- Ви очолюєте канал «Київ» майже два роки. На вашу думку, які якості повинен мати керівник каналу?

- Керівник каналу повинен бути безжалісним. Я ще не повною мірою цю якість у собі виробив. Скажу, чому. Як у будь-якому складному творчому процесі виробництва в телебаченні задіяно багато людей. А там де є творчість, з'являється багато "прилипал», ледарів та інших осіб, які зайві в цьому процесі. За значної кількості баласту навіть великі крейсери втрачають швидкість. Дуже часто ці працівники доволі непогані люди, але непотрібні.

До того ж, вони демонструють іншим, що можна працювати не на повну силу. Працівники будь-якого колективу прагнуть до двох категорій: це бійці та мародери. Боєць легко стає мародером, але мародер ніколи не стане бійцем. Тож безжалісність - один із важливих елементів професіоналізму керівника. Вона дає змогу оцінити, хто справді працює. Навіть в часи кризи ми втримали заробітну платню провідним журналістам фактично на тому ж рівні. Кістяк колективу втратив лише 5-10 відсотків платні за рахунок звільнення непотрібних людей. Підсумовуючи результати роботи за два роки, це, мабуть, головне досягнення. Звісно, для керівника важливе розуміння виробничого телевізійного процесу, в якому я розбирався перший рік. Адже до того працював як сценарист, ведучий чи консультант і не мав чіткого уявлення.

- Свою кар'єру в мас-медіа ви починали як газетний журналіст. У чому бачите відмінність форматів газети і телебачення? Що вам більше подобається?

- Відмінність така ж суттєва, як між флорою та фауною. Звісно, телебачення - це зовсім інший ритм, інше життя. Мені ближчий газетний жанр, тому що телебачення фактично вбиває аналітику. Навіть ті програми, які вважають аналітичними, насправді є маніпулюванням картинкою та псевдогромадянською позицією автора. Телебачення знищує аналітику, а потім підмінює. Друковані ЗМІ дозволяють собі аналітику. Це дуже важливо, особливо в нашій країні, де ток-шоу повністю зруйнували будь-які роздуми. Все перетворюється на картинку, емоційне сприйняття, яке притуплює свідомість. Звісно, на телебаченні є ще жанр новин. Наш канал - чемпіон світу зі столичних новин.

- Яких програм, на вашу думку, бракує на телебаченні?

- Спокійної вечірньої розмови, дискусії, аналітики без випинання псевдогромадянської позиції. Бракує нормального людського спілкування. Киплять псевдопристрасті, псевдоемоції і псевдовирішуються псевдопроблеми. Щодо тематики, то не вистачає двох крайнощів: соціально-побутового рівня та філософських програм. Наприклад, є програми російського журналіста Гордона на НТВ, що відбуваються у форматі спокійної розмови з економістами, філософами, культурологами. Бесіди, що підносять місце людини у світі, в Україні, в регіонах,- цього вкрай бракує.

- Які вимоги ставить сучасність до телевізійного журналіста?

- Насамперед журналіст має бути витривалим. Далі, хоч як це парадоксально, поінформованим. Він повинен в робочий час, вільний від виїздів, відстежувати новини в мас-медіа, не вилазити з інформаційних стрічок та знати всі найважливіші новини. В кожного журналіста має бути кілька десятків ньюзмейкерів, які можуть надати нову інформацію. Він повинен особисто вести кілька десятків тем - від стану каналізації, озеленення до будинків для інвалідів та закупівлі маршруток, інвестиційних проектів. І водночас бути готовим виїхати на будь-яку подію. Це все і називається професіоналізмом. І звісно ж, треба вміти подати інформацію за законами телевізійного жанру в доволі короткому сюжеті. Зазначу, що в нас на каналі переважно працюють дівчата, хлопці ритму інформаційної служби не витримують.

- Яка політика на каналі? На що робите ставку?

- В умовах кризи день у нас поділяється на дві частини: вечірній прайм та решта часу. Зранку ми повторюємо вечірні програми, показуємо новини. До вечірнього прайму час віддаємо на програми, за які нам платять, - про здоров'я, телемагазини, ігрові та інтерактивні програми. Нашого глядача ми зуміли втримати завдяки гарному рейтингу новин, серіалам і власним продуктам. Стрижнем ми запустили корейський телесеріал «Перлина з палацу».

 Тепер взялися зміцнювати «суботу і неділю». Окрім концертів, беремо непогані фільми, нині показуємо стрічки італійських та іспанських класиків (режисерів Фелліні, Пазоліні та інших). Невдовзі запустимо серію документального кіно. В умовах кризи отримуємо стрічки в обмін на рекламний час, що вигідно для обох сторін.

- Розкажіть про вашу команду та нові програми, що з'являються на телеканалі "Київ».

- Прийшла чудова команда разом із Андрієм Бенкендорфом, молоді хлопці Денис Замрій та Іван Фролов. В умовах кризи, коли різко скоротилося бюджетне фінансування, ми змогли збільшити комерційні доходи, що дає змогу втримати професійних журналістів. Нам вдалося відкрити кілька нових програм за рахунок внутрішніх резервів - це розважально-музична програма «Сам про себе», аналітична програма з політологом Вадимом Карасьовим «По суті» та огляд світського життя «Кулуари».

- Вашим серйозним захопленням є шахи. Чи допомагає воно керувати?

- Мені в житті допомогли дві речі - добра радянська освіта і шахи. Обидві дають мені можливість розглядати проблему комплексно, а розв'зувати крок за кроком, розбивати на етапи. Шахи для мене - ще й чудове дозвілля, а з турнірів іноді приношу навіть грошові призи. Але значно більше витрачаю на організацію шахових турнірів, на допомогу шахістам.

- У 2006 році ви видали роман «Іміджмейкер з Москви». Над чим працюєте тепер?

- На жаль, нині ні на що не вистачає часу. Є задум написати продовження «Іміджмейкера з Москви» - «Лобіст» - книжку про лобістську діяльність в сатирично-іронічній формі, яка одночасно була б абеткою для замовників та виконавців. З Дмитром Видріним задумали цікаву п'єсу. Хочу написати і економічну книжку, і шахову - для шахістів з четвертого до другого розрядів. Але часу обмаль. Ідей багато, спокійно дарую їх, бо вважаю, що придумаю щось інше. 

Фото Володимира Струмковського, «Хрещатик»

Марія Бєляєва, «Хрещатик»