Про Kyiv Post і відсутність логіки

19 Квітня 2011
34438
19 Квітня 2011
11:42

Про Kyiv Post і відсутність логіки

34438
Свобода ЗМІ є одним із найяскравіших показників того, чи належить дана країна до списку цивілізованих, чи не належить
Про Kyiv Post і відсутність логіки

З минулої п'ятниці події, що розгортаються навколо Kyiv Post - топ-новина. Здається, усі провідні видання написали про проблеми, котрі виникли в газети. Скоріше за все, публікації на підтримку її журналістів з'являтимуться й надалі. У це принаймні хочеться вірити, бо журналістська взаємодопомога зараз необхідна не лише Kyiv Post, а всім, хто працює в наших ЗМІ.

 

Адже в країні, де громадянам начхати на все, крім своїх приватних проблем, а цінності існують здебільшого на рівні «украв, випив, у тюрму», єдиним дієвим інструментом захисту стандартів професії лишається хіба цехова солідарність. І хай етап цехів, як захисників прав та свобод, цивілізовані країни пройшли ще в середні віки. Усе ж дуже тішить, що в нашій квазіфеодальній державі хоча б такі інструменти більш-менш працюють.

Проте, аналізувати стан справ в Україні заняття невдячне, марудне й депресивне. А найгірше, що практично безрезультатне.

 

Тому, замість звичного кола, цікавіше буде обдумати дії тих людей, котрі зараз тиснуть на пресу. І спрогнозувати можливі наслідки цих дії.

Так от.

 

В усьому цивілізованому світі ЗМІ можуть відчувати брак фінансування, бути зв'язаними жорсткою редакційною політикою чи форматом, але все одне залишаються вільними - у межах наперед визначених тематики та законів пишуть про все, що вважають за потрібне. А динамічний розвиток засобів поширення інформації та конкуренція на ринку сприяють розвитку найбільш професійної, гострої та об'єктивної преси.

В усьому нецивілізованому світі ЗМІ можуть не відчувати браку в коштах, заробляти шалену популярність на скандальних темах та великі гроші на рекламі, але залишаються невільними - кожен журналіст добре знає про що, про кого та як саме він писати не може. А якщо й не знає, то йому вказують на це ввічливо - звільненнями, або неввічливо - фізичним насильством.

 

Через отакий чіткий розподіл, свобода ЗМІ є одним із найяскравіших показників того, чи належить дана країна до списку цивілізованих, чи не належить.

І цей розподіл був би може й не важливим, якби не той простенький факт, що цивілізовані країни - багатші, безпечніші, курорти й магазини там кращі, а люди привітніші.

 

Понад те, цивілізовані країни свято переконані, що саме цивілізованість є вагомою запорукою їх добробуту. Тому, по мірі можливості, намагаються вберегти себе від усього, що шкодить їхнім цінностям. А особливо від тих людей, котрі свої власні країни перетворюють чи вже перетворили на нецивілізовані.

 

Бо хто їх знає, тих дикунів? Може, вони приїдуть у яку-небудь Швейцарію чи Швецію, куплять там газету чи медіа-холдинг, а потім за допомогою тої газети приведуть до влади в країні якогось корумпованого політика. І його навіть до відставки ніхто не змусить, як, наприклад, в Італії. Бо не буде преси, котра зможе про всю оту корупцію розказати. І перетвориться та Швеція чи Швейцарія на яку-небудь чергову... а зрештою, підставте приклад самі.

Звичайно, оце правило про обмеження діє не завжди. Бо з російськими, китайськими чи арабськими «друзями» треба вести бізнес. Тому якийсь рівень сприйняття для них залишається, незважаючи на цензуру, порушення прав людини й так далі.

А що роблять з тими, хто у світових політиці чи бізнесі грає роль, близьку до 0? Факт відомий - їм блокують рахунки, забороняють в'їзд і навіть не дають втекти від власних революцій до місць, де буде спокійно, комфортно й безпечно.

Тепер питання: Яку роль у глобальних бізнесі й політиці грають українські «володарі життя»?

Навряд чи таку, з якою можна не перейматися за власну репутацію. Радше навіть навпаки - цю репутацію їм якраз слід заробляти. Тому й мусять викидати мільйони на культурні проекти, чи на підтримку національних громад у ЄС, чи на освіту або охорону здоров'я.

 

А далі уявіть собі ситуацію.

У країні, котру хочуть представити світу як цивілізовану, здійснюється тиск на газету. Причому таку, котра вже давно стала чи не найкращим місцевим англомовним ЗМІ й дуже популярна серед іноземців, що перебувають у цій країні. У газеті з незрозумілих причин звільняють редактора, її журналісти виходять на страйк, а власник, замість намагатися залагодити ситуацію, починає вказувати журналістам що «їм тут не Майдан».

Тепер спробуємо спрогнозувати розвиток подій.

Спочатку, очевидно, іноземці швидко поширять інформацію про тиск на пресу в даній країні по всьому світу. Потім ця інформація створить відповідний імідж власнику газети, особам, котрі фігурували в її критичних матеріалах, і всій політичній верхівці країни, котра повинна була, але не захистила свободу слова.

А далі?

 

А далі, ще протягом багатьох років, жодні найкращі лобістські фірми в західних країнах не зможуть довести своїм громадянам та політикам, що фігурантам того скандалу варто дозволити в'їзд у країну чи продати якийсь завод.

Бо якщо вже свобода слова - один із наріжних каменів Західного суспільства, то з цим треба рахуватися.

Особливо, якщо країна не є найбільшим у світі промисловим виробником, або якщо не експортує газ для всієї Європи.

Особливо, якщо істеблішменту цієї країни дуже хочеться їздити в Монако, Лондон чи Куршавель.

Особливо, якщо більше третини експорту із цієї країни спрямовано до ЄС.

Особливо, якщо банківські рахунки місцевих олігархів та політиків знаходяться десь у Швейцарії.

А в Україні натомість закривають «Газету по-київськи», називають журналістів холуями і здійснюють тиск на Kyiv Post.

 

Звичайно, зрозуміло, що люди, котрі змогли стати народними депутатами, або заробили мільярд, мислять дещо відмінно від «пересічних». Але де в такому ставленні до преси хоч крихта логіки?!

І де взагалі раціональність?

 

Якщо навіть у Росії не закривають «Ехо Москви» чи «Газету.Ру», дозволяють вільнодумство в ЖЖ чи лишають відносну свободу виданням Газпромівського холдингу? А в нас свято вірять, що прикривши чергову газету - моментально вирішать проблему всенародної ненависті. Наївні...

Зрештою, виглядає на те, що офіційна Україна впевнено стає навіть не на російський - а на білоруський чи якийсь туніський шлях. Для громадян це, напевно, погано, але в нас і зараз умови життя не мед.

А от враховуючи життєві смаки наших можновладців, навряд чи їм сподобається фінальна точка тої дороги.

 

Олег Бардяк, спеціально для «Української правди»

Фото - www.pravda.com.ua

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Олег Бардяк, для «Української правди»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
34438
Читайте також
26.04.2011 19:53
Олег Ельцов, «Українська правда. Блоги»
36 520
19.04.2011 11:58
Мустафа Найем, для «Украинской правды»
33 273
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду