За три тижні до женевської зустрічі президентів США та Росії Владислав Сурков, експомічник Володимира Путіна під час «русской весны», окупації Криму та початку війни на Донбасі, називає Мінські домовленості «угодою, що легітимізує перший поділ України». Сурков запевнив співрозмовника з Financial Times, що боротьба за контроль над Україною не припиниться доти, доки Захід не домовиться з Росією про прийнятні для неї кордони та внутрішній устрій українських земель. Це інтерв’ю Financial Times публікує 18 червня, вже після зустрічі президентів.

А 30 червня під час «прямої лінії» ті самі меседжі про «штучність» української держави та штучність розділення «єдиного народу», про цілковитий контроль Заходу над українським урядом і про неприпустимість приходу НАТО на «українські території» озвучив особисто Путін.

Між цими двома практично ідентичними повідомленнями, які засвідчили рішучість та непоступливість Кремля в «українському питанні», прозвучали ще кілька важливих, хоч і давно відомих меседжів.

Інтерв’ю заступника керівника Адміністрації президента Росії Дмитра Козака (2 червня):

• уряд Зеленського ухиляється від втілення заходів щодо дотримання перемир’я;
• переговори щодо миру на Донбасі опинилися у «глухому куті» через небажання України домовлятися з «представниками ОРДЛО»;
• Росія не є стороною конфлікту. Франція та Німеччина в цьому питанні не озвучують свою позицію;
• за рахунок експорту в Україну Росія здатна надавати гуманітарну підтримку ОРДЛО.

Виступ Володимира Путіна на Петербурзькому економічному форумі (3 червня):

• Росія не зобов’язана «годувати» Україну, постачаючи газ через її територію в Європу, якщо є альтернативні маршрути;
• звичайні українці платять за газ утричі більше за білорусів, оскільки українські лідери зіпсували відносини з Росією.

Репліка Путіна в інтерв’ю журналісту ВДТРК (9 червня):

• Українська держава — результат зусиль більшовиків під час створення СРСР. Українські території увійшли до складу Росії після 1654 р.;
• українці самі називали себе «русскими» і «православними»;
• дії Зеленського щодо поділу громадян на «корінних» і «некорінних» нагадають практики нацистської Німеччини;
• Захід перетворює Україну на «антипода» Росії;
• у Києва немає бажання виконувати Мінські домовленості та вести переговори з «невизнаними республіками»;
• вступ України в НАТО — неприйнятне й вороже стосовно Росії рішення.

Інтерв’ю американському телеканалу NBC (14 червня):

• Україна продовжує збройну агресію проти Донбасу, нарощує військову присутність.

Пресконференція в Женеві (16 червня):

• жодного перегляду Мінських домовленостей та кроків назустріч українським пропозиціями, які «суперечать Мінським домовленостям», не буде;
• підтримка США «кривавого перевороту» в Києві призвела до «відомих наслідків» — Криму і «південного сходу».

Стаття для німецької газети Die Zeit (22 червня):

• Європа підтримала антиконституційний переворот в Україні;
• антиконституційний переворот в Україні, організований США, спровокував розкол України та вихід із її складу Криму.

Зрештою, на «прямій лінії» 30 червня не обійшлося без згадки про Медведчука як «націоналіста», який хоче побудувати «нормальні відносини» з Росією.

У цілому, жодного нового пункту, окрім перекручування ініціативи законодавчого закріплення статусу кримських татар, караїмів та кримчаків як корінних народів, Путін не озвучив. До слова, ще у травні ми звернули увагу читачів на початок цієї інформаційної операції за підтримки «Страни». Мета всіх цих зусиль — забалакати тему жорстоких переслідувань кримських татар у Криму шляхом гіперболізації фейків про «переслідування» російськомовних в Україні.

Як і Путін, Владислав Сурков давно відомий своїми поглядами на Україну. Проте інформаційне середовище в червні формувалося очікуванням зустрічі президентів США та Росії. Тому Путіну було необхідно продемонструвати, що його ставлення до України не змінилося й не зміниться після зустрічі в Женеві. Й усі російські медії ретельно поширювали висловлювання свого президента.

А от поява Суркова та його чергова порція антизахідної та антиукраїнської відвертості пояснюється не лише участю в думській виборчій кампанії. На тлі військового загострення на Донбасі, яке не заперечується, керівництво Росії вустами Суркова озвучує прямий ультиматум Україні та Заходу: або Донбас із «особливим статусом» у складі України стає «першою ластівкою» для перетворення країни тепер уже на «конфедерацію», або війна відновиться з новою силою.

Тези Суркова про «силу» та «війну», в якій Україні не встояти, поширювалися через розкрутку спеціального інтерв’ю Суркова та Бородая на ютубі.

В українському медіапросторі на цю приманку клюнули чимало медій: до відверто проросійських «Страни», «Вестей» та «Комсомольскої правди в Україні» додалися «Українські новини» та «Еспресо ТV». Тоді як, наприклад, УНІАН, одразу чітко позначив «новину» як антиукраїнську заяву.

Цікаво було спостерігати й за тим, як проросійські медії вибірково цитували інтерв’ю Суркова британському виданню: ні «Страна», ні «Вести» чомусь не наважилися згадати визнання ексрадника Путіна про те, як він іще в 1990-х пропонував захопити Крим. Хоча це лише мало би підкреслити далекоглядність та стратегічний розрахунок російського чиновника для проросійської авдиторії. Та, схоже, «Страна» й «Вести» повинні робити все, щоб захоплення Криму виглядало не як давно планована й бажана військова операція російського режиму, а як результат «Майдану», «нацистської загрози» та «демократичного референдуму».

Натомість усі зусилля проросійських медій та спікерів були спрямовані на поширення таких меседжів, які би посилювали тези російського президента:

• Україна та президент Зеленський не зацікавлені ні в мирі, ні в поверненні окупованих територій (прикриття і заперечення факту російської агресії на Донбасі): «Отрезать Донбасс! Зеленский раскрыл секрет "плана Б". Новый выпуск "Ясно.Понятно" с Олесей Медведевой», «"Полный разрыв". Зачем Зеленский заговорил о референдуме по Донбассу и собираются ли его реально проводить», «Москва потребовала от Совбеза ООН осудить атаку на позиции "ЛНР" на Донбассе», «В МИД РФ связали выдачу паспортов на Донбассе с невыполнением Украиной Минских соглашений», «Вернуть русский язык и убрать военную угрозу. Какие условия Путин ставит для встречи с Зеленским», «Мир в Донбассе невозможен без возобновления переговоров с Россией, — нардеп Бойко», «Плачкова: Мировое сообщество хочет вернуть Украину за стол переговоров»;
• НАТО і США штовхають Україну на війну з Росією (прикриття і заперечення факту російської агресії проти України): «Бритт на брата. Пойдут ли корабли НАТО в Крым во время учений Sea Breeze», «Главные тезисы из статьи Путина к 80-й годовщине начала ВОВ», «НАТО — красная линия. О чем новое интервью Путина, которое он целиком посвятил Украине», «Дешевая пародия или стендап "95-го квартала" — Поляков о заявлении Зеленского о нападении РФ»;
• Українська держава / влада — корумпована, свавільна і слабка (посилення тези про «штучність» української державності): «Запрещают язык, закрывают больницы, лишают гражданства. Какие статьи Конституции нарушают сильнее всего», «Придет с Востока и будет хуже, чем на Западе. Какой может быть вспышка индийского штамма ковида в Украине», «Землянский: Европейский Союз вполне устраивает та ситуация, которая есть на сегодня, когда Украина выглядит как сырьевой придаток в колониальном статусе»;
• російськомовні громадяни в Україні зазнають системних утисків та дискримінації (системний меседж — від приховування наслідків багаторічної державної русифікації в СРСР та репресій до вигадування фейків про утиски після 2014 р.): «В Госдуме РФ осудили исключение русских из числа коренных народов Украины», «Чаплыга: Зеленский, который воюет с Киркоровым и тещей Медведчука, смешно выглядит в глазах украинцев», «Как законопроект Зеленского делит народы Украины на сорта. Новый выпуск "Ясно.Понятно" с Олесей Медведевой», «Вывели из-под украинизации. Кто попал в "коренные народы" Зеленского и почему об этом заговорил Путин»;
• Росія системно піклується про людей в ОРДЛО: «Путин пообещал поставить в "ЛДНР" новую партию вакцин от ковида», «Нужны рабочие руки. Почему Путин отложил депортацию украинцев из России и ждать ли ее осенью», «Жителям "ДНР" с паспортами РФ разрешили получать пенсионный номер и госуслуги, не выезжая в Россию», «Две прививки за пять дней. Почему жители Крыма и "ЛДНР" не едут прививаться в Украину»;
• легітимізація в медійному просторі мемів «ДНР/ЛНР» та окупаційних адміністрацій як надійних джерел інформації: «Пушилин анонсировал открытие границы между "ДНР" и "ЛНР". Она закрыта уже больше года», «В "ЛНР" заявили, что Украина стянула бронетехнику к линии фронта», «В "ЛНР" обвинили ВСУ в нападении на пост "народной милиции" и убийстве пятерых человек», «В "ДНР" объявили о готовности предоставить доступ к месту крушения малайзийского "Боинга"».

Окремо можна виділити хіба що марні спроби проросійських медій подати переговори в Женеві як «договорняк» між США та Росією за рахунок України. Хоча ще до кінця місяця за риторикою самого Путіна стало зрозуміло, що нічого подібного не сталося. От, наприклад, як «Страна» довільно витлумачила підсумки женевської зустрічі стосовно Донбасу:

«Если вычленить главное из этих заявлений, то они крутятся вокруг четырех тезисов:

1. США согласны с тем, что Донбасс должен получить особый статус.
2. Главное условие для американцев — выход российских войск и нынешнего руководства "республик".
3. По этому вопросу начинаются "очень интенсивные" разговоры с Украиной.
4. Штаты сразу предупреждают, что не факт, что там вообще можно что-то решить».

Дуже схожі тези, спочатку в редакційному матеріалі, а потім із посиланням на «експертів» пізніше опублікували й «Вести»:

22 червня

«"Сегодня готовится вариант для легализации выполнения "Минска" путем вынесения особого статуса для Донбасса на референдум. Вспомните, президент в ходе своей пресс-конференции также обмолвился о проведении референдума. А о чем же еще он может быть? — комментирует "Вестям" политолог Кость Бондаренко. — Итак, последовательность такова: США нас условно начинают "сливать"; Зеленский, чтобы не брать на себя тяжесть ответственности, "советуется" с народом", и тот поддерживает "Минск" и особый статус. А в условиях, когда 75 % населения и так выступает за мир, да еще админресурс задействован — можно получить любой результат".

Голосование эксперт относит к октябрю-ноябрю, а уже в декабре, т. е. до конца года, Рада может утвердить особый статус для Донбасса. В этой вариации развития событий неизбежно сопротивление со стороны "партии войны" и многочисленного класса волонтеров и активистов, обслуживающих военных и де-факто заинтересованных в продолжении статус-кво.

"Будет попытка вывести людей на улицу, рассказать, что референдум-то "о зраде". Но этим занимается Порошенко, и учитывая очень низкий уровень поддержки его обществом плюс деморализацию уличных командиров, говорить, что это будет эффективный протест, нельзя", — заключил Бондаренко.

"Секретарь СНБО говорит, что "Минск"-де мы признаем, но выполнить его в такой форме невозможно. Согласны ли будут с такой формулой американцы, немцы? — разводит руками политолог Вадим Карасев. — Решать надо сейчас, ведь Байден на саммите дал и Путину, и всем нам шесть месяцев. Надо быть готовым как к тому, что у них "все получится", так и к тому, что ничего не выгорит". И, по-видимому, презентовать свой план Владимир Зеленский поедет в Вашингтон в конце июля, когда запланирован его первый государственный визит в США».

24 червня

«Руслан Бортник:

— Думаю, что вполне может появиться новый "план Мореля", новый план детализации и Минских соглашений, и разветвления наиболее сложных элементов Минских соглашений, поэтому не стоит ожидать новых попыток политического урегулирования или новых моделей политического урегулирования прямо сейчас. Такая модель вполне может быть доведена до ведома украинского президента во время встречи в США в июле этого года — вот чего пока стоит ожидать Украине. Какая-либо эскалация вряд ли сейчас будет, сейчас время передышки и нового политического диалога.

Константин Грищенко:

— Поскольку позитивные изменения на Донбассе зависят не только от США и не только от Украины, то наибольшее, на что мы можем рассчитывать, это активные действия США в поисках того компромисса, который может быть принят и для Украины, и для России. Но пока что перспективы нахождения такого решения довольно отдаленные».

Насамкінець відзначимо Євгенія Мураєва за показову сервільність та буквальне наслідування Путіну. Адже саме завдяки висловлюванням таких «політиків» та «громадських діячів» як Мураєв, які спокійно переказують слова президента Росії, можна наводити як приклад надзвичайної свободи слова та думки в Україні та відсутності утисків політичної опозиції:

«Мы были интересными для США, как проект "Антироссия" и пока поднимали ставки, накалялась ситуация ровно до встречи Путина с Байденом. Мы же не знаем итогов переговоров, все вышли и ничего не сказали. Обычно так делают большие страны, когда решают свои глобальные вопросы. Мир уже не однополярный и есть несколько игроков на мировой арене, которые могут себе позволить не считаться с мнением других».

Можливо, Мураєв розраховує на особливі привілеї в разі перетворення України на сурковську «конфедерацію». А можливо, це просто спроба привернути до себе увагу як до альтернативи дискредитованому Медведчуку. Побачимо, що з цього вийде, в наступних оглядах.

Фото: radiosvoboda.org