Законодавчий 2017 рік не став результативним на всі 100 %, і велика частина законотворчої роботи переноситься на 2018-й. Ми й далі очікуємо на розгляд та ухвалення закону «Про аудіовізуальні медіа-сервіси» (законопроект № 7397 «Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення"» Вікторія Сюмар зареєструвала 14 грудня), Виборчого кодексу (в першому читанні його проект ухвалили 7 листопада), змін до законодавства про порядок висвітлення діяльності органів влади, врегулювання діяльності організацій колективного управління (ОКУ), врегулювання зовнішньої реклами, скасування е-декларування для антикорупціонерів.

А є ще й такі точкові законодавчі ініціативи, як посилення норм про прозорість медіавласності, удосконалення механізму реформування друкованих ЗМІ, мораторій на підняття тарифів на доставку україномовної преси, створення контрпропаганди на замовлення Мінінформполітики, винятки у квоті національного продукту для дитячих каналів і українських версій іноземних каналів, податок і мито на видавничу продукцію держави-агресора, лібералізація радіореклами фінансових послуг, інвестування, нерухомості та цілительства та інші.

Водночас у 2017 році вдалося запобігти ухваленню законопроектів № 6676 і № 6688 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері», які зробили б можливим досудове блокування сайтів.

«Детектор медіа» зібрав перелік із найбільш вагомих для медійної галузі законів, що були ухвалені та набрали чинності у 2017 році.

1. Закон про державну підтримку кінематографії

Вочевидь, найбільшим досягненням у медійному законодавстві 2017 року стало ухвалення 23 березня закону «Про державну підтримку кінематографії». Закон набрав чинності 26 квітня, але повноцінно його норми зможуть запрацювати після ухвалення та зміни понад 40 нормативно-правових актів, у тому числі до Бюджетного, Податкового та Митного кодексів (зміни до Податкового та Митного кодексів уже внесено).

Це була друга спроба ухвалити законопроект №3081-д, ініційований об’єднанням «#КіноКраїна» та народним депутатом Миколою Княжицьким: одного разу парламент уже прийняв його у вересні 2016 року, однак 17 листопада Президент повернув його в Раду з пропозиціями, які здебільшого стосувалися наповнення Державного фонду підтримки кінематографії. У першому варіанті пропонувалося наповнювати його за рахунок держбюджету (0,2 % від видатків), продажу прав інтелектуальної власності і лотерей. В остаточному варіанті джерелами Фонду будуть тільки кошти, отримані від Українського культурного фонду, який виконує спеціальні функції щодо сприяння національно-культурному розвитку України, кошти державного бюджету та «інші джерела, не заборонені законодавством».

Закон визначає форми й порядок надання державної фінансової підтримки суб'єктам кінематографії, деталізує механізм участі держави у фінансуванні кіновиробництва, визначає культурні та виробничі критерії культурного тесту фільмів, вводить бальну систему — оцінні елементи національних фільмів, містить антипіратські норми (які, як з’ясувалося на практиці, наразі не працюють).

Згідно з новим законом, виробництво документальних, просвітницьких, анімаційних, дитячих, авторських і дебютних фільмів може підтримуватися за рахунок публічних закупівель товарів, робіт і послуг, необхідних для їх виробництва, в обсязі до 100 % загальної кошторисної вартості виробництва фільму. Виробництво ігрових та анімаційних фільмів може підтримуватися за рахунок безповоротної державної субсидії, обсяг якої не може перевищувати 80 % від загальної кошторисної вартості виробництва фільму; виробництво телесеріалів — до 50 % від загальної кошторисної вартості виробництва телесеріалу.

Також за рахунок державної субсидії може повертатися частина кваліфікованих витрат, понесених іноземними (крім держави-агресора) та українськими суб’єктами кінематографії при виробництві фільмів — 16,6 % витрат на виробництво та 10 % витрат на виплату винагороди акторам та членам знімальної групи, що є нерезидентами України, в разі сплати з них податку на доходи фізичних осіб на території Києва та Севастополя та 4,5 % — на іншій території України.

Закон передбачає надання підтримки у вигляді державної субсидії не лише кіновиробництву, а й суміжним, не менш важливим сферам — кінодиструбуції, кінопромоції, кінотеатрам, кіноархіву та кіноосвіті.

Тож Державне агентство з питань кіно планує відтепер фінансувати не лише виробництво фільмів, а й девелопмент (розробку), промокампанії, просування проектів у кінотеатрах, створення рекламних роликів, тизерів, фінансування івентів (допрем’єрних і прем’єрних показів), участь у міжнародних кіноринках, фестивалях тощо.

Претендентів на державну підтримку й далі обиратимуть шляхом творчих конкурсів (пітчингів) Держкіно. Але приймати рішення про надання їм коштів буде новостворений орган — Рада з державної підтримки кінематографії. До її складу входитимуть по одному представнику від Міністерства культури і Держкіно (але не державні службовці) та сім осіб від творчих спілок, громадських і господарських об’єднань у сфері кінематографії та / або телебачення. Члени ради ротуватимуться щодва роки, за свою роботу в раді вони отримуватимуть стипендії. Рада не лише прийматиме рішення про надання державної підтримки, а й утворюватиме експертні комісії, рішення яких матимуть рекомендаційний характер, і погоджуватиме зміни істотних параметрів у процесі його створення фільмів, які отримали державну підтримку.

Слід зауважити, одночасно із законом «Про державну підтримку кінематографії», 23 березня 2017 року, Верховна Рада ухвалила в другому читанні та в цілому законопроект № 5491 «Про Український культурний фонд». Згадка про нього як про одне з джерел формування коштів державної підтримки кінематографії з'явилася в законопроекті про держпідтримку кіно під час опрацювання його авторами пропозицій Президента. Авторами законопроекту «Про Український культурний фонд» виступили 13 народних депутатів, зокрема Ірина Геращенко, Олег Ляшко, Микола Княжицький, Олена Кондратюк, Вікторія Сюмар та інші. Законопроект був зареєстрований 6 грудня 2016 року, його просувало Міністерство культури, а основним його лобістом називали Марину Порошенко. Не важко здогадатися, що на початку 2018 року директором Українського культурного фонду міністр культури призначив… Марину Порошенко.

Ми вже зауважили, що повноцінно закон «Про державну підтримку кінематографії» запрацює після ухвалення низки нормативно-правових актів. Зміни до Податкового та Митного кодексів Верховна Рада ухвалила 7 листопада, а Президент підписав 30 листопада. Цими законами запроваджено з 1 січня 2018 року звільнення на п’ять років від оподаткування ПДВ та ввізним митом товарів, що використовуються у кінематографії. Також передбачені п’ятирічні пільги з ПДВ при дистрибуції, демонстрації, розповсюдженні національних та іноземних фільмів, озвучених державною мовою.

Водночас законопроект № 3240 про зміни до Бюджетного кодексу парламент за пропозицією бюджетного комітету відправив 7 листопада на повторне друге читання. Цей документ передбачає закріпити в Бюджетному кодексі захищені статті державного бюджету, що стосуються державної підтримки кінематографії, але його норми слід узгодити з нормами закону «Про державну підтримку кінематографії в Україні».

2. Електронне декларування антикорупціонерів

У 2017 році народні депутати запровадили електронне декларування для антикорупційних активістів. Парламент ухвалив внесений президентом Петром Порошенко законопроект № 6172 «Про внесення зміни до статті 3 Закону України "Про запобігання корупції"» 23 березня. Його швидко підписав президент і через тиждень, 30 березня, він набув чинності.

Президентський законопроект мав на меті вилучити з-під дії закону «Про запобігання корупції» військовослужбовців. Однак депутати внесли до нього низку поправок. Зокрема, Комітет з питань запобігання та протидії корупції рекомендував Верховній Раді прийняти поправку Тетяни Чорновол про обов’язкове декларування керівників і засновників ЗМІ. У процесі голосування цю норму із законопроекту прибрали, натомість депутати підтримали іншу правку пані Чорновол, внесену з голосу.

Законодавці зобов’язали подавати щорічні електронні декларації співробітників і керівників громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, а також усіх контрагентів установ та організацій, що отримують кошти з програм міжнародної технічної допомоги, спрямованих на протидію корупції.

Крім того обов’язкове е-декларування розширилося на кандидатів у президенти, мери, депутати будь-яких рівнів і голови місцевого самоврядування, а також на членів наглядових рад державних банків, підприємств і прибуткових державних організацій, членів Громадської ради доброчесності.

Перші декларації вони мають подати у 2018 році за період від дня набуття законом чинності до 31 грудня 2017 року.

Президент підписав цей закон, незважаючи на заклики ветувати його. 10 липня він вніс до парламенту два інші законопроекти — № 6674 і № 6675, які мають на меті скасувати електронне декларування для антикорупційних активістів і запровадити декларування та звітування громадськими активістами. Але до кінця року законопроекти так і не були розглянуті.

3. Виняток із роздержавлення для ЗМІ Міноборони

У 2017 році Верховна Рада дозволила Міністерству оборони України не роздержавлювати свої друковані ЗМІ. Парламент ухвалив відповідний законопроект № 5008 «Про внесення змін до деяких законів України (щодо створення друкованих засобів масової інформації Міністерством оборони України та військово-цивільними адміністраціями на час проведення антитерористичної операції)» 18 травня. Закон набув чинності 15 червня.

Закон надав право Міністерству оборони України на час проведення АТО створити друковане ЗМІ, яке фінансуватиметься коштом державного бюджету. Після завершення АТО це ЗМІ підлягатиме реформуванню протягом трьох місяців відповідно до закону «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ».

До складу редколегії цього видання повинні входити представник Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, пропорційно прес-офіцери прес-центру штабу АТО, журналісти, які працюють у районі проведення АТО і висвітлюють військову тематику, а також представники громадських об’єднань та асоціацій.

Інформація, розміщена в цьому виданні, повинна відповідати дійсності, бути перевіреною та неупередженою, а реклама програм політичних партій, виборчих блоків, діяльності їхніх керівників і членів, що має агітаційний характер, забороняється.

Слід нагадати, що за законом «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ» органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування не можуть виступати засновниками (співзасновниками) друкованих ЗМІ. Протягом 2016–2018 років триває реформування державної та комунальної преси: вихід органів влади і місцевого самоврядування зі складу засновників друкованих ЗМІ або перетворення заснованих центральними органами виконавчої влади друкованих ЗМІ на офіційні друковані видання.

Зробити виняток із роздержавлення для друкованого ЗМІ Міноборони та військово-цивільних адміністрацій запропонували Вікторія Сюмар і Дмитро Тимчук із «Народного фронту», які зареєстрували 29 липня 2016 року законопроект № 5008. Вони пропонували надати право Міноборони та військово-цивільним адміністраціям на час проведення АТО на створення друкованого ЗМІ, яке фінансуватиметься за кошти державного бюджету. Закон було ухвалено з поправкою — з нього вилучили згадку про військово-цивільні адміністрації.

4. Мовні квоти на телебаченні

Із 2017 року Верховна Рада запровадила мовні квоти на телебаченні, скасовані у 2012 році сумнозвісним законом Ківалова — Колесніченка «Про засади державної мовної політики» (до ухвалення цього закону загальнонаціональні мовники були зобов’язані випускати українською мовою не менше 75 % добового ефіру).

Законопроект № 5313 «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації» Верховна Рада ухвалила 23 травня. Його співавтори — народні депутати Микола Княжицький, Вікторія Сюмар, Ігор Васюник, Микола Кадикало (всі  — «Народний фронт»), Олена Кондратюк («Батьківщина») і Вадим Денисенко (Блок Петра Порошенка). Закон набув чинності 13 жовтня.

Закон встановив на телебаченні обов’язкові щотижневі квоти передач і фільмів українською мовою:

• для загальнонаціональних і регіональних ефірних (аналогових і цифрових) телеканалів, а також супутникових телеканалів, які ретранслюються провайдерами більше ніж однієї області: 75 % української мови передач та/або фільмів на тиждень у кожному з проміжків часу між 7:00 та 18:00 і між 18:00 та 22:00;
• для місцевих ефірних (аналогових і цифрових) телеканалів, супутникових телеканалів, які ретранслюються провайдерами виключно однієї області, а також телеканалів інших технологічних типів мовлення (наприклад, кабельних): 60 % української мови передач та / або фільмів на тиждень у кожному з проміжків часу між 7:00 та 18:00 і між 18:00 та 22:00;
• для всіх ефірних аналогових і цифрових, а також супутникових телеканалів: 75 % передач новин українською мовою в кожному з проміжків часу між 7:00 та 18:00 і між 18:00 та 22:00;
• для супутникових інформаційних телеканалів: 75 % української мови передач на тиждень у кожному з проміжків часу між 7:00 та 18:00 і між 18:00 та 22:00;
• для телеканалів, які мовлять мовами корінних народів України (незалежно від категорії мовлення): 75 % української мови та мови корінних народів України на тиждень, при цьому не менше 30 % — української мови.
• для радіостанцій, які мовлять мовами корінних народів України: 30 % української мови на тиждень (у тому числі новин, інформаційно-аналітичних і розважальних передач). Для решти радіостанцій частка ведення програм українською мовою та частка пісень українською мовою визначається раніше ухваленим законом про квоти на радіо (протягом 2016–2018 року частка ведення програм українською мовою має зростати і становити 50–55–60 % на добу, а частка пісень українською мовою — 25–30–35 % на добу);
• для закордонного мовлення (українських мовників, які мають ліцензії на закордонне мовлення): ретрансляція на території України (а не лише закордоном) можлива за наявності української звукової доріжки з дотриманням вимоги про 60 % української мови;
• для українських мовників, основу програмної концепції яких становлять науково-просвітницькі передачі мовами ЄС: ретрансляція на території України можлива виключно з використанням звукових доріжок мовами ЄС, українською або мовами корінних народів України.

Мовні квоти не поширюються на суб’єктів державного іномовлення та супутникові телеканали, спрямовані виключно на вивчення іноземних мов.

У законі деталізовано, який саме контент може транслюватися іншими мовами. Зокрема, весь закупний продукт мовники мають транслювати українською мовою. Продукт власного виробництва і радянський контент вони можуть транслювати іншими мовами, субтитруючи їх українською. Але дитячий та анімаційний радянський контент має дублюватися або озвучуватися українською.

У передачах і фільмах допускається використання інших мов без дублювання або озвучення в таких випадках:

• у репортажах з місць подій (крім мови та реплік репортерів);
• у виступах, інтерв’ю, коментарях, поясненнях, запитаннях тощо осіб, які беруть участь у передачі (крім ведучих і дикторів передачі), або в окремих репліках ведучих і дикторів передачі «в обсязі, обумовленому творчим задумом передачі»;
• у музичних творах із текстом (піснях), які є частиною передачі немузичного жанру чи фільму та використані в ній лише як звуковий супровід;
• у музичних кліпах, що містять текстовий супровід;
• у будь-яких творах, виступах, виконанні тощо мовами корінних народів України.

За невиконання мовних квот для мовників передбачений штраф у розмірі 5 % загальної суми ліцензійного збору.

Повноцінно норми закону запрацюють лише з другого року його дії — з 13 жовтня 2018 року. А з 13 жовтня 2017 року триває річний перехідний період: весь власний і національний аудіовізуальний продукт зараховується до частки передач, виконаних державною мовою.

Крім мовних квот, цей закон вніс іще одну зміну до закону «Про телебачення і радіомовлення». А саме — поширив обов’язкові квоти європейського та українського продукту на супутникові телеканали. Мова йде про 70 % тижневого контенту виробництва Європи, США і Канади, 50 % тижневого контенту українського виробництва та вилучення російського продукту з квоти європейського, а російсько-українського — з квоти українського.

Публічно проти закону про мовні квоти на ТБ виступали Inter Media Group і фракція «Опозиційного блоку».

19 вересня Національна рада з питань телебачення і радіомовлення надала роз’яснення моніторингу ефірів телеканалів щодо дотримання квот. Згідно з роз’ясненням, на визнання передачі українськомовною впливатиме мова ведучих, а мова учасників передачі не враховуватиметься.

За непублічною оцінкою співробітників Нацради, закон у нинішньому його вигляді дає мовникам змогу мовити далеко не 75 % ефіру українською мовою. По-перше, квота має виконуватися із 7:00 до 22:00 (тобто в нічний час можна мовити будь-якою мовою). Якщо перерахувати квоту відносно до всього ефірного часу, то вийде 47 %. Якщо ж урахувати всі винятки, то може вийти фактично до 25 % української мови на ТБ.

Утім, чимало телеканалів почали працювати над бібліотекою контенту українською мовою ще до ухвалення закону, адже розуміли, що законодавче поле рухається в напрямку квотування. І в новому осінньому сезоні значна частина ведучих уже перейшла на українську мову.

У жовтні — листопаді 2017 року Нацрада провела першу хвилю моніторингу мовних квот на 36 загальнонаціональних і супутникових телеканалах, проаналізувавши 6 тис. годин відео. За даними регулятора, всі українські телеканали дотримуються формальних вимог законодавства про квоти на телебаченні, передбачених для перехідного періоду. Але найменші фактичні обсяги української мови Нацрада зафіксувала на телеканалах «Інтер» (37 %), «Індиго» (37 %), «Ескулап TV» (49 %). У результаті регулятор запропонував скоротити перехідний період на півроку, щоб квоти повноцінно запрацювали в березні — квітні 2018 року.

Говорячи про мовне квотування телевізійного ефіру, не забуваймо про квоти на радіо, запроваджені у 2016 році. З 8 листопада 2017 року ці квоти зросли: частка пісень українською мовою має становити 30 %, ведення передач державною мовою — 55 %. Радіостанції, в ефірі яких понад 60 % пісень становлять пісні мовами країн ЄС, передбачена зменшена квота пісень українською мовою — 25 %.

5. Передгастрольна перевірка СБУ російських артистів

Восени 2017 року депутати запровадили передгастрольну перевірку російських артистів-гастролерів Службою безпеки України. Законопроект № 6682 «Про внесення змін до Закону України “Про гастрольні заходи в Україні” щодо особливостей організації та проведення гастрольних заходів за участю громадян держави-агресора» був ухвалений Верховною Радою 5 жовтня. Закон набув чинності 11 листопада.

Закон зобов’язує організаторів гастролей громадян держави-агресора за 30 днів до гастрольного заходу звертатися із запитами до Служби безпеки України про наявність або відсутність законних підстав для недопущення громадянина держави-агресора до участі в заході. СБУ протягом десяти днів має розглянути запит і надати відповідь. Організатори заходів мають враховувати під час укладання договорів з артистами, що підстави для недопуску цього артиста можуть з’явитися і після відповіді СБУ.

За порушення закону організаторів заходів штрафуватимуть на суму від 50 до 100 мінімальних заробітних плат. Порядок накладення штрафів має затвердити Міністерство культури.

Крім того закон забороняє проведення гастрольних заходів, що популяризують або пропагують державу-агресора та її органи влади, та заходів за участі фігурантів Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці.

6. Закон про кібербезпеку

Разом із законом про передгастрольну перевірку, 5 жовтня 2017 року, Верховна Рада ухвалила закон «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України». Президент підписав його 7 листопада. Закон набере чинності 9 травня 2018 року.

Закон створює засади національної системи кібербезпеки, визначає правові та організаційні основи кібербезпеки, повноваження й обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій, осіб та громадян, основні засади координації їх діяльності, а також базові терміни у сфері кібербезпеки.

Документ також визначає основні об'єкти кіберзахисту, які в сукупності складають критичну інфраструктуру країни, принципи забезпечення кібербезпеки та національну система кібербезпеки.

Відповідно до закону, Президент України координує діяльність у сфері кібербезпеки через очолювану ним Раду нацбезпеки і оборони України, яка створює з цією метою робочий орган – Національний координаційний центр кібербезпеки. А основними суб’єктами національної системи кібербезпеки виступають Держспецзв’язку, Нацполіція, СБУ, Міноборони та Генштаб, розвідувальні органи та Нацбанк.

Окрема стаття закону присвячена державно-приватній взаємодії у сфері кібербезпеки. Серед напрямків такої взаємодії в законі перелічені, зокрема, підвищення цифрової грамотності громадян та культури безпекового поводження в кіберпросторі, обмін інформацією між державними органами, приватним сектором і громадянами щодо кіберзагроз, кібератак і кіберінцидентів, створення консультаційних пунктів для громадян і бізнесу щодо безпеки в мережі інтернет тощо.

Дія закону не поширюється на:

• відносини та послуги, пов’язані із змістом інформації, що обробляється (передається, зберігається) в комунікаційних та/або в технологічних системах;
• діяльність, пов’язану із захистом інформації, що становить державну таємницю, комунікаційні та технологічні системи, призначені для її оброблення;
• соціальні мережі, приватні електронні інформаційні ресурси в мережі інтернет (включаючи блог-платформи, відеохостинги, інші веб-ресурси), якщо такі інформаційні ресурси не містять інформацію, необхідність захисту якої встановлена законом, відносини та послуги, пов’язані з функціонуванням таких мереж і ресурсів;
• комунікаційні системи, які не взаємодіють з публічними мережами електронних комунікацій (електронними мережами загального користування), не підключені до мережі інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних (крім технологічних систем).

7. Закон «Маски-шоу стоп!» і його вплив на журналістику

Восени парламент дуже оперативно ухвалив закон, що має умовну назву «Маски-шоу стоп!». Кабмін вніс законопроект № 7275 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування» 10 листопада. 16 листопада його ухвалив парламент, а невдовзі підписав президент. 7 грудня закон уже набув чинності.

Насамперед цей закон містить норми, спрямовані проти необґрунтованого вилучення серверів під час досудового розслідування. Але поміж ними заховалися кілька змін до Кримінального процесуального та Кримінального кодексів, які впливають на роботу журналістів. Мова про:

• ч. 1 ст. 222 КПК: відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим;
• ч. 2 ст. 222 КПК: слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв’язку з участю в ньому, про їх обов’язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом;
• ч. 1 ст. 387 КК: розголошення без письмового дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила оперативно-розшукову діяльність, даних оперативно-розшукової діяльності або досудового розслідування особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років;
• ч. 2 ст. 387 КК: розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередню участь в оперативно-розшуковій діяльності, досудовому розслідуванні, карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
• ч. 3 ст. 387 КК: дія, передбачена частиною другою цієї статті, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Заборона надавати інформацію, крім правоохоронців, поширюється на осіб, «попереджених у встановленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані» — тобто на свідків, потерпілих, підозрюваних; а дозвіл слідчого або прокурора обов’язково має бути письмовим.

Директор департаменту комунікацій Міністерства внутрішніх справ Артем Шевченко спрогнозував, що закон може вплинути на оперативність надання інформації щодо досудових розслідувань кримінальних злочинів. Водночас він нагадав, що далеко не всі деталі досудових розслідувань у принципі підлягають оприлюдненню, а також що на такі дані не поширюється дія закону «Про доступ до публічної інформації». При цьому закон «Маски-шоу стоп!» не вплине на випадки, коли йдеться про первинну інформацію від осіб, які ще не попереджені в установлений законом спосіб про нерозповсюдження цієї інформації — тобто людей, які стали учасниками якоїсь події і ще не встигли набути статусу свідків (репортажі з місця скоєння злочину). Так само будь-яку інформацію про досудове розслідування й надалі можуть вільно та без чийогось дозволу оприлюднювати самі журналісти — якщо вони отримали її в законний спосіб («знайшли флешку в кафе»).

Імовірно, що внаслідок дії цього закону в ЗМІ поменшає синхронів і коментарів правоохоронців і натомість побільшає інформації з неназваних джерел.

8. Тимчасове мовлення на територіях з особливим режимом мовлення

Під кінець року парламент узаконив поняття тимчасового мовлення на територіях з особливим режимом мовлення і надання відповідних дозволів замість ліцензій Нацрадою за заявковим принципом на позаконкурсних підставах.

Парламент ухвалив законопроект № 6565 «Про внесення змін до деяких законів України щодо тимчасових дозволів на мовлення в зоні проведення антитерористичної операції та прикордонних районах України» 7 грудня. Президент підписав його вже в новому 2018 році, а набуде він чинності 11 лютого 2018 року.

Відповідно до закону, Нацрада зможе видавати дозволи на тимчасове мовлення на територіях з особливим режимом мовлення. Дозволи надаватимуться без проведення конкурсу (за заявковим принципом) і безоплатно, строк дії дозволу — до одного року.

При видачі дозволів Нацрада має керуватися необхідністю захисту інтересів держави, протидії інформаційній агресії, збалансованого та неупередженого інформування аудиторії про суспільно значущі події в Україні. Виходячи з цих пріоритетів, Нацрада має визначати відповідні вимоги до програмної концепції мовлення на територіях з особливим режимом мовлення.

Також на території з особливим режимом мовлення може бути продовжене аналогове мовлення (навіть після переходу від аналогового до цифрового) — для забезпечення можливості тимчасового мовлення.

Території з особливим режимом мовлення — це райони України, що межують із тимчасово окупованою територією України (Автономною Республікою Крим та містом Севастополем) та райони Донецької й Луганської областей.

Законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо територій з особливим режимом мовлення» розробило Міністерство інформаційної політики влітку 2016 року, а в січні 2017 року урядовий законопроект був зареєстрований в парламенті під № 5657. Але його не підтримав Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики, тож 24 травня законопроект відкликали. Натомість 8 червня члени комітету зареєстрували замість урядового свій законопроект № 6565.

Підготовлений до другого читання законопроект передбачав, що територіями з особливим режимом мовлення можуть вважатися всі прикордонні райони України, на які з територій сусідніх держав поширюється ефір мовників держави-агресора. Але проти такої норми виступила фракція «Самопоміч». У результаті парламентського компромісу територіями з особливим режимом мовлення визнані лише райони, що межують із Кримом, і райони Донецької та Луганської областей.

Фото: Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України