Написав першу незалежну книжку про діючого на той час главу держави „Третій Президент. Політичний портрет Леоніда Кучми", видав дві книжки політичних епіграм, дорожні нотатки шістьма країнами Європи, писав сценарії для документальних фільмів. І ось минулого вересня його обрали головою Комітету Київської незалежної медіа-профспілки. Його  обов'язок відтоді захищати права журналістів.  УНІАН запитав його про те, хто ці права порушує і як він їх відстоює.  

Таке враження, що для Київської незалежної медіа-профспілки найважливішим завданням є покарати міліціонерів, які не зупинили тих, хто торік відлупцював трьох журналістів на вулиці Первомайського .  Це справа принципу для вас?

-  Треба нагадати, що торік восени журналісти працювали на місці конфлікту між учасниками протесту проти незаконної, на їхню думку, забудови і охоронцями. І ось люди з боку охорони зламали руку фотокореспондентові газети „Коммерсант-Украина" Олександрові Течинському, побили кореспондента УНІАН Володимира Гонтаря і завдали шкоди фотокамері журналіста Ігоря Луценка.

Найганебніше, що за цим спостерігала група  міліціонерів із Печерського райвідділу міліції і не зупинила бійку, чим порушила закон про міліцію.  І це дуже небезпечний прецедент. Адже скоро президентські вибори, і ви собі уявляєте, скільки конфліктних ситуацій може на них трапитися. Міліція, за законом, зобов'язана зупиняти конфлікти. Якщо вона не боятиметься покарань, то вона і далі буде залишатися пасивним спостерігачем, а то й взагалі виступить на боці можновладців проти журналістів.

Ми вимагали від генерального прокурора Олександра Медведька порушити проти міліції кримінальну справу, але до нас приходять лише відписки.

Тепер ми звернулися з відповідним листом до комітету Верховної Ради з питань свободи слова і інформації. Сподіваюся, що це може дати якийсь результат. В протилежному випадку нам не уникнути нових історій на зразок Георгія Гонгадзе й Ігоря Александрова.  

І ось буквально дві свіжі ілюстрації  до нашої розмови. Вони сталися вчора. За попередніми даними, група телеканалу СТБ Олександра Мітіна і Олександр Кубрицький знімали репортаж біля річкового порту. З будинку порту  повиходили якісь люди і забрали мікрофон.  А в журналістів із „Закритої зони" охоронці адміністративної будівлі КП „Київська фармація" бризкали сльозогінним газом . Якщо не зупинити таку сваволю, то подібні дії триватимуть і далі. Я думаю, що ми будемо тиснути на владу і примусимо її реагувати.  

- Київська незалежна медіапрофспілка була створена у 2002 році як результат боротьби журналістів проти цензури та свавілля чиновників і власників ЗМІ, однак, видається,  зі збільшенням ступеня ліберальності у журналістському середовищі вона почала працювати як більш класична профспілка, захищаючи, наприклад, інтереси своїх членів при незаконному звільненні. Які ще виклики стоять перед профспілкою сьогодні?

- Слова „більш класична профспілка" у людей з радянським корінням можуть викликати асоціацію із профспілками, які розподіляли путівки у всілякі будинки відпочинку. Отож, треба наголосити, що під „класичністю", певне,  мається на увазі не радянський досвід, а світовий, коли профспілки захищають права своїх членів. А відносно цензури, то вона стала більш підступною, більш замаскованою. Але сам факт того, що вона не запроваджена так відверто  у вигляді темників, як раніше, а мусить вдавати з себе щось інше, наприклад,  виправдовувати своє існування редакційною політикою - це  свідчить про значний прогрес в цьому напрямку.

Я міг би перерахувати багато викликів, які стоять перед профспілкою, але більшість з них є наслідком певних  стереотипних уявлень у самих журналістів. Ось приклад.  Торік я зустрічався з колективом  одного журналу, який перебував під загрозою незаконних звільнень. Одна журналістка звідти, вислухавши інформацію про Київську незалежну медіа-профспілку, сказала, що вона вважала, наче ця організація більш серйозна. З її слів я зрозумів, що вона сподівалася: профспілка прийде і вирішить всі її проблеми. У дуже багатьох колег існує таке дивне уявлення. Вибачте, але професійне об`єднання - це не нянька, яка бере шефство над маленькими дітками і все робить за них.

Ось ви згадали 2002 рік. Тоді журналісти з допомогою профспілки вирішували проблеми цензури, незаконних звільнень. Вони не чекали від профспілки манни небесної, вони зайняли активну позицію і скористалися профспілкою для досягнення своєї мети.  Однак, багато хто з наших колег сьогодні чекає  від профспілки такого собі патерналістського підходу.  Але це наївні сподівання. Профспілка - це інструмент, яким у захисті своїх прав можна скористатися,  а можна і ні Вона може вирішувати проблеми журналіста лише разом з ним, але не замість журналіста.  

- Недавно Київська медіапрофспілка виключила зі своїх лав голову Національної телекомпанії України Василя Ілащука . Якою є ситуація зі звільненнями на НТКУ зараз?

- Василь Ілащук - діяльний чоловік. Він зняв свого часу  ряд документальних фільмів, котрі показувалися на багатьох каналах. Тгоді ж і вступив до КНМП.  Він, будучи членом Київської незалежної медіа-профспілки, з її допомогою захищав свої права. Але, сівши у крісло керівника НТКУ, почав діяти тими ж методами, що і деякі його попередниками - незаконно звільняти людей.

Я розумію, що у період кризи  проблема скорочення кадрів існує. Але ж повинна бути і система скорочень, прозорі критерії. Наша переговорна група двічі зустрічалася з керівництвом НТКУ і пропонувала створити  спільну комісію, яка б виробила критерії для скорочень. Тоді б ситуація була б прозорою і зрозумілою. Вона навряд чи цілковито зняла б проблему, але принаймні послабила б напругу на НТКУ. На жаль, на наші пропозиції ніяк не прореагували і віддали перевагу незаконним скороченням. Ну ми подаємо позови до суду. Одну справу колишньої співробітниці НТКУ Ірини Опехи  про компенсацію при звільненні з порушенням закону ми виграли. Історія сталася ще два роки тому, але сьогоднішня перемога має стати застереженням для порушників закону.

- Уже досить довго триває конфлікт  між Незалежною медіа-профспілкою України та Київською незалежною медіа-профспілкою , який збоку він нагадує сварку Кайдашів навколо груші. Це роз‘єднує журналістів і вносить розбрат у медіасередовище. Які ви бачите шляхи для вирішення проблеми?

- На жаль, у профспілці я спостерігав таку собі хвороби дитячої лівизни. Себто коли люди не прагнуть домовлятися і шукати компроміси, а воліють вирішувати розбіжності в поглядах шляхом накручування емоцій і взаємних звинувачень. Сьогодні надмірний гам припинився.  Комітет КНМП неодноразово декларував, що ми об'єктивно найпотужніша організація в Україні і ми заціплені у розвитку загальнонаціонального профспілкового руху. Ми пройшли складний шлях переговорів. Вирішили майже всі питання з інтеграції КНМП з НМПУ. Але синдроми отієї лівизни залишилися.

Сьогодні з боку НМПУ існує дещо нереалістичний підхід. НМПУ вимагає, щоб на утримання її апарату київська організація віддавала всі наші членські внески.  Ми вважаємо більш реалістичним підхід, коли регіональні організації діляться, наприклад, половиною своїх внесків, а половину залишають для своєї діяльності. НМПУ з нами не погоджується. Наша пропозиція про поділ п'ятдесят на п'ятдесят лишається в силі. Якщо НМПУ на неї пристане, то почнемо працювати разом. Якщо ні, то  вирішуємо наші статутні завдання самостійно. Це наша чітка позиція. З нею можна погоджуватися або ні. Але   нема ніяких причин для галасу навколо неї.

- Цього року одразу декілька журналістських організацій назвали ворогів преси. За версією Інституту масової інформації, у 2008 році ворогом журналістів №1 став генеральний прокурор Олександр Медведько, №2 - міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, №3 -  власники ЗМІ, затим мер Києва Леонід Черновецький. За версією Національної спілки журналістів України , до списку ворогів преси увійшли переважно судді, які виносили рішення проти журналістів, чи місцеві депутати, чиновники, що тиснули на пресу . Хто становить загрозу для української журналістики на вашу думку?

- Як це не прикро, я можу сказати лише банальну річ: вся система в нас така. Отож, справа не в конкретних прізвищах.

Всім років тому якраз у у кінці червня приїздив до України унікальний чоловік Папа Римський Іван Павло ІІ. Я тоді працював у прес-службі католицьких Церков, яка готувала цей візит. І ось Папа тоді наголошував: за свободу треба боротися постійно. Вона не дається раз і назавжди. Суспільство одного разу продемонструвало громадянську зрілість і прагнення свободи під час помаранчевої революції. А потім розвернулося і пішло у своїх справах, дозволивши можновладцям виробляти те, що вони зараз виробляють. Так і в журналістиці: ми трохи поборолися проти цензури і примовкли. Точніше, стали значно спокійнішими. За умов суспільної пасивності найліберальніший можновладець стане монстром. Але все одно профспілка намагається тиснути на них.   

-Чи зустрічалися ви особисто із тиском чи спробами залякування чи підкупу під час своєї професійної діяльності?

- Я протягом кількох років займався розслідуваннями справ людей, яких безневинно засудили за вбивство. І під час розслідувань чув погрози. Але я не сприймав їх серйозно, бо вони були продиктовані скоріше злістю, ніж реальним наміром зробити мені щось лихе.

- А ви залишили ці справи, коли стали головою комітету профспілки? І чи вдалося вам домогтися звільнення бодай когось із незаконно засуджених?   

- Я в профспілці працюю на громадських засадах. Отож, на життя продовжую заробляти журналістикою.  І, хоча й менше, але й продовжую займатися справами невинно засуджених. Свого часу після циклу моїх публікацій звільнили мешканців містечка  Шахтарськ Донецької області.  Руслана Бредуна і Валерія Журавського . Винуватці їхньої „посадки" так і не покарані. В тому ж Донецьку продовжує сидіти Олексій Москаленко з містечка Курахового.  Після серії моїх публікацій Верховний Суд скасував рішення Донецького обласного апеляційного  і відправив справу на дослідування. І ось уже, мабуть, понад рік  вона розслідується судом. Засідання постійно переносяться. А чоловік тим часом сидить. Всі розуміють, що його пришито до справи білими нитками. Але хтось же повинен дістати покарання за це. Тим часом, винна не одна якась ділянка, а ціла система. Міліція, прокуратура і суд діють у нас в одній упряжці. Так хто кого буде підставляти, коли вони учасники єдиного процесу?      

- Незважаючи на поступ, який було зроблено останніми роками, за даними правозахисної організації «Freedom House», Україна посідає 115 місце зі 195 можливих у світовому рейтингу свободи слова. Попереду нас такі країни, як Гондурас, Нігерія та Індонезія, де, за оцінками правозахисників, проблем із вільним словом менше, ніж в Україні. Що, на вашу думку, потрібно зробити, аби стан свободи слова в Україні покращився?

- Боротися.

Фото: УНІАН

Тетяна Печончик, УНІАН