа з Херсона не було: вони показували відео, які знімали або самі херсонці, або українські військові. Ввечері того ж дня українські медійники в соціальних мережах почали обговорювати ситуацію і критикувати обмеження, впроваджені військовим командуванням для медіа, за те, що вони не працюють однаково для всіх.

«Щиро радий за колег зі Sky News та CNN, що вони мають можливість робити прямі включення та фільмувати історичні кадри з Херсону. Сьогодні з Юлією Забеліною та Яном Доброносовим думали, як потрапити туди, піднімали контакти і шукали різні шляхи, але українським журналістам туди зась. Чому? Бо так. Фронтова журналістика має свої особливості. Але якщо журналіст має акредитацію Міноборони, то які проблеми, щоб він туди їхав? Бодай у обмеженій кількості? Чому офіційно ми закриваємо місто на фільтрацію і зачистку, але іноземцям можна. Не те щоб я цього хотів, але Ганна Маляр — чи заберуть у журналістів американських каналів акредитацію, якщо вони працювали нелегально?», — написав головний редактор «Телеграф UA» Ярослав Жарьонов. Його підтримали дописами й коментарями багато колег.

Наприклад, журналістка «1+1» Наталія Нагорна, яка багато років працює у зоні бойових дій.  «Це ж треба було додуматися. Виграти битву за Херсон. І так бездарно просрати інформаційну битву за Херсон. Коли українські журналісти, які їздили під обстрілами, жили під ракетними ударами, могли здохнути, якщо вже чесно, не можуть заїхати в Херсон», — написала вона.  Так само вважає воєнна кореспондентка 5 каналу Євгенія Китаїва: «Люди роблять скріншоти і пишуть пости про історичне включення CNN з Херсону... історичне, б**дь, включення... Канєшно, бо за два дні жодній українській знімальній групі не вдалося туди потрапити! Для нас, бачте, діє заборона... а для іноземців ні!!! їх або пускають, або вони просто срати хотіли на ту заборону! но тоже неплохо... За несанкціонований проїзд у місто їх акредитацій ніхто не позбавляє». Вона додала, що схожа ситуація була й під час роботи у звільнених містах Харківщини.

Дискусія тривала і 13 листопада:  на ранок з’ясувалося, що деякі українські ЗМІ змогли дістатися до Херсона: Суспільне, «Громадське», «1+1», а згодом і інші почали робити власні матеріали зі звільненого міста, попри те, що офіційно в’їзд до Херсона був закритий щонайменше на 48 годин рішенням командування. Те, що жодним медіа не давали дозволу на  роботу в місті,  підтвердила «Детектору медіа» речниця командування «Південь» Наталія Гуменюк. Вона назвала причини: безпека журналістів, а також «стабілізаційні заходи», які проводять у місті головне управління розвідки Міноборони та Служба безпеки України. Вона сказала, що журналістів, які опинилися в Херсоні «без дозволу», позбавлять акредитації — зокрема знімальні групи СNN та Sky News.

І вже за декілька годин після її інтерв’ю Генеральний штаб української армії оголосив, що «позбавив акредитації низку ЗМІ» — не уточнюючи, які саме, — за порушення наказу 73, який вимагає  працювати «у районі ведення бойових дій виключно у терміни та за маршрутом, визначеним та погодженим з відповідними керівниками, командирами (начальниками), керівником служби зв’язків з громадськістю (прес-служби) військової частини» — тобто у супроводі пресофіцера  конкретного підрозділу. Про маршрут та термін перебування потрібно заздалегідь попередити пресцентр.

На практиці, як з’ясувалося, журналісти працюють по-різному, і залежить це і від особистих стосунків із пресофіцерами, і від обставин, і від законослухняності та дисциплінованості медіа, і від інших чинників. Наприклад, журналіст Стас Козлюк написав великий пост, у якому стверджує, що насправді різниці між роботою іноземних медіа та українських немає: і тим, і тим доводиться проходити багато бюрократичних процедур; і тим, і тим доводиться довго чекати, аби отримати дозвіл. Іноземні медіа просто частіше не виконують ці правила, діючи на свій страх і ризик, або домовляються напряму з військовими чи з представниками Офісу президента. Деякі джерела «Детектора медіа» також стверджують, що частина іноземних ЗМІ могла попасти в Херсон раніше за інші медіа саме завдяки негласному дозволу Офісу президента, зокрема заступника керівника ОП Кирила Тимошенка.

Кирило Тимошенко в коментарі «Детектору медіа» категорично заперечив будь-який вплив на рішення допустити чи не допустити журналістів у Херсон чи взагалі в зону бойових дій:«Я не розумію, про який дозвіл журналістам ідеться: я що, друкую документи чи клею на лоба дозвіл журналістам? Як це може відбуватися? Ми нікому нічого не дозволяємо — це питання Міністерства оборони, а також обласної військової адміністрації. Я так само, як і ви, бачив , що в Херсоні були декілька іноземних журналістів. На нашу думку, вони змогли проїхати невідомо як і з ким. У нас є припущення, але я не можу це коментувати. Але вони приїхали до того, як поліція виставила блокпости. За моєю інформацією, вони там вже не працюють».

Джерело «Детектора медіа» в ОП також заперечує причетність Тимошенка чи Офісу загалом до видачі дозволів на в’їзд іноземних журналістів до Херсона. До того ж джерело «Детектора медіа»  стверджує, що журналісти принаймні одного з іноземних медіа, що опинилися в Херсоні на ранок 12 листопада, пробралися туди «козиними стежками» в об’їзд блокпостів. Інші медіа дісталися туди разом із військовими, з якими вже раніше працювали і домовилися напряму.

Це підтверджує і коментар головної редакторки новин Суспільного Христини Гаврилюк: «Наш кореспондент Тарас Ібрагімов уже деякий час працював на півдні, готував репортаж про роботу стабілізаційного госпіталя. Коли звільнили Херсон, Берислав і весь правий берег області,  ми відкоригували план і продовжили відрядження. Заїхали в Херсон із одним із підрозділів. Враховуючи це, були дещо обмежені в часі. Тим не менш, нам вдалось показати справді історичні кадри, як херсонці святкують звільнення на площі Свободи».  Журналіст Суспільного заїхав туди 12 листопада разом із військовими.

Анастасія Станко з Миколою Пастиком з «Громадського» вирішили їхати в Херсон, побачивши, що там уже працювали іноземні медіа. «Ми спочатку спробували заїхати з одного блокпоста з боку Миколаєва, там були й інші колеги, але нас розвернули. Ми поїхали іншою дорогою, через інший блокпост: там була колона військових, які рухалися і військовою технікою і звичайними автівками. Ми просто поїхали за ними, і на жодному  з трьох блокпостів нас не перевіряли. Здається, нас просто прийняли за частину колони», — розповіла Станко.

Інші знімальні групи, у тому числі самого «Громадського», мали і акредитацію, і затверджені маршрути роботи, тож чекали на престур, який був анонсований. Але зненацька  його скасували, заборонивши в’їзд у місто на 48 годин. Як каже Іван Любиш-Кірдей, оператор Reuters, який теж зміг дістатися до Херсона 13 листопада, редактори не готові чекати 48 годин, аби отримати картинку, коли бачать, як працюють колеги і конкуренти прямо зараз.

«Ми випадково потрапили в Херсон. Нас взагалі-то хотів ще 11  листопада один із пресофіцерів відправити, бо розумів важливість моменту. Але  не зміг: у нього був наказ.  Тоді ми поїхали іншим шляхом, і перед Чорнобаївкою нас завернули, бо сказали, що місто зачинене для цивільних на три доби. А вже потім, окільними путями, ми дісталися до Херсона у супроводі ще одного з пресофіцерів. Я  писав начальнику служби зв'язків з громадськістю ОК “Південь” Анатолію Будяшевському з проханням пояснити, чому одні працюють там, а інші — ні; адже ж правила одні для всіх. Але він взагалі не відписався. Як туди дісталися інші, я не знаю, але  ж ніхто і не скаже. Я думаю, що вони були із військовим супроводом», — розповів Іван. Він додає, що до цієї історії з Херсоном нарікань на роботу пресцентру ОК «Південь» не мав. У нього були  прекрасні стосунки з більшістю пресофіцерів, які дуже допомагали. «Лише ситуація з Херсоном нам усе поламала», — каже Іван. Так само вважає і Настя Станко: «Я люблю всіх пресофіцерів ОК “Південь” і пресофіцерів бригад, вони завжди намагалися допомогти».  

Такої ж думки і ті журналісти, які не захотіли давати коментар публічно. Саме «херсонський кейс» поламав налагоджені стосунки воєнкорів із ОК «Південь» і показав, як багато бюрократії вимагає чинна система, яка непогано працювала — принаймні, краще ніж у 2014—2015 роках, — але виявилась недієвою, коли менш «дисципліновані» медіа, редактори яких хочуть отримати  матеріал понад усе,  отримують ексклюзиви. Тим часом усі інші чекають на дозвіл і дивляться вже опубліковані репортажі колег.

Схожа ситуація була, наприклад, у звільненому Ізюмі, куди намагалися не пустити  журналістів через нібито такі самі «стабілізаційні заходи». Там також першими опинилися  блогери і обрані медіа. Але і ті, хто туди прорвався на свій страх і ризик, і ті, хто скористався  зв’язками, не були позбавлені акредитації. А потім туди приїхав президент Зеленський, і після його приїзду проблем із  доступом на звільнені території у журналістів більше не виникало.

Але цього разу система відреагувала різко й непропорційно. За кілька годин після обурених дописів українських колег, які вимагали, аби правила були одні для всіх, армійський пресцентр повідомив, що  позбавляє «низку ЗМІ» акредитації. Джерела «Детектора медіа» стверджують, що це ті самі CNN та Sky News. На уточнювальні запитання щодо акредитації інших медіа, які працювали в Херсоні в той самий час, полковник  Євген Єрін, представник управління зв’язків з громадськістю збройних сил України,  відповів: «Процес триває». І вже  на ранок 14 листопада стало відомо про позбавлення акредитації знімальної групи «Громадського»,  журналістів «Української правди» та «Телеграф UA».

Удень 13 листопада,  — в день, коли, за словами Кирила Тимошенка, місто було закрите для журналістів, — крім цих названих, у Херсоні працювали «1+1», Бі-бі-сі, Der Spiegel, 5 канал, Reuters, AFP, «1+1», Associated Press, ARD, «Рубрика», «Радіо Свобода»,  щонайменше одне італійське та  одне грузинське медіа. За свідченнями журналістів, удень у Херсоні працювали щонайменше 50 людей, а протягом доби — не менше ста. А ще, попри «закрите для цивільних» місто, туди приїхали Олександр Вілкул і Зорян Шкіряк . «Чому вони змогли бути там, попри зачинене місто, небезпеку чи стабілізаційні заходи,  і робити селфі, а журналісти — ні?» — риторично запитує в розмові з «Детектором медіа» Настя Станко.

Врешті зранку 14 листопада понад дві сотні журналістів організовано привезли до Херсона в автобусах. Місць було мало, людям довелося стояти в проходах. Тоді до міста, знову ж таки, несподівано приїхав президент Зеленський — саме в той день і час, коли Міноборони і Міністерство внутрішніх справ дозволили організовано приїхати здебільшого українській пресі.

Що це було? Думки експертів та медійників  щодо цього конфлікту розділилися. Частина поклала відповідальність за цей ексцес на керівництво пресцентру ОК «Південь» та — ширше — на людей, які відповідають за роботу з медіа в Генштабі й Міноборони.

«На жаль, комунікаційний відділ ОК “Південь” створив інформаційну напругу і не зміг побудувати рівні і прозорі правила роботи. І замість того, щоб оперативно їх розробити, бо в Херсоні вже десятки журналістів, вони почали агресивно атакувати наших друзів і партнерів. І скандал продовжує набирати обертів. Репортажі журналістів із Херсона — величезний вклад в нашу перемогу. Люди, які цього не розуміють і перешкоджають журналістам, напевно, не на своєму місці», — каже виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.  

Частина журналістів вважає, що цього разу (як, можливо, і в Ізюмі, але з меншими наслідками)  скандал  відбувся через втручання в роботу вже чинної системи (хоч якої недосконалої)  Офісу президента.  Джерела «Детектора медіа» називають і Кирила Тимошенка, і Михайла Подоляка, які нібито намагалися організувати візит Зеленського, тому, мовляв, обмежили доступ журналістів до міста, аби вони не показали радість херсонців  передчасно, поки туди не прибув глава держави.

Є й інші версії, за яких причин нібито Офіс президента заборонив пускати журналістів до Херсона. Але з тим, що це було рішення саме Офісу президента, згодна більшість тих, з ким непублічно спілкувався «Детектор медіа». Публічно про це кажуть, наприклад,  головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва, головред «Цензор.нет» Юрій Бутусов і журналіст Тарас Ратушний, який зараз служить в армії, а раніше часто працював у зоні бойових дій.

В усякому разі, скандал уже стався і має наслідки. Ситуація демонструє недоліки системи допуску медіа до роботи в зоні бойових дій чи на звільнених територіях, а також її вибірковість. Журналісти стверджують, що керування цим доступом відбувається в ручному режимі. 

Керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ігор Соловей вважає, що проблему доступу журналістів у звільнений Херсон неправильно  розглядати в розрізі «українські медіа vs іноземні медіа». «Нечесно атакувати іноземних журналістів: у Херсон заїхали як іноземні — CNN, Бі-бі-сі, SkyNews і інші, — так і українські медіа: “Громадське”, Суспільне», — сказав він. Тим більше великою помилкою є позбавлення їх акредитації. «Оперативні репортажі іноземних медіа зробили величезний внесок у нашу перемогу. Вони не "паркетні", а справжні і емоційні, тому облетіли весь світ. Світ, де все частіше лунають заклики до нас не відвойовувати території, а "порішати" з Путіним за столом перемовин... Світ, де лунають заклики переставати давати нам зброю... І ці сюжети завдали потужного удару по таких "путінферштеєрах". Тому дуже дивно, що залишився хтось, хто не розуміє, наскільки це важливо для України», — сказав Соловей. Відповідаючи на питання «Детектора медіа», керівник Центру стратегічних комунікацій припустив, що реакція українських медійників на появу репортажів іноземних медіа пов’язана з тим, що «не всі численні і дисципліновані українські ЗМІ» змогли відразу отримати доступ до звільненого Херсона. «Не знаю, як там було насправді, але з власного журналістського досвіду можу припустити, що в тих екстремальних умовах наступу у наших військових не було можливості задовольнити бажання абсолютно всіх. Виключно з міркувань безпеки. Тому й прийняли рішення щодо конкретнихмедіа, виходячи з їхньої впливовості в країнах-партнерах, розміру аудиторії, типу ЗМІ (телебачення/фото/текст) тощо. Але й наші патріотичні медійники незабаром, після завершення стабілізаційних безпекових заходів, отримали змогу попасти в Херсон. Вони заслужили це своєю щоденною працею», — додав керівник Центру стратегічних комунікацій.

Настя Станко каже, що в Херсоні працювало багато медіа, і дивно, що деяких із них  намагаються покарати вибірково; до того ж, просто за те, що вони роблять свою роботу: «Мене дивує це обговорення, хто потрапив першим, хто пізніше, і як саме хто кудись дістався. Очевидно, що робота була організована погано: передбачувано, що в єдиний окупований обласний центр, який звільнили, захоче поїхати багато людей. Всі дзвонили і обривали телефони. Але  нормально організована ця робота не була, і чомусь хтось вирішив покарати тих, хто дістався в Херсон першим. Але ж ці люди мали це зробити, бо виконують свою роботу. І ще таке питання: ті, хто хотів прорватися, але не вдалося — вони молодці? Чи їх теж покарають за те, що вони намагалися, але їм не пощастило?» Станко додає, що правила, які є зараз, ставлять у невигідне становище журналіста: якщо ти не порушуєш правила, ти опиняєшся на місці подій останнім. Якщо порушуєш — ти ненадійний партнер, і з тобою важко працювати. «Це системна проблема. Всі спроби порозумітися із відповідальними  людьми  в Міністерстві оборони та Генеральному штабі не призвели до компромісу, який би дозволив журналістам працювати так, як треба».

Колишній заступник міністра інформації, експерт із інформаційних воєн Дмитро Золотухін вважає, що  проблема не в правилах, які іноді погано працюють, а в тому, що Міністерство оборони — в ідеалі — повинне займатись інформаційно-психологічними спецопераціями, створювати «туман війни» і керувати невизначеністю, аби працювати проти ворога. І журналістами воно  намагається керувати так само, наче вони «танчики на мапі». А журналістам потрібно протилежне: реальні факти.  Це, на думку експерта, слід прийняти як даність і усвідомлювати конфлікт інтересів. Він каже: «Реальна проблема не в тому, що  комусь відмовили в роботі, а когось позбавили акредитації. Проблема в тому, що ми не розуміємо інтересів Міністерства оборони, а воно не розуміє інтересів медіа, які виконують свою роботу».  Дмитро Золотухін вважає, що арбітром цих інтересів, які суперечать одні одним, може виступати комунікаційний підрозділ Кабінету міністрів, якого, за його словами, не існує. «Оскільки є ще політична необхідність у висвітленні подій в Україні, яка не збігається із задачами, які хочуть вирішити військові. І доки такого підрозділу на рівні прем’єр-міністра не існує, не можна розраховувати розв’язати проблему», — каже експерт.

Поки експерти сперечаються, а політики й чиновники різних рівнів втягуються в скандал, якого могло не бути, професійна спільнота піддає жорсткій критиці рішення забрати акредитацію у деяких українських та закордонних медіа. Журналісти звернулися до Зеленського та Залужного з вимогою скасувати бюрократичні перепони та повернути акредитацію тим, у кого її забрали.  «Прибрати зайву і недієву бюрократію, зокрема, непотрібні документи й узгодження, впроваджені Об’єднаним координаційним пресцентром Сил оборони півдня. В журналістів вже є акредитація Міноборони, яка є офіційним дозволом на роботу. Додаткові документи і дозволи, які до того ж застосовуються непрофесійно і вибірково, ускладнюють роботу журналістів і негативно відбиваються на висвітленні найважливіших подій в Україні для української і світової аудиторії», — йдеться в заяві. Вимогу повернути медіа акредитацію підтримав і уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець, а також «Репортери без кордонів».

Напевне, єдине, що зрозуміло в цій ситуації: військовим  треба повернути  акредитацію тим медіа, яких її позбавили.  Журналістам і військовим треба бути готовими до компромісу і разом створити більш прозорі та зрозумілі правила для роботи медіа в зоні бойових дій, у прифронтовій зоні чи на звільнених територіях.

Якщо ситуація і далі  буде вкрита «туманом війни», підтвердяться найнеприємніші версії причин «херсонського ексцесу»:  журналістів «притримали», аби створити красиву картинку візиту президента на тлі щасливих облич херсонців. А тих, хто зіпсував цей план, вирішили демонстративно покарати, скориставшись невдоволенням частини журналістів, які  намагалися працювати за правилами. І в тому, аби ця версія не стала єдиною, зацікавлені всі. Інакше буде очевидно, що влада намагається створити керовану касту «воєнкорів», які слухняно діють у межах дозволеного та обслуговують лише інтереси Банкової. Ми знаємо, в якій країні такі «воєнкори» є. Але ж знаємо також, що Україна — не Росія.