Закон про роздержавлення чи ліквідацію?

23 Листопада 2007
31302
23 Листопада 2007
09:56

Закон про роздержавлення чи ліквідацію?

31302
Історія комунальної газети «Ратуша» (Львів) дає змогу уявити, як відбуватиметься процес роздержавлення ЗМІ в Україні.
Закон про роздержавлення чи ліквідацію?
Починаючи розповідь про львівський скандал довкола комунальної газети «Ратуша», одразу варто зазначити: до свободи слова ця історія не має жодного стосунку. Проблема «Ратуші» – це перша спроба розв’язати ситуацію, яка завтра, коли набуде чинності закон про роздержавлення державних та комунальних ЗМІ, торкнеться кількох сотень медіа. Бо при всіх державотворчих і ринкових «понтах» пропонованого закону, перші ж натяки на роздержавлення викликають підозру, що процес навряд чи зможе відбуватися розважливо, без взаємних – «журналісти – влада» – звинувачень у рейдерстві, морального шантажу та голодувань.
 
Проблема комунальної «Ратуші» у Львові зайшла в глухий кут з кількох причин. По-перше, депутатський корпус перебуває в міцному полоні ілюзії, що газета «Ратуша» – це впливовий майданчик для піару. Проте наклад видання як був 1 тисяча – так і залишився. Просто, вочевидь, на депутатів гіпнотично діє той факт, що вони щочетверга приходять на сесію міськради – а на кожному столі вже лежить «Ратуша» з двома-трьома депутатськими коментарями та знімками. Як наслідок – депутати, життєвий простір яких складає автівка, офіс і державні органи влади, помилково вважають, що через «Ратушу» вони здатні донести свою думку хоч кудись поза стіни самої ратуші.
 
По-друге, керівництво газети вміло перетворило проблему фінансування ресурсу на проблему політичну. Треба віддати належне головному редакторові «Ратуші» й двигуну конфлікту, відомому журналісту Миколі Савельєву: він напрочуд грамотно спозиціонував проблему так, аби в ній ключову роль відігравало не концептуальне питання «що робити з комунальним виданням», а йшлося про утиски вільних журналістів, які відкривають очі львів’янам на «мера-злочинця». Власне, для сторонніх спостерігачів все зводиться до персонального конфлікту Савельєва й мера Львова Андрія Садового. І по-третє, саме через це проблема «Ратуші» стала однією з карт у ринково-бартерних взаєминах між депутатським корпусом і міським головою. Особливо рельєфно це проявилося цього літа: депутати вночі змогли затвердити на посаді заступника мера з гуманітарних питань пана Косіва – взамін за відставку неугодного Савельєва (зараз це рішення оскаржується в суді, додаючи нових витків конфлікту). Так чи інак, але питання «Ратуші» ситуативно використовується як демонстративний жест непокори депутатів перед мером (мовляв, поганий мер хоче закрити газету, а демократичні депутати не дають «наступати на горло свободі слова»). Тож коли розписується бюджет на наступний рік, депутати як один одягають маску борців за свободу слова і виділяють 500 тисяч казенних (не своїх) гривень «на газету». Чому – бо зле виглядатиме, коли у Львові, цьому «українському П’ємонті» і «перлині Європи», міськрада припинить фінансувати газету, яка воює персонально з мером при тому, що депутати (засновники «Ратуші») з ним нічогенько собі співпрацюють.
 
Натомість начальник управління інформаційної політики та зовнішніх відносин міськради Остап Процик мислить так: мерія, безумовно, повинна вести активну інформаційну роботу. Для роботи з журналістами, які звертаються в мерію, існує прес-служба. Газета «Ратуша» теоретично мала би бути потрібна міській раді для оприлюднення інформації. Але навіщо все це «зливати» в газету «Ратуша» з накладом 1 тисяча примірників, якщо мерія все одно мусить (бо не має права обмежувати у доступі до цієї інформації жодне ЗМІ, незалежно від форми власності) зробити прес-конференцію, про яку напишуть приватні газети з накладом у сотні тисяч!
 
Відтак, нова команда мера не бачить сенсу за гроші львів’ян фінансувати маловпливову і збиткову газету – якщо можна і треба працювати з усіма ЗМІ міста. Між іншим, перше, що зробив Садовий, коли став мером, – одноосібно закрив газету «Поступ» із легендарною генеалогією. Можна довго сперечатися, чи мав він право позбавляти місто такої видатної газети, але формально – на те він і власник, аби вирішувати.
 
Тимчасом журналісти «Ратуші» «сидять» на зарплатах по 300-400 грн. Героїчно зносять зимову холоднечу в редакції та відсутність інтернету. Час від часу нагадують про себе голодуванням та іншими антивладними перформенсами. На чому світ стоїть проклинають міського голову – і свято вважають, що комунальна газета повинна писати правду про всіх цих «слуг народу» за кошт пересічних львів’ян, себто платників податків. Переконаність ратушанців у тому, що газету повинне фінансувати місто, здається, непорушна. А відтак тримається колектив на щемливому усвідомленні своєї героїчної опозиційності до Садового і його команди.
 
Проте проблема ширша: найближчим часом в Україні не буде жодного державного чи комунального ЗМІ. Так каже проект Закону України «Про роздержавлення друкованих ЗМІ». Коли новий парламент схвалить цей законопроект, це означатиме: державна та комунальна журналістика буде відправлена в аннали історії.
 
Уявімо, що законопроект став чинним законом. Усі комунальні ЗМІ мають два основні способи зникнення – через приватизацію і через усуспільнення. Причому в обох випадках пріоритетне право стати новим господарем газети має трудовий колектив. Із приватизацією все начебто зрозуміло – спеціально створена комісія визначає вартість об’єкта роздержавлення, з’являються покупці – і справу зроблено. Очевидно, приватизація задовольнить не всіх... Проте є ще шлях усуспільнення. Це – безоплатна передача майна газети в даному випадку трудовому колективу.
 
«А що нам усуспільнювати?» – обурено запитує колектив «Ратуші». Дійсно, тамтешні комп’ютери важко назвати комп’ютерами. Столи, крісла і решта меблів – ДСП-шний «антикваріат» радянської епохи. Приміщення редакція орендує, причому воно належить обласній (не міській) раді. До того ж, на редакції висить борг за оренду.
 
Основна коштовність «Ратуші» – це 21 кіоск, який є на балансі підприємства (не у власності). Продають вони, звісно, дрібний крам, але які-не-які прибутки приносять. Тому-то й ратушанці мають всі підстави сумніватися, що міська влада повністю віддасть їм кіоски разом із правом власності на землю під ними (віце-мер Олег Синютка уже дав це зрозуміти). Микола Савельєв чудово знає, що без власної мережі збуту газета не має шансів вижити, особливо у Львові, де є потужні конкуренти із власними розбудованими мережами реалізації – «Експрес» і «Високий замок».
 
Тобто є надто багато підозр щодо того, що нічого з майна «роздержавленій» «Ратуші», ймовірно, не перепаде, а газета і журналісти без додаткового фінансування будуть фактично кинуті напризволяще. І справа не в опорі прогресивному законові, який познімає медіатягарі з місцевих та державного бюджетів. Треба розуміти, про що йдеться в цьому законі – про роздержавлення чи про ліквідацію.
 
До того ж колаптичність цієї історії, як ми бачимо на прикладі «Ратуші», починається і закінчується на небажанні всіх сторін щось кардинально змінювати у своїх непростих стосунках. Поки що у проект бюджету-2008 вписано черговий 500-тисячний рядок для «Ратуші». Триває суд, у якому Савельєв оскаржує незаконність свого звільнення нічною сесією міськради. Газета-КП «Ратуша» вся в боргах. Ситуація абсурдна, але... така знайома.
 
Тим часом є цікава пропозиція ратушанців: а чому б нам не створити «паперовий варіант Бі-Бі-Сі?» Тобто створити громадську газету. Кожен львів’янин якусь часточку своїх податків буде спрямовувати напряму на рахунок громадської газети «Ратуша», яка в свою чергу матиме і публічно прийнятий на сесії Львівської міської ради Статут, і Концепцію своєї роботи плюс Наглядову раду з авторитетних у місті людей... Отже, з одного боку, доведеться роздержавленим ратушанцями переконувати депутатів у тому, що газета не має бути предметом політичних торгів, а з другого – читачів у тому, що їм конче необхідно щомісяця платити податок на «Ратушу». Бо це відповідає їхнім суспільним інтересам. І єдиний, як мені бачиться, шанс переконати читача – чітко сформулювати, про які ж такі інтереси йдеться. А раптом переконають?
 
«Детектор медіа» продовжує моніторинговий проект, що проводиться за фінансової підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки. У проекті передбачено обмін матеріалами і досвідом між «Детектор медіаю» та низкою громадських організацій і видань у кількох регіонах України (Львів, Донецьк, Сімферополь, Рівне, Кременчук Полтавської області, Запоріжжя). Предметом моніторингу є стан регіонального медіаринку, становлення медіа як бізнесу, рівень свободи слова, правового захисту журналістів та професійних стандартів у період виборчої кампанії та у післявиборчий період.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
31302
Читайте також
Коментарі
13
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Господину Пораднику
5990 дн. тому
Савельев не прикрывается никами (в отличии от Вас). Если Вам известно, что Вы одногодок Савельев, то Вы не можете не знать Дроздова. Лгать нехорошо.
Остап Дроздов
5991 дн. тому
Я уважно прочитав репліку Миколи. Загалом вона справедлива в тому моменті, коли йдеться про наклад "Ратуші". Цифра "1 тисяча" прозвучала з уст мого тезки Остапа Процика, і тому вона потрапила до тексту. На мою прикрість, без посилання на Процика. Тому я перепрошую Миколу за те, що цю цифру не звірив із ним. Миколо, перепрошую. А щодо всього іншого, висловленого Миколою, не маю що коментувати, позаяк повний субєктивізм важко коментувати. Можливо, нас різнить із Миколою те, що я визнаю його право на власну думку. Тим паче, що моя думка пролунала в коректній формі без переходу на особистості.
Пораднику
5991 дн. тому
У цьому відгуку все ті ж вуха Дроздова. Він так печеться про бюджетні кошти? Ну то хай побореться про відкриття кримінальних справ за розбазарювання Садовим бюджетних коштів, про які неодноразово писала "Ратуша". Слава Господу, що ще є "Ратуша", яка бодай відробляє своє бюджетне існування тим, що викриває брудні оборудки Садового, Мужелівського та іншої чиновницької братії мерії.Дроздов, ти втрачена для журналістики повія.
Поради Савельєву
5991 дн. тому
Я твій ровесник, тому буду на ти. 1. Перестань їсти бюджетні гроші, бо віддачі з цього - жодної. 2. Не шукай ворогів у всіх, хто не підтримує "Ратуші". 3. Ніколи не говори про "заказухи" там, де твоя думка не співпадає з думкою автора. 4. Не прикривайся свободою слова і прямо скажи, що тобі просто в кайф бути вічним революціонером. Для тебе то є самоціль. 5. Дроздова я особисто не знаю, але це є грамотна людина зі своєю думкою. З "Аргумент-влади" він зробив класну газету, маючи бюджет удвічі менший, ніж ти. 6. Головна порада: перестань так особисто все сприймати. Це тобі не робить честі. Бо людина, яка тупо сидить на бюджетних грошах, не має права називатися борцем за свободу слова.
Микола Савельєв
5991 дн. тому
Мені дуже сумно, що хороший журналіст Дроздов перетворився в те, що ми зараз бачимо. Мета усієї його начеб-то оглядової статті про "Ратушу" лежить на поверхні - показати, що упослідження "Ратуші" міським головою Садовим до ущемлення свободи слова" не має жодного стосунку. Тобто, під тогою благопристойного аналізу, на жаль, схована елементарна "заказуха". Чомусь Остапу постійно здається, що цього ніхто не помічає, але мушу його розчарувати. Дроздов (не особливо переймаючись достовірністю цифр) пише про тираж газети "Ратуша" в 1 тисячу екземплярів. Тираж нашої газети у цьому році коливався від 2,5 тисяч примірників до 14 тисяч, але це автора не турбує. Головне - показати, що це не "боротьба з свободою слова", а просто колапс комунальної преси. "Ратуша" - комунальне видання. За цей рік воно не було вчасно профінансоване в січні - березні 2007 року, а також не отримувало ні копійки бюджетного фінансування впродовж липня - грудня 2007 року. Тобто, за 11 місяців ми були профінансовані вчасно лише за з (три!!!) місяці!!!!!! Всі прекрасно розуміють - отримати 300 тисяч бюджетних гривень в грудні 2007 року (коли левову частку боргів вже погашено з позабюджетних коштів) після скарг в прокуратури, суди, Секретаріати Перзидента, голодувань - це дуже сумнівна підтримка з боку міської влади. Чомусь Дроздов навіть не ставить таке питання: а на підставі чого ж "Ратушу" не фінансували? Якщо вона економічно збиткова, то чому ж її не закрили? Чому редактора знімали вночі? Чому нема ЖОДНОЇ реакції на багаточисельні критичні публікаці щодо діянь мера і його кліки(окрім вищевказаних)? Я не маю наміру зараз розпочинати дискусію про потрібність чи непотрібність комунальних ЗМІ, хоча знаю і розумію цю тему більше як пани Дроздов і Садовий разом взяті, хвилює інше: а як же сором, Остапе? Можна звичайно в заказушних публікаціях, які ти приносиш у львівські газети, заперечувати очевидне (врешті ти ставиш під ними своє імя), але не забудь "Вбити Дракона": "Всіх нас так вчили, але чому ти виявився кращим з учнів"? "Журналістська проституція" - це теж вида заробітку, та не потрібно робити вигляд, що він - почесний... Микола Савельєв, редактор газети "Ратуша"
Микола
5991 дн. тому
30 листопада 2007 р. Миколу Савельєва та Рустама Курбанова оцінили журналісти Миколаєва за критику львівської влади Перше місце у Національному конкурсі на кращі опубліковані журналістські розслідування та авторські публікації з протидії корупції в Україні серед журналістів Львівщини посів головний редактор газети «Ратуша» Микола Савельєв – за статтю «Політична корупція у Львівській міськраді». Друге місце у конкурсі здобув головний редактор газети «Суботня пошта» Рустам Курбанов за матеріал під назвою «Суботня пошта знайшла куди ділися майнові сертифікати більш як двохсот тисяч вкладників «Галицьких інвестицій». Про проведення цього конкурсу оголосив 1 вересня 2007 року Український освітній центр реформ. Свої призи переможці конкурсу отримали під одного із засідань Львівського прес-клубу реформ, на якому обговорювали тему «Корупція у судовій системі: недосконалість законодавства чи безкарність статусу суддів?». Так, за свою статтю Рустам Курбанов отримав диктофон, а за матеріал «Політична корупція у Львівській міськраді», Миколі Савельєву подарували цифровий фотоапарат. Отримавши свій приз, М. Савельєв зауважив, що навіть не здогадується, який з його матеріалів так високо оцінили. «Я думаю, що це могла бути одна з двох статтею: про «Львівський аеропорт» та про начальника. Але скажу таке: за факти, викладені в обох цих матеріалах, легко могли «полетіти» певні посадовці. Проте, цього не сталося. Усі наче не помітили цих свідчень», – зауважив М.Савельєв. Р.Курбанов повідомив, що отримав нагороду за матеріал «Суботня пошта знайшла куди ділися майнові сертифікати більш як двохсот тисяч вкладників «Галицьких інвестицій». «Проте, після його публікації до редакції ніхто не звернувся аби заперечити чи підтвердити інформацію, викладену у цій статті», – сказав він. За словами голови Львівського прес-клубу реформ Ольги Шостак, творчість львівських журналістів оцінювали представники ЗМІ з Миколаєва. І навпаки, члени львівського журі, серед яких Ольга Шостак, Ігор Бачун, Рустам Курбанов, Тарас Гаталяк та Денис Харчук, оцінювали якість статей, які написали журналісти з Дніпропетровська. О.Шостак також повідомила, що однією з умов конкурсу було те, що
Андрій
5996 дн. тому
Дроздов, причому тут якась там львівянка-галичанка, якщо йдеться про те, що ти запудрюєш мозги телекритиці своїми псевдоінтелектуальними статейками. Напиши чесно, що цю статтю тобі замовив Садовий з березюком...Це тобі Кость Гнатенко проштовхує статейки на телекритику? Як брат по разуму?
Остап Дроздов
5997 дн. тому
Можливо, "Львівянка" буде здивована, але я в "Дзеркало тижня" жодної статті не писав про мера Садового. Однак мене зовсім не дивує тон "Львівянки", якій бракує порядності назвати бодай своє прізвище. Щодо обєктивності, то я дійсно є публічним прихильником концепції субєктивної журналістики. За філософським складом я релятивіст, тому сповідую саме цю концепцію в журналістиці. Наостанок - щодо продажності. Журналістика - це ремесло, в якому людина отримує гроші за професійність. Я себе вважаю професійним журналістом, і цим усе сказано. Продажінсть - це коли "Львівянка" працює на власника своєї газети, слухняно виконує його вказівки і вимогиі в той же час стоїть на барикадах за свободу слова. Я не збираюся бути угодним ТАКІЙ журналістській тусовці Львова. Вибачте за сумбур - просто прикро.
Львівянка
5998 дн. тому
Я подумаю. Є що сказати, бракує часу. Та, мабуть, варто
otar
5998 дн. тому
Львів'янко, якщо маєте бажання і настрій - напишіть для нас статтю із своєю позицією з цього питання. Ми завжди вітаємо дискусії.
Львівянка
5998 дн. тому
Цей матеріал - чергова джинса Дроздова. Він працює на Садового, Мужелівського, але свою продажність маскує під обєктивність. варто тіьки комусь наїхати на Садового, як мерія замовляють Дроздову статтю, нариклад. в "Дзеркало тижня", але під соусом обєктивності. Мостовий львівської ситуації не знає і "ковтає". Мета цієї статті про "Ратушу" - в першому реченні: конфлікти навколо "Ратуші" не має стосунку до свободи слова. Дроздов єзуїтськи відбілює Садового, який не хоче на столичному рівні виглядати душителем свободи слова. Мовляв, справа не в тому, що Савельєв критикує Садового. А насправді він не просто критикує, а викриває відвертий кримінал. Це вам не продажний Остапчик.
6004 дн. тому
Я знаю Остапа Дроздова як автора дуже різких і прямих думок - за них я, власне, його й ціную, бо львівська журналістика зазвичай або ніяка, або ніяка мілка. Я більше ніж певен, що Дроздов має набагато чіткішу думку щодо "Ратуші", тому якось пригладженим вийшов його текст. Остапе, ти мав сказати свою справжню думку: "Ратушу" треба закрити раз і назважди і не бавитися в демократію.
Гість
6008 дн. тому
Шановний автор має розуміти, що питання роздержавлення це хвіст загального перерозподілу ресурсів. Як би було не жаль журналістів, але роздрежавлення їм не минути. Інша справа, що в данному випадку кіоски могли би і алишити. Але зрозуміте одну річ, НЕ БУДЕ в нашій країні прозоро діяти жодне ЗМІ, статут якого затверджено на сесії ради. Якщо ви хочете робити газету а ля BBC на папері, вам самим доведеться шукати ресурси, зрештою як це роблять всі приватні підприємці в Україні. Цеправила ринку!!!
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду